Організаційні структури управління підприємствами

Загальна характеристика організаційної структури управління. Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства (організації) формуються конкретні органи управління ним(нею).Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування одно­рідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.
Це означає, що управлінський персонал підприємства (організації) поділяється на лінійний та функціональний (штабний, апаратний).
Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробниц­твом (діяльністю фірми). Функціональний же персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозді­лами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні орга­нізаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управ­ління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою.
Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом гос­подарювання — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
В організаційній структурі управління тим чи тим суб'єктом гос­подарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елемен­тами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяють­ся на лінійні, функціональні та міжфункціональні.
Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор—начальник цеху—майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому.
Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху—на­чальник планово-економічного відділу).
Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху—начальник це­ху, начальник служби маркетингу—начальник конструкторсько­го відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організа­ційної структури управління суб'єктом господарювання.
Типи організаційних структур управління. У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-техноло­гічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).
Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні вза­ємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурно­му підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, на­дійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококвалі­фікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й по­точні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).
Основою функціональної організаційної структури управлін­ня є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ * одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціо­нальних відділів. Така організаційна структура управління забезпе­чує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива супереч­ливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінсь­ких служб, гальмування оперативності роботи органів управління.
Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (ди­ректор—начальник цеху—майстер), а функціональні відділи апа­рату управління підприємства лише допомагають лінійним керів­никам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних ке­рівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.
Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забез­печує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалі­зації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та не­значними еволюційними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклату­ри продукції використання цієї оргструктури уповільнює термі­ни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпе­чує належної злагодженості в роботі функціональних відділів (підрозділів).
Дивізіональна організаційна структура управління - базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її засто­сування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, марке­тингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосе­реджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприєм­ницьких структур.
Отже, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ корпорації (концерну) має власну достатньо розгалужену структу­ру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:
1) продуктовий (виготовлення певного продукту);
2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи спо­живачів);
3) за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).
Перевагами дивізіональної організаційної структури управлін­ня є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управлін­ня і витрат на його утримання.
За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апара­том управління виокремлюють (формують) ще й тимчасові пред­метно-спеціалізовані ланки — проектні групи.
Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функці­ональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.
Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спе­ціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керів­ником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпе­чують реалізацію проекту.
Головна особливість матричних організаційних структур — це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.
Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшо­го тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.