Рослинність Полісся України.

Полісся знаходиться у північно-західній та північній частинах України. Простягається із заходу на схід на 757 км. Воно являє собою крайню південно-західну частину зони мішаних лісів і займає південь Поліської низовини. Клімат регіону помірно-континентальний, середня річна температура повітря від 5ºС до 7ºС, кількість опадів 550-650 мм на рік.

На території Полісся зростає 1998 видів рослин, з яких 1403 – види природної флори (табл. 62).

Сучасна флора Полісся сформувалася за рахунок видів різних центрів розвитку, що являють собою великі території, де й утворились флорогенетичні типи. За матеріалами Є.М. Лавренко, флора регіону формувалась за рахунок трьох груп центрів: гумідної, аридної і аркто-альпійської. Перша група центрів обумовила розвиток хвойних і широколистяних лісів, друга – степу, пустель і ксерофітного рідколісся, третя – арктичної, субальпійської і альпійської трав’янистої і сланикової рослинності. Аналіз ареалів флори Полісся підтверджує її утворення з усіх груп центрів розвитку. Провідну роль у флорі регіону мають бореальні види (табл. 63). Бореальні та аркто-бореальні елементи утворюють види боліт, хвойних лісів, лук. Досить багато у Поліссі степових і неморальних видів. Дуже малою кількістю видів представлені у Поліссі ендемічні рослини, що підтверджує думку про міграційний характер і молодість флори регіону. Ендемічні рослини пов’язані з псаммофітною рослинністю відкритих піщаних піднять або лишайниковими сосновими лісами.

На Поліссі України найбільшого поширення набули соснові та дубово-соснові ліси. Значно менші площі займають дубові, березові та вільхові ліси (рис. 90). Лімітуючим фактором, що обмежує поширення багатьох інших деревних порід України є едафічні фактори. В регіоні переважають дерново-слабопідзолисті та дерново-середньопідзолисті піщані і супіщані грунти різного ступеня зволоженості, а також оторфовані грунти та торфянники.

Соснові ліси зростають на бідних піщаних грунтах різного ступеню зволоженості. В залежності від цього формуються різні за продуктивністю і видовим складом угрупування.

Сосново-лишайникові ліси, займають верхню частину піщаних піднять і дюн. Деревний ярус зріджений, представлений низькорослою сосною звичайною. На грунті добре розвинутий лишайниковий покрив і дуже зріджений трав’яний. З трав’янистих рослин зустрічаються: чебрець повзучий, верес звичайний, кипець сизий, булавоносець сіруватий, цмин пісковий, брусниця, агалик-трава гірська.

Сосново-зеленомохові ліси розташовані у верхній частині схилів на слабопідзолистих грунтах. Деревний ярус складається з сосни звичайної I-II бонітетів, яка може досягати висоти 22-28 м. Іноді в деревостані зустрічається береза пухнаста. У підрості зустрічаються ялівець звичайний, бруслина бородавчаста, зіновать Зінгера. Дуже добре розвинутий моховий покрив з плеуроція Шребера та дикранума багатоніжкового.

В нижній частині схилів на періодично зволожених рівнинних ділянках поширені сосново-довгомохові ліси на дерново-підзолистих глейових грунтах. У деревостані переважає сосна звичайна II-III бонітетів, яка сягає у висоту на 20-22 м. У нижніх ярусах зростають багно болотне, чорниця, молінія блакитна, буяхи, мітлиця повзуча, зозулин льон звичайний.

Сосново-сфагнові ліси формуються на торфянниках, оторфованих грунтах і займають місцезростання з близьким надходженням ґрунтових вод. Деревний ярус складається з сосни IV-V бонітетів з невеликою домішкою берези пухнастої. У нижніх ярусах зростають моління голуба, буяхи, багно болотне, куничник сіруватий на фоні майже суцільного покриву сфагнумів – болотного, гострокінцевого та гострого.

Дубово-соснові ліси займають більш багаті умови зростання на дерново-підзолистих супіщаних грунтах. Тут формується двохярусний деревостан: з сосни звичайної (іноді з домішкою берези повислої) – у першому та дуба звичайного – у другому. У різних за зволоженістю умовах формуються специфічні нижні яруси рослинності.

У свіжих умовах зростання на дерново-слабопідзолистих грунтах утворюються дубово-соснові орлякові ліси першого бонітету. Підлісок рідкий з горобини звичайної, крушини ламкої. У трав’яному покриві домінує орляк звичайний, приймають участь костриця овеча, суниці лісові, перлівка поникла, смовдь гірська, перстач білий, буквиця лікарська, молочай кипарисовидний, костяниця, вероніка дібровна.

У більш вологих місцях зростають ліси дубово-соснові чорницеві. Підлісок складається також з горобини звичайної та крушини ламкої, середньої густоти. У чагарниковому та трав’яному покриві приймають участь чорниця, брусниця, орляк звичайний, багно звичайне, верес звичайний, моління голуба, веснівка дволиста.

Дубові ліси Полісся зростають на вологих дерново-підзолистих глеюватих, світло-сірих опідзолених грунтах у місцях де підстилаючи ми породами є карбонатна морена або лес. Частіше формуються одно- або двоярусні деревостани, в яких приймають участь в залежності від типу грунту та його зволоженості, крім дуба звичайного, липа серцелиста, клен гостролистий, осика, береза повисла, граб звичайний, ясен звичайний. У підліску поширені ліщина, крушина ламка, горобина звичайна, бруслина бородавчата і європейська. Трав’яний покрив складається з конвалії травневої, анемони дібровної, медунки вузьколистої, рясту ущільненого. На добре дренованих схилах формуються дубові ліси ліщинові. Дуб досягає висоти 25 м. Разом з ним зростають береза повисла, липа серце листа, осика, клен гостролистий. Під ними формується підлісок середньої густоти з ліщини. У трав’яному покриві переважають осока волосиста, підмаренник запашний, костяниця, куцоніжка лісова, медунка темна, зірочник ланцетовидний.

Дубові ліси крушинові зростають на мокрих дерново-підзолистих глеюватих грунтах у невеликих пониженнях. В цих умовах дуб низькобонітетний, зростає разом з вільхою чорною і при збільшені вологості грунту нею витісняється. У підліску знаходиться добре розвинутий підлісок з крушини ламкої. З трав’янистих рослин поширені осока трясучковидна, моління голуба, вербозілля звичайне, перстач прямостоячий, куничник очеретяний.

Березові ліси зростають головним чином на місці соснових і дубово-соснових лісів. В них відсутній підлісок, може бути не густий підріст сосни звичайної. Трав’янисті рослини властиві лісам, які передували березовим, але менше тіньовитривалих. Переважають березові ліси зелено мохові, чорничні, вересові, орлякові.

Чорно вільхові ліси зустрічаються у вологих пониженнях водорозділу та у притерасовій частині пойм. У деревному ярусі можуть бути присутніми береза пухнаста і ясен звичайний. Підлісок часто густий, складається з малини, крушини, ліщини. Трав’янистий покрив складається з квасениці, вербозілля звичайного, безщитника жіночого, щитника чоловічого, яглиці звичайної, осоки видовженої.

Основна кількість лук у Поліссі знаходиться у заплавах річок. Материкові луки займають невелику площу і розташовані або у місцях знищених лісових масивів (суходільні луки), або навколо низинних боліт, озер (низинні луки).

На заплавних луках поширені дернистощучникові угрупування, а також з домінуванням осоки гострої, тонконога болотного, лисохвоста лучного, костриці лучної, тонконога лучного, мітлиці повзучої, лепешняка плаваючого, тонконога вузьколистого, костриці борознистої, осоки ранньої. Суходільні луки дуже не однорідні за грунтово-гідрологічними умовами, що обумовило різноманітність видового складу зростаючих рослин. На справжніх суходільних луках поширені звичайномітлицеві, червонокострицеві угрупування та луки пахучої трави звичайної. Досить поширеними є луки з домінуванням біловусу стиснутого.

Низинні луки також характеризуються різноманітними рослинними угрупуваннями, які за флористичним складом близькі до болотної рослинності, і розділяються на болотисті,, торф’янисті і пустищні.

Болотисті луки внаслідок поступового накопичення органічної речовини і заростання мохами перетворюються у торф’янисті. На них частіше розвиваються болотно-тонконогові, повзучомітлицеві, лисячоосокові та гостроосокові угрупування.

Торф’янисті луки є досить поширеними і на них представлені дрібноосочні та великоосочні угрупування з участю осоки чорної, просяної, гострої, лисячої.

Досить специфічною є болотна рослинність Полісся. У регіоні найпоширенішим типом боліт є низинні (близько 80 %), на яких найбільш розвинутими формаціями є: трав’яні, трав’яно-мохові і лісові болота. Евтрофні болота відрізняються значним різноманіттям видового складу рослин, на характері якого відбивається їх формування у лісовій зоні (осокові, осоково-гіпнові угрупування), а також близьке розміщення Лісостепу (різнотрав’я).

Лісові евтрофні болота, за переважанням певної лісоутворючої породи можуть бути: вільхово-осокові, березові, сосново-вільхові, вільхово-ялинові, вільхово-ялиново-березові, соснові, ялинові. Для кожного з них властивий свій набір супутніх деревних порід, рослин нижчих ярусів. До лісових боліт відносять також чагарникові болота, які сформовані вербою попелястою та вільховими чагарниками.

Верхові (оліготрофні) болота утворюються на водорозділах, існують в умова бідного атмосферного живлення, мають значні поклади торфу і характеризуються своєрідним але бідним флористичним складом. Вони являють собою рідколісся з сосни звичайної та берези пухнастої, з суцільним покривом сфагніт. Серед чагарникових і трав’янистих рослин поширені багно болотне, журавлина болотна, андромеда багатолиста, росичка кругло листа, шейхцерія болотна.

Мезотроні болота займають проміжне положення між верховими та низинними. На них поширені сосново-сфагнові і сосново-березово-сфагнові лісові та рідколісні угрупування, а також безлісні чагарниково-трав’яномохові і трав’яномохові угрупування.

Похідні та корінні ліси

Природні ліси займають основні площі на планеті. Вони бувають корінними та похідними.

Корінні ліси — це ліси, які тривалий час розвиваються на одному місці без заміни однієї деревної породи іншими.

Вони довговічні, здатні до самовідновлення, складаються із дерев­них порід, біологічні властивості яких найбільш повно відповідали в ми­нулому і відповідають нині клімату, ґрунтам, водному режиму. Такі ліси утворюють основні лісотвірні породи — дуб, бук, ялина, сосна та ін.

Похідні ліси — це ліси, змінені внаслідок дії стихійних сил або вна­слідок діяльності людини.

Вони виникають, наприклад, після значних пожеж, вирубки лісу. На місці зазначених вище довговічних лісів виникають недовговічні з берези, осики, граба. Похідні ліси здатні повертатися до стану корін­них унаслідок природної зміни деревних порід або завдяки господар­ським заходам. Деревостани вегетативного походження створюються із порості від пенька, а насіннєвого — з насіння. Перші звичайно менш продуктивні, ніж другі. В Україні значна частина дубових лісів Лісос­тепу та Степу вегетативного походження, унаслідок чого характери­зуються меншою продуктивністю, ніж насіннєві.