Специфічні види порушень здатності до навчання 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Специфічні види порушень здатності до навчання



Означення

Порушення здатності до навчання - це розлади в одному або кількох базових психоло­гічних процесах, що ускладнюють розуміння чи використання розмовної і писемної мови. Вони можуть виявлятися в поганій або недосконалій здатності слухати, мис­лити, говорити, читати чи виконувати математичні розрахунки.

Порушення здатності до навчання бувають викликані розладами перцепції, травмами мозку, незначними дисфункціями мозку, дислексією чи афазією розвитку. Ці порушення не слід сплутувати з навчальними проблемами, що спостерігаються у випадках вад зору, слуху і моторики або при затримці психічного розвитку. Взагалі, порушення здатності до навчання - це досить широкий термін. Науковці й досі продовжують сперечатися, скільки є видів вад і з чим вони пов'язані. Це скоріше загальна назва синдрому, категорії захворювань, а не термін для позначення осіб з конкретними проблемами.

Означення і діагнози допомагають педагогам класифікувати дітей, але не навчати їх. Батьки і вчителі повинні насамперед звертати увагу на індивідуальність дитини, оціню­вати, як вона діє в різних обставинах, визначати її сильні й слабкі якості, а потім на основі цієї інформації розробляти методи відповідної допомоги. Слід пам'ятати, що всі сфери розвитку значною мірою взаємозв'язані, тому в дітей з порушеною здатністю до навчання можуть спостерігатися комбіновані проблеми різної інтенсивності.

Характеристика

Для дітей з порушеною здатністю до навчання характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту. В них можуть спосте­рігатися проблеми з мовою, читанням і писанням, а також труднощі з аргументацією. Часто вони гіперактивні й неуважні.

Іншими симптомами такого виду порушень є непослідовні показники тестів, розлади перцепції і моторики, проблеми із щоденними соціальними контактами, а також такі особливості поведінки, як імпульсивність та низька терпимість до розчарувань і порушення планів.

У дітей з порушеною спроможністю до навчання можуть спостерігатися:

- проблеми з розмовною мовою (розлади мовних навичок),

- проблеми з писемною мовою (труднощі з читанням і писанням),

- проблеми з математикою (труднощі у виконанні арифметичних розрахунків і проблеми з розумінням головних математичних понять),

- проблеми з аргументацією (труднощі з формулюванням і класифікацією думок),

- проблеми з організацією роботи (труднощі в організації всіх етапів навчального процесу).

Освітні аспекти

Оскільки при розладах здатності до навчання спостерігаються досить різноманітні види поведінки, слід приділяти значну увагу розробці індивідуалізованого нав­чального плану (ІНП).

У роботі з такими дітьми необхідний колек­тивний підхід і ефективна співпраця батьків, учителів та різних фахівців.

Ось деякі зі стратегій, що їх можуть використовувати вчителі:

- Побудова навчального процесу з орієнтацією на сильні якості дітей.

- Структурування навчального середовища, чітке пояснення вимог і сподівань.

- Використання коротких речень і простої лексики.

- Надання можливостей для успішної роботи у сприятливій, доброзичливій атмос­фері з метою розвитку самоповаги.

- Гнучкі підходи до навчального процесу (наприклад, дитині, у якої спостерігаються труднощі з писанням, можна дозволити записувати відповіді на диктофон тощо).

- Використання навчальних посібників і матеріалів із самокорекцією, які дають змогу забезпечити негайний зворотний зв'язок з учнем і запобігти розчаруванням.

- Розвиток мови за допомогою ігор зі словами на комп'ютері.

- Надання позитивних підкріплень з метою розвитку відповідних соціальних умінь.

- Розуміння того, що діти з порушеною спроможністю до навчання із часом стають набагато більше зрілими і розвинутими.

Дефекти мови

Означення

Дефекти мови спричиняються недостатністю мовних навичок і порушеннями моторики органів мови. Види дефектів можуть бути найрізноманітнішими - від поганої вимоги деяких звуків до повної нездатності розуміти і використовувати мову або розладів орально-моторних механізмів мовлення. Дефекти мови можуть викликатися втратою слуху, неврологічними розладами, затримками психічного розвитку, травмами мозку, дією хімічних і наркотичних речовин, фізичними вадами (розщілини губи і піднебіння), невикористанням мови. Однак у більшості випадків причина таких порушень невідома. Вони бувають пов'язані з іншими вадами, наприклад, аутизмом, затримками розвитку, церебральним паралічем чи різними видами нездатності до навчання.

