Економічні погляди представників старої історичної школи

В. Рошер стверджував, що не існує єдиної політичної економії та універсальних законів господарського розвитку всіх націй, оскільки генезис господарського життя кожної країни є специфічним, залежним від її геополітичного становища, конкретно-історичних та природних умов, традицій тощо.Критикуючи методологію класичної школи, вчений звертав увагу на те, що окремі індивіди керуються у своїх вчинках не лише прагненням економічної вигоди, але і суспільними інтересами, сімейними турботами, почуттям національної єдності тощо. Відтак позаекономічні чинники суттєво впливають на вчинки та прагнення людей. Вбачав завдання економічної науки не стільки в теоретичному аналізі, скільки в емпіричному дослідженні історичного матеріалу, вивченні конкретних форм та методів організації господарської діяльності, виявленні причин національних особливостей розвитку економічних процесів.Виразником ідей "старої" історичної школи був також професор Б Гільдебранд.Стверджуючи, що предмет дослідження політичної економії становлять закони господарського розвитку націй, вчений був переконаний, що простежити останні можна шляхом вивчення історії та здійснення статистичних досліджень.Заперечував концепцію "економічної людини" та прагнення звести поведінку господарюючих суб'єктів до егоїстичних устремлінь, ігноруючи мораль, право, звичаї та їх вплив на мотивацію економічної діяльності. "Людина — істота соціальна, — писав Б. Гільдебранд, — вона є продуктом цивілізації та історії. її потреби, її освіта і її ставлення до речових цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються незмінними, а географічно і історично безперервно змінюються і розвиваються...". Відтак вчений був переконаний, що політична економія "не є природним ученням людського егоїзму, але має бути наукою моральною".Найпослідовнішим провідником ідей "старої" історичної школи був Карл Густав Адольф Кніс. Відкидав саму можливість існування універсальної економічної науки, наголошував на тому, що вчені здатні описати виникнення та розвиток економічних процесів та явищ, але не в змозі здійснити відповідні узагальнення в силу унікальності та неповторності господарського розвитку різних народів.

 

44. Нова історична школа в політичній економії. Погляди Г. Шмолера, Л.Брентано, К.Бюхер, В.Зомбарт.

У 70-х роках ХІХ ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер, Л. Бертано, К. Блюхер. Головна відмінність нової і сторичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі-етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних мілатиристських тенденцій у політиці об’єднанної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві – і намагалися розробити конструктивні програми “класового миру” і соціального партнерства.Засновником нової історичної школи вважають Густава Шмолера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір –“Основи загального вчення про народне господарство” - хоча багато в чому базувався на принципах і методах старої історичної школи, проте в методологічному плані був суттєво іншим.Основними теоритичнима засадами, що визначали світогляд нової плеяди учених було емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоритичного методу пізнання дійсності, накопичення і сторичних фактів та статистичних данаих для майбутнього раціонального мислення.Одним із основних ідеолгов ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці “Класична політична економія” та “Етика і народне господарство в історії”.Він стверджував, що теоретична економія має другорядне значення порівняно з безпосереднім спостереженням економічних явищ і закликав детально і докладно їх описувати “навіть найнезначніші явища економічного життя”, що на його думку матиметь найбільшу наукову цінність.

Карл Блюхер автор відомої книжки “Піднесення національної економіки”. Уцій праці він досліджує до економічні стадії індустріальної революції, які передували розвитку цівілізіції.

З позиції мінової концепції він розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

- замкнуте домашнє господарство;

- міське господарство;

- народне господарство.

 

45. Соціальний напрям у політичний економії. Ідеї реформізму

Започаткування соціального напрямку (90-ті pp. XIX ст.) в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, монополізацією економіки та поширенням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального захисту тощо. Водночас проблеми соціальної нерівності, соціального захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення на шляху державного регулювання суспільного життя.

Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне учення і був спрямований в першу чергу на вирішення практичних проблем.

Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман (1852—1930), Рудольф Штаммлер (1856—1938), Отмар Шпанн (1858—1950), Франк Оппенгеймер (1864—1943) та ін.

Ідеї соціального напряму у політичній економії знайшли відображення у програмі заснованої у 1872 р. в Німеччині Спілки соціальної політики, яка отримала назву "катедер-соціалізму" ("соціалізм за професорською кафедрою" як натяк на приналежність учасників Спілки до академічних кіл).

Визначаючи найважливішою детермінантою економічного розвитку сприятливе соціальне середовище, засноване на принципах соціальної справедливості, члени Спілки соціальної політики виступали за свідому перебудову суспільних відносин на шляху поступових реформ, основу яких мала становити цілеспрямована діяльність держави.

Р. Штольцман у працях "Соціальні категорії" (1896), "Мета в народному господарстві" (1907) обґрунтував тезу, згідно з якою виробництво є виключно технологічним явищем, яке знаходить свій вияв у суспільному поділі праці і є нейтральним у соціальному відношенні.

Один із варіантів соціального напрямку в політичній економії розвивали австрійські економісти — О. Шпанн, Я. Бакс, Ф. Оттель, X. Ріль та інші. їхні ідеї знайшли відображення у праці відомого соціолога та економіста Отмара Шпанна "Фундамент народного господарства" (1918).

 

 

46. Історичні умови виникнення та методологічні засади маржиналізму як напряму економічних досліджень

В останній третині ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія марженалізм, яка згодом стала визначальним напрямком розвитку політичної економії. Появилася завдяки: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та відносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро та мікро рівня, у сфері споживання потребували багатьох теоретичних положень “класичної школи”, формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal - граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і небув позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Методи марженалізму:

- ідеологічна нейтральність аналізу;

- обмеженість ресурсів;

- статистичне дослідження суспільства з точки зору суттєвого в економічних відносинах;

- використання суб’єктивно-економічного методу;

- суттєвість класів продавця і покупця і виробника і споживача.