Дисфункція сенсорної інтеграції

Означення

Сенсорно-моторна інтеграція - це здатність:

- сприймати інформацію за допомогою органів чуття;

- поєднувати цю інформацію з іншими відомостями, що зберігаються в пам'яті;

- фізично діяти відповідно до одержаної інформації.

Сенсорно-моторна інтеграція відбувається в центральній нервовій системі, головним чином у середньому мозку та його стовбурі. Ці зони відповідають за координацію, увагу, рівні збудження, автономне функціонування, емоції, пам'ять і когнітивні функції вищого рівня.

За дисфункції сенсорної інтеграції інформація від органів чуття не інтегрується належним чином у мозку, що викликає різноманітні проблеми з переробкою інфор­мації, поведінкою і розвитком. Ці порушення негативно відбиваються на здатності дитини до навчання.

Характеристика

Сенсорна інтеграція стосується переважно тактильного, вестибулярного і пропріоцептивного чуттів. Неврологічний взаємозв'язок між цими чуттями формується задовго до народження дитини і потім продовжує розвиватися в процесі її взаємодії з середовищем. Згадані системи чуттів зв'язані не лише між собою, а й з іншими структурами мозку. Хоча вони і менш відомі, ніж системи зору і слуху, однак є не менш важливими для нашого життя. Вони дають нам змогу сприймати різні стимули, аналізувати їх і реагувати на них.

Тактильне чуття здійснюється за допомогою нервів під поверхнею шкіри, які надси­лають інформацію до мозку. Таким чином ми сприймаємо доторки, біль, температуру, тиск. Ця інформація є дуже важливою, і на ній базуються захисні реакції.

При порушеннях функції тактильної системи люди можуть не бажати, щоб їх торка­лися, відмовлятися їсти харчові продукти певної структури чи носити одяг із тканин певної фактури. Чутливість до доторків може проявлятися у відмовах стригтися або вмиватися. Діти можуть уникати таких занять, як клеєння, гра з багнюкою чи малю­вання пальцями. Ознакою уникання доторків може бути й пересування предметів кінчиками пальців, а не всією рукою. Дисфункція тактильної системи може спричи­няти болісне або неправильне сприйняття доторків, що призводить до самоізоляції, дратівливості, поганої концентрації уваги і гіперактивності.

Вестибулярний апарат - це специфічні кісткові структури з напівкруглими каналами всередині внутрішнього вуха, які дають нам змогу відчувати рухи головою. За допо­могою цієї системи ми дізнаємося про положення голови, навіть якщо наші очі закриті.

Порушення вестибулярного апарата бувають двох видів. У деяких дітей спостері­гається гіперчутливість (надмірна чутливість) до вестибулярної стимуляції. Такі малята побоюються гойдалок, ковзанок і похилих поверхонь. Вони з труднощами навчаються підніматися і спускатися по сходах і схилах, непевно почуваються на нерівних і нестабільних поверхнях. Таким чином, ці діти побоюються навколишнього простору і звичайно виглядають незграбними.

Зустрічається і протилежний варіант. При гіпоактивності вестибулярної системи малята постійно намагаються стимулювати її, активно шукають інтенсивних сенсор­них відчуттів, наприклад, у результаті швидкого бігу, стрибків та обертань.

Пропріоцептивна система. Ознаками дисфункції пропріоцептивної системи є нез­грабність, часті падіння, погана орієнтація у просторі, дивні пози тіла, мінімальне повзання в ранньому дитинстві, труднощі з маніпулюванням малими об'єктами (ґудзиками, застібками), неохайність під час їжі, відмови брати участь у нових видах діяльності, що потребують активних рухів.

Іншим аспектом пропріоцепції є праксис, або здатність до планування і виконання різних дій, пов'язаних з рухами. Для цього ми повинні одержувати точну інформацію від сенсорних систем, а потім ефективно систематизувати й аналізувати ці відомості в мозку. Від системи пропріоцепції значною мірою залежить розвиток моторики малих рухів, тобто вміння писати, користуватися ложкою, застібати ґудзики тощо.

Освітні аспекти

Прояви порушень трьох зазначених систем бувають найрізноманітніші. Діти можуть або занадто, або недостатньо реагувати на сенсорні подразники, вони можуть бути дуже активними або абсолютно пасивними, весь час рухатись або легко втомлюватися тощо. Крім того, можливі коливання активності. У таких дітей часто спостерігаються проблеми з координацією великих і малих рухів, що може призводити до порушення розвитку мовних навичок і відставання в інших сферах. Ці діти імпульсивні, легко відволікаються, гірше передбачають, що відбуватиметься далі. Деякі малята з труднощами звикають до нових ситуацій і спочатку реагують агресивно або тримаються осторонь.

Оцінюванням і лікуванням порушень сенсорно-моторної інтеграції займаються фа­хівці з лікувальної фізкультури і працетерапії. їхні завдання:

Надавати дітям різноманітну сенсорну інформацію, щоб сприяти кращому узгод­женню роботи їхніх центральних нервових систем.

- Учити малят заглушувати або модулювати непродуктивну сенсорну інформацію.

- Навчати дітей органічно реагувати на сенсорні стимули.