Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я.

Велику роль в історії України відіграли греки, які з'явилися у VII столітті до н. е. на північних берегах Чорного моря та заснували тут античні міста-держави. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку. В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е., коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.

Античні міста планувались і забудовувались за стандартами і нормами материкової Греції. В Північному Причорномор'ї застосовувались такі системи планування: прямолінійна, змішана (прямолінійна та променева). Місто ділилось на квартали з одного - чотирьох будинків. Крім житлових і господарських споруд в містах були театри, гімназії, храми, святилища, адміністративні споруди. Будувались вони з застосуванням ордерних стилів. Найбільш розповсюдженими були: дорійський, іонійський, корінфський. В будівництві використовували камінь, дах накривали черепицею. Місто захищалось муром. Деякі міста Причорномор'я мали додаткові укріплення -акрополь. Центром міста була агора - головна площа міста. Тут знаходився теменос - культові споруди.

 

Концепціі походження та розселення східних слов’ян.

У першому тисячоріччя н.е. з'являються слов'яни. Питання походження слов'ян на сьогодні ще недостатньо вивчене. Існує кілька теорій щодо походження східнослов'янського етносу, та часу, коли це відбувалося: вісло-дністровська теорія (Л. Нідерле, Н. Шахматов, В. Петров), яка твердить, що ще у II тис. до н. е. Існувала балто-словя'нська спільність і саме після її розпаду виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав ареал між Віспою і Дніпром, а центром прадавніх слов'янських земель - Волинь; вісю-одерська теорія (Я. Чекановський, Т. Лер-Сплавинський, Ю. Косташевський) вказує, що прабатьківщиною, слов'ян була територія між річками Віслою та Одером; дніпро-одерська теорія (П. Третяков, Б. Рибаков, М. Артамонов, В. Гензель) ввібрала в себе ідеї попередніх теорій і розмістила прабатьківщину слов'ян між Дніпром і Одрою; вісло-дніпровська теорія (В. Баран, Д. Козак та ін.) твердять, що у І ст. н.е. центром активної слов'янської життєдіяльності була територія між Віслою і Дніпром.

 

Східні слов’яни, їх побут, звичаї та традиції.

Спочатку основна господарська діяльність східних слов'ян складалася з землеробства, скотарства, полювання і лову риби. Трохи пізніше почало розвиватися ремесло, але головне місце в господарюванні все одно займало землеробство. Основними сільськогосподарськими культурами для обробітку на полях були жито, просо, овес, пшениця, ячмінь, горох, гречка, боби, льон та ін. Після простого підсобного землеробства прийшла ера орного обробітку грунту із залізними плугами. Тоді вперше використання заліза призвело до виробництва надлишків сільськогосподарської продукції, які обмінювалися на потрібні в господарстві речі з іншими племенами. У VI-VII ст. н. е. ремесло повністю відокремилося від землеробства, і активно почали розвиватися залізна металургія та гончарство. Тільки з металу слов'янські ковалі виробляли близько 150 видів виробів.

Крім основних ремесел, східні слов'яни активно займалися промислами (полювання, бортництво, рибальство), розведенням худоби, прядением полотна, заготівлею шкір тварин. Надлишки зробленої або заготовленої продукції продавалися або змінювалися в інших племен на щось потрібне для життя.

Про культуру перших слов'янських племен відомо зовсім мало. Знайдені на розкопках зразки прикладного мистецтва говорять про те, що в ті часи було розвинене ювелірна справа. Відмінною рисою культури східних слов'ян є її релігійно-містична складова. У слов'ян широко поширений звичай, згідно з яким тіла померлих спалювалися і на їх місці зводилися кургани, куди складалися особисті речі померлого і його зброю. Народження дитини, весілля, хрестини теж супроводжувалися у слов'ян особливими обрядами.

 

Теорії утворення держави «Київська Русь»

Норманська теорія

Стверджує, що Київську Русь заснували вихідці із Скандинавії- нормани. Дослідники посилалися на дані найдавнішого руського літопису «Повість минулих літ», у якій вміщено інформацію про запрошення варягів Рюрика, Трувора та Синеуса в землі чуді, словенів, кривичів і весі для управління їхніми племенами. Прихильники цієї теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні засад державності в східних слов’ян. Серед українських істориків прихильником норманської теорії був Дорошенко.

Слов’янська теорія

Засновником був російськи учений Ломоносов. Згідно з нею у слов’ян були усі необхідні передумови для створення власної держави. Крім того у «Повісті минулих літ» відзначається, що ще по приходу варягів існувала місцева династія, засновником якої був легендарний князь Кий. Серед українських вчених теорію підтримували Антонович, Костомаров, Грушевський, Багалій.

Компромісна теорія

Засновник – російський учений Ключевський. Прихильники цієї теорії вважають, що слов’яни вже стояли на порозі утворення власної держави, а нормани стали певним організуючим чинником, який прискорив цю подію.

Теорія О. Пріцака

Згідно з цією теорією, давньоруська держава була створена особливою активною соціальною групою, що складалась з професійних воїнів-купців, які належали до різних етносів. Злиття морських і річкових кочівників зі степовими сприяло, на його думку, появі Волзько-Руського каганату. Проти цієї теорії виступило багато українських вчених.

7.Діяльність перших Київських князів (Олега, Ігоря, Ольги, Святослава).

Олег (882–912 рр.).

За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов’ян. Олег ходив походами на Візантію, уклав з нею вигідні договори (907 р., 911 р.).,так за умовами першого договору руські купці вели торгівлю без сплати мита і безкоштовно могли перебували в Константинополі протягом шести місяців. Другий договір передбачав і регулював відносини між обома державами в різних випадках і сферах. Під час здійснення одного із численних походів на сусідні території князь Олег загинув.

Ігор (912–945 рр.).

В 914 році Ігор здійснив похід на древлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 941 році він організував похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. В 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантію, який вводив обмеження купцям з Київської держави, але забезпечував їх основні інтереси. Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Одне із таких збирань данини в 945 р. Призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

Ольга (945–964 рр.).

Княгиня Ольга провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно дипломатією. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла християнську віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині Ольги зріс міжнародний авторитет Київської держави.

Святослав (964–972 рр.).

В 964–966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в’ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у війну Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доро-столом. Наслідком битви стали переговори Русі та Візантії. В 972 р., повертаючись додому після одного з походів, Святослав зіткнувся з печенігами і загинув у бою. За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань. Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.