Суб'єкти, об'єкт та зміст цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини як і інші правовідносини мають свої елементи (структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура за якої до елементів цивільних правовідносин відносять суб’єкти, об’єкти та зміст.

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин.Згідно ст. 2 ЦКУ ними є фізичні особи і юридичні особи. Останні створені людьми для забезпечення їх спільних інтересів певні соціальні утворення (організації) що отримали узагальнену назву юридичних осіб. Крім цього учасниками правовідносин може бути: держава України, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави та міжнародні урядові і неурядові організації. Слід зазначити, що юридичні особи публічного права у цивільних правовідносинах здебільше виступають пасивними учасниками. Вони є носіямиособистих немайнових прав, власниками цільового майна (коштів). Останні витрачають виключно у визначених видатковими частинами кошторису межах і на майно, роботи, послуги що необхідні для виконання безпосередніх завдань.

Середучасників цивільних правовідносин розрізняють лишетих, яким належить право (активні суб’єкти), тих яким належить лише юридичний обов’язок (пасивні суб’єкти). Проте такихчистих суб’єктів мало. Здебільше один і той же учасник правовідносинмає одночасно права і юридичні обов’язки. Для моделювання однотипної юридичнозначимої поведінки і задля єдності правозастосування учасники цивільних правовідносин наділені умовно спеціальними юридичними властивостями: правоздатністю і дієздатністю. Про це вже йшлося у курсі теорії права і піде більшзмістовно розмова у подальших лекціях.

Здебільше центральною ланкою цивільних правовідносин є саме їх суб’єкт і особливо новій суб’єктивного цивільного права. Як управоможена сторонатакий суб’єкт діє виключно у своїх абочужих інтересах і самостійно визначає місце, спосіб, характер задоволення такого інтересу якщо законом не встановлено імперативів. Суб’єкт своєю поведінкою визиває правовідносини, а через це й надає реальності взагалі то абстрактній норміцивільного права.

Крім цього на цивільні правовідносини може впливати правовий статус суб’єкта. Так, фізичні особи, що мають статус державного службовця в ряді цивільних приймати участь не можуть (займатися підприємництвом). Індивідуальне правове становище часто стає перепоною для реалізації інших прав (обмежено дієздатний, перебування у шлюбі, тощо).

Спеціальний правовий статус юриста чи кваліфікованого юриста (адвоката, повіренного у справах інтелектуальної власності) зумовлює можливість вступу у певні цивільні правовідносини фахового ххараткрету (адвокатувати у кримінальних справах, представляти інтереси володільців прав інтелектуальної власності.

Юридичні особи мають спеціальну правосуб’єктність і можуть приймати участь лише в тих правовідносинах для який вони створені іякі передбачені у їх засновницьких документах.

Об’єкти цивільних правовідносин це все те, з приводу чого виникають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Лише за таких умов учасники цих правовідносин задовольняють свої потреби і свої інтереси. До об’єктів відносять: речі, дії (роботи, послуги), результати творчої та іншої духовної діяльності, особисті немайнові блага, природні права, права вимог тощо.

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право характеризується єдністю трьох елементів:

1) вид та міра дозволеної поведінки носія цього права і рамках якихсам носій самостійно реалізує свою свободу щодо вибору іншого учасника, об’єкта, варіантаповедінки;

2) право вимагати від інших осіб такої їх власної поведінки, яка забезпечує досягнення мети вступу у ці правовідносини, власного інтересу. Це право вимагати певних зустрічних чужих дій;

3) право вимагати застосування державою у особі її уповноважених органів примусу до носія зустрічного юридичного обов’язку. Ці правомочності ще йменуються правом на захист.