Інтегрована шкала оцінювання

Оцінка за шкалою ECTS	Визначення	За шкалою
націо-нальною	бально-рейтинговою
A	«Відмінно» – відмінне виконання роботи або відповідь без помилок	(відмінно)	90-100
B	«Дуже добре» – виконання роботи з незначними помилками (до 5%)	(добре)	82-89
C	«Добре» – загалом правильна робота, відповідь з кількома незначними помилками (до 10%)	75-81
D	«Задовільно» – непогано, але з певною кількістю помилок, які не заважають достатньо повному висвіт-ленню питання, відповіді (до 25%)	(задовільно)	69-74
E	«Достатньо» – виконання робіт задовольняє мінімальним критеріям для позитивної оцінки (до 40%)	60-68
F–X	«Незадовільно» – потрібно додатково працювати для отримання позитивної оцінки	(незадовільно)	35-59
F	«Незадовільно» – необхідна сер-йозна подальша робота для отримання позитивної оцінки	1-34

Основні критерії оцінювання

Відмінно – виставляється студентам, які виявили різнобічні системні глибокі знання програмного матеріалу, вміння бездоганно виконувати завдання, визначені програмою навчання, продемонстрували творчі здібності.

Добре – заслуговують студенти, які виявили повне знання
програмного матеріалу, успішно виконують завдання, передбачені навчальною програмою, засвоїли зміст основної літератури.

Задовільно – виставляється студентам, які виявили знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, справляються з виконанням завдань, передбачених навчальною програмою, ознайомлені з
літературою.

Незадовільно – отримують студенти, які виявили прогалини у знаннях основного навчально-програмного матеріалу, припустились принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань.

Зараховано – отримують студенти, які засвоїли взаємозв’язок основних понять, виявили творчі здібності в розумінні та використанні навчально-програмного матеріалу.

Не зараховано – виставляється студентам, які виявили прогалини у знаннях основного навчально-програмного матеріалу, припустились принципових помилок у виконанні передбачених програмою
завдань.

Для модульного контролю доцільно використовувати модульні контрольні роботи, які мають відповідати таким вимогам:

· для оцінювання контролю вводяться лише ті елементи теоретичних знань і практичних дій, які загальною метою передбачені для повного засвоєння;

· контрольні зрізи за формою проведення можуть бути різноманітними (тести, усне опитування, письмова контрольна робота тощо);

· контрольні роботи мають бути максимально індивідуалізовані, під час їх проведення не допускається списування і підказка тощо;

· контрольну роботу перевіряють оперативно, результати оголошують студентам не пізніше, ніж за 5 днів після написання;

· після кожного модуля підсумовують і доводять до відома студентів результати всіх попередніх модулів з визначеними рейтинговими підсумками.

Підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня зас-воєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний контроль); оцінка (бали) за ІНДЗ; оцінка (бали) за участь у наукових конференціях, олімпіадах, наукові публікації тощо.

Відповідно до кредитно-модульної системи організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі підсумкова оцінка з навчальної дисципліни є сумою балів, отриманих за окремі форми навчальної діяльності. Крім того, загальний рейтинг дисципліни може містити не тільки кількісну оцінку, але й вербальну у виді «бонусів» за певні творчі завдання, які не є обов’язковими для кожного студента. До таких творчих завдань можна зарахувати: участь
у наукових конференціях, олімпіадах, конкурсах, наукові публікації
й т. ін.

У цілому, застосування навчального рейтингу активізує самостійну роботу студентів, сприяє її ритмічності й систематичності протягом семестру, формує позитивну мотивацію до навчання, самостійність, як рису особистості, її ініціативність, відповідальність, які є показниками творчого підходу до діяльності.

Отже, рейтингова система оцінки дає можливість не тільки порівнювати навчальні досягнення студентів, а також брати до уваги їхній творчий потенціал.

Контроль, як складова навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, всебічно впливає на ефективність процесу навчання. Перевірка й оцінювання знань студентів сприяють активізації їх пізнавальної й творчої діяльності, ґрунтовному засвоєнню знань, вдосконаленню вмінь і навичок. