Основи та організація податкової роботи, її основні елементи.

Податкова робота — це діяльність платників і податко­вої служби щодо внесення податків до бюджету і контро­лю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, порядок та форми роз­рахунків із бюджетом. Податкова робота засновується на встановленні функцій і прав платників та податкової служ­би, відповідальності платників за своєчасність і правиль­ність розрахунків із бюджетом.

Основою податкової роботи є законодавче регламенту­вання встановлення і справляння податків. Податкові від­носини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визна­ченості податкова робота втрачає орієнтири і всі питання оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. Значення чіткого законодавчого регламентування податко­вих відносин легко показати на зворотному — в умовах не­досконалості законодавчих актів з питань оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і не­організованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері, як і інших законів, здійснюють вищі органи держав­ної влади. В Україні це Верховна Рада. Підготовка проек­тів відповідних законів покладена на Кабінет Міністрів і безпосередньо на Головну державну податкову інспекцію. Оскільки оподаткування — досить специфічна сфера, то до підготовки проектів законів широко залучаються фахівці. В цілому прийняття високоякісних законів можливе тільки при налагодженості оптимальної взаємодії між законодав­чою і виконавчою владою, при високому рівні професіона­лізму насамперед законодавця, оскільки законодавча вла­да є кінцевою інстанцією у законотворчій роботі. Тільки на перший погляд сфера оподаткування проста і доступна кожному. Насправді, як уже зазначалося, податкова полі­тика (а вона починається саме із законів) —дуже складна і тонка справа, яка потребує широких і водночас глибоких професійних знань.

Правове регламентування у сфері оподаткування почи­нається з установлення складу податкової системи. Став­ши на шлях розбудови своєї державності, Україна почала створення самостійної податкової системи. В 1991 р. був прийнятий закон «Про систему оподаткування». Він визна­чив принципи системи оподаткування, види податків, збо­рів та обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідаль­ність за порушення податкового законодавства. Передбаче­но, що система оподаткування в Україні базується на прин­ципах стабільності, рівнонапруженості, обов'язковості, со­ціальної справедливості при встановленні й справлянні по­датків і забезпечує концентрацію в державному і місцевих бюджетах коштів, необхідних для розв'язання завдань економічного і соціального розвитку, створення дійових сти­мулів підвищення ефективності виробництва, економного використання ресурсів і охорони навколишнього середо­вища.

Перелічені в законі принципи в цілому правильні. Проб­лема полягає, однак, не у встановленні принципів, а в їх додержанні. В умовах економічної нестабільності дотри­муватися принципу стабільності дуже важко, про що свід­чить накопичений, хоч і незначний, досвід. Крім того, за­безпечити стабільність у початковий період створення са­мостійної податкової системи майже неможливо, особливо враховуючи те, що цей процес іде методом «спроб і поми­лок», а не на основі наукового підходу. Виявлення цих по­милок і потребує постійних корективів.

Установивши принципи побудови і склад податкової системи, необхідно законодавче відрегулювати справляння податків шляхом прийняття окремих законів по кожному 'з них. Ця робота теж покладається на Верховну Раду. В умовах розширених повноважень уряду в 1992—1993 рр. законодавче регламентування по окремих податках здійс­нювалося шляхом прийняття відповідних декретів Кабінету Міністрів України.

Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе дотримання податковою інспекцією і плат­никами податкового законодавства. Недосконалість окремих законів, а це неминуче в початковий період створення податкової системи, особливо при непрофесійному парла­менті, не є виправданням для їх ігнорування та невико­нання. Суспільство завжди страждає не стільки від недо­сконалості законів (ідеальних законів, мабуть, узагалі не буває), скільки від недотримання законодавчих норм.

Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою, але ще не достатньою умовою організації податкової ро­боти. Вони встановлюють головні принципи й об'єкт опо­даткування, платників податків, ставки, пільги, порядок і форми розрахунків тільки в узагальненому вигляді, тоді як для чіткої організації податкової роботи потрібні докумен­ти, що детально визначають порядок справляння податків. Роль таких документів у правовому регламентуванні подат­кової роботи відіграють інструкції Головної державної по­даткової інспекції. Звичайно, інструкція не може заходити в суперечність із законодавчим актом, вона повинна тільки конкретизувати його. Якщо інструкція суперечить закону, то має діяти норма закону, а не інструкція, хоча в правовій державі це взагалі неприпустиме явище. Разом із цим слід зазначити, що недосконалість і нечіткість багатьох зако­нів, прийнятих в Україні, призводить і до недоліків в ін­структивних документах. Але що стосується практичної діяльності податкового інспектора, то він має виконувати все, що передбачено інструкцією, а не керуватися принци­пом доцільності.

Інструкція — це головний робочий документ для подат­кового інспектора. До неї встановлюються досить жорсткі вимоги. По-перше, інструкція повинна бути максимально конкретизованою, передбачати практично всі випадки, які можуть мати місце в оподаткуванні. Неконкретність ін­струкції значно ускладнює податкову роботу, викликає не­обхідність постійних консультацій з боку податкових інспекцій усіх рівнів. Розробка інструкції потребує дуже глибоких знань практики оподаткування, спроможності максимально передбачити всі можливі варіанти. По-друге, текст інструкції повинен виключати двозначне трактування, бути позбавленим розпливчастих формулювань. З цією ме­тою в інструкції спочатку необхідно визначити всі терміни. По-третє, мова інструкції має бути доступною для сприй­няття і розуміння. Не можна визнати прийнятною ту ін­струкцію, до якої Головна державна податкова інспекція видає роз'яснювальні листи з тлумаченням певних її положень. Звісно, коли такі незрозумілі положення в інструкції є, то краще вже додавати до неї роз'яснення, ніж залишати невизначеність. Однак значна кількість таких листів свід­чить про невисокий рівень підготовки інструкції. Вимога доступності має певні обмеження. З одного боку, інструк­ція повинна бути зрозумілою всім, насамперед платникам. З іншого боку, сфера оподаткування потребує фахових знань. Без спеціальної освіти працювати з інструкцією з питань оподаткування дуже важко, тому що інструкції пи­шуться саме в розрахунку на фахівця. Головне в підготов­ці податкового працівника — не вивчення законодавчого та інструктивного матеріалу (він все одно весь час змінюєть­ся), а вироблення навичок вільно працювати з інструкція­ми. Не треба знати інструкцію напам'ять (вона завжди під руками), слід розуміти її.

Однією з передумов реалізації вимог конкретності, од­нозначності й доступності інструкції є насичення її при­кладами, які наочно відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі варіанти обчислен­ня та сплати того чи іншого податку. При складанні при­кладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків, а й указувати джерела інформації, з яких бе­руться необхідні для розрахунків показники. Як переко­нує досвід, наявність прикладів, складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і податкової роботи в цілому.

Податкова робота пов'язана із заповненням і поданням різноманітних документів. Уніфіковані форми цих докумен­тів додаються до інструкції по кожному виду податків. Необхідно, щоб або самі форми, або інструкція вміщували роз'яснення з питань оформлення податкової документації.