Хімічний вплив рослин у фітоценозі

Алелопатія – взаємодія рослин шляхом виділення біологічно активних речовин у НС. Хімічні р-ни, що виділяються р-ми у НС, називаються екзометаболітами: -фітонциди – виділяються вищими рослинами і згубно діють на мікроорганізми; -коліни – речовини, які виділяються вищими рослинами для пригнічення розвитку інших вищих рослин. А.М.Гродзинський поділив алелопатичні р-ни на прижиттєві (активні – обумовлені життєдіяльністю рослини; пасивні – при вимиванні речовин з надземної частини рослини опадами) та посмертні (утвор. в результаті відмирання організмів або їх окремих частин). Леткі речовини, що виділяються рослинами є: фітогенні (активно/пасивно непошкодженими рослинами); фітонциди (з пошкоджених тканин, при порушенні цілісності окремих утворень; міазміни (з відмерлих аб тих, що гниють). Водорозчинні алелопатичні речовини: активні, пасивні, посмертні. Серед простих газоподібних екзометаболітів велику роль відіграє етилен. Це рослинний гормон, який викликає затримку росту, передчасне скидання листя тощо. Ефірні олії пригнічують рослини, що ростуть поряд. Тверді та рідкі екзометаболіти – це мінеральні і складні органічні сполуки, які розчиняються в опадах і впливають на інші р-ни, що ростуть у нижніх ярусах фітоценозу (Н: юглон).

 

43. Рослинність України та її зональність (додатково див. питання 3, 14,17, 49, 59)

Україна розташована в зоні помірного клімату, у межах якої на території країни розрізняють Атлантико-континентальну і Континентальну кліматичні області. Саме клімат і визначає диференціацію природних зон України'.

1) Полісся;

2) Лісостеп;

3) Степ;

4) гірський район Українських Карпат;

5) гірський район Кримських гір.

Перші три зони представляють горизонтальну, широтну зональність, яка є відображенням зміни клімату при просуванні з півночі на південь, а дві останні — вертикальну зональність. Слід зазначити, що територія України досить густо і давно заселена людьми, які в процесі своєї життєдіяльності активно експлуатували рослинні ресурси, освоювали території для вирощування сільськогосподарських культур, створення населених пунктів, підприємств, видобування корисних копалин тощо. Це призвело до зникнення або зменшення площ природної рослинності, до деякої її трансформації. На території сучасної України нараховують близько 5000 видів вищих рослин (природних і завезених), більшість з яких (97,9%) належить до покритонасінних. Більша частина флори (63,15 %) — багаторічні трав’янисті рослини, великий відсоток однорічних (21,75%) і дворічних (7,27%) рослин. Досить численними є деревні породи — 1,68%, чагарникові, чагарникові і напівчагарникові становлять 7,27%. Вважається, що таке співвідношення є типовим для помірної зони.

Флора України відрізняється певною своєрідністю флористичних комплексів, які поділяють на 14 груп. Найбільш багате видове різноманіття вищих рослин властиве степовій флороценоекологічній групі. Тут 'нараховується 850 видів. Досить численна карпатська високогірна флора — 500 видів та неморальна (широколистяних лісів) 700 видів. Значно менше видів у групі рівнинних і гірських лісів (270 видів) та кримських гірських лісів (300 видів). Флора засолених грунтів складається з більш ніж 200 видів, болотні рослини представлені 286 видами, рослини піщаних місцезростань — 150 видами, водні рослини майже 300 видами, рослини крейдяних і вапнякових відкладень 400 видами.

На основі вивчення рослинності, а також кліматичних умов, грунтів і орографії розроблено геоботанічне районування України.

Геоботанічне районування — поділ земної поверхні на порівняно однорідні і неповторні за рослинним покривом райони.

Основними одиницями районування є:

• домініон (царство) — характеризується певним складом родин рослин, у тому числі наявністю ендемічних рослин, а також певним набором типів рослинності, які виділяються на основі врахування екобіоморфологічної належності основних ценоутворювачів, угруповань, що розвиваються на плакорах;

• геоботанічна область — встановлюється на основі переважання на плакорах певного зонального типу рослинності, а також інших типів рослинності, що сукцесійно пов’язані з попередньою;

• геоботанічна провінція — встановлюється за складом плакорних формацій, тобто за видовим складом основних ценоутворювачів;

• геоботанічний округ — встановлюється на основі певного поєднання плакорних і позаплакорних типологічних одиниць, що продиктовані ґрунтовими і морфологічними умовами;

• геоботанічний район — встановлюється на основі певного поєднання таких фітоценотичних одиниць, як асоціація і група асоціацій,

Плакор плоский або слабко нахилений водороздільнмй простір. Плакори характеризуються глибоким заляганням грунтових вод, відсутністю значного змиву чи акумуляції, унаслідок чого рослинний і грунтовий покриви найповніше відповідають ландшафтам даної зони (наприклад, хвойні ліси на підзолистих грунтах у тайзі, злаково різнотравні угруповання на чорноземах у степовій зоні тощо).

Ознаки деревостану

Деревоста́н (іноді лісостан) — у лісівництві називають сукупність деревних порід у тому чи іншому лісовому насадженні. Є складовим елементом лісу.

Деревостан є не тільки основним компонентом лісу за долею участі у рослинному угрупованні, а й головним об'єктом господарювання у лісі. Тому його прийнято характеризувати за рядом показників, а саме: за складом порід, формою, походженням, густотою, повнотою, бонітетом, віком, товарністю. Деревостан є більш вузьким поняттям, ніж лісостан, хоча їх ототожнюють, це Лісівничо-таксаційнi ознаки деревостану – це показники, за допомогою яких відрізняють один деревостан від іншого.

Склад деревостану - це перелік деревних порід з визначенням частки кожної з них у загальній масі деревини за 10-бальною системою.

Так, якщо деревостан сформувався лише із однієї породи, наприклад, сосни звичайної, він вважається чистим. Якщо ж у ньому зростають дві і більше породи, то він є мішаним. Склад деревостану прийнято виражати таксаційною формулою, у якій коефіцієнти показують частку породи у загальному обсягу (запасі) деревини, а породи записуються індексами. Наприклад, чистий сосновий деревостан (доля сосни 10/10) має формулу складу 10С3, а деревостан, у якому 80% запасу має сосна, а 20% береза повисла, - 8С32Бп. Отже, сума коефіцієнтів у формулі складу деревостану завжди повинна дорівнювати 10. Якщо частка якоїсь породи становить менше 5%, то вона відображається у формулі знаком "+" (плюс). Наприклад, маємо деревостан, у якому запас деревини стосовно окремих порід поділяється так: 78% сосни звичайної, 18% берези повислої, 4% осики. Якщо у деревостані переважає якась одна порода, вона вважається переважаючою, або панівною. Від переважаючої відрізняється головна порода. Вона може переважати у складі, а може мати і меншу частку, але саме на головну породу спрямовані заходи лісо вирощування, тобто на неї ведеться господарство. Наприклад, у соснових лісах можна зустріти ділянки з переважанням берези. У даному випадку береза буде переважаючою, але не головною породою. Таку ж картину можна спостерігати у дібровах, коли у деревостані переважає граб, а дуб має менше п'яти одиниць у складі деревостану. Граб у таких деревостанах є переважаючою, а не головною породою, адже у дібровах господарство ведеться на дуб.

Деревостани можуть утворювати один або більше ярусів. Залежно від кількості ярусів деревостани поділяють на прості, які мають один ярус, та складні 2-3-ярусні. Такий деревостан може сформуватися з кількох ярусів, що представлені однією деревною породою, наприклад, ялиною. У цьому випадку деревостан буде чистим за складом і складним за формою. У простому за формою деревостані дерева мають приблизно однакову висоту, і їх крони утворюють один загальний ярус. У складному деревостані яруси виділяють окремо, якщо його висота відрізняється від висоти верхнього ярусу на 20%, але не більше 50%. Різниця у запасі деревини верхнього і підлеглого ярусів повинна становити не менше 20%.

За походженням деревостани бувають природного походження, тобто такі, що з'явилися із насіння або порослі природним шляхом, а також штучного походження, тобто створених людиною шляхом висіву насіння або садінням молодих рослин.

Вік деревостану. У лісівництві і лісовій таксації загальноприйнятим є застосування для визначення віку деревостану класів віку та віднесенням їх до вікових груп. Для більшості деревних порід, що зростають у лісах України, встановлені 10-річні класи віку. Виняток становлять бук, ялиця, ялина, які зростають у лісах Карпатського регіону. Для них встановлені 20-річні класи віку. Для швидкорослих порід (тополі) - 5-річні класи віку. Класи віку прийнято позначати римськими цифрами [20].

Якщо дерева у деревостані мають різницю у віці, яка не перевищує тривалості одного класу віку, такий деревостан вважається одновіковим. Штучно створені деревостани часто бувають повністю одновіковими. При більшій різниці - різновіковим. Вік дерев визначають, наприклад, у сосновому молодняку - за кількістю утворених на стовбурі щорічних гілок («лутовок»). Іноді використовують віковий бурав. Вік зрубаних дерев визначають за кількістю річних кілець на пеньку.

На практиці часто користуються для вікової характеристики деревостану віковими групами. Так, молодняком вважається насадження з моменту утворення власного пологу, формування густої хащі і до 20-річного віку. Жердняк - це густий деревостан, у якому більша кількість дерев може дати при зрубанні такий сортимент, як жердина. Середньо-віковий ліс - ліс, у якому дерева починають масово плодоносити. Достигаючий ліс має більшість дерев з рясним плодоношенням, іде активний приріст деревини. Стиглий ліс має найвищі запаси деревини високої якості, придатної для заготівлі цінних сортиментів. Перестійний ліс характеризується процесом руйнування. Деревна маса майже не приростає. Велика кількість дерев уражена хворобами, є сухостійні дерева. Такий ліс потребує заміни на молодий.

Остання вікова група визначається терміном настання природної стиглості конкретних деревних порід. Так, у найбільш сприятливих лісо рослинних умовах вона настає для насіннєвих насаджень дуба звичайного у 500-700 років, сосни звичайної - у 300-350, ялини європейської і ялиці білої - у 200-300, бука лісового - у 150-250, граба та вільхи чорної - у 100-150, у берези повислої та осики - у 60-100 років.