Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.

Виникнення математичноі концепії економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему звисоким рівнем взаемозв'язку та однорідності Bcix частин i елементів, а також розвитком математики.Самостійнють i конструктивність математичного методу полягае в тім, що це не тільки метод описування, а и метод дослідження, причому не лише кількісного, a i якісного.У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують праці великого французького економіста-математика, ос­новоположника лозанської школи Леона Вальраса. Головним у творчості Вальраса було опрацювання Teopiї макроекономічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит i пропозищя виробничих послуг е рівними, icнye постійна стійка ціна на ринку продуків i, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнюевитратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну,третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаемозв'язаних систем рівнянь.Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий cпociб. Людина приходить на ринок з певноюкількістю товарів i з певнимбажанням реалізувати їx за різними цінами. Якщо цiтоварипощастило реалізувати за цимицінами, то попит iпропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит iпропозищя різні, то цінибудуть змінюватися,ажпоки не будедосягнутопевної рівноваги. Це i єзагальна теорія рівноваги обміну. Вільфредо Парето — італійський економіст i соціаліст, що також зробив великий внесок в економічну науку. Голо­вна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної теорії, «очищеної» від понять цінності і корисності. На його думку, пол. економія має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаїєозалежності вcix економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво i споживання, він широко користувався математичними методами аналізу.Розвинув теорію добробуту або, теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних pecypсів i благ, що виробляються. За Вальрасом, як відомо, в результаті еквівалентного обміну кожен його учасник отримуе максимум корисності. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Piвновагатрактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хочаб одного з них. Рівновага настає тоді, ко­ли діаметрально протилежні сили та бажання й yci численні перешкоди буде збалансовано.

 

 

52. Наукові новаторства Туган Барановського

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919)народився в заможній дворянській сім'ї в Харківській губернії. Закінчив 1889 p. фізико-математичний і екстерном — юридичний факультети Хар­ківського університету. Туг. Баранов. Був обізнаний у багатьох західноєвропейськими школами але не був прихильником жодної з неї. Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттенбергер, Г. Цехановецький) М. Туган-Барановський сприймає ідеї класичної школи, захоплюється марксизмом. М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Туган-Барановський критично проаналізував сучасні йомутеоріїринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит.

М. Туган-Барановський підкреслює анархічний характер капіта­лістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромаджен­ня і витрачання суспільного капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку М. Туган-Барановського, відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного виробництва. Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величе­зний вплив на розвиток політичної економії.

У багатьох дослідженнях: «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890), «Основна помилка абстрактної тео­рії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) — уче­ний намагався переорієнтувати політекономію в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-психологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу. Велику увагу приділив М.Туган-Барановський питанню розвитку капіталізму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало головним теоретичним питанням у країні. У 1898 p. було опубліковано його до­кторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному. Історико-економічне дослідження».

 

53. Розвиток економіко-математичних методів дослідження у працях Слуцького

Найбільш видатним економістом-математиком, який справив ве­личезний вплив на розвиток сучасних економ і ко-математичних до­сліджень, був Є. Слуцький (1880—1948), викладач Київського ко­мерційного інституту (1913—1926)2. Він зробив визначний внесок у розвиток математичних, математико-статистичних досліджень. Йо­го твір «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (1912) був тривалий час найліпшим посібником з математичної ста­тистики. 1915 року Є. Слуцький опублікував в італійському журналі статтю «До теорії збалансованого бюджету споживача», яку лише 1963 p. було передруковано в Москві. У цій статті вчений показав зв'язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів на­селення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко-математичних досліджень проблем попиту і взаємозв'язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

Уже в 30-ті роки ця праця здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса, які виявили її в іта­лійському журналі. Ідеї Є. Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хікса «Вартість і капітал» (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові розробки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, котрий зробив значний крок наперед порівняно з «неокласиками» і з Парето. Хоча Хікс і дізнався про статтю Слу­цького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опу­бліковані в журналі «Economica»(1934), це не завадило йому ви­знати, що «теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах (праці «Вартість і капітал»), належить, по суті, Слуцькому...».

Про величезний вплив праць Є. Слуцького на розвиток економі­чної науки і, зокрема, економетрики писав Р. Аллен. Ще 1936 p. він опублікував працю, присвячену Слуцькому, в якій дав високу оцін­ку його теорії поведінки споживача.

1950 p. Аллен в журналі «Економетрика» опублікував нову стат­тю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали ве­ликий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напрямах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів.

 

 

54. Історичні умови виникнення та методологічні засади вчення Кейнса

До 30-х років ХХ ст. серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги — коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі ХХ ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.

Економічна криза 1929—33 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізацією «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта.

Попервах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним.

55. Макроекономічний аналіз і теорія державного регулювання

Загострення соціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікою змусило прихильників класичної теорії переглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції. Водночас перехід до консервативної моделі регулювання не означає повної відмови від кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації.

З ідеї „ефективного попиту” Кейнса випливають практичні рекомендації для урядів країн, які зводяться до таких положень:

• Стимулювання ефективного попиту досягається шляхом стимулювання його елементів, а саме: споживчих витрат, інвестиційних витрат та державних видатків

• Допустимим є перерозподіл доходів на користь найбідніших груп населення, оскільки це забезпечує відносне зростання споживчих витрат порівняно з витратами за більш нерівномірного розподілу.

Ідеї та положення, термінологія, методологічні підходи Кейнса до аналізу макропроцесів увійшли в арсенал сучасної науки и продовжують уточнюватися, деталізуватися прихильниками кейнсіанської школи.

 

 

56. Теорія мультиплікатора Кейнса та її економічне значення

За словами Дж. М. Кейнса, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійської, мультиплікатор означає множник, а мультиплікаційний ефект - такий, що збільшує, посилює результат.

Однак, характеризуючи "мультиплікатор зайнятості" - співвідношення між збільшенням сукупної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіцієнт Дж. М. Кейнс назвав "мультиплікатором інвестицій". Він, на відміну від мультиплікатора Р.-Ф. Кана, характеризує положення про те, що "коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то доход збільшується на суму, яка в кілька разів перевищує приріст інвестицій".

У теорії Дж. М. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. на думку Кейнса, ріст інвестицій означає залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення між ростом інвестицій, з одного боку, і ростом зайнятості і доходу - з іншого. Тобто, чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вища зайнятість.

У результаті державного регулювання (прямого - через інвестиції або непрямого - через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва.

 

 

57. Неокейсіанські теорії економічного зростання Гаррод, Домар, Хікс, Солоу та посткейсіанство (Філліпс, Ссрафа)

Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Гаррод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варіант теорії економічного зростання. Виходить з того, що підставою економічного зростання є 3 фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу. Запропонував своє рівняння гарантованого зростання: ,де G_n — темп зростання валового національного продукту; S — відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження; C_r — маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відношення капіталу до випуску продукції.

Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним коефіцієнту заощаджень та обернено пропорційним коефіцієнту капіталомісткості. Американський економіст Є. Домар, як і Гаррод, протиставляючи економічну динаміку статичним теоріям, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом (дохідний та виробничий). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту». Формула економічного зростання Домара відображає ті самі закономірності, що й рівняння Гаррода.Рівняння Гаррода та Домара дуже близькі. Історично посткейнсіанство сформувалося злиттям двох наукових напрямків: англійського лівого кейнсіанства і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, Х. Мінскі та ін.).Важливу роль у його формуванні відіграв один із представників кембріджської школи П’єро Сраффа. Його концепцію, викладену у книжці «Виробництво товарів за допомогою товарів», прихильники оцінюють як логічну підставу для побудови нової теорії розподілу. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями «граничної корисності» і «граничної продуктивності», повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Сраффа прагнув довести, що мета Рікардо може бути досягнутою і її досягнення зв’язане з глибокими висновками для сучасної економічної теорії. Вартість у Сраффи — це суто фізіологічні витрати праці на виробництво товару. Для обгрунтування своєї концепції він використовує пропорції простого і розширеного відтворення.

 

58. Теорія аграрних циклів В. Тимошенка та макроекономічна динаміка

У руслі національних і світових наукових традицій в зарубіжжі проводили дослідження чимало талановитих українських економістів. До такого типу економістів належить Володимир Тимошенко (1885-1965).Головною тематикою наукових зацікавлень В. Тимошенка у США було сільське господарство, географічне розміщення сільськогосподарських культур і ресурси окремих регіонів у контексті світових господарських циклів. Саме у цій ділянці вчений мав найцінніші наукові здобутки, ставши одним із засновників теорії сільськогосподарських циклів, збагативши тим українську наукову школу економічної кон´юнктури, яка мала світовий резонанс.У 1930 р. В. Тимошенко опублікував дослідження "Роль сільськогосподарських коливань в діловому циклі", в якому висловив низку цінних міркувань з теорії ділових циклів у сільському господарстві. Одне з них полягає у тому, що коливання у сільському господарстві не тільки існують, але й мають циклічний характер. Ці коливання тісно пов´язані з діловими циклами, що засвідчує економічний розвиток США.Продовженням цих досліджень була праця В. Тимошенка "Світове сільське господарство і криза". У ній вчений розглянув взаємини між індустріальними і аграрними країнами під час кризи. На основі аналізу зв´язків між сільським господарством і промисловістю протягом довоєнних циклів В. Тимошенко зробив висновок про те, що "ці зв´язки повинні бути досліджені не тільки в межах однієї країни, але й насамперед у світовій економіці взагалі. Циклічні коливання врожаю значно впливають на експорт аграрних країн та їх платіжні баланси, і в даний спосіб вони впливають на всю світову торгівлю і відносини між аграрними країнами та країнами, що експортують промислові продукти і капітал".Проаналізувавши статистичні дані загальної вартості врожаю десяти головних сільськогосподарських культур США, В. Тимошенко доводить, що коливання загальної вартості врожаю збігаються з коливаннями індексу сільськогосподарських цін цих врожаїв, і водночас не існує кореляційного зв´язку між величиною загальної вартості врожаю та величиною фізичного обсягу цих врожаїв.Такі узагальнення статистичних досліджень приводять до висновку, що коливання сільськогосподарських цін не тільки відображають зміни обсягів врожайності, які можуть спостерігатись у протилежних напрямках для різних агрокультур, і тому можуть компенсувати один одного, але також вони демонструють деякі загальні тенденції стосовно всіх інших цін в економіці взагалі. Зокрема, коливання сільськогосподарських цін може бути розглянуто стосовно загальних економічних циклів.У своєму дослідженні В. Тимошенко дійшов до низки важливих висновків: по-перше, динаміка цін на продукцію сільськогосподарського виробництва головно визначається коливаннями обсягів сільськогосподарського виробництва; по-друге, порівняння циклічності цін на продукцію сільськогосподарського виробництва з циклічністю цін на продукцію промисловості дало йому змогу зробити висновок про те, що хоча промислові та агрокультурні цикли спрямовані в одному і тому ж напрямі, їхня тривалість та амплітуда неоднакові.

59. Теорія монополістичної конкуренції Чемберліна

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає, серед іншого в тому, що він був першим, хто ввів в економічну теорію поняття "монополістичної конкуренції". Чемберлін розглядає монополію традиційно, як ринкову ситуацію, що дає змогу монопольному продавцеві (чи покупцю) контролювати пропозицію товару і тим самим визначати на нього ціну, тоді як за умов чистої конкуренції такий контроль виключається. Однак він звернув увагу на те, що за певних умов контроль виключається й тоді, коли існує монополія, у межах якої виробники створюють ідентичний товар і продають його на ідентичному ринку за повної стандартизації послуг, товарів, попиту, продавців. Він зазначає, що підставою для встановлення монополії стають ознаки диференціації товару: виняткові якісні характеристики продукту; марка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми обслуговування; реклама, що підкреслює винятковість товару.

Монополістична конкуренція, на думку Чемберліна, — це конкуренція, що відповідає таким вимогам: кількість продавців однорідного товару є достатньо великою, щоб їхня економічна діяльність не справляла особливого впливу на інших конкурентів, на відміну від недосконалої конкуренції не зачіпала їхніх економічних інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкретного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є закритим.

Чемберлін зробив висновок, що ціни - не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту основний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів.Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності попиту за якістю.

Згідно з поглядами Чемберліна, ринок будь-якого одиничного виробника в умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома основними чинниками: ціною продукту, особливостями самого продукту, витратами по збуту. Відзначаючи, що диференційований продукт має високу ціну (яка є слідством обмеження пропозиції), він вважає її неминучою платою за диференційоване споживання. У теорії Чемберліна монополія і конкуренція суть взаємозалежні явища, монополія є присутнім в усій системі ринкового ціноутворення.

 

 

60. Економічна теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон

Дж. Робінсон (1903—1983), формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів.

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категорія­ми — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абст­рактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми.

Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації рин­ку. Їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особли­вих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати кон­курентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою кон­куренцією.

Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робі­нсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації по­купців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахуван­ня можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) — це до­даткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу.