Міністерство освіти і науки,молоді та спорту україни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА

 

Історичний факультет

 

 

Кафедра всесвітньої історії та

методики викладання історії

 

 

Затверджено на засіданні кафедри

всесвітньої історії та методики викладання історії

“ “ 2011 р., протокол №.

(підпис)

завідувач кафедри Год Б.В.

 

 

ЕТНОГРАФІЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ

 

Навчально-методичний комплекс

для студентів І курсу

Денної форми навчання

 

Напрям підготовки: 6.020302 “Історія”

 

Розробник: доц. Вільховий Ю.В.

 

Полтава — 2011
ЗМІСТ

1. Загальні положення

1.1 Мета і завдання вивчення дисципліни “Етнографія слов'янських народів”

1.2 Опис предмета навчальної дисципліни

1.3 Перелік видів навчальної діяльності студентів

1.4 Перелік форм контролю

1.5 Шкала оцінювання

1.6 Критерії оцінювання знань

1.7 Рекомендації для студентів щодо опрацювання змістових модулів, індивідуальної та самостійної роботи, оформлення звітної документації, організації навчального процесу

2. Зміст навчальних модулів дисципліни “Етнографія слов’янських народів”

2.1. Змістовий модуль № 1 “Загальні поняття етнології та етнографії. Теорія етносу.”

2.2. Питання для самоконтролю студентів зі змістового модуля № 1

2.3. Змістовий модуль № 2 “Етногенез та характер етнічної історії слов’янських народів.”

2.4. Питання для самоконтролю студентів зі змістового модуля № 2

2.5. Змістовий модуль №3 "Культура, побут, світоглядні уявлення слов’янських народів у контексті історичного розвитку".

2.6. Питання для самоконтролю студентів зі змістового модуля № 3

3. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

4. Питання для самоконтролю студентів із дисципліни “Етнографія слов’янських народів”

5. Література

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Курс "Етнографії слов’янських народів" є складовою частиною загальної етнології і етнографії народів світу. Він розглядає етнічний розвиток (етногенез, традиції матеріальної і духовної культури, світоглядні характеристики) слов’янських етносів від часу їх формування і до початку XX століття (коли сформувалися сучасні етнокультурні риси слов’янських народів). Зазначений курс розглядає також загальну теорію етносу, методологію, завдання і структуру етнологічної науки.

 

Мета і завдання вивчення дисципліни

“Етнографія слов’янських народів ”

 

Основною метою курсу є формування знань про специфіку предмету етнологічної науки (предмет, об’єкт, структура, методологія), про її співвідношення з етнографічними, народознавчими та іншими гуманітарними дисциплінами; про загальну теорію етносу, етногенез, етнічну історію (походження, культура і побут) слов’янських народів.

Основні завдання вивчення дисципліни:

- сформувати у студентів уявлення про зміст і значення етнологічних та етнографічних досліджень;

- дати знання про теорію етносу, етногенез та етнічну історію людства;

- дати знання про етногенез та етнічну історію слов’янських народів;

- сформувати уявлення про етнографічний розвиток слов’янських народів;

- виробити у студентів підхід до суспільних явищ минулого з позицій діалектичного способу пізнання, що включає принципи історизму, об’єктивізму, системності, всебічності, багатофакторності, світоглядного плюралізму, розуміння багатогранності й суперечливості історії;

- розвивати вміння всебічно, критично аналізувати інформацію різноманітних джерел, аргументувати погляди науковців та свою власну точку зору;

- засвоїти основні поняття та терміни курсу "Етнографія слов’янських народів".

 

Опис предмета навчальної дисципліни.

Загальна кількість годин на вивчення дисципліни — 180

Загальна кількість кредитів — 5

Обов’язкова чи за вибором — обов’язкова

Семестр — другий

Лекції— 42 год.

Практичні заняття — 30 год.

Самостійна робота — 54 год.

Індивідуальна робота — 54 год.

Кількість змістових модулів та їх назви — 3:

№ 1 Загальні поняття етнології та етнографії. Теорія етносу.

№ 2 Етногенез та характер етнічної історії слов’янських народів.

№ 3 Культура, побут, світоглядні уявлення слов’янських народів у контексті історичного розвитку.

Вид контролю — екзамен

1.3. Перелік видів навчальної діяльності студентів:

Лекції, семінарські заняття, виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (далі — ІНДЗ), консультації, самостійна робота.

Лекція — одна з основних форм навчального процесу, яка охоплює основний теоретичний матеріал окремої теми навчальної дисципліни, розкриває досягнення науки з питань, що розглядаються, і дає спрямування для подальшої самостійної роботи студентів. Лекція закладає основи розуміння і ставлення до предмету, оскільки є струнким системним викладом певної наукової проблеми або її частки.

Семінарське заняття — це форма навчального заняття, на якій викладач організовує обговорення попередньо визначених питань теми у вигляді виступів, рецензій, відповідей, доповнень тощо, до яких студенти готують тези на підставі опрацювання рекомендованої літератури та виконання запропонованих завдань. На семінарах студенти перевіряють, поглиблюють та закріплюють знання з курсу.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання ( далі — ІНДЗ) є видом позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, науково-дослідницького характеру, яке спрямоване не самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизацію, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.

ІНДЗ — це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних та семінарських занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Індивідуальне завдання виконується студентом самостійно з консультацією викладача. Іноді допускається виконання комплексної тематики кількома студентами. У такому разі кожен студент самостійно оформляє і захищає свою частину комплексної теми

Консультація — це форма навчального заняття, на якій студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультації проводяться за встановленим кафедрою розкладом, а також за усною домовленістю з викладачем.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння студентом навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових навчальних занять, без участі викладача. Для самостійного опрацювання студентам рекомендується відповідна наукова література та періодичні видання.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу може виконуватися у бібліотеці, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, а також у домашніх умовах. Для самоконтролю студентам пропонуються завдання для самостійного виконання у вигляді тестів, заповнення або складання таблиць, проблемних запитань.

 

Перелік форм контролю

 

Відповідно до освітньо-професійної програми підготовки студентів за напрямом 6.020302 “Історія”формою підсумкового контролю є екзамен.

Оцінювання навчальних досягнень студента здійснюється у формі поточного, модульного та підсумкового контролю.

Поточний контроль спрямований на перевірку систематичності роботи студентів, рівня засвоєння матеріалу протягом викладання курсу. Він здійснюється під час проведення аудиторних занять.

Кожне семінарське заняття починається експрес-контролем на 10 — 15 хвилин за темою цього семінару. Максимальна оцінка за поточне тестування — 5 балів.

Модульний контроль здійснюється як підсумок роботи студента протягом вивчення окремого модуля за результатами теоретичного та практичного матеріалу, передбаченого ним. Модульний контроль може бути проведений під час лекцій, семінарських занять або в позааудиторний час. До модульного контролю допускаються студенти, які виконали всі види робіт, що є складовими модуля.

З курсу “Етнографія слов’янських народів” передбачено три модульні контрольні роботи.

Підсумковий контроль. Підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне тестування, модульний контроль, оцінки, отримані під час аудиторних занять, за виконання самостійних та індивідуальних навчально-дослідних завдань та відповіді на екзамені.

 

Шкала оцінювання

Поточний контроль	ІНДЗ	Підсумковий контроль (екзамен)	Сума балів
Змістовий модуль	...	Змістовий модуль	до 20 балів	до 40 балів	до 100
до 40 балів

 

Критерії оцінювання знань

(лекційна робота за модуль, семінарська робота за заняття, самостійна робота за модуль, модульна контрольна робота, ІНДЗ, екзамен)

