Предмет історії економічних вчень та концептуальні засади її вивчення.

Предмет історії економічних вчень та концептуальні засади її вивчення.

Предмет іст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політики у державі у відповідності з певними істор. обставинами.

Завдання – це поглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внеску окремих шкіл та напряму в ек. теорію.

Метод: історико-логічний 1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2)логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку; 3)мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи; 4)територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.

Історичні джерела та методи дослідження економічних поглядів та вчень

Стародавні греки ввели поняття ойкономія – мистецтво ведення домашнього господарства. Це звіт міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система правил його організації. Арістотель протиставив ойкономії хремастику, як мистецтво збагачення. Рання політична економія – це державоводство, зібрання правил і установ з організації і управління держ. господарством. На зламі 19 і 20 століть поряд з терміном політекономія з‘явився термін «Економікс». В центрі уваги економікс знаходяться проблеми ефективності використання обмежених ресурсів, а політекономія – економ. відносини у співвідношення з вартісними і соціальними категоріями.

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч­ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со­ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто оби­два методи поєднують.

Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо­тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео­логів того чи того класу. Цей метод використовував К, Маркс і його послідовники.

Не заперечуючи наявності такої боротьби, треба, проте, урахову­вати, що це лише одна зі складових характеристик суспільства, а її теоретичне обгрунтування — одна зі складових економічної теорії. Очевидно, річ у тім, щоб теоретично вирішувати передовсім питан­ня ефективного функціонування економіки.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до­слідження історії економічної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до­слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

Перший етап.

Характеризується як "суб’єктивний напрямок" економічної теорії.

Найбільш вагомий вклад у розробку ідей цього етапу внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами Віденського університету К. Менгером (1840 – 1921), Ф. Візером (

1851– 1926) та Є. Бьом-Баверком (1851 – 1914).

Другий етап.

Характеризується як становлення неокласичної економічної теорії.

Представлений ідеями кембрідської школи (Альфред Маршалл (1842-1924)); американської школи (Джон Бейтс Кларк (1847-1938)); математичної (лозанської) школи – Леон Вальрас (1834-1916), Вільфредо Парето (1848-1923).

№ 99. Становлення неокласичної традиції в політичній економіці.

Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методологічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів економічної системи. У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики формулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що економічний цикл — суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредитування. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці. Кейнсіанська ідея регулювання економіки також будувалась на знанні закономірностей розвитку ринкового механізму. Сама її інтерпретація як «теорії рівноваги за умов неповної зайнятості», тобто як одного з аспектів проблеми загальної рівноваги економічної системи, заперечує її несумісність з неокласичними підходами. Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджувати, що теоретичні постулати, які розробив іще Маршалл, залишаються актуальними, оскільки державне регулювання є тимчасовим і винятковим явищем, зумовленим «Великою депресією». Вони заявляли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави (як власника-монополіста) в економіку; наслідком як негативного впливу профспілок на процес формування заробітної плати і доходів, так і контролю великих монополій за ціноутворенням, що позбавило економіку можливості гнучко реагувати на ринкові обставини.Водночас у межах неокласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд неокласичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового самоврегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Інші неокласики закликали до відновлення економічних умов, за яких знову запрацює механізм вільної конкуренції, до розробки моделей виходу з економічної кризи та економічного зростання, тим самим розширюючи предмет неокласичних досліджень: стрімко зростає різноманітність об’єктів дослідження, змінюються підходи до їх вивчення. У межах неокласичного напряму формулюються різноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об’єднує всі напрями і школи.

100. РозробкатеоріїрівновагиекономічноїсистемиЛ.ВальрасомтаА.Маршалом.

Економічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX —першій половині XX ст. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу—американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном.

З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обгрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу. Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проблеми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо.

Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона зазнає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матеріально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікроекономічну та ін. Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустріальної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між головними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислового виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо.

Предмет історії економічних вчень та концептуальні засади її вивчення.

Предмет іст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політики у державі у відповідності з певними істор. обставинами.

Завдання – це поглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внеску окремих шкіл та напряму в ек. теорію.

Метод: історико-логічний 1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2)логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку; 3)мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи; 4)територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.