Ситуаційний менеджмент (1960 – по сьогодні)

Внесок школи:

- ситуаційні ймовірності факторів враховуються в стратегіях, структурах і процесах, завдяки чому досягається якісне виконання роботи;

- існує більше одного способу досягнення цілі;

- менеджери можуть пристосувати свої органі­зації до ситуації або змінити ситуацію відповідно до вимог організації;

- аргументація проти універсальних принципів менеджменту.

Обмеження:

- не всі критичні випадковості було виявлено;

- теорія не може бути застосована в усіх управлінських ситуаціях.

Представники: Пол Лоуренс, Джордж Сталкер, Джей Лорш.

 

9. Об'єктивні закони управління, на відміну від державних (правових) законів, що регулюють суспільні відносини, це описувані науковою теорією істотні, необхідні і повторювані загальні форми взаємозв'язків між керуючим суб'єктом і керованим об'єктом, між системою управління і соціальним середовищем.
Закони управління виражають необхідність і загальність тих сторін, моментів управлінської діяльності і відносин, які історично складаються, закріплюються і відтворюються у структурі та функціях управління.

Роль законів управління виражається в тому, що вони:
1. утворюють теоретичний фундамент науки;
2. сприяють переходу емпіричного підходу до професійного;
3. дозволяють правильно оцінити виникаючу ситуацію;
4. дозволяють аналізувати зарубіжний досвід;
5. виражають якісні властивості і зв'язки процесів і явищ, що характеризують відносини управління та напрямки їх розвитку.
Закони управління виявляють свої вимоги в реалізації принципів управління, функціональному розподілі праці, структурі системи управління, у механізмі та методах управління; в процесі управління.

Закон - це постійна суттєвий зв'язок (залежність) між процесами і явищами.

10. Принципи управління - основні правила, яких слід дотримуватися суб'єктами управління при прийнятті різного роду управлінських рішень. Принципи є основною формою цілеспрямованого використання об'єктивних законів у практиці управління.

принципи менеджменту - це загальні закономірності, що відбиваються при постановці практичних задач управління.
В.І. Кнорринг вважає, що принципи управління визначають закономірності формування керованої системи, її структури, методи впливу на колектив, формують мотивацію поведінки його членів, враховують особливості технології і технічного оснащення управлінської праці

. Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Принцип плановості управління також зв´язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію.

Принцип компетентності означає знання менеджером об´єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Отже, зміст принципу стимулювання було б неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

Принцип ієрархічності визначає правила побудови чи організації окремих її елементів. Цей принцип характерний не тільки для організацій, але і для будь-яких складних об´єктів. Він розглядає складні та великі системи як багатоступінчасті, багаторівневі, що ділять систему на елементи (рівні, ступені).

Принцип ієрархічності випливає з закону поділу праці. Досягнення складних цілей (де недостатньо індивідуальної праці людини) вимагає поділу (спеціалізації) праці. Спеціалізована праця має потребу в координації, інакше ціль не буде досягнута. Необхідність у координації спеціалізованої праці породжує ієрархію управління.

;

Принцип взаємозалежності.

Простої вказівки на те, які змінні фактори сильніше впливають на діяльність суб´єкта й об´єкта управління, явно недостатньо для того, щоб визначити, як організація буде досягати власних цілей.

Складність визначення полягає в тому, що всі фактори і всі елементи організації взаємозалежні. Всі ці компоненти в організації настільки зв´язані між собою, що не можна розглядати кожний з них окремо

Принцип взаємозалежності виявляється в тому, що функціонування і розвиток організації визначається співвідношенням і характером зовнішніх і внутрішніх дій, що порушують чи визначають умови нормального функціонування організації.