Розвиток економічної думки Київської Русі, її відображення в історичних документах: «Руська правда», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, Галицько-Волинський літопис, « повість временних літ»

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя зв'язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Визначною пам'яткою соціально-економічної та полі­тичної літератури доби Київської Русі є «Руська правда» — зведен­ня законів давньоруського права XI—XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII—XVIII ст.

Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності дав­ньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, за­хищають право власності князів та феодальної знаті на землю і крі­паків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодальнозалежного населення та ін. У них знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що грунтувалася на кріпа­цькій і рабській праці. До речі, остання поступово поступалася про­дуктивнішій праці людей залежних і кріпаків.

За умов замкненості натурального господарства та нерозвиненості товарообміну товар­но-грошові відносини в Київській Русі були дуже обмеженими, хоч у текстах «Руської правди» трапляються такі поняття, як «істоє», «рез», «отариця» і «купа», що означають позичені під процент гро­ші; сам процент; ділянку землі та позичку, які закуп (смерд, що збі­днів і потрапив у боргову кабалу до пана) отримує від хазяїна-землевласника. Трапляються також слова «товар», «торг» (ринок), «гостьба» (зовнішня торгівля) та інші економічні терміни. У цілому в «Руській правді» певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави.

Одним із головних писемних джерел для дослідження економіч­ної думки доби Київської Русі є літописне зведення «Повість временних літ» — монументальний історіографічний і літературний документ початку XII ст., що належить перу ченця Печерського мо­настиря Нестора. Хоча центральними у творі є питання політичної історії Русі, економічним і соціальним процесам та явищам надаєть­ся важливого значення для пояснення історичних подій. У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів Київської держави:надходження з господарства, данина і збори з населення, штрафи (судове мито), торговельне мито і воєнна здобич. Данина збиралася продуктами, хутром або грошима. «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.). Цей твір містить чимало важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між землевласниками й залеж­ними селянами, дає поради щодо подолання соціальних супереч­ностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могу­тності держави.

Галицько-волинський літопис XIII ст. розповідає про економі­чну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ре­місників, торгових людей.Починаючи з XIII ст. Київська, Чернігово-Сіверська, Переяслав­ська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина й Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. За Середньою Наддніпрянщи­ною, Київською землею раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва «Україна», якою пізніше, з XVII ст., почали позначати етнічну територію українського народу. На межі XIII — XIV ст. із давньоруської мовної основи виділяється українська мова. У найрізноманітніших документах XIV — XV ст. (жалуваних і по­зичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) відображені від­носини вотчинної форми власності, тогочасна система повинностей. Деякі аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського госпо­дарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тім числі земельних володінь. 15.Економічні погляди українських мислителів С. Оріховського-Роксолана та І. Вишенського.

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) Найвідомішими творами С. Оріховського-Роксолана є дві промови "Про турецьку загрозу", які багаторазово перевидавались у європейських країнах і в яких порушувалось питання створення коаліції європейських держав для стримання турецької експансії. Автор називає два найбільших блага, що забезпечують могутність держави. Одним є щастя, яке дається божественною долею, іншим - розсудливість, що дарується природою. Розсудливість вимагає відповідної організації суспільства, за якої завдяки чіткому розподілу обов'язків між різними станами забезпечується гармонія в суспільстві. С. Оріховський-Роксолан розглядає питання організації державної влади у праці "Напучення польському королю Сигизмунду Августу" (1543). Працю написано у формі звернення підданого до правителя, складається вона з двох книг.

У першій йдеться про вимоги, яким має відповідати особа короля. Головним завданням короля є захист Вітчизни, тому більшість часу він має проводити не в столиці, а разом з військом на кордонах держави. Здобути прихильність підданих король може завдяки справедливому ставленню до них та піклуванню про державну власність. КДобирати цих найкращих треба з мужів знатних і народжених славними батьками, бо вони мають відповідальність за честь свого роду і певний авторитет. У другій книзі автор дає низку конкретних порад щодо тих дій, які забезпечуватимуть міцність держави й добробут підданих. Король має дбати про власний авторитет, переконувати підданих.Стосовно проблеми співвідношення церкви й держави він виявив непослідовність: спочатку активно захищав Реформацію в Польщі, доводив, що верховним суб'єктом влади в державі мусить бути король, церква ж має опікуватися лише духовними питаннями. Пізніше він визнавав за церквою право брати участь в управлінні державою, а в кінці свого життя захищав зверхність церковної (папської) влади над світською.

Заслугою С. Оріховського було й те, що він чи не один з перших у тодішній Європі, спираючись на досягнення античної думки, приступив до розробки ідеї природного права в своїй брошурі "Про природне право".. В основі функціонування християнської держави повинно лежати дотримання права. Першоосновою права має бути мораль, без якої право не може існувати.

Іван Вишенський (між 1545/1550-1620) Він виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.

Іван Основна ідея Вишенського - ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі "толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть". У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту.

Вишенський не закликав до соціальної боротьби. Перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є "царство Божеє", де всі люди рівні і не мають власності, або мають "малу" власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили у братерстві і рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ.

Вишенський висуває ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, "соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти". В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. В контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

16. Економічна думка країн середньовічного Сходу

Економічна думка країн Сходу у середні віки успадкувала основні ідеї мислителів стародавнього світу щодо питань управління країною, оподаткування населення, збагачення держави, організації сільського господарства як пріоритетної галузі економіки. її характерною рисою була натурально-господарська орієнтація, алегоричність та невіддільність від символічного характеру східної культури. Економічна думка середньовічної Індії відобразила жорстку станову ієрархію суспільства та специфіку індійської землеробської общини як саморегульованого соціально-економічного організму. Економічні ідеї не виділялись із комплексу релігійно-політичних учень і відігравали незначну роль у морально-етичних міркуваннях. Економічна думка середньовічного Китаю, відображена у династійних історіях, енциклопедіях, зібраннях імператорських указів та творів державних чиновників, засвідчує конфуціанське світосприйняття, перебудоване в дусі часу. Виступаючи складовою учення про управління країною та підтримку народу, вона підпорядковувалась вирішенню завдань збереження соціального миру в державі, управління фінансами та збагачення суспільства шляхом активної господарської діяльності правителів та чиновників. Значне місце в економічній думці середньовічного Китаю посідає принцип рівноваги, згідно з яким правитель повинен був контролювати ринкове ціноутворення, послаблюючи сезонні коливання цін та сприяючи їх встановленню на "справедливому" рівні за рахунок формування та накопичення централізованих запасів продукції. Економічна думка арабських країн у період середньовіччя розвивалась під впливом ісламу, викладеного в Корані — священній книзі мусульман. Як і інші релігійні книги, Коран є збіркою проповідей, обрядових і юридичних настанов, традицій, заклинань і молитв, повчальних розповідей і притч, зокрема учення про необхідність дотримання встановлених у суспільстві норм т^ законів; трактування власності як ввіреної Богом в тимчасове управління сім'ї, общини, що передбачає її раціональне використання та примноження; відношення до сім'ї та роду як до первинних соціальних і господарські інститутів, важливіших за окремих індивідів; обов'язковість милосердя, допомоги бідним та знедоленим; непримиренність до лихварства; терпимість до торгівлі за умови правильної системи мір та ваг тощо.

17. Загальна характеристика історичних умов формування та основних положень меркантилізму.

Головні передумови генезису меркантилізму:

ü поступове витіснення натурального господарства товарним, виробництвом, розвиток товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв'язків;

ü інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі, виникнення світового ринку, започатковане великими географічними відкриттями XV—XVI ст.;
ліквідація політичної роздробленості у західноєвропейських країнах, бурхливий процес становлення централізованих національних держав, їх утвердження у системі світогосподарських зв'язків, утворення перших колоніальних імперій Нового світу;

Меркантилізм походить від лат. merkari — торгувати, mercantile перекладається з англійської та французької як торговий.

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV—XVII ст.), пов'язаний з великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу у країнах Західної Європи, переходом до "високого" Відродження та Просвітництва.

