Суть та причини утворення конкурентних переваг

Конкурентні переваги має та економіка, яка в своєму розвитку забезпечує: а) підтримку життєвих стандартів, що постійно зрос­тають; б) досягнення (збереження) таких позицій у світовій еко­номіці, коли національні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках. Як свідчить світовий досвід економічно­го розвитку, стабільної конкурентноспроможності досягають країни, які можуть оптимально реалізувати свої конкурентні пе­реваги, орієнтуючись зрештою на постійне підвищення продук­тивності праці.

Цілісною і такою, що відповідає сучасним теоретичним уяв­ленням та світогосподарській практиці, можна вважати модель конкурентноспроможності національної економіки, яку розробив М. Портер — провідний сучасний дослідник цього явища. Кон­курентні переваги країни він розглядає крізь міжнародну резуль­тативність національних фірм. Вирішальним фактором цієї ре­зультативності М. Портер визначає здатність національних фірм ефективно використовувати ресурси, що дислоковано всередині країни. Саме він компонує головні детермінанти цієї здатності у певну модель конкурентних переваг — «Даймонд», — набір змін­них, які характеризують середовище, сприяють чи заважають створеню конкурентного ринку. «Даймонд» — динамічна систе­ма, де параметри кожної з детермінант тісно пов'язані зі станом інших (рис. 8). За М. Портером, є чотири детермінанти конку­рентних переваг країни:

— фактори виробництва, в тому числі природні ресурси та створені фактори (інфраструктура, кваліфікована робоча сила тощо);

— умови попиту (обсяг і характер попиту на товари та послуги з боку місцевих споживачів);

— пов'язані галузі та ті, що підтримують (наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які є конкурентноспроможними в міжнародному масштабі); — стратегія фірм, структура та конкуренція (внутрішньонаціональна конкуренція фірм та умови створення, організації та управління фірмами) [116].

До уваги беруть також дві додаткові змінні (роль уряду та випадкові обставини), які впливають на згадані компоненти «Даймонду». Дослідивши діяльність компаній різних країн М. Портер робить висновок, що міжнародна конкурентоспро­можність фірм визначається саме характеристиками національ­ного «Даймонду» країни базування, їх динамікою та взаємоза­лежністю.

М. Портер розрізняє країни за типом (стадією) конкурентно-спроможності національної економіки, ілюструючи доцільність такого підходу практичними результатами розвитку в післявоєн­ний період найбільш значних та показових країн.

Сучасні міжнародні економічні відносини перебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають притаманними нові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: істотної зрушення у міжнародній економічній системі, які поси­люють взаємозалежність і взаємопов'язаність національних рин­ків; глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж остан­ніх десяти років розвивалися під впливом усунення бар'єрів між

стабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та про­тилежною системою країн колишнього соціалістичного табору. Все це демонструє світовій громадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, а іноді й повну її відсутність. Подолати наслідки стихійної інтеграції спільними за­ходами не завжди можливо, кризові явища на різних світових ринках дедалі загострюються [45]. Про швидкість процесу об'єд­нання свідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років з поступовою ліквідацією бар'єрів, недоречностей та суперечок, а економічна інтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася не менше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необ­хідного комплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів.

Зміни економічної ситуації у світі, що пов'язані з істотними зрушеннями у процесах конкуренції, перетіканням капіталу, то­варів і послуг, міграцією робочої сили, спричинили значні дефор­мації у розвитку майже всіх країн світу. Нині не можливо гово­рити про кількість країн або економічних систем, які виграли або ні від таких процесів, оскільки наслідки приєднання повною мі­рою покаже лише майбутнє.

Передусім світова трансформація (вже можна говорити про встановлення нового світового порядку в системі економічних відносин) сприяла істотному посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням у розташуванні продуктивних сил. Сучасний етап розвитку МЕВ позначається викривленнями конкуренції: ефективність виробництва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресур­сів. Отже, вже є всі суперечності злиття нерівномірно розвине­них економічних систем на непаритетній основі. Для конкурен­тоспроможності це означатиме руйнацію її базових засад.