Кафедральна шкала (оцінка)	Національна шкала	Рівень компетентностей студента
	відмінно	Студент має системні глибокі знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення
	Студент на високому рівні володіє узагальненими знаннями в обсязі та в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми
	Студент має міцні знання, здатний використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення, аргументувати їх
	добре	Студент добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в стандартних ситуаціях, уміє аналізувати й систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією
	Знання студента є достатніми, він застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагається аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його логічна, хоч і має неточності
	Студент правильно відтворює навчальний матеріал, знає основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролює власні навчальні дії
	задовільно	Студент виявляє знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком.
	Студент відтворює основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило
	Студент з допомогою викладача відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію
	незадовільно	Студент відтворює частину навчального матеріалу; з допомогою викладача виконує елементарні завдання
	Студент відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення
	Студент може розрізняти об'єкти вивчення
	Студент узагалі відмовляється від відповіді або робота ним не виконана

 

1.7. Рекомендації для студентів щодо опрацювання

Теми семінарських занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Історіографія етнографії та становлення основних етнологічних напрямків	4/2
2.	Природа етнічності та етнічні процеси	4/-
3.	Походження індоєвропейців та проблема слов’янського етногенезу	6/-
4.	Культура і побут східних слов’ян	6/2
5.	Культура і побут західних слов’ян	4/2
6.	Культура і побут південних слов’ян	6/2
	Разом	30/8

 

 

Самостійна робота

 

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Етнологія в системі гуманітарних наук	3/5
2.	Історіографія етнографії та становлення основних етнологічних напрямків	5/2
3.	Етнос як етнологічна категорія. Теорія етносу	5/5
4.	Природа етнічності та етнічні процеси	4/3
5.	Проблеми походження та Стародавньої історії слов’ян	4/12
6.	Етногенез слов’ян наприкінці I тисячоліття до н.е. — першій третині I тис. н.е.	6/12
7.	Давні слов’яни у III-VII ст.	4/5
8.	Етнічна історія давніх слов’ян у VIII-IX ст. Виникнення перших державних об’єднань	4/5
9.	Культура і побут східних слов’ян	6/10
10.	Культура і побут західних слов’ян	7/10
11.	Культура і побут південних слов’ян	6/10
	Разом	54/79

 

 

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНИХ МОДУЛІВ

ДИСЦИПЛІНИ

"Етнографія слов’янських народів"

 

 

Змістовий модуль № 1

“ЗАГАЛЬНІ поняття етнології

та етнографії. Теорія етносу.”

 

ТЕМА 1. Етнологія в системі гуманітарних наук

Зміст теми.

Визначення етнології як сукупності знань про походження і етнічну історію, культуру і побут народів світу, міжнаціональні відносини.

Термін "етнологія". Його співвідношення з іншими найменуваннями подібних досліджень, такими як "етнографія", "народознавство", "культурна і соціальна антропологія", "народоведение" (рос.), narodopis (словацьк., словен.), ludoznawstwo (пол.) та ін.

Об'єкт — усі народи (етноси) світу. Предметне ядро — традиційно-побутова культура.

Завдання етнології: дослідження етнічного складу населення, походження (.етногенезу) народів й їх взаємодії; вивчення традицій у сфері звичаїв, соціальної організації, культурних надбань, народного мистецтва, фольклору, а також форм сучасних етнічних і етносоціальних процесів.

Основні складові та основні терміни етнологічних досліджень: раса, антропологічні типи, матеріальна і духовна культура, генеза, мовна сім’я, автохтонність, абориген, етнос, субетнос, господарсько-культурний тип, історико-культурна область, плем’я, народність, нація, етнічна спільнота, ойкумена, етнічна територія, міграція, інтеграція, асиміляція, акомодація, акультурація, урбанізація, трейбалізм, обряд, звичай, пережиток, традиція, матріархат, патріархат, полігамія, моногамія, рід, екзогамія, ендогамія, епігамія, матрілокальність, патрілокальність, фрадрія, родова община, типи общин (сільська, сусідська, кочова, аульна), союз племен, спорідненість (австралійська, гавайська, арабська, англійська), шлюб (дуально-родовий, парний, моногамний), сім’я (гаремна, парна, мала індивідуальна, малайська), полігінія, поліандрія, проміскуїтет, авункулат, левірат, конкубінат, сорорат, ортокузенний, кроскузенний, кувада, травестизм, ініціація, форми шлюбу (гостьовий, умикання, калимний, відробітковий), вождь, старійшина, родина, основні і допоміжні заняття (землеробство, скотарство, мисливство, рибальство, збиральництво, бджільництво), вірування, повір’я, жертвопринесення, народ, шовінізм.