Характеристика

Якщо дитина опановує мовні навички помітно пізніше за однолітків, говорять про затримку розвитку комунікативних умінь. Досить часто діти краще розуміють мову, ніж уміють висловлюватися, хоча це спостерігається не в усіх випадках.

Дефекти мови можуть бути пов'язані з труднощами у формуванні звуків (так звані артикуляційні, або фонологічні, розлади) і проблемами з модуляцією, гучністю або якістю мови (наприклад, заїкання). Можливі також комбіновані варіанти.

У дітей з дефектами мови виникають труднощі з вимовою деяких звуків, найчастіше "р" та "л". Сторонні слухачі погано розуміють таких малят. Виправити ці вади без відповідної медичної допомоги дуже важко.

Дефекти мови негативно впливають на здатність людини розуміти і використовувати мову, а також спілкуватися невербальними засобами. Діти з такими порушеннями можуть мати малий словниковий запас, погано розуміти і неправильно викорис­товувати слова і граматичні форми, бути неспроможними висловлювати думки і виконувати вказівки.

Освітні аспекти

Оскільки розлади комунікативних навичок можуть потенційно призводити до ізоляції людини від соціального середовища, необхідно робити все можливе для вчасної й ефективної допомоги таким дітям. Практично всі малята проходять через фазу дитя­чого белькотання, і це є частиною нормальної послідовності розвитку, однак коли вони затримуються на цьому етапі, це може свідчити про наявність проблем і пору­шення розвитку мовних навичок. Людський мозок збудований так, що діти найшвид­ше і найлегше оволодівають мовними і комунікативними вміннями до п'яти років. Якщо через порушення слуху, розумове відставання чи з інших причин їхній розвиток затримується, це негативно відбивається на мовних навичках і споріднених уміннях.

Логопеди можуть різними способами допомагати дітям з дефектами мови. Спільно з учителями і батьками вони розробляють плани індивідуальної терапії, спрямованої на розвиток мовних навичок удома, в школі та поза їхніми межами. Сучасна техно­логія може істотно допомогти дітям з фізичними вадами. Електронні системи дають змогу ефективно спілкуватися людям, що не можуть розмовляти.

Комунікативні вміння є одними з найголовніших у житті людини. Розвиток мовних навичок, а потім і вмінь читати і писати, триває протягом багатьох років. Ефективна допомога з боку логопедів та інших фахівців у дошкільні та шкільні роки дає змогу значно поліпшити здатність дітей до вивчення навколишнього світу, оволодіння новими знаннями і вміннями, а також спілкування і взаємодії з оточуючими

Черепно-мозкові травми

Означення

Травмами мозку називають викликані зовнішніми фізичними чинниками ушкод­ження, внаслідок яких спостерігаються загальні або часткові функціональні і психо­логічні розлади діяльності мозку. В результаті відкритих і закритих черепно-мозкових травм порушується когнітивна здатність, пам'ять, увага, сенсорне сприйняття, розви­ток мови і моторики, погіршується здатність до аргументації, абстрактного мислення, розв'язання проблем, змінюється психосоціальна поведінка, фізичні функції, процес переробки інформації тощо. Цей діагноз не стосується вроджених або дегенеративних змін у мозку і травм при народженні.

Характеристика

Черепно-мозкові травми інколи називають "нечутною хворобою", оскільки після них на перший погляд не залишається слідів. Однак симптоми і проблеми з'являються, а їхня інтенсивність залежить від місця враження і серйозності травми. Найчастіше страждають одна чи дві сфери - наприклад, когнітивна здатність, фізичні вміння, комунікативні чи соціальні навички. Ці порушення можуть бути тимчасовими або постійними і спричиняти часткові або загальні зміни у функціях організму і психо- соціальній поведінці.

Черепно-мозкові травми можуть викликати цілий комплекс проблем:

- Фізична сфера: порушення мови, зору, слуху та інших сенсорних систем; головний біль; порушення координації; спазми м'язів; парез або параліч однієї або обох половин тіла; різні види нападів; порушення рівноваги і ходи.

- Когнітивна сфера: порушення коротко- і довгострокової пам'яті; повільність мис­лення; короткий період концентрації уваги, порушення перцепції і концентрації, погіршення комунікативних навичок, проблеми з читанням і писанням; порушення здатності до планування і послідовного виконання дій, а також до прийняття рішень і винесення оцінок.

