Затримка психічного розвитку 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Затримка психічного розвитку



Означення

Діагноз затримка психічного розвитку ставлять дітям у яких спосте­рігаються значні затримки розвитку в одній або кількох сферах. Це не стосується незначного тимчасового відставання. Йдеться про суттєві порушення, які за відсутності спеціальної допомоги можуть призвести до серйозних проблем з навчанням у школі.

Характеристика

Наявність затримки в розвитку визначають шляхом ретельного оцінювання показ­ників фізичного, соціального та емоційного розвитку дитини, її когнітивної здатності, а також комунікативних і перцептивних умінь (включаючи якість зору, слуху, рівно­ваги, чуття дотику, відчуття руху тощо). Якщо в одній із зазначених сфер спосте­рігається суттєве відставання, то, можливо, дитина потребує спеціальних методів навчання і медичної допомоги. Конкретні види порушень здатності до навчання в маленьких дітей діагностувати досить тяжко. Концепція ж відставання в розвитку дає змогу вчителям і батькам визначити, які діти потребують спеціальної допомоги.

Освітні аспекти

План роботи з учнем треба складати на основі сильних якостей учня і його потреб, а не за видом вади. Доцільніше вживати саме термін "затримка в розвитку", а не специфічні медичні діагнози, оскільки в цьому випадку більшою є ймовірність, що дитина отримуватиме потрібні їй послуги в умовах школи, а не спеці­алізованих навчальних закладів.

Оцінювати досягнення дитини у період раннього дитинства (від народження до восьми років) найкраще за допомогою метрики розвитку, а не академічних показників, оскільки в цей час поведінка дітей змінюється в широких межах. Використання категорії затримки розвитку допомагає підходити до розв'язання проблем учнів із широких позицій. Насамперед слід точно визначити можливості дітей, їхні потреби і необхідні види додаткових послуг. Робити це доцільно методом порівняння з нор­мами і критеріями розвитку, спостерігаючи за діями учнів у різних обставинах. Члени родин і вихователі ясел та інших закладів, де раніше перебували діти, також можуть надавати багато корисної інформації стосовно їхніх умінь і поведінки вдома і поза його межами. На основі всіх цих відомостей учителі разом з фахівцями-медиками і батьками повинні прийняти необхідні навчальні рішення.

До процесу оцінювання показників розвитку дітей треба залучати різних спеціалістів і батьків дітей. При цьому слід оцінювати якість виконання знайомих дітям завдань у звичних для них умовах.

Розумова відсталість

Означення

Розумово відсталими називають людей, рівень психічного розвитку яких нижчий за посередній і в яких спостерігаються труднощі в навчанні і соціальній адаптації. Якщо звернутися до наукового розуміння діагнозу "розумова відсталість" (олігофренія), то для нього характерні:

- Набагато нижчий за посередній загальний рівень інтелектуального розвитку.

- Водночас наявні:

1) порушення адаптивної поведінки (що негативно відбивається на навчальних успіхах дитини, її самостійності, а також комунікативних, соціальних, акаде­мічних, професійних та інших уміннях і навичках) і

2) порушення загального інтелектуального функціонування, що можна встановити за допомогою тестів інтелекту (для розумово відсталих людей характерні показ­ники 70 і нижче).

У більшості розумово відсталих людей спостерігаються хромосомні аберації.

Характеристика

На думку спеціалістів, у них спостерігаються порушення базисних функцій мозку, необхідних для мислення і навчання, зокрема, уваги, сприйняття і пам'яті. Академічні, соціальні і трудові успіхи та вміння розумово відсталих осіб можуть коливатися в широких межах залежно від індивідуальних особливостей.

Освітні аспекти

Люди із розумовою відсталістю можуть навчатися і розвиватися, більшість із них стають продуктивними членами суспільства. Відповідне навчання, починаючи з раннього дитинства і до кінця періоду розвитку, допомагає повністю розкрити потенціал розумово відсталих дітей.

Як і під час навчання всіх інших малят, у роботі з такими дітьми слід виходити з потреби задоволення індивідуальних потреб. До планування навчальних заходів необхідно обов'язково залучати батьків.

У навчанні дітей із розумовою відсталістю важливо:

- Використовувати конкретні іграшки і матеріали, що цікаві для малят і відповідають віку та рівню їхнього розвитку.

- Викладати інформацію і завдання невеликими частинами і часто повторювати їх.

- Підказувати дітям і підтримувати з ними зворотний зв'язок.

- По змозі вчити дітей у тих же школах, які б вони відвідували в разі відсутності розумової відсталості.

- Вчити малят умінням і навичкам, які вони можуть часто використовувати в школі та поза її межами.

- Мати на увазі, що розумово відсталі учні можуть потребувати допомоги в оволо­дінні вміннями, які інші діти опановують самостійно, без спеціального навчання. Для цього треба ділити завдання на невеликі складники і вивчати їх по черзі.

Розумово відсталі діти і дорослі потребують тих же основних видів послуг, що й люди з типовим рівнем розвитку. А саме: освіти, професійної підготовки, медичних послуг, можливостей для відпочинку і відновлення здоров'я тощо. Крім того, бага­тьом людям із затримками психічного розвитку потрібні додаткові послуги. Зокрема, необхідні заходи з діагностики, програми стимуляції розвитку (починаючи з раннього дитинства), індивідуалізоване навчання в дошкільних закладах, а згодом і в школі тощо. Навчальні програми повинні відповідати вікові й розвиткові дітей і бути спрямовані на розвиток їхніх функціональних умінь. Особливу увагу слід приділяти переходові від навчання в школі до роботи. Слід використовувати всі можливості для налагодження самостійного життя таких людей, а також готувати їх до роботи у звичайних конкурентних умовах.

Синдром Дауна (хвороба Дауна)

Означення

Синдром Дауна - це найпоширеніша із хвороб, при яких спостерігаються затримки психічного розвитку. Викликають її хромосомні аберації: з невідомих причин кіль­кість хромосом у клітинах людського організму збільшується на одну - до 47. Ця додаткова хромосома призводить до змін у розвиткові тіла й мозку. В більшості випадків відповідний діагноз ставлять на основі результатів хромосомного тесту, що його проводять невдовзі після народження дитини.

Характеристика

Є понад п'ятдесят клінічних симптомів синдрому Дауна, однак усі вони рідко спосте­рігаються в однієї людини. Найтиповішими ознаками хвороби Дауна є:

- Низький тонус м'язів (слабкі, кволі м'язи).

- Скошені очі зі складками шкіри у внутрішніх куточках, так звані епікантальні очні щілини.

- Гіпергнучкість, або здатність до надмірного розгинання суглобів.

- Короткі, товсті руки з однією складкою на одній або на обох долонях.

- Товсті ноги з короткими пальцями.

- Плоский ніс.

- Маленькі, притиснуті до голови вуха.

- Коротка шия і маленька голова.

- Маленький рот.

- Короткі крики високої тональності у ранньому дитинстві.

Люди із синдромом Дауна звичайно менші за своїх ровесників, а їхній фізичний та інтелектуальний, пізнавальний розвиток повільніші.

Окрім зазначених щойно особливостей зовнішності, для дітей із синдромом Дауна характерними є певні проблеми зі здоров'ям. Унаслідок низької стійкості до інфекцій вони більше схильні до респіраторних захворювань. У них досить часто спосте­рігаються косоокість, коротко- або далекозорість, помірне погіршання слуху і пору­шення мовних навичок.

Приблизно третина дітей із синдромом Дауна народжується з вадами серця, більшість із яких у наш час можна виправити хірургічним шляхом. Деякі діти народжуються з дефектами шлунково-кишкового тракту, що їх також можна вилікувати оперативним методом.

У деяких осіб із синдромом Дауна може спостерігатися так звана атлантоосьова нестабільність (неправильне положення шийних хребців). Як наслідок, вони схильні до травм хребта при сильному згинанні або розгинанні шиї. Доцільно, щоб усі діти з хворобою Дауна проходили медичне обстеження з метою встановити наявність цієї проблеми. Коли її вчасно діагностувати, звільнення від спортивних занять і уникнення навантаження на шию дають змогу запобігти важким травмам.

У дітей із синдромом Дауна з часом може спостерігатися тенденція до збільшення ваги тіла. Крім негативних соціальних наслідків, це може загрожувати також здоров'ю і довголіттю цих людей. Запобігти згаданій проблемі можна за допомогою відповідної дієти і фізичних вправ.

Освітні аспекти

Після того, як дитині поставили діагноз хвороби Дауна, батькам слід порадити щонайшвидше залучити маля до початкових освітніх програм. У цьому випадку вони можуть отримати необхідну інформацію про методи розвитку в дитини мовних, когнітивних і соціальних умінь, а також про специфічні вправи для розвитку мото­рики великих і малих рухів. Результати наукових досліджень свідчать, що відповідна стимуляція в ранньому віці значно покращує шанси на повне розкриття потенціалу дитини.Розвиткові дітей сприяєй безперервне навчання, позитивне ставлення з боку оточуючих і стимулююче середовище вдома.

Як і серед звичайного людського загалу, здібності, поведінка і рівень розвитку осіб із синдромом Дауна суттєво різняться. Розумове відставання може бути незначним або глибоким, порушення головних функцій можуть бути невеликими або помірними тощо. Неможливо точно передбачити, яких успіхів досягнуть такі діти в майбутньому, тому батьки і педагоги повинні намагатися не накладати ніяких обмежень на їхній розвиток. Доцільно лише під час навчання робити наголос на конкретних діях і поняттях, а не на абстрактних ідеях. Крім того, завдання слід ділити на кілька етапів і підтримувати постійний зворотний зв'язок з учнями. Нині в суспільстві покращу­ється ставлення ло інвалілів, а також створюються нові можливості для їхнього самостійного життя і роботи (спеціальні житлові центри, квартири під наглядом, служби підтримки тощо). Все це відкриває перед дітьми із синдромом Дауна нові широкі можливості.

Ортопедичні вади

Означення

До ортопедичних вад належать тяжкі порушення опорно-рухового апарата. Вони негативно відбиваються на навчальних успіхах дітей.

Характеристика

До ортопедичних вад належать уроджені аномалії, наприклад, клишоногість або відсутність однієї з кінцівок. їх можуть викликати також порушення розвитку кісток чи такі захворювання, як поліомієліт і остеоартрит. Причиною ортопедичних вад буває церебральний параліч, ампутації, переломи або тяжкі запалення, що викликають контрактури (вкорочення м'язів і сухожиль) і деформації суглобів.

Освітні аспекти

Важливо, щоб педагоги розуміли природу ортопедичних вад дітей. їм необхідно знайомитися з історіями хвороб учнів, їхнім станом, причинами і тривалістю зах­ворювань, а також вправами і заняттями, рекомендованими медиками.

Педагогам важливо також знати, наскільки діти адаптувалися до свого середовище або як цей процес відбувається. Чим більша кількість суглобів відсутня чи вражена, тим важче йде процес пристосування. Крім того, він залежить від віку, в якому з'явилися вади. Що раніше це трапилося, то більша ймовірність успішної адаптації дитини до свого стану.

Люди з ортопедичними проблемами часто користуються протезами. Треба звертати увагу на те, наскільки протези відповідають потребам дітей, чи є вони

функціональними, як до них ставляться малята, чи можуть вони ними легко користу­ватися тощо.

За наявності у класі дітей з ортопедичними проблемами можуть виявитися необхідними:

- Розробка занять, зорієнтованих на розвиток уміння самообслуговування.

- Оптимізація розташування іграшок, збільшення або зменшення висоти столів і мольбертів, зміна місць кріплення водопровідних кранів і гачків для одягу, інші модернізації у класі, щоб дати дітям з вадами можливість користуватися всіма згаданими речами.

- Розробка колективних ігор і занять для дітей з вадами і звичайних малят, щоб уникнути соціальної ізоляції дітей-інвалідів.

- Усунення бар'єрів, які можуть заважати дітям вільно пересуватись у межах школи та на дитячому ігровому майданчику

- Використання під час занять широкого спектра матеріалів з метою стимулювання розвитку сенсорних систем дітей.

- Дуже важливо обрати для дитини з ортопедичними проблемами оптимальне місце і правильно поводитися з нею. Щоб бути здатним до концентрації уваги, учень має почуватися зручно і впевнено. Він може лежати на подушках на животі, що дає йому змогу добре бачити навколишнє оточення, або на боці, що полегшує дії руками і ногами. Діти з ортопедичними проблемами мають змінювати положення тіла кожні двадцять-тридцять хвилин.

- Учителі повинні добре знати допоміжне обладнання, яким змушені користуватися учні: інвалідні крісла, милиці, ортопедичні апарати, протези та інші механічні прис­трої. Не слід недооцінювати можливостей дітей з ортопедичними проблемами, але й не можна вимагати від них неможливого. Будьте в цих питаннях реалістами.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 160; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.240.6 (0.021 с.)