 

Практичне значення етнології: використання результатів народознавчих студій у господарській, політичній, культурній і побутовій сферах сучасного суспільства. Врахування національних традицій при розгляді подальшого розвитку суспільства.

Методи етнологічних досліджень

Методи польових досліджень: безпосереднього спостереження (стаціонарно, експедиційне), опитування, анкетування, інтерв'ювання.

Картографічний, статистико-математичний методи.

Методи пережитків: структурно-функціональний, порівняльний, типологічний. Метод компонентного аналізу.

Джерела етнології. Польові матеріали. Писемні джерела: найдавніші писемні свідчення (папіруси, клинопис та ін.), літописи, хроніки, описи і щоденники мандрівників, різні види документів (посольські звіти, державні акти тощо), архівні, мемуарні, епістолярні та ін.

Зображувальні джерела: малюнки, скульптури, дрібна пластика, народні орнаменти тощо.

Музейні колекції. Фольклор. Використання в етнологічних дослідженнях відомостей інших наук: мовознавства і лінгвістики, археології, антропології, ботаніки й ін.

ЕТНОлогічні СУБДИСЦИПЛІНИ Й СУМІЖНІ НАУКИ

Історична етнологія — етнодогічна субдисципліна, що вивчає походження і формування окремих етносів (етногенез), етнічну історію генезу традиційних форм народного побуту і культури.

Теорія етносу — етнологічна субдисципліна, під якою розуміють сукупність важливих теоретичних проблем етнографії, її завдання полягають у виявленні якісної специфіки центрального поняття науки — етносу.

Етнічні процеси — етнологічна субдисципліна, що вивчає етнічні процеси, її розділ — етнічна історія, сфера знань якої межує з історією.

Суміжні науки: етносоціологія, етнопсихологія, етнолінгвістика, етнічна демографія, етнічна екологія, етноархеологія, етногеографія, етноботаніка, етнозоологія, етномистецтвознавство, етнографічне релігієзнавство, етнопедагогіка, етнографічне музеєзнавство, економічна етнографія, аграрна етнографія, етноніміка, топоніміка, гідроніміка, антропоніміка, народна фамінологія (родинознавство).

Зв’язок етнології з історією, археологією, антропологією, географією, лінгвістикою, фольклористикою, культурною і соціальною антропологією, статистикою.

Література

Основна:

· Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. — М., 1983.

· Громов Г.Г. Методика полевых этнографических исследований. — М., 1967.

· Итс Р. Ф. Введение в этнографию. — М., 1974.

· Нельга О. В. Теорія етносу: Курс лекцій. — К., 1997.

· Садохин А. П., Грушевицкая Т. Г. Этнология. — М., 2001.

· Тиводар М. П. Етнологія: Навч. посібник. — Ужгород, 1998.

 

Додаткова:

· Алексеев В. П. Этногенез. — М., 1986.

· Бромлей Ю. В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. — М., 1987.

· Гумилев Л. Н. Этногенез й биосфера земли. — М., 1989.

· Гумилев Л. Н. Этносфера: история людей й история природы. — М., 1993.

· Природа і етнос. — К.,1994.

· Свод этнографических понятий й терминов. — М., 1986-1988.

· Сміт Е. Національна ідентичність. — К., 1994.

· Чебоксаров Н. Н.,Чебоксарова Й А. Народы, расы, культуры. —М., 1971.

· Этнография. — М., 1982.

 

Види навчальної діяльності студентів:

А). Лекція — “ Етнологія в системі гуманітарних наук ” (2 год.).

ПЛАН

1. Вступ до курсу.

2. Предмет, об’єкт і методологія етнологічної науки.

3. Структура етнології. Основні поняття і терміни дисципліни.

4. Джерела етнології та її зв’язок з суміжними дисциплінами.