- Психосоціальна й емоційна сфери, а також поведінка: втома; коливання настрою; заперечення; концентрація лише на собі; неспокій; депресія; низька самоповага; порушення сексуальних функцій; низька мотивація; нездатність до самоконтролю; труднощі з емоційним контролем; нездатність долати труднощі; збудження; над­мірний сміх або плач; проблеми у стосунках з іншими людьми.

- Інтенсивність зазначених симптомів може коливатись у широких межах. Дуже важко визначити, як ітиме процес одужання людини після черепно-мозкової травми, проте одне можна сказати напевно: рання і тривала медична допомога дає змогу полегшити процес реабілітації, хоча в кожного різною мірою.

Освітні аспекти

Незважаючи на часті випадки черепно-мозкових травм, багато медиків і педагогів не розуміють їхніх наслідків. Вони вважають, що проблеми дітей викликані не травмами, а порушеннями здатності до навчання, емоційними розладами чи затрим­ками психічного розвитку. В результаті учні не отримують потрібної їм допомоги. У випадку черепно-мозкових травм у минулому діти повинні перебувати під наглядом педагогів, нейропсихологів, логопедів та інших фахівців, які мають розробляти для них відповідні індивідуалізовані навчальні плани.

Більшість дітей, що отримали черепно-мозкові травми, повертаються назад до школи, однак їхні навчальні й емоційні потреби після таких подій часто суттєво змінюються. Стан цих дітей може нагадувати стан інших малят з особливими потребами, однак слід пам'ятати, що ці вади не вроджені, а раптово надбані в результаті травми. Діти часто пам'ятають, якими вони були до нещасного випадку, що викликає цілий спектр емоційних і психологічних проблем. Те саме стосується рідних, друзів і вчителів дітей. Вони виходять із того, якими малята були раніше, і їм важко змінити свої наміри і сподівання.

Зі сказаного зрозуміло, що процес повернення дитини до школи необхідно ретельно планувати. Педагоги повинні підтримувати зв'язок з працівниками лікарні або реабі­літаційного центру і робити все можливе для задоволення потреб травмованого учня. Слід установити, чи є необхідність у повторному вивченні попереднього матеріалу. Дитина може потребувати постійного нагляду при пересуванні внаслідок порушення просторової орієнтації. Необхідно мати на увазі, що в результаті порушення коротко­строкової пам'яті учень може легко забувати щойно вивчені відомості тощо.

У роботі з дітьми, які отримали черепно-мозкові травми, вчителі повинні:

- Регулярно і багато разів повторювати матеріал.

- Демонструвати завдання й інструкції, а також наводити приклади для ілюстрації нових ідей та понять.

- Уникати метафор, образної мови.

- Працювати над подовженням періодів концентрації уваги дітей.

- Перевіряти, як учні засвоїли нові знання та вміння, а також регулярно повертатися до вивченого раніше матеріалу.

- Використовувати компенсаторні стратегії для поліпшення пам'яті дітей.

- Максимально зменшувати кількість відволікаючих факторів.

Працювати над реабілітацією і розвитком учнів з черепно-мозковими травмами слід поступово. Спочатку треба визначати, чи можуть вони виконувати одноступеневі вказівки. Коли це досягнуто, необхідно поступово ускладнювати завдання і збільшу­вати їхню кількість. Часто увагу фокусують на вадах після травми, що негативно відбивається на ставленні дитини до себе, тому під час роботи з такими учнями важливо робити наголос на їхніх сильних якостях і розвивати саме їх.

Погіршення зору і сліпота

Означення

Проблеми із зором у більшості випадків викликаються порушеннями функції очей, а не їхніми вадами. Крім того, погіршення зору може бути наслідком деяких дефектів і захворювань (таких, як ретинальна дегенерація, альбінізм, катаракта, глаукома, проблеми з очними м'язами, дефекти рогівки, діабетична ретинопатія, вроджені вади очей, інфекції тощо).

В освітньому контексті малят із такими проблемами можна поділити на чотири категорії: діти зі зниженою гостротою зору, діти з поганим зором, практично сліпі і повністю сліпі.

Зниження гостроти зору. Такий діагноз свідчить про те, що в дитини є певні проблеми із зором, унаслідок чого вона може потребувати допоміжних пристроїв і певних змін у навчальному процесі. В багатьох випадках учневі достатньо просто сидіти ближче до дошки і тримати книжки ближче до очей.