Класичні концепції конкурентноспроможності, що розгляда­ють умови її досягнення у стабільному ринковому демократич­ному середовищі, часто не можуть дати відповідь, які заходи мають вжити щодо її збереження у сучасних умовах обидві сто­рони — сильна та слабка. А швидкість цих процесів практично не залишила часу для — застосовування адекватного регулюван­ня. Світова громадськість не вважала це за проблему. У разі ви­никнення кризових явищ методи зменшення дії кризи розробля­ли на національному рівні, іноді країни об'єднували свої зусилля. Однак ґрунтовно причини кризи не було розглянуто, антикризові заходи не ліквідують справжніх причин, що виникли внаслідок диспаритетності економічних систем. На сучасному етапі, коли вже є негативні наслідки, зокрема і у високорозвинених країнах

(неплатежі за надані кредити, перевиробництво, збільшення міг­рації до цих країн, фінансова криза тощо), частіше виникають питання щодо необхідності регуляції та підвищення ролі держа­ви у збереженні конкурентноспроможності, що зазнає надзвичай­них ударів відкризових явищ.

Основні суперечності, що є сьогодні, передусім полягають у підміні факторів конкурентноспроможності та методів її досяг­нення. Класичні передумови досягнення успіху в конкурентній боротьбі суб'єктами МЕВ (значне накопичення капіталу, дешева кваліфікована робоча сила, необмежена сировинна база) самі по собі не можуть бути гарантом високого рівня конкурентноспро­можності, особливо за умов різного масштабу цін цих ресурсів для конкурентів.

Як ми вже зазначали, нерівномірність систем із різним рівнем продуктивності виробництва, заробітної плати, ставки доходності капіталу, вартості ресурсів, техніко-технологічних можливостей, що визначає масштаб цін, спричинила значне перетікання ресур­сів до «сильних» економік. Своєю чергою, там настає перевироб­ництво товарів, які не можна реалізовувати на внутрішньому ринку (через його насиченість), а також на зовнішньому (через низьку платоспроможність населення). Цих чинників достань для того, щоб обережно підходити до відкриття кордонів і «слаб­ких» економік, що залишаються у ситуації дефіциту. Це є попе­редженням і для «сильних» економік, де утворюється така кіль­кість ресурсів, яку вони не в змозі використати. Проте, як свідчить практика, розвинені країни дедалі частіше закривають доступ до свого ринку, встановлюючи різні бар'єри, чим створю­ють для країн зі «слабкою» економікою нерівні умови. Частково таку політику пояснюють прагненням країн досягти позитивного сальдо торговельного балансу за будь-яку ціну і без належного врахування побічних результатів як для країн-партнерів, так і для власної економіки. У подальшому заходи щодо виснаження конкурентів та посилення власного монополізму призводитимуть до втрати стимулів підтримки високого рівня конкурентоспро­можності.

Отже, суперечності та негаразди сучасного етапу розвитку сві­тової економіки вносять нові корективи у класичні визначення конкурентноспроможності та методів її досягнення.

Стан конкурентноспроможності залежить від взаємозв'язку між умовами пропозиції та попиту. Кожен із цих елементів не може окремо створювати для нації високий потенціал, особливо у перспективі. Низька платоспроможність нерозвинених країн не дозволяє їм спожити велику кількість товарів, що було виробле­но у розвинених. Це стримує розвиток останніх, накопичуються проблеми реалізації, що, зрештою, призводить до зменшення їхньої конкурентоспроможності.

М. Портер наголошував на необхідності відмовитися від тер­міна «конкурентноспроможність нації» як такого, що забезпечує економічний розквіт країни. Він вважав, що головна мета держа­ви — забезпечити власним громадянам досить високий та такий, що зростає рівень життя. Здатність держави до цього залежить не від якогось аморфного терміна «конкурентноспроможність», а від того, наскільки продуктивно використовують національні ре­сурси — праця та капітал.

Конкурентноспроможність підприємства водночас залежить від конкурентноспроможності товарів і комплексу економічних умов їх виробництва та збуту. Сучасні процеси вказують на за­гострення питань щодо рівня втручання держави під час ство­рення найбільш сприятливого середовища для національних суб'єктів.

Конкурентноспроможність товару визначають на основі ціни споживання, що складається з ціни товару та витрат, пов'язаних з його експлуатацією порівняно з конкурентами. Розвиток бага­тьох регіонів світу дозволяє «сильним» економікам отримувати доступ до дешевших ресурсів, значно зменшуючи ціну вироб­ництва продукції. Таким чином ціна робить товар привабливі­шим для покупців.

Отже, всі без винятку країни мають свої специфічні ресурси розвитку, або, як це формулює економічна наука — конкурентні переваги. Відповідно будується і державна політика. Створення найбільш сприятливих умов для реалізації таких переваг, знову ж таки, є однією з визначальних функцій держави.