Тема 4. Соціальне партнерство

Мета роботи: розширити знання про соціальне партнерство у сфері праці, його правову базу.

План вивчення теми

1. Сутність і принципи системи соціального партнерства.

2. Правова база соціального партнерства.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам передусім необхідно розкрити роль соціального партнерства у формуванні громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави, у забезпеченні прав людини. Принципи дво- і тристороннього співробітництва у сфері праці вироблені МОП, з урахуванням яких відбуваються становлення і розвиток соціального партнерства в Україні, його правової бази.

В Україні прийнято чимало законодавчих актів, які становлять правову базу соціального партнерства у сфері праці. Йдеться про закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці»,«Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», Господарський кодекс України.

Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах

Фактично із сутності соціального партнерства витікає його зміст, а саме:

- спільний розгляд і згода робітників і роботодавців соціально-трудової політики на всіх рівнях суспільного виробництва на основі підвищення ефективної праці;

- визначення критеріїв соціальної справедливості і встановлення гарантій захисту ефективності праці суб’єктами соціального партнерства;

- переважно переговорно-договірний характер взаємовідносин між представниками робітників і роботодавців при підготовці відповідних згод, а також при рішенні розбіжностей.

Основними сторонами соціального партнерства у сучасному суспільстві виступають: держава, наймані працівники в особі профспілок і роботодавців, або власники. Кожна сторона виконує певні функції у соціальному партнерстві

Угода визначає згоду та позиції сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики. Вона заключається на рівні держави між представниками профспілок, роботодавців і влади. В ній передбачається положення щодо принципів регулювання соціально-трудових відносин, в тому числі в сфері розвитку ринку праці і зайнятості населення, в області оплати праці найманих працівників, дохід і рівень життя населення, його соціальний захист, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

Угоди і колективні договори виконують три функції:

Перша – захисна для найманих працівників – суть цієї функції в тому, що роботодавець не може використати свою силу. Змінити умови праці за рахунок робітника.

Друга – організаційна – означає стандартизацію трудових відносин і наглядність витрат на утримання штату.

Третя – мирна – направлена на те, щоб на період дії договору не допустити трудових конфліктів і висування нових вимог по питаннях, які вже включенні в угоду і колективний договір.

Суб’єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об’єднання найманих працівників або їх органи, роботодавці, об’єднання роботодавців або їх органи, органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Виділяють чотири групи суб’єктів соціально-трудових відносин.

Перша група – це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).

Друга група – це представницькі організації та їх органи (об’єднання роботодавців, об’єднання найманих працівників, органи влади і управління).

Третя група – органи соціального діалогу (Національна рада соціального партнерства, органи в галузях, регіонах, на підприємствах).

Четверта група – це органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджають загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри, та інші інформаційні, консультативні формування).

Найманий працівник – це фізична особа (громадянин), яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів).

Окрім найманих працівників суб’єктом соціально-трудових відносин є роботодавець. Відповідно до Закону України „Про організації роботодавців” роботодавець – це власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Роботодавець відіграє особливу роль у системі соціально-трудових відносин, оскільки створює робочі місця, визначає обсяги і структуру попиту на робочу силу, залучає її до суспільного виробництва через механізм ринку праці, укладає з найманими працівниками індивідуальні трудові договори, веде переговори з представницькими органами найманих працівників, тощо.

Перші і найбільш повні принципи соціального партнерства втіленні в практику Міжнародною організацією праці (МОП), яка була утворена в 1919 році. МОП – організація з унікальними принципами трьохстороннього представництва, яка об’єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Даний принцип одержав назву трипартизм.

Трьохсторонність пронизує всю діяльність МОП при вирішенні трудових та інших соціально-економічних питань. На практиці трипартизм означає, що держава, підприємці, профспілки є різними ланками. Вони є незалежні один від одного, кожний виконує окремі функції і несе свою відповідальність.

Термін "трипартизм" охоплює такі питання в системі соціального партнерства:

- двохсторонні колективні договори;

- трьохсторонні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;

- трудові конфлікти і їх врегулювання;

- участь працівників у прийняті різноманітних рішень на підприємствах.

Цивілізовані відносини між партнерами повинні підтримуватись принципами, які розроблені Міжнародною організацією праці.

Перший принцип: загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.

Другий принцип: ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть покращити положення трудящих.

Третій принцип: свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

Четвертий принцип: злидні в будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.

П’ятий принцип: всі люди незалежно від раси, віри та статті мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці і рівних можливостей.

Шостий принцип: повна зайнятість та підвищення життєвого рівня.

Сьомий принцип: в соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Опрацюйте нормативну базу з питань соціального партнерства і дайте відповіді на поставлені питання:

1. Організаційно-правові форми соціального партнерства у сфері праці.

2. Спеціалізовані органи соціального партнерства: функ­ції, повноваження.

3. Відповідальність сторін соціального партнерства у сфері праці.

4. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу: теоретичні основи соціального партнерства, моделі соціального партнерства.

5. Підготуватися до виступу на тему: “Можливість реалізації моделі соціального партнерства Японії (США, Великобританії, Франції, інше) в Україні: перспективи і проблеми“.

6. Написати есе за темою:

“Соціальне партнерство і соціальний діалог”,

“Поширення форм соціального партнерства в Україні”,

“Зарубіжний досвід проведення моніторингу соціально-трудової сфери”,

“Проблеми соціального партнерства на малих і приватних підприємствах”,

“Експертиза нормативно-правової бази соціального партнерства в Україні”.