У цей період в економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростання товарообігу, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі потребували великої кількості готівки, що спричинило загострення проблеми "нестачі грошей".

У 1492 р. Христофор Колумб у пошуках морського шляху в Індію відкрив Америку, а в 1493 році Папа Римський скріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Португалією та Іспанією. У 1497 р. Васко де Гама, обійшовши мис Доброї Надії, потрапив у Індію. Великі географічні відкриття та освоєння морських шляхів до Індії, Америки, Південно-Східної Азії сприяли різкому перелому в економічному розвитку західноєвропейських держав. Дорогоцінні метали у величезній кількості почали надходити у Європу, спричинивши у XVI ст. так звану "революцію цін" (майже чотирикратне зростання загального рівня цін).

Розклад феодалізму в цей період був зумовлений процесами первісного нагромадження капіталу, пов'язаного з обезземелюванням селян, колонізацією та пограбуванням значних територій в Азії, Африці та Америці.

Таким чином економічні ідеї меркантилізму відобразили історичні реалії епохи розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (XV-XIV ст.), первісного нагромадження капіталу, формування передумов переходу від простого товарного виробництва до приватнопідприємницького ринкового господарства, утвердження та зміцнення європейських держав, найсильніші з яких захоплювали колонії та вели боротьбу за поділ сфер впливу. Розклад феодального устрою та становлення капіталізму супроводжувались відокремленням безпосередніх виробників від засобів виробництва, зосередженням значного багатства у руках небагатьох шляхом торговельних війн, пограбування колоній, розорення дрібних товаровиробників, "революції цін", державних боргів та позик тощо.

У політиці меркантилізму знайшов відображення тісний союз державної влади з торговельною буржуазією. Торговельний капітал був зацікавлений у сильній держаній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому] ринку. У свою чергу державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та торговельної буржуазії з метою задоволення зростаючих потреб у грошах для утримання армії та королівського двору.

 

18. Теорія грошового балансу раннього меркантилізму (В. Стаффорд, Г. Скаруффі) Ранній меркантилізм (монетарна система) виник до початку епохи великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Зростання товарообігу у країнах Західної Європи у XIV—XV т.. наштовхнулось на нестачу золотих і срібних монет. Італія та Португалія, які в силу різних обставин мали достатню кількість грошей, активізували економічний розвиток своїх національних господарств і зайняли провідні позиції у світовій торгівлі. Поступово склалося враження, що наявність ресурсів дорогоцінних металів — вирішальний фактор зростання національного багатства. Представники металічної теорії грошей різко виступали проти псування монет, яке здійснювалось королівською владою європейських країн починаючи з XV т.. Неминучим наслідком псування монет стало зростання цін, втеча повноцінних грошей за кордон і накопичення їх у вигляді скарбу. Факт вилучення повноцінних грошей з обігу і заміни їх неповноцінними був помічений у середині XVI т.. одним із ранніх меркантилістів Томасом Грешемом, фінансовим радником королеви Єлизавети, і отримав назву «закону Грешема». Центральним пунктом економічного учення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Згідно з доктриною активного грошового балансу (монетарною системою): · категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни; стимулювалося вивезення товарів за кордон та продаж їх за максимально високими цінами; · всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження високих митних зборів на товари, що ввозяться; · діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю; · виправдовувалось псування національної монети та ставилась вимога зниження позичкового процента.

Із представників раннього меркантилізму в Англії слід назвати В. Стаффорда (1554?1612), Стаффорд виявляє найбільш правильне для того часу розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінних монет, у псуванні монет королями (що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою у коштах) він вбачає причину подорожчання товарів. Псування монет, на думку Стаффорда, має двоякі наслідки: 1) дороговизну; 2) втечу (відтік) з країни повноцінних монет.

Гаспар Скаруффі (1519?1584), будучи професійним банкіром, написав у 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму. Скаруффі запропонував грандіозний на той час проект скликання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монета-ристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари.

