Набуті конкурентні переваги України

Визначаючи пріоритети економічної модернізації України, слід обґрунтувати, які галузі, виробництва, окремі товарні позиції та групи, нашої економіки спроможні об'єктивно забезпечити міцні конкурентні позиції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Історично набутими є такі галузі промисловості — металургічна, хімічна, високотехнологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- і моторобудування, електрозварювання, порош­кова металургія, біотехнологія, окремі виробництва військово-промислового комплексу), науково-технологічний потенціал, ви­сококваліфіковані трудові ресурси.

Україна — не тільки велика авіаційна, а й космічна держава. У нове тисячоліття вона увійшла як активний учасник багатьох міжнародних космічних програм.

В Україні є два великі космічні центри: КБ «Південне в Дніп­ропетровську» (виробник відомих МКБР СС-18 та СС-24 з го­ловними частинами, що розділяються, учасник створення носія «Енергія» і розробник вітчизняних носіїв «Зеніт») і комплекс підприємств у Харкові, що посідають провідні позиції в косміч­ній промисловості СНД із бортової електроніки та систем управ­ління.

Нині на світовому ринку запусків супутників домінує захід­ноєвропейський консорціум «Ariane space». На нього припадає 60% усіх запусків. Решту здійснюють США, Китай, Росія та Ук­раїна. Комерційне використання ракетної техніки на міжнарод­ному ринку є дуже вигідним для України. Високі технічні харак­теристики українських ракет-носіїв і відносно низька вартість запусків супутників роблять космічний транзит високоприбутко­вим, забезпечуючи фінансову стабільність держави.

Важливою формою космічного транзиту стали програми «Гло-балстар» та «Морський старт» — один із найважливіших косміч­них проектів сучасності, в реалізації якого Україні належить 15% акцій.

Україна має потужний конструкторський і виробничий комп­лекс, багаті авіаційні традиції, вагомі сучасні напрацювання в галузі розробки й випуску повітряних суден. Літак АНТК «Ан-тонов» «Руслан» і нині залишається вершиною, яку технічний світ, попри всі новітні ноу-хау, не може підкорити. Сьогодні не­має аналогів у світі середнього військово-транспортного літака АН-70. Експортний ринок цих машин становитиме не менше ніж 500 літаків. Тільки для європейських країн — членів НАТО по­трібно близько 300 літаків, Росії — понад 160, Україні — 65. Перевагою АН-70 є також ціна (50 млн дол.), що удвоє нижча за американські та європейські аналоги. Перспективними розроб­ками АНТК «Антонов» є й АН-140, який має замінити на внут­рішніх лініях АН-24, а також АН-38-100 та його пожежний ва­ріант, який випускають нині в Новосибірську (Росія). Українські розробники авіаційної техніки АНТК «Антонов», Харківський державний авіаційний завод, ВАТ «Мотор-Січ» тощо причетні до розробки низки інших нових машин, у тому числі російського ТУ-334. Вони роблять вагомий внесок у забезпечення повітряно­го транспорту держави потужними та багатофункціональними суднами різного призначення.

Одне з ключових питань цивілізаційної перспективи України становить обґрунтована й послідовна орієнтація країни на залу­чення до процесів техноглобалізму.

Складовими світового ринку технологій є міжнародні ринки технологій, істотними ознаками яких є переважна «географія» руху та/чи номенклатура інтелектуальної (промислової — за за­хідною термінологією) власності. Для України таким міжнарод­ним ринком є європейський, точніше східноєвропейський, ринок, а номенклатурний портфель охоплює головним чином некомер-ціалізовані інновації, а не об'єкти-технології чи їх продукти-носії.

Об'єкти (технології) світового та міжнародних ринків техно­логій можуть набувати як товарного, так і нетоварного вигляду. Іншими словами, рух технологій здійснюється у двох формах: комерційній (ринковій) і некомерційній (позаринковій).

Товари класифікують згідно з розробленим ЮНКТАД рівнем технологічної місткості торгівлі (ТМТ) — часткою витрат на дослідження та розробки в обсязі їх виробництва й торгівлі. На­приклад, у країнах ОЕСР високотехнологічномісткими вважають аерокосмічне устаткування (22,7%), комп'ютери (17,5%), елек­троніку (10,4%), ліки (8,7%) тощо; середньотехнологічномісткими — автомобілі (2,7%), хімікати (2.3%), різну промислову про­дукцію (від 1,6% до 1,8%) та ін.; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали (0,9%), продукти харчування (0,8%), судна (0,6%), чорні метали (0,6%), текстиль, одяг, взуття (0,2%). Зага­лом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів стано­вить 11,4%, другої - 1,7%, третьої - 0,5% [151].

У зовнішньоторговельному балансі України у 2000 р. на по­ставки машин та устаткування припадало 9,3% експорту (з них механічних — 6% та електричних — 3,3%). В експортних квотах розвинених та нових індустріальних країн ця частка є вищою, як мінімум, на порядок. Поодинокими, хоча й масштабними, є «ви-сокотехнологічні прориви» України, — чотиристоронній косміч­ний проект «Морський старт», виробництво й поставки до Па­кистану новітніх танків, спільний з Іраном комплексний інжиніринг проекту літакобудування.

І, нарешті, звернімося до міжнародного науково-технічного співробітництва, яке є традиційно найрепрезентативнішою фор­мою зовнішньої техноінтеграційної діяльності суб'єктів науково-технічного, а точніше — наукового потенціалу України.

Правове середовище для такого співробітництва створюють близько 40 міжурядових і міжвідомчих угод, відповідні структу­ри й фонди низки країн, міжнародні організації. Обсяг фінансу­вання за цими угодами спільних програм з підтримки фундамен­тальних та прикладних досліджень, розвитку технологій та інновацій, викладацької діяльності та освіти можна порівнятий з обсягом національних бюджетних асигнувань на науково-техніч­ну сферу.

Доволі високий у світі рейтинг вітчизняних наукових шкіл ілюструє така статистика. В 2001 р. вчені НАН України в рамках міжнародного співробітництва досліджували окремі наукові те­ми. Вони беруть участь у міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах, виставках, одержують гранти, стипендії.

В Україні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися в загальноцивілізаційні процеси. Вона має потуж­ний науково-технічний, інтелектуальний потенціал, висококвалі­фіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасного виробництва. Адже, економіка третього тисячоліття — це еконо­міка «розуму», економіка «думки», що базується переусім на якості людського капіталу, а він в Україні за багатьма парамет­рами не поступається аналогічним показникам розвинених країн (чисельність населення, рівень освіти, демографічні та психогра-фічні показники тощо).

У сучасних умовах, коли національну конкурентоспромож­ність визначає не тільки нагромадження матеріальних активів, а й розвиток «людського капіталу», велику загрозу економічній безпеці країни становить «відплив розумів». Йдеться про внут­рішній перехід інтелекту з освіти, науки, культури до менш інтелектуальних сфери діяльності, а також «відплив умів» за кордон.

Молоде поповнення наукових установ Академії, як правило, не компенсує втрати висококваліфікованих науковців. Кадри Академії невпинно старіють: середній вік кандидатів наук стано­вить 49 років, докторів наук — 58 років.

Отже, сучасному світові властива мобільність наукових кадрів, а нас триває односторонній процес знекровлення вітчизняної науки.

У контексті вищевикладеного очевидними є негативні наслідки:

— Україна недоотримує значні кошти від експорту, оскільки норма прибутку від продажу напівфабрикатів є значно нижчою, ніж від реалізації готового прокату;

— експортуючи напівфабрикати і чавун, українські виробники підтримують сировинну базу конкурентів на ринках готового прокату;

— закріплюється спеціалізація на виробництві продукції по­чаткової та низької переробки, що є найбільш енерго - та мате­ріаломістким, а також екологічно проблемним з погляду екології з-поміж інших;

— експортних ціни України фактично є найнижчими в світі. Отже, для України, яка має потужний науково-технічний і

промисловий потенціал,, конче потрібно розробити експортозорієнтовану модель технічного й економічного розвитку вітчизняної індустрії. Ця модель має передбачати реалізацію наявних мож­ливостей підвищення конкурентноспроможності вітчизняних ви­робів за рахунок великомасштабного інвестування та підвищення технічного рівня виробництва. Створення такої моделі на сучас­ному етапі потребує збільшення стартового капіталу, глибокого вивчення кон'юнктури світових ринків, ефективної структури експорту.

Розділ III

ІНВЕСТИЦІЙНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