5. Значення та перспективи розвитку етнологічної науки.

 

Б) Семінарське заняття не передбачено робочим планом.

В) Завдання для самостійної роботи студентів:

І рівень

1. Виберіть правильне продовження речення: "Етнологія — це..."

А) історична наука, що методом безпосередніх спостережень вивчає культурні і побутові особливості різних народів світу;

Б) галузь гуманітарного знання, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і взаємодії етнічних спільнот;

В) народознавча наука про походження, матеріальну і духовну культуру народів світу.

 

ІІ рівень

1. Поясніть причини відокремлення категоріальних апаратів та методик етнографії і етнології. Коли відбувся цей процес?

2. Складіть таблицю методів етнологічних досліджень.

3. Розкрити методику збору польових етнографічних матеріалів.

4. З’ясувати значення етнології як науки

Тема 2. Історіографія етнології та становлення її основних напрямів

Зміст теми.

Основні етапи становлення етнографічних студій. Фіксація ранніх етнографічних спостережень у стародавніх історико-культурних пам'ятках. Нагромадження в писемних пам'ятках античного світу знань греків, римлян про сусідні й віддалені народи. Етнографічна інформація у Біблії. Спроби теоретичного узагальнення емпіричних даних в античні часи (гіпотеза "трищаблевого" розвитку господарства; інтерпретація етнографічних даних філософами-письменниками стародавнього світу (Геродотом, Страбоном, Гіпократом, Демокрітом, Лукрецієм Каром та ін.).

Нагромадження етнографічних знань у стародавні часи й епоху середньовіччя з огляду на практичні потреби: військові, політичні, економічні.

Специфіка етнографічних розвідок у середньовічний період. Звуження у V-VI ст. географічного й етнографічного кругозору. Етнографічні відомості у візантійських авторів V-VII ст. (Прокопія, Йордана, Маврикія, Костянтина Порфирородного, Льва Диякона та ін.). Етнографічні відомості арабських авторів (Ібн Фадланд, Аль Джайгані, Ібн Хордадбе, Аль Массуді). Інформація про прибалтійських слов'ян у церковних істориків XI-ХІІ ст. Збирання етнографічної інформації мандрівниками, купцями, місіонерами, послами (Паоло Карпіні, Марко Поло, П’єр Шевальє, Еріх Лясота, Сігізмунд Герберштейн, Павло Алепський, Гійом де Боплан, Амвросій Контаріні та ін.). Розширення етнографічної поінформованості в епоху "великих географічних відкриттів". Осмислення й узагальнення емпіричних даних у ХVІІІ ст.

Становлення етнографії як науки. Значення поглядів просвітителів і енциклопедистів для розвитку етнографії. Ідеї географічного детермінізму, національної своєрідності кожного народу, концепція універсальних закономірностей всесвітньо-історичного процесу. Зародження методів дослідження: ретроспективного аналізу, порівняльно-історичного методу.

Пробудження у першій половині XIX ст. інтересів до вивчення минулого своєї країни, самобутньої творчості свого народу — етнографічного краєзнавства (вітчизнознавства). “Міфологічна” школа етнографії.

Становлення етнології як самостійної науки в середині XIX ст. Виникнення спеціального терміна нової науки. Визначення її меж і предметного кола; співвідношення з антропологією і місце у загальній структурі гуманітарних наук. Перші етнологічні товариства, видання, народознавчі музеї.

Розвиток етнології у ХХ — на початку ХХІ століття. Проблема співвідношення понять “етнографія”, “етнологія”, “народознавство”. Сучасні завдання етнологічних дисциплін.

Наукові школи і напрями етнології.

Школа дифузіонізму (Ф.Ратцель) — поширення культурних явищ через контакти між народами (виникла у кінці XIX ст.). Підрозділи дифузіонізму: міфологічна школа (Фробеніус, Грім, Котляревський) — “міф є духом народу”; “кельнська” школа (“теорія культурних кіл” Гребнера) — пріоритет суб'єктивного в оцінці культури; “віденська” школа (Шмідта) або “культурно-історична — надання культурним колам всесвітньо-історичного значення”.

