Платон. Аристотель. Олександр Македонський.

Учнем Сократа був знаменитий філософ Платон (96) (427-347 до н.е.). Платон вірив в існування душі і в переселення душ після смерті. Для історії науки важливі не філософські пошуки Платона, а те, що він був засновником соціології, науки про суспільство і державу. Платон запропонував проект ідеальної держави, якою управляє каста філософів на кшталт єгипетських жерців (слід сказати, що Платон бував в Єгипті). Опорою філософів є воїни, «вартові», схожі на спартанців, вони живуть однією общиною і мають усе загальне - у тому числі загальних дружин.

Платон стверджував, що його ідеальна держава існувала в Атлантиді, країні розташованої десь на заході, на затонулому згодом материку. Звичайно, це була «наукова фантастика» тих часів. Більш важливо, те, що Платон і його учень Діон Сіракузський (др.-грець. Δίων; біля 409 - вбитий у 354 до н. е., Сіракузи - правитель Сіракуз в 357 - 354 роках до н. е.), намагалися створити ідеальні держави в Сіракузах, на Сицилії; шляхом конституційних реформ, цей політичний експеримент привів до громадянської війни і розорення Сіракуз.

Платон — прізвисько, яке означає «широкий, широкоплечий». За деякими джерелами справжнє ім’я Платона — Аристокл (др.-греч. Αριστοκλής; буквально, «найкраща слава»).

Точна дата народження Платона невідома. Згідно античним джерелам більшість дослідників вважає, що Платон народився у 428—427 роках до н.е. в Афінах або Егіні в пік Пелопонеської війни між Афінами и Спартою. За античною традицією датою його народження вважається 7 таргеліона (21 травня) святковий день, в який, за міфологічним сказанням, на острові Делос народився бог Аполон.

Платон народився в родині, яка мала аристократичне походження, рід його батька, Аристона (465—-424), йшов, від останнього царя Аттіки Кодру, а предком Періктіони, матері Платона, був афінський реформатор Солон. Також, згідно Діогену, Платон був зачатий непорочно. Перектіона, мати Платона, була сестрою Харміда і Критія, двох відомих фігур з числа Тридцяти тиранів, недовговічного олігархічного режиму, який був після розвалу Афін в кінці Пелопонеської війни. Крім Платона у Арістона (батька) і Периктіони (матері) було ще троє дітей: два сина — Адимант и Главкон, та донька Потона.

Першим учителем Платона був Кратіл. Біля 407 року Платон познайомився з Сократом та став одним з його учнів. Характерно, що Сократ є невід’ємним учасником практично всіх творів Платона, які написані в формі діалогів між історичними а іноді вигаданими персонажами. Після смерті Сократа в 399 р. до н.е. поїхав в Мегару. Відвідав Кірену (місто на території сучасної Лівії та Єгипет протягом 399—389 років. В 389 році відправився в Південну Італію та Сицилію, де спілкувався з піфагорійцями. В 387році Платон повертається до Афін, де засновує власну школу — Платонівську Академію. За древніми переказами, Платон помер в день свого народження в 347році. Платон був не тільки філософом, але і олімпійським чемпіоном. Двічі він вигравав змагання з панкратіону — суміш боксу та боротьби.

Ідеалістична філософська система: матеріальний світ – сукупність виникаючих і перехідних речей. Життя почалося на Землі з появою людського роду. Творець світу, „деміург” (гр. demіurgos - майстер, ремісник) створив людину як саму довершену істоту, що найбільшою мірою наближається до божественного образу. Решта всіх видів живих істот виникла з людей як їх недосконалі модифікації.

 

Соціологічні дослідження Платона продовжував Аристотель (97) (384 - 322 рр. до н.е.); він написав знаменитий трактат «Політика», цей трактат містив порівняльний аналіз суспільного устрою більшості відомих тоді держав.

Аристотель висунув ряд положень, прийнятих сучасною соціологією; він стверджував, зокрема, що провідним чинником громадського розвитку є зростання населення; що перенаселення породжує голод, повстання, громадянські війни і встановлення «тиранії». Мета «тиранів» - встановлення «справедливості» і рівномірний переділ землі. Аристотель відомий як засновник біології; він описував і систематизував різні види тварин - так само як він описував і систематизував держави; таких дослідників пізніше стали називати «систематиками».

Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії в Халкідіках, недалеко від Афонскої гори, в 384 р. до н.е. Батька Аристотеля звали Нікомах, він був лікарем при дворі Амінти III, царя Македонського. Нікомах належав до династії лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося від покоління до покоління. Батько був першим наставником Аристотеля. Вже в дитинстві Аристотель познайомився з Філіпом, майбутнім батьком Олександра Македонського, що відіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Олександра. В 369 році до н.е. Аристотель в 15 років залишився без батьків. Опікуном юного філософа став Проксен (потім Аристотель дуже тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, всиновив його сина Ніканора). Аристотелю залишилися від батька значні кошти, це дало йому можливість продовжувати освіту під керівництвом Проксена. Книги тоді коштували дуже дорого, Проксен купляв йому навіть самі рідкісні. Таким чином, Аристотель з юності полюбив читання. Під керівництвом свого опікуна, Аристотель вивчав рослини і тварин, що в майбутньому розвинулось в окрему роботу «Про виникнення тварин».

Юнацькі роки Аристотеля припали на час початку розквіту Македонії. Аристотель отримав грецьку освіту і був носієм цієї мови, він симпатизував демократичному образу правління, але в той же час він був підданим македонського правителя. Це протиріччя відіграє деяку роль в його долі. В 17 років він стає учнем академії Платона, в 20 років, після смерті Платона переселився в Малу Азію на о. Лесбос, цар Філіп ІІ запропонував стати учителем свого сина Олександра Македонського. Після того, як Олександр увійшов на престол, Аристотель повернувся в Афіни, заснував власну філософську школу, або періпатетичну школу (від грець. peripatos – крита галерея, прогулянка; прогулюватися, проходжуватися). Назва школи виникла через звичку Аристотеля прогулюватися з учнями під час читання лекцій. Інша назва школи — Ліке́й (др.-грець. Λύκειον; у середньовічній або традиційній латинській вимові — Ліцей) — через назву розташованого поблизу храму Аполлона Лікейського, в східній частині древніх Афін. Заснована в 335/4 р. до н. е.

В 347 р. до н.е. В 37 років Аристотель одружився на племінниці Гермія, тирана Ассоса в Троаді. В 345 р. до н.е Гермій виступає проти персів, за що був скинутий ними і страчений. Після смерті О. Македонського почалося антимакедонське повстання, його звинуватили в релігійній зневазі Аристотель був вимушений покинути Афіни і поїхати в Мітіліни. Останні місяці життя Аристотель провів на о. Евбея.

 

Аристотель був учителем Олександра Македонського (98) (356 - 323 рр. до н.е.) (98 -Римська копія з роботи Лісіппа (музей Лувру). Одна з найбільш достовірних робіт по зовнішності Олександра. Єдине зображення великого полководця, яке зроблене з натури і збереглося ) знаменитого завойовника половини світу. Македонські завоювання були викликані новим винаходом у військовій сфері - створенням македонської фаланги (99-101). Воїни Олександра мали списи 6-метрової довжини і ті, що стояли ззаду клали свої списи на плечі передніх. Дії у складі фаланги вимагали великої злагодженості, і батько Олександра, Філіп, витратив багато часу на навчання своїх солдатів. Македонська фаланга була фундаментальним відкриттям, це відкриття викликало хвилю македонських завоювань і появу нового культурного круга, який історики називають елліністичним світом.

Олександр виявляв цікавість до наук і допоміг Аристотелю створити перший вищий учбовий заклад, «Лікей» (102); він узяв з собою в похід племінника Аристотеля Каллісфена (103) (близько 360 до н. е. - 328 до н. е.). Каллісфен і його помічники описували природу завойованих країн, вимірювали широту місцевості, посилали Аристотелю опудала дивовижних тварин і зібрані ними гербарії. Каллисфен (др.-грець. Καλλισθένης; близько 360 до н. е. - 328 до н. е.) - грецький історик, літописець походу Олександра Македонського. Онук сестри Аристотеля Аримнести. Син її дочки Геро. Народився в місті Олінф, яке було афінською колонією на півострові Халкидіка. Виховувався Аристотелем, у свій час разом з Олександром Великим. У 336 р. до н. е. відправився в Афіни і супроводжував Олександра під час походу в Індію. Своєю відвертістю накликав на себе немилість царя; був запідозрений в змові і закутий в ланцюги, в яких і помер в 328 до н. э.

Олекса́ндр Македо́нський (Олександр III Великий, др.-грець. Ἀλέξανδρος Γ' ὁ Μέγας, лат. Alexander Magnus, у мусульманських народів Іскандера Зулькарнайн, 356 - 323 рр. до н.е.) - македонський цар з 336 до н. е. з династії Аргеадів, полководець, творець світової держави, що розпалася після його смерті. У західній історіографії відоміший як Олександр Вели́кий. За Олександром Македонським ще в античності закріпилася слава одного з найбільших полководців в історії.

Олександр народився 21 липня 356 року до н. е. в македонській столиці Пелла. Його батьки - македонський цар Філіп II і дочка епірського царя Олімпіада. Сам Олександр за традицією вів свій рід від міфічного Геракла через царів Аргоса, від яких ніби то відгалузився перший македонський цар Каран. Плутарх так описує його зовнішність:

"Зовнішність Олександра краще всього передають статуї Лісіппа, і сам він вважав, що тільки цей скульптор гідний ліпити його зображення. Цей майстер зумів точно відтворити те, що згодом наслідував багато хто з наступників і друзів царя, - легкий нахил шиї вліво і млосність погляду. Апеллес, малюючи Олександра в образі громовержця, не передав властивий цареві колір шкіри, а зображував його темніше, ніж він був насправді. Як повідомляють, Олександр був дуже світлим, і білизна його шкіри переходила місцями в червоність, особливо на грудях і на обличчі".

До цього можна додати лише те, що багатирської будови тіла Олександр не мав і до атлетичних змагань був байдужий, віддаючи перевагу розважальним бенкетам і битвам. Особистість і характер Олександра, як всякої великої людини, не можуть бути точно змальовані окремими рисами або поодинокими розповідями і історичними анекдотами; вони визначаються тільки усією сукупністю його справ і їх відношенням до попередньої і наступної епохам. У віці 20 років Олександр став царем Македонії. Як пише німецький історик Ф. Шлоссер: "Розбещення устоїв і занепад грецького духу спричинили падіння республіканських установ, і світу потрібна була тепер людина, яка б перетворила республіканські форми життя в монархічні. Вступаючи на престол, Олександр знайшов усе підготовленим діяльністю Філіпа, і йому легко було здійснити те, що було метою усього життя батька, але що могло бути виконане тільки такою людиною як Олександр".

Через 2 роки в 334 до н. е. Олександр відправився у свій знаменитий похід в Азію, що розтягнувся на 10 років. Результатом походу стало створення величезної імперії, яка тягнулася від річки Істр (сучасний Дунай) в Європі до річки Інд в Індії.

Олександр мав трьох законних дружин (бактрийська княжна Роксана, та доньки персидських царів Статира і Парисатида) і двох синів: Геракла від наложниці Барсини і Олександра від Роксани.

Дуже часто Олександр кидався в центр сутички, список його ран перераховує Плутарха: "Біля Граніки його шолом був розрубаний мечем, що пройшов до волосся… під Іссом - мечем в стегно… під Газой він був поранений дротиком в плече, під Маракандой - стрілою в гомілку так, що розколота кістка виступила з рани; у Гирканії - каменем в потилицю, після чого погіршав зір і протягом декількох днів він залишався під загрозою сліпоти; в області ассаканів - індійським списом в щиколотку… В області маллів стріла завдовжки в два лікті, пробивши панцир, ранила його в груди; там же… йому завдали удару булавою по шиї".

Але помер Олександр не від ран, а від тривалої лихоманки неясного походження 10 або 11 червня 323 р. до н. е. у Вавилоні у віці 33 років. Його імперія негайно була розділена між його воєначальниками (діадохами).