Поганий зір. Це означає, що проблем із зором не можна виправити за допомогою традиційних окулярів, медикаментозної терапії або хірургічних методів. Можуть спостерігатися порушення гостроти зору і порушення поля зору. В людей з поганим зором показники гостроти зору гірші за 20/60. Це означає, що з використанням допоміжних пристроїв людина бачить на відстані 20 футів (6,6 м) так само, як здорова людина на відстані 60 футів (20 м). Особи з такими проблемами часто використовують сильні лінзи, телескопічні системи й електронні збільшувальні пристрої. В деяких випадках вони не здатні читати звичайний текст і користуються книжками, написа­ними шрифтом Брайля для сліпих.

Практична сліпота. Якщо гострота зору людини гірша за 20/200 для кращого ока або поле зору менше за 20°° для кращого ока, говорять про практичну сліпоту. Це означає, що навіть при використанні допоміжних пристроїв особа бачить у 10 разів гірше за звичайних людей.

Повна сліпота. Людина не бачить нічого.

Характеристика

Порушення зору в дітей можуть викликатися різними причинами: дефіцитом вітаміну А, пораненнями, інфекціями, ювенільним діабетом, ускладненнями внаслідок перед­часного народження, родовими травмами, порушеннями сітчастої оболонки, пухлинами, менінгітом, пігментозним ретинітом, спадковими розладами (при цьому передусім страждає нічний зір, а потім відбувається дегенерація нейронів сітківки) тощо.

Вплив проблем із зором на розвиток дитини залежить від виду і тяжкості вад, віку, в якому вони з'явились, а також загального рівня функціонального розвитку дитини. Порушення зору спостерігаються в багатьох дітей з численними вадами.

У сліпих малят немає приводів для вивчення навколишніх об'єктів, тому вони втра­чають багато можливостей для навчання на власному досвіді. Цей дефіцит прак­тичних досліджень спостерігається доти, доки навчання не стає мотивованим або доки дитина не починає отримувати необхідну допомогу від спеціалістів.

Сліпі діти бувають нездатними наслідувати соціальну поведінку або розуміти невер- бальні підказки, оскільки вони не бачать своїх батьків та інших малят. Порушення зору можуть бути значноюперешкодою на шляху розвитку незалежності дитини.

Навчальні аспекти

Рання діагностика порушень зору в дітей дає змогу вчасно надати їм необхідну допомогу. Сучасні технології (комп'ютери, спеціальні оптичні і відеопристрої) дають можливість багатьом дітям з поганим зором навчатись у звичайних класах. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідні навчальні матеріали та посібники - книжки, надруковані збільшеними літерами і шрифтом Брайля, тексти на стрічках тощо.

Учні з поганим зором і практично сліпі малята можуть потребувати допомоги вчителя під час користування спеціальними пристроями, що дають їм можливість ефективніше використовувати залишковий зір.

Діти з комбінованими вадами потребують широкого, багатопрофільного підходу. В роботі з ними наголос слід робити на розвитку самообслуговування і побутових навичок.

Майте на увазі, що деякі діти з вадами зору можуть використовувати периферичне бачення. В таких випадках навіть якщо голова учня відвернута вбік, це не означає, що він на вас не дивиться.

Детально знайомте малят з розташуванням предметів і матеріалів у класі. За будь- яких змін у їх розміщенні робіть це знову. Для позначення різних зон та центрів діяльності у класі можна використовувати різні види покриття на підлозі або знаки, придатні для тактильної ідентифікації.

Пам'ятайте, що діти з поганим зором значною мірою спираються на інформацію від інших органів чуття. Тому треба стежити за тим, щоб загальний рівень шуму в класі не був занадто високим. Заохочуйте незалежність дітей. Облаштовуйте класне сере­довище так, щоб вони могли діяти самостійно. Сповіщайте дітей про будь-які зміни в класі. Призначайте дітям з поганим зором особисті шафки в кінці ряду, щоб їм легко було їх знаходити. Використовуйте світлі, яскраві предмети різних розмірів і форм для візуальної стимуляції.

Доручайте іншим дітям називати себе і розповідати про свої заняття, коли дитина з поганим зором наближається до якого-небудь центру діяльності або ігрової зони. Описуйте малятам події, що відбуваються поруч. Використовуйте фізичні підказки. Під час вивчення нових умінь станьте за дитиною і продемонструйте правильну послідовність дій, рухаючи її руками. За потреби зробіть це ще кілька разів, поступово зменшуючи свою допомогу.

Перед тим, як починати нове заняття, розкажіть дітям, що буде відбуватися. Чорне або контрастне обрамлення по периметру аркуша паперу може полегшити малювання дитині із залишковим зором



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 245; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.91.245.93 (0.028 с.)