Поняття та ознаки права. Функції права 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та ознаки права. Функції права



Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності учасників, що надають ним суб’єктивні юридичні права та налягаютьсуб’єктивні юридичні обов’язки.

Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. Повної свободи досягти не можна, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода невіддільна від справедливості і становить її підставу. Свобода завжди є обмеженою конкретними рамками (мірою), які не допускають антигромадських актів «користування свободою». Це — рівність у свободі.

Найвище суспільне призначення права — забезпечувати у нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя суспільства. Неспроста ще римські юристи писали: jusestarsbonietaequi - право є мистецтво добра та справедливості. Із загальносоціальної точки зору право — це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право — це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.

Ознаки об’єктивного права:

1. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості — право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. За допомогою норм право регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражається в нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'язування), які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

2. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, обсяг і вид відповідальності за вчинене правопорушення. Вираження норм у законах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності — це основна ознака формальної визначеності права.

3. Системність права полягає в тому, що право — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним. Сьогодні в Україні найважливіше і найнагальніше завдання — відновити і зміцнити системність права, оскільки неузгодженість нормативно-правових актів розірвала системоутворюючі зв'язки між юридичними нормами.

4. Загальнообов’язковість. Норми права обов’язкові для виконання всіма громадянами, організаціями, посадовими особами та органами держави оскільки

мають загальнодержавний характер.

5. Неперсоніфікованість. Правова норма адресована колу осіб, визначених видовими ознаками (кожен громадянин, юридичні особи, студенти і тощо)

6. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, організаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юридичної відповідальності приписів — дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права.

Функції права – це основні напрямки його впливу на різноманітні суспільні відносини, впорядкування їх стосовно цілей і завдань правового регулювання.

Функції права взаємопов'язані між собою і здійснюють комплексний вплив на суспільство за допомогою юридичних засобів. Більшість авторів класифікують функції права на загально соціальні та спеціально-юридичні хоча є автори, які підкреслюють і інші критерії розподілу функцій права. Так,
Н.М. Оніщенко підкреслює, що "можна виділити ті ять функцій права, що утворюють систему:

- міжгалузеві (властиві двом чи більше, але не всім галузям права);

- загально правові (властиві всім галузям права);

- галузеві (властиві одній галузі права);

- правових інститутів (властиві конкретному інституту права);

- норм права (властиві конкретному виду норм права)

Загально-соціальними функціями права є:

1) інформаційна функція права, полягає в тому, що право містить великі обсяги інформації про регулювання різних сфер суспільних відносин. Держава інформує кожного суб'єкта правових відносин про суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які закладені в правових нормах у вигляді моделі бажаної або забороненої поведінки;

2) гуманістична функція права, полягає в тому, що право закріплює гуманні цивілізовані принципи регулювання суспільних відносин, ті основні права і свободи людини, які складають підвалини справедливості, закріплені в Загальній декларації прав людини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН від 10.12. 1948 р., та інших міжнародно-правових актах;

3) виховна функція права, полягає в тому, що право виховує учасників правовідносин своїм змістом, воно впливає на свідомість особи, формуючи певний рівень правової культури, так як в правових нормах закладеш моделі правомірної поведінки та визначені заборони у вигляді небажаної для суспільства поведінки, що пов'язана з можливістю притягнення до юридичної відповідальності.

 

Структура права.

Система права будь-якої держави складається із великої кількості правових норм. Норма права - це первинний елемент права, виражений у формі статті нормативно-правового акту.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:

1) Яке правило поведінки у ній міститься?

2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?

3) Хто і коли може реалізувати норму?

4) В чому полягає реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- диспозицію, гіпотезу, санкцію.

Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

§ Види диспозицій:

ступенем визначеності:

§ Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

§ Не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;

§ Відносно визначені – вказують на права і обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

§ Альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

способом викладення:

§ Проста – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

§ Описова – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов’язки учасників відносин;

§ Бланкетна – закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

§ Відсильна – аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

складом:

§ Прості – містять одне правило поведінки;

§ Складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;

§ Альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

§ Види гіпотез:

ступенем визначеності:

§ Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

§ Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

формою вираження:

§ Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

§ Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на обмеженіше коло випадків.

складом:

§ Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

§ Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;

§ Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

§ Види санкцій:

ступенем визначеності:

§ Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

§ Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

кількістю несприятливих наслідків:

§ Прості - передбачають один невигідний наслідок.

§ Складні -передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків.

§ Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;

характером наслідків:

§ каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права:

§ кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

 

Джерела права

Джерело права – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість.

У право знавстві розрізняють такі види форм (джерел) права;

Правовий звичай – це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов’язкового характеру. Як правило, держава визнає, тобто санкціонує, правові звичаї, і ця обставина відрізняє їх від інших звичаїв. У європейській континентальній системі права правові звичаї не є. поширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають помітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та цивільному праві.

Судовий прецедент – це форма права, яка полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов’язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами. Діє у рамках англо-саксонської системи права, переважно у США. Поряд з прецедентом у цій системі діють також закони.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; просмотров: 377; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.201.8.144 (0.025 с.)