Еволюціоністська школа — пріоритет еволюційного розвитку суспільства від нижчого до вищого (друга половина XIX — початок XX ст.). Теорія “первинного слизу” Окена, “природного добору” Дарвіна, “теорія пережитків” Кавеліна і Тейлора, Ковалевського. Напрями еволюціоністської школи: культурно-історичні (Морган, Кавелін, Ковалевський, Тейлор) — визначення логічних ступенів розвитку суспільства; біологічний (Бастіан) — визначення закономірностей еволюції суспільства; соціологічний (Конт, Дюркгейм, Бахофен) — дослідження соціальних інститутів; географічний (Пешель, Надєждін) — виявлення зв'язків між суспільством і природним середовищем.

Неоеволюціонізм (Уайт, Ленський, Парсонс) — визнання еволюційного розвитку суспільства, проте розвитку хаотичного і не обов'язково прямолінійного (нове тлумачення еволюціонізму, що набуло поширення з 40- х рр. XX ст.). Напрями неоеволюціоністської школи: багатолінійний (Дж. Стюард) виявлення функціональних взаємозв'язків; культурний матеріалізм (Харріс) — пріоритет виробничих сил у розвитку суспільства; енергетична концепція (Уайт) — застосування принципу причинності щодо історії суспільства; біологічний (Неролл) — підпорядкування суспільного розвитку біологічним законам; історичного орієнтування (Сервіс, Фрейд) — намагання розширити структуру історичного розвитку.

Антропогеографічна школа (Ратцеля) — перехідний ступінь від еволюціонізму до теорії культурних кіл. Примат переміщення культурних цінностей перед самостійним їх творенням (початок XX ст.).

Структуралістична школа (Радкліфф — Брауна) — вчення про наявність упорядкованості взаємозв'язків між окремими соціальними інститутами (виникла в 20-ті рр. XX ст., набула поширення в повоєнний час). Ототожнення структурного взаємозв'язку із внутрішньою необхідністю. Підходи до проблеми структури Маркса й Енгельса — акценти на виявленні історичної динаміки й рушійних сил. Різновиди структуралізму: англійський (Мітчел), що пропагував принцип "соціального поля"; французький (Леві-Строс) — пріоритет співвідношення фактів над наявністю власне фактів; американський (Коїн), що схилявся до політичної системи у розвиткові різних соціальних інститутів.

Історична школа — вивчення історичних взаємозв'язків між народами і культурами (виникла у кінці XIX ст.). Регіональні різновиди школи: європейська (Еліот — Сміт, Ріверс) — пошуки центрів народів і культур; німецький різновид — історико-архівне спрямування пошуку (Крамер); американська (Боас) — конкретне вивчення окремих народів і побудова на цій основі їх історій.

Американська етнопсихологічна школа (Лінтон, Дюбуа) — пояснення етнічних відмінностей за допомогою неофрейдистської теорії "базової структури особи". Спільні риси школи: тенденція пояснити культуру через особистість; підвищений інтерес до раннього дитинства; применшення соціально-економічних чинників у розвитку суспільства, абсолютизація його "психічних універсалій".

Школа функціоналізму, у центрі уваги якої знаходиться вивчення функції, котру має будь-який суспільний інститут у рамках цілісного організму, і яка призначена для його збереження (становлення школи — кінець XIX ст. — 20-ті рр. XX ст.). Практична потреба функціоналізму пов'язана з політикою активного колоніалізму, підпорядкування етнології політичним потребам (Турнвальд). Основні риси функціоналізму і його регіональне розмаїття: перебільшення ролі суспільних відносин (Малиновський у Великобританії); пріоритет методичних розробок для керування соціальними потребами (Кун із США); розробка теорії конфліктів (Глакмен із Південної Африки). Теорія рівноваги як складова першого етапу функціоналізму, основа якої — досягнення рівноваги в історичних процесах. Теорія конфліктів — акцентація на причинах соціальних конфліктів. Теорія систем як метод дослідження зв'язку між окремими елементами культури, що уявляються у вигляді кібернетичної системи.

Лейденська школа — напрям сучасної західної етнології й культурної антропології, в основі якої лежить ідея виявлення глибинних структур людської культури і соціальної організації, уявлення про культуру як моністичну систему (30 — 50-ті роки XX ст.).

Амстердамська школа — перенесення акценту на порівняльно-історичну типологізацію культурних явищ, що становило основну мету етнографії (Нібур, Фаренфорт), перша половина XX ст.

Радянська школа (1920-ті рр. — 1991 р.) — етноси — це продукт соціального розвитку людства, підпорядковані соціально-економічним формаціям. Етногенез, етнічні процеси, етнічна історія — пов’язані з соціально-політичними процесами. Підпорядкування етнографії канонам марксистсько-ленінської методології (Я. Марр, С. Широкогоров, С. Токарєв, Ю. Бромлей, В. Алєксєєв).

Новітні етнологічні концепції (остання чверть ХХ — початок ХХІ століття). Культурний релятивізм М. Герцковіца (США). Концепції неофункціоналізму, неоструктуралізму, культурної екології. Герменевтична концепція (Ю. Гірц, Р. Тернер) — в соціальних процесах символи функціонують як активна сила, впливаючи на сприйняття, почуття і мислення людей. Тому етнологія має проникнути в глибинне значення вчинків і думок носіїв етнічних культур (концепція єдиної глобальної культурної системи). Ідеологія постмодернізму в етнології.

 

 

Література

 

Основна:

· Белявский В. А. Этнос в древнем мире // Доклады отделений и комиссий Всесоюзного Географического Общества СССР. — 1967. — Вып. 3.

· Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. — М., 1983.

· Воробьев М. В. Этнос в средние века (на материале этногенеза чжурчженей) // Доклады отделений и комиссий Всесоюзного Географического Общества СССР. — 1967. — Вып. 3.

· Итс Р.Ф. Введение в этнографию. — М., 1974.

· Садохин А. П., Грушевицкая Т. Г. Этнология. — М., 2001.

· Тиводар М. П. Етнологія: Навч. посібник. — Ужгород, 1998.

 

 

Додаткова:

· Алексеев В. П. Этногенез. — М., 1986.

· Гердер Й. Идеи к философии истории человечества. — М., 1977.

· Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999.

· Нельга О. В. Теорія етносу: Курс лекцій. — К., 1997.

· Степико М. Буття етносу: Витоки, сучасність, перспективи. — К., 1998.

· Широкогоров С. М. Этнос: Исследование основных принципов изменения этнических и этнографических явлений // Изв. восточ. ф-та Дальневосточного ун-та. — Шанхай, 1923. —. Т. 1.

Види навчальної діяльності студентів:

А) Лекція — “Історіографія етнографії та становлення основних етнологічних напрямків”

(2 год.).

ПЛАН

1. Давні історико-культурні пам’ятки. Нагромадження етнографічних знань у Стародавні та Античні часи.

2. Етнографічні знання в епоху Середньовіччя та Нового часу.

3. Становлення етнографії як науки (друга половина XVIII століття).

4. Становлення етнології як теоретичної дисципліни (друга половина ХІХ століття).

5. Основні напрямки етнології.

6. Сучасний стан та проблеми розвитку етнологічної науки.

 

Б) Семінарське заняття — “Розвиток етнографічних знань та становлення етнологічної науки”

(2 год.)

ПЛАН

1. Етнографічні знання Стародавнього світу і Середніх віків.

2. Етнографічні знання в епоху Нового часу. Становлення етнографії як науки.

3. Становлення етнології (друга половина ХІХ — початок ХХ століття).

4. Основні напрямки етнології та її сучасний розвиток (ХХ — початок ХХІ століття).

 

Основні терміни і поняття теми: етнографічні знання, культура і побут, писемні джерела, античні, візантійські, арабські автори, етнографічний кругозір, ідеї Просвітництва, етнологічні школи (еволюціонізм, дифузіонізм, антропогеографія, культурно-історична, "Віденська", соціологічна, функціоналізм, історична етнологія в США, етнопсихологічна, культурно-релятивістська, неоеволюціонізм, історична, "Лейдинська", "Амстердамська", радянська), новітні етнологічні концепції

 

Методичні рекомендації.

Тема семінарського заняття розглядає історію становлення етнологічної науки.

Розглядаючи перше питання студенти повинні звернути увагу на фіксацію ранніх етнографічних спостережень у стародавніх історико-культурних пам'ятках, нагромадження в писемних пам'ятках античного світу знань греків, римлян про сусідні й віддалені народи. Потрібно проаналізувати специфіку етнографічних розвідок у середньовічний період та звернути увагу на звуження у V-VI ст. географічного й етнографічного кругозору. Слід виділити етнографічні відомості у візантійських авторів V-VII ст. (Прокопія, Йордана, Маврикія, Костянтина Порфирородного, Льва Диякона та ін.); арабських авторів (Ібн Фадланд, Аль Джайгані, Ібн Хордадбе, Аль Массуді); інформацію про прибалтійських слов'ян у церковних істориків XI-ХІІ ст. Важливою є етнографічна інформація мандрівників, купців, місіонерів, послів XIV — XVI століття (Паоло Карпіні, Марко Поло, П’єр Шевальє, Еріх Лясота, Сігізмунд Герберштейн, Павло Алепський, Гійом де Боплан, Михайло Литвин, Блез Віженер, Амвросій Контаріні та ін.).

Розглядаючи друге питання студенти звертають увагу на розширення етнографічної поінформованості в епоху "великих географічних відкриттів", осмисленні й узагальненні емпіричних даних у ХVІІІ столітті. Хронологічні рамки цього питання охоплюють XVII — XVIII століття.

Студенти повинні пов’язати процес нагромадження етнографічних знань з потребою створення спеціальної дисципліни, яка б впорядкувала і систематизувала збір етнографічного матеріалу. Розглянути становлення етнографії як науки. Значення поглядів просвітителів і енциклопедистів для її розвитку. Проаналізувати вплив на етнографію ідей географічного детермінізму, національної своєрідності кожного народу, концепції універсальних закономірностей всесвітньо-історичного процесу. Розкрити процес зародження методів наукового дослідження: (ретроспективного аналізу, порівняльно-історичного методу).

Розглядаючи третє питання студенти повинні звернути увагу на пробудження у першій половині XIX ст. інтересів до вивчення минулого своєї країни, самобутньої творчості свого народу — етнографічного краєзнавства (вітчизнознавства). Окремо слід виділити діяльність “міфологічної” школи етнографії. Треба проаналізувати причини становлення етнології як самостійної науки в середині XIX ст., розглянути виникнення спеціального терміна нової науки. Потрібно визначити її межі і предметне коло; співвідношення з антропологією, місце у загальній структурі гуманітарних наук. Окремо слід розглянути діяльність перших етнологічних товариств, видань, народознавчих музеїв.

Розглядаючи четверте питання студенти повинні назвати і охарактеризувати основні етнологічні школи і напрямки, що виникли упродовж ХХ століття: школа дифузіонізму (Ф.Ратцель, Фробеніус, Грім, Котляревський, Гребнер, Шмідт); еволюціоністська школа: (Окен, Дарвін, Кавелін, Тейлор, Ковалевський, Морган, Бастіан, Конт, Дюркгейм, Бахофен, Пешель, Надєждін); неоеволюціонізм (Уайт, Ленський, Парсонс, Дж. Стюард, Харріс, Уайт, Неролл, Сервіс, Фрейд); антропогеографічна школа (Ратцель); структуралістична школа (Радкліфф — Браун, Леві-Строс, Мітчел, Коїн); історична школа (Еліот — Сміт, Ріверс, Крамер, Боас); американська етнопсихологічна школа (Лінтон, Дюбуа); школа функціоналізму ( Турнвальд, Малиновський, Кун, Глакмен); лейденська школа; амстердамська школа (Нібур, Фаренфорт); радянська школа (Я. Марр, С. Широкогоров, С. Токарєв, Ю.