19. Теорія грошового балансу пізнього меркантилізму (Т. Мен, А. Монкретьєн, А. Серра)

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у другій половині XVI ст., досягнувши розквіту в XVII стДля пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. У зв'язку з цим наголошувалось на економічній безплідності монетарної системи та недоцільності політики утримування грошей у країні. Відмовившись від заборони вивезення грошей, обмеження імпорту товарів і жорсткої регламентації грошового обігу, пізні меркантилісти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іноземних товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу.

Таким чином, пізні меркантилісти відстоювали політику протекціонізму, спрямовану на досягнення активного торговельного балансу і захоплення зовнішніх ринків. Вони обґрунтовували необхідність не адміністративних, а економічних заходів реалізації цієї мети: державної підтримки вітчизняного виробництва, заохочення створення мануфактур, торговельних компаній, акціонерних товариств, регулювання експортно-імпортних операцій через систему митних заходів, встановлення заохочувальних премій вітчизняним товаровиробникам тощо.

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571?1641), який вважається автором теорії торгового балансу. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він спростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.

Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575?1621). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства» («Трактат політичній економії»), яку присвятив королю і матері-королеві. Саме у цьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці.

Економічні погляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду. Монкретьєн ставить за мету виявити заходи, використання яких дозволило б піднести народне господарство Франції. Для цього він вважає за доцільне використати досвід Англії. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питаннях розвитку мануфактур, займається питаннями торгівлі, мореплавства, рекомендує ряд заходів для піднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню.

 

20. Ідея меркантилізму в українській економічній думці кінця 17 початку 18 століття

