Економічна концепція Дж. С. Мілля

Виникнення нових ідей в англійській класичній політичній економії пов’язується з періодом, що ознаменувався переходом від мануфактурної стадії виробництва до машинної.

Проте багато хто з англійських авторів навіть у цей час ортодоксально сприймав класичні догмати. Так, економічні погляди Д. Мілля (1773—1836) та Д. Мак-Куллоха (1789—1836) характеризуються намаганням цих авторів популяризувати класичне вчення. Але, пояснюючи окремі положення теорії Сміта і Рікардо, вони демонстрували і власне розуміння окремих категорій.

Так, вивчаючи основні положення теорії Д. Мілля, слід звернути особливу увагу на те, як автор трактує заробітну плату. Очевидно, що він пов’язує її розміри не з вартістю робочої сили, а з її ціною, яка визначається чинниками пропозиції робочої сили та розмірами авансованого капіталу. Так само і трактування Міллем прибутку як продукту функціонування капіталу суперечить класичній трудовій теорії вартості. Цікавим є ставлення Д. Мілля до такої форми доходу, як рента, що його Д. Мілль уважає паразитичним. Сам факт виникнення ренти без будь-якої участі землевласника глибоко вражав Мілля, бо наочно свідчив, що землевласник протистоїть іншим класам суспільства, оскільки бере участь у розподілі суспільного продукту, не маючи жодного відношення до його створення.

Це дало підставу Міллю дійти висновку, що клас землевласників не заінтересований у прогресивному розвиткові землероб­ства, оскільки зростання продуктивності праці, котре протистоїть закону — тенденції спадної родючості ґрунтів, спричиняє зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а отже зменшення ренти. Але кожний землевласник, наголошує Мілль, заінтересований, щоб продуктивність праці саме на його ділянці була вищою, ніж на інших, оскільки надлишок продукту позитивно позначатиметься на розмірі ренти.

Щоб обмежити можливості отримання землевласниками дармового доходу, він пропонує встановити для них конфіскаційний рівень державних податків, що призвело б до скасування земельної власності, тобто до фактичної націоналізації землі.

Слід звернути увагу на теорію грошей Мілля. Він не включав монетарної теорії в економічний аналіз, тому й не ставив питання про чинники вартості грошей. Проте він стверджував, що кількість грошей у обігу має важливе значення для стабільності економічного розвитку.

Уважний аналіз трактування, яке дає Мілль класичним категоріям, свідчить, що, усупереч декларованій ним відданості класичним догматам, він робить крок у напрямку нової теорії.

№96. Німецькаісторичнашколавполітичнійекономії.СистеманаціональноїполітичноїекономікиФ.Ліста

У Німеччині XIX ст. розвиток економічної думки відбувався власним шляхом, що певною мірою пояснюється своєрідними умовами економічного і соціально-політичного розвитку країни. Сучасна індустрія створювалася тут за збереження сильних пережитків середньовічних аграрних відносин. На світових ринках панувала англійська індустрія, конкуренції з якою німецька промисловість витримати не могла. Звідси прагнення до митного захисту, державної підтримки. Сформована у 40–50-ті роки XIX ст. так звана історична школа в економічній науці вирізнялася фетишизацією національної специфіки господарства різних країн і звеличуванням ролі державних інститутів. Попередником історичної школи був Фрідріх Ліст (1789–1846). Сутність його вчення добре передає назва головної праці – «Національна система політичної економії» (1841 р.). Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за «космополітизм», який він вбачав у спробі створення універсальної економічної концепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, економіка окремих країн підпорядковується власним законам. Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплутаного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулював теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації визначається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продуктивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила – заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вважали продуктивною тільки працю в матеріальному вироб­ництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до складу продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу. Якщо англійська класична школа та інші економічні вчення зосереджували увагу на аналізі сучасного капіталістичного господарства, розглядаючи його як природний стан, то Ф. Ліст прокламував необхідність історичного підходу до економіки. У поступальному русі національної економіки він виділяв п'ять стадій: дикість, пастушачу стадію, землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-мануфактурно-комерційну. Досягнення останньої, вищої стадії, вимагає державного втручання, «виховного протекціонізму», що має на меті створення єдиного національного ринку, усунення внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення національного господарства більш розвинутими, більш могутніми продуктивними силами інших держав.

№97.Формування соціального напряму в економічній науці в роботах Р.Штаммлера та Р.Штольцмана.

Німецький філософ і економіст Рудольф Штаммлер (1856–1938) у праці «Держава і право» започаткував формування «соціального напряму» в економічній науці.

Віддаючи переваги праву над економікою, Штаммлер стверджував, що«соціальне життя є зовні відрегульованим спільним життям людей». Він розрізняв два елементи – форму і зміст, причому в першому випадку малася на увазі спільна діяльність людей, а у другому – зовнішнє регулювання, яке здійснюється за допомогою права, державних законів.

Першопричину правової домінанти в житті суспільства представники «соціального напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли світ природи, який розвивається за об'єктивними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі. Тому соціальна поведінка людини не є об'єктивно зумовленою і регулюється лише законом та державою.

Представники «соціального напряму» висунули тезу, що політична економія є суспільною наукою, а економічні категорії мають конкретний соціальний зміст і відображають суспільні відносини. Водночас, спираючись на неокантіанську філософію, вони стверджували, що в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру. Звідси робилися висновки щодо нематеріальної природи суспільних процесів.

 

98. Сутність й етапи маржинальної революції.

Для досягнення рівноваги в економіці на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделювання процесів.

Методологія маржиналізму - це широке застосування математичних методів.

Основними положеннями теорії слід вважати такі: використання граничних величин як інструментів для аналізу змін економічних явищ. В основі – мікроекономічний аналіз є поведінка окремих фірм і поняття потреби покупця.

Дослідження раціонального розподілу ресурсів та пошук оптимального їх використання. Предметом аналізу є питання стійкого стану економіки не тільки на макро-, але і на мікрорівні. Крім цього відмічається широке застосування математичних методів для прийняття оптимальних рішень статистичних задач.

Нарешті гедонізм – життя заради щастя.

Маржинальна революція пройшла два етапи.

Перший етап.

Характеризується як "суб’єктивний напрямок" економічної теорії.

Найбільш вагомий вклад у розробку ідей цього етапу внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами Віденського університету К. Менгером (1840 – 1921), Ф. Візером (

1851– 1926) та Є. Бьом-Баверком (1851 – 1914).

Другий етап.

Характеризується як становлення неокласичної економічної теорії.

Представлений ідеями кембрідської школи (Альфред Маршалл (1842-1924)); американської школи (Джон Бейтс Кларк (1847-1938)); математичної (лозанської) школи – Леон Вальрас (1834-1916), Вільфредо Парето (1848-1923).

№ 99. Становлення неокласичної традиції в політичній економіці.

Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методологічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів економічної системи. У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики формулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що економічний цикл — суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредитування. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці. Кейнсіанська ідея регулювання економіки також будувалась на знанні закономірностей розвитку ринкового механізму. Сама її інтерпретація як «теорії рівноваги за умов неповної зайнятості», тобто як одного з аспектів проблеми загальної рівноваги економічної системи, заперечує її несумісність з неокласичними підходами. Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджувати, що теоретичні постулати, які розробив іще Маршалл, залишаються актуальними, оскільки державне регулювання є тимчасовим і винятковим явищем, зумовленим «Великою депресією». Вони заявляли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави (як власника-монополіста) в економіку; наслідком як негативного впливу профспілок на процес формування заробітної плати і доходів, так і контролю великих монополій за ціноутворенням, що позбавило економіку можливості гнучко реагувати на ринкові обставини.Водночас у межах неокласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд неокласичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового самоврегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Інші неокласики закликали до відновлення економічних умов, за яких знову запрацює механізм вільної конкуренції, до розробки моделей виходу з економічної кризи та економічного зростання, тим самим розширюючи предмет неокласичних досліджень: стрімко зростає різноманітність об’єктів дослідження, змінюються підходи до їх вивчення. У межах неокласичного напряму формулюються різноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об’єднує всі напрями і школи.

100. РозробкатеоріїрівновагиекономічноїсистемиЛ.ВальрасомтаА.Маршалом.

Економічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX —першій половині XX ст. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу—американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном.

З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обгрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу. Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проблеми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо.

Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона зазнає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матеріально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікроекономічну та ін. Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустріальної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між головними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислового виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо.