Епілепсія та інші види нападів

Означення

Епілепсія - це хвороба, при якій спостерігаються раптові короткочасні зміни у роботі мозку. Коли клітини головного мозку функціонують невідповідно, свідомість людини, її рухи та дії можуть на короткий час порушуватися. Такий стан називається епілеп­тичним нападом, тому цю хворобу інколи називають падучою. На епілепсію страж­дають люди всіх рас і народів.

Бувають і інші, не епілептичні види нападів. Наприклад, у малят можуть виникати конвульсії при швидкому підвищенні температури. Напади можуть спричинятися й порушеннями хімічної рівноваги в організмі людини або припиненням вживання алкоголю, наркотиків і деяких ліків. Факт одного нападу ще не означає, що людина хвора на епілепсію.

Характеристика

Хоча перелічені далі симптоми не обов'язково свідчать про наявність епілепсії, однак учителі зобов'язані негайно сповістити батьків, якщо:

- у дитини спостерігаються затьмарення свідомості або провали пам'яті,

- бувають моменти, коли дитина завмирає, дивлячись у нікуди, або не реагує на навколишні події,

- у дитини спостерігаються мимовільні рухи рук і ніг,

- у дитини бувають короткі втрати свідомості, після яких вона почуває себе дуже втомленою,

- у дитини виникають дивні відчуття, вона чує якісь химерні звуки, час від часу в неї виникають незрозумілі страхи.

За наявності таких симптомів треба порадити батькам звернутися по професійну медичну допомогу.

Напади можуть мати генералізований характер (коли порушується робота всього мозку) або частковий характер (коли неправильно функціонує лише частина мозкових клітин). Генералізовані напади бувають різних видів. Під час одних людина повністю втрачає свідомість і в неї починаються конвульсії. Під час інших вона просто на короткий час завмирає, втупивши погляд у простір.

За часткових нападів спостерігаються затьмарення свідомості і періоди так званої "автоматичної поведінки". Тобто, на перший погляд вчинки людини здаються осмис­леними, наприклад, вона застібає або розстібає ґудзики, але насправді ці дії є несві­домими і, як правило, людина не пам'ятає того, що відбувалося в цей час.

Освітні аспекти

Напади можуть негативно впливати на здатність дітей до навчання. Якщо учні на короткі періоди "відключаються", вони можуть пропускати частину інформації, яку повідомляє вчитель. Необхідно документувати всі такі випадки і негайно повідомляти про них батьків і лікарів.

Під час складання навчального плану для дитини, в якої трапляються напади, треба разом з медиками і батьками розробити правила поведінки вчителя в таких ситуаціях, а також передбачити різні види психологічної допомоги дитині, щоб вона почувала себе не гіршою за своїх однокласників.

Важливо, щоб члени педагогічного колективу знали про стан учнів і про те, як необхідно діяти у випадку раптових нападів. Батькам слід відверто розповідати про проблеми малят учителям і адміністрації школи - це найкращий спосіб дій у цих обставинах. Навіть якщо напади в дитини бувають рідко і медикаментозна терапія дає змогу їх контролювати, все одне краще повідомити про це шкільний персонал.

Педагоги і члени родин дітей повинні разом стежити за ефективністю терапії і побічною дією ліків. Якщо вчителеві здається, що фізичні і розумові здібності дитини змінюються, треба сповістити про це батьків і лікарів дитини. Адже зміни в мозку можуть викликати проблеми зі слухом і сприйняттям. Доцільно, щоб учителі і батьки складали письмові звіти про свої спостереження. Ця інформація може суттєво допо­могти фахівцям-медикам.

У деяких дітей, крім нападів, можуть спостерігатися й інші види вад, наприклад, порушення здатності до навчання. Щоб досягти успіху в роботі з такими малятами, необхідна ефективна співпраця педагогів і родин учнів.

Хворі на епілепсію діти і молоді люди стикаються не лише з фізичними, а й з психоло­гічними і соціальними проблемами. Вони бачать страх і відчуженість з боку оточую­чих, втрачають упевненість у собі через відсутність самоконтролю під час нападів, змушені приймати медикаменти тощо. Щоб допомогти таким дітям почувати себе впевненіше, доцільно прочитати педагогічному колективу й учням цикл лекцій, присвячених темі епілепсії і методам першої допомоги при нападах.

Що робити у разі нападу в дитини :

- Залишайтеся спокійними.

- Оскільки напад уже почався, ви не можете його зупинити. Дайте подіям розви­ватися своїм шляхом.

- Покладіть дитину на підлогу або на землю і розстібніть одяг, який тисне.

- Стежте за тим, щоб дитина не могла вдаритися головою або іншими частинами тіла об тверді чи гострі предмети. Якщо таких поблизу немає, не заважайте рухам тіла дитини.

- Поверніть голову дитини набік, щоб слина могла витікати з рота.

- Після нападу дайте дитині відпочити або поспати.

- Сповістіть про напад шкільну медсестру, директора школи і батьків дитини.

- Якщо після нападу дитина дуже втомлена і нетвердо стоїть на ногах чи соромиться того, що сталося, краще відіслати її відпочити додому.

Зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Означення

Синдром надбаного імунодефіциту (СНІД) викликається вірусом імунодефіциту люди­ни (ВІЛ). Цей вірус уражає клітини імунної системи, внаслідок чого організм втрачає здатність до боротьби з інфекціями і деякими видами злоякісних пухлин. Люди, хворі на СНІД, схильні до захворювань, які викликаються так званими опортуністичними інфекціями, тобто мікроорганізмами, що не впливають на здорових людей.

Характеристика

Медичні дослідження свідчать, що ВІЛ передається від однієї людини до іншої лише з кров'ю і спермою. Тобто, зараження можливе статевим шляхом або через інфіковану кров і нестерильні ін'єкційні голки. Оскільки СНІД з'явився порівняно недавно, відповідні лікарські засоби і вакцини проти цієї хвороби ще розробляються.

Більшість дітей, хворих на СНІД, народилися від хворих матерів. Частину малят інфікували вірусом імунодефіциту людини в процесі переливання зараженої крові. Такі випадки потенційно не виключені, тому ризик захворіти на СНІД вищий у дітей, хворих на гемофілію та деякі види анемій, за яких потрібні регулярні переливання крові. Те саме стосується й хірургічних пацієнтів, що їм робили переливання крові.

У дітей, хворих на СНІД, спостерігаються:

- дуже низька стійкість до всіх видів вірусів та інфекцій,

- постійна втома, безпричинна втрата ваги тіла,

- комплекс інших симптомів, що їх нині визнають даігностичними маркерами син­дрому надбаного імунодефіциту. До них належать затримки розвитку, проблеми із серцем і нирками, часті випадки інфікування стафілококами і сальмонелою, часті діареї (розлади шлунку), білий наліт на язиці і збільшення лімфатичних вузлів на шиї, під пахвами і в паху, нічна пітливість і лихоманка.

Оскільки у ВІЧ-інфікованих дітей синдром надбаного імунодефіциту звичайно розви­вається досить швидко, більшість із трьох мільйонів дітей віком до п'ятнадцяти років, інфікованих з початку епідемії, вже захворіли на СНІД і померли.

Ефективних ліків або вакцин проти синдрому надбаного імунодефіциту ще немає. Це захворювання досить швидко поширюється, і в найбільше вражених епідемією країнах різко зростає кількість дітей-сиріт. У багатьох регіонах світу СНІД являє собою значну соціально-економічну проблему, яка негативно відбивається навіть на житті тих дітей, які не були інфікованими й не залишилися без батьків.

Навчальні аспекти

У всіх дітей є право на освіту. Хворі на синдром надбаного імунодефіциту діти є жертвами обставин, і в них повинні бути такі ж можливості отримати освіту, як і в усіх інших малят. Якщо хвора на СНІД дитина зараховується до класу залучення, адміністрація школи разом з лікарями повинна розробити й офіційно затвердити детальний перелік усіх вимог та процедур і довести його до відома членів педаго­гічного колективу. В роботі з хворими на СНІД дітьми вчителі та інші працівники школи повинні вживати ті самі запобіжні заходи, що й у випадку інших інфекцій:

- Під час зміни пелюшок, прибиранні блювоти та обробки відкритих ран надягайте рукавички.

- Мийте іграшки і килимки дезінфікуючими розчинами, якщо на них потрапила кров або блювота хворої дитини.

- Кожного дня мийте дезінфікуючими засобами іграшки, що їх малята часто беруть до рога.

Отруєння свинцем

Означення

Коли свинець у великій кількості потрапляє до організму людини, він викликає певні хімічні зміни у крові. Таке отруєння порушує роботу багатьох органів, а також може спричинити довготривале відставання в розвитку.

Характеристика

Діти чутливіші до отруєння свинцем, ніж дорослі, оскільки їхні організми ще розви­ваються і краще поглинають цю речовину. В перші роки життя результати отруєння свинцем можуть бути малопомітними, проте коли дитина йде до школи, де від неї вимагають концентрації уваги і засвоєння великої кількості нових знань, хімічне враження може стати очевиднішим.

Якщо свинець у великій концентрації наявний в організмі матері, мозок дитини може бути вражений ще пренатально або невдовзі після народження (у випадку годування материнським молоком). Оскільки свинець впливає на абсорбцію кальцію, в дітей можуть спостерігатися порушення розвитку зубів, кісток і нервової системи. Свинець часто змінює й обмін речовин у дитячому організмі, внаслідок чого порушується розвиток тканин і функціонування багатьох органів.

Іншими симптомами отруєння свинцем є:

- анемія,

- запори і нудота,

- головний біль і швидка втомлюваність,

- біль у суглобах і м'язах,

- блідота,

- втрата апетиту,

- різні види нападів.

Навчальні аспекти

У всіх дітей є право на освіту. Хворі на синдром надбаного імунодефіциту діти є жертвами обставин, і в них повинні бути такі ж можливості отримати освіту, як і в усіх інших малят. Якщо хвора на СНІД дитина зараховується до класу залучення, адміністрація школи разом з лікарями повинна розробити й офіційно затвердити детальний перелік усіх вимог та процедур і довести його до відома членів педаго­гічного колективу. В роботі з хворими на СНІД дітьми вчителі та інші працівники школи повинні вживати ті самі запобіжні заходи, що й у випадку інших інфекцій:

- Під час зміни пелюшок, прибиранні блювоти та обробки відкритих ран надягайте рукавички.

- Мийте іграшки і килимки дезінфікуючими розчинами, якщо на них потрапила кров або блювота хворої дитини.

- Кожного дня мийте дезінфікуючими засобами іграшки, що їх малята часто беруть до рога.