Певні риси меркантилізму були притаманні соціально-економічній думці України в кінці XVI — на початку XVII ст. Водночас вона відрізнялась від західноєвропейських меркантилістських концепцій самобутнім та оригінальним підходом до вирішення проблем господарського життя. Розвиток торговельно-промислової діяльності в Україні, зростання грошової ренти, стягнення з населення грошових податків, необхідних для утримання війська та інших державних видатків, загострили проблему збільшення кількості грошей в обігу. Економічна політика гетьмана України з 1648 p., державного діяча та полководця Богдана Хмельницького містила елементи меркантилізму, що виявилось у активному втручанні державної влади у господарське життя, стимулюванні експорту товарів через систему пільг місцевим підприємцям та купцям, обмеженні вивезення готової продукції, особливо коштовностей, встановленні захисних мит з метою нагромадження в країні золота та срібла. Від гетьманського управління українське купецтво отримувало універсали про охорону особи і майна, а також пільги у користуванні міським торговельним інвентарем, будівлями і спорудами тощо. Важливого значення у своїй діяльності Б. Хмельницький надавав розвитку міських ремесел і мануфактурної промисловості. За його правління видавались укази та універсали, спрямовані на розвиток внутрішньої торгівлі та охорону купецьких прав. Зовнішня торгівля розросталась за рахунок укладення довгострокових торговельних угод та зміцнення економічних зв'язків з іншими країнами, що сприяло пожвавленню економічного розвитку України. Господарські погляди доби меркантилізму знайшли відображення в творах українського вченого, філософа, державного діяча Єлисея ФеофанаПрокоповича (1677—1736), професора етики, а згодом ректора Києво-Могилянської академії. Вважаючи, що етика належить до практичних наук, Ф. Прокопович включав до кола її проблем економіку та політику. При цьому перед економікою вчений ставив завдання вивчення господарських звичаїв на рівні домашнього господарства або окремого маєтку, а перед політикою — питання економічного розвитку на загальнодержавному рівні. Зазначаючи, що "економіка і політика відрізняється лише своєю сферою", автор виходив з того, що державне управління "...підлягає іншим правилам внаслідок більших труднощів у цьому (державному), ніж у тому, господарчому управлінні". Як і сучасні йому західноєвропейські та російські меркантилісти, Ф. Прокопович відстоював ринковий шлях розвитку, був прихильником доктрини активного торговельного балансу, що знайшло відображення в епістолярній спадщині вченого та в проектах реформ, спрямованих на обґрунтування необхідності розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства, торгівлі, удосконалення системи державних органів управління тощо.Діставши блискучу європейську освіту, Ф. Прокопович збагатив українську суспільну думку найважливішими досягненнями епохи Відродження, Реформації та Просвітництва. Помер мислитель у Новгороді. Ф. Прокопович захищав "природність" та "божественність" принципів та практики абсолютизму. Турботу про розвиток економіки і культури країни, налагодження економічних взаємовідносин та торгівлі з іншими країнами (за умови забезпечення національних інтересів) він вважав найважливішим обов'язком уряду. Розвинуту економіку вчений розглядав як найкращу запоруку забезпечення "загального добробуту". 21. Економічні погляди Я. Козельського, С. Десницького, Г. Сковороди. Певні риси меркантилізму були притаманні соціально-економічній думці України в кінці XVI – поч. XVII ст. Водночас вона відрізнялась від західноєвропейських меркантилістських концепцій самобутнім та оригінальним підходом до вирішення проблем господарського життя. Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється філософ і народний просвітитель Яків Козельський (1729 – 1795 рр.). Науковець одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів виробництво без прибутку, а під другим – розширення виробництва за рахунок посилення гноблення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення “чистого продукту”, праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника – особисту вигоду [105, с. 332]. У цей же період цікаві економічні ідеї висловлював Григорій Сковорода (1722 – 1794 рр.) – народний філософ, великий гуманіст і мислитель. Центральне місце у його економічних поглядах займала проблема людини та роль праці у її житті. Науковець виходив із того, що кожна людина повинна пізнати власну внутрішню природу, а природу людини визначає її здатність до праці. Пізнання людиною своєї внутрішньої природи та вибір роду діяльності за здібностями робить працю радісною, суспільно корисною, а людину – щасливою. Водночас Г. Сковорода гнівно засуджував і висміював марнотратство і дармоїдство, паразитизм і прагнення непомірного збагачення в українському суспільстві. Філософ вважав, що саме ці вади негативно впливають на людину і вона втрачає людську сутність і гідність. 22. Теоретичні основи критики меркантилізму та історичні умови зародження класичної політичної економії. Класична школа виступала за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах Зах. Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці. У своєму розвитку дрібно-буржуазна політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа. Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантелізму, передовсім в Англії. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу вир-ва. На перший план виходить промисловий капітал. За цих умов рекомендації меркантелістів не могли вирішити ек. проблем буржуазії. Промислова буржуазця потребувала обґрунтування головних засад кап. вир-ва, розробки нових ек. категорвй: зарплата, прибуток, рента. Буржуа намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання ек. життя. Бурж революція сер.17ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій. Буржуазія приходить до влади, розвивається промисловість, успіхів було досягнемо у механіки та ін. Активізація теор. Досліджень у різних галузях знань сприяло розвитку ек. думки, було покладено початок формуванню політ. економії як науки. За цих умов і виникла класична політ. економія. Класична школа проголосила принципи ек. свободи та лібералізму. Були противниками протекціонізму. Проблему цінності вони вирішували переважно з позиції трудової теорії. Основні засади класичної теорії: 1)трудова теорія вартості 2)гедонізм (ек. індивідуалізм) 3)заперечення регулюючої ролі держави 4)космополітизм 5)заперечення будь-якого патерналізму та протекціонізму. 23. Загальна характеристика класичної політичної економії: методологія, етапи розвитку. Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. На зміну класичній політичній економії, яка мала науко­вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі­зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга­рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за­хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби. Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на­зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо­шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в еконо­мічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви­користання практичних рекомендацій західних економістів. 24. Економічні погляди У. Петті – засновника нового напряму класичної політичної економії в Англії. Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості. Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти. Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків. Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував категорію вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу. Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод. Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу. 25. Економічні погляди П. Буагільбера – родоначальника класичної політичної економії у Франції. Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність. Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну. 26. Вчення фізіократів – французький варіант класичної політичної економії. Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним. Навідміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створ. не у сфері обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження “джерела багатства “ фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство. Засновником і основним представником фізіократизму був Ф. Кене. Основний його твір це “Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в “Економічній таблиці”(екон.пр<