Вчення Д. Рікардо про земельну ренту, зарплату та прибуток. Кількісна концепція грошей в дослідженнях Д. Рікардо.

Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Гроші. Теорію грошей Рікардо будує на засадах своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу. Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії, як уже зазначалось, Рікардо вважає розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Заробітна плата в Рікардо — це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім’ї. Вона змінюється з часом і є різною в різних країнах. Рікардо притаманна тенденція обмежувати природну ціну праці ціною мінімуму засобів існування. Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. З розвитком суспільства становище робітників буде погіршуватись. Це зумовлюватиметься, на думку Рікардо, зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, що спричинятиме зростання цінності останніх. А грошова заробітна плата коли й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Він виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних. Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну плату. Він виступає в нього то як породження капіталу, то — як праці.Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвитком суспільства вона має тенденцію до зниження. Ця тенденція зумовлена тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія «закону спадної родючості ґрунту»), що призводить до зростання цін на продукти харчування і зростання заробітної плати. Відповідно відбувається зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил. Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими й такими, що не руйнуються, силами ґрунту». Ренту він пов’язує з приватною власністю на землю. Основний постулат Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням кількості населення починається обробіток і менш родючих та гірше розміщених земельних ділянок. У такому разі зростатимуть витрати виробництва сільськогосподарської продукції. Це відбуватиметься доти, доки на найгіршій земельній ділянці витрати виробництва не зрівняються з ринковою ціною.

 

№94. ОсобливостікласичноїполітекономіївСША.Теоріянац.ек. тапротекціонізмуГ.Ч.Кері.

АмериканськаекономічнанаукаХІХст. розвиваласьпідвпливоманглійськоїкласичноїполітекономії, алеводночасмалапевніособливості, зумовленіспецифікоюрозвиткукапіталізмувСША: вінпанувавнаПівночі, тодіякПівденьусещезалишавсярабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою. Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793—1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об’єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні. Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму. Генрі Чарльз Кері народився у Філадельфії в сім’ї ірландського політичного вигнанця, який не мав жодних симпатій до Британії. Батько був заможною людиною, що давало можливість його синові отримати добру освіту. Однак Кері закінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собі матеріально незалежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добре обізнаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філософією, біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався з багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив його як видатний учений.Перу Г. Ч. Кері належать 13 книжок і близько трьох тисяч памфлетних матеріалів, а також безліч газетних статей. Найвідомішими його працями є «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах, тритомник «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле, сучасне, майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи соціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865) та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів.

Політична економія Кері була поєднанням обгрунтованої критики існуючих економічних теорій із власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу, і хоча високо цінував А. Сміта, але з частиною його положень також не погоджувався, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій, запропонованих класичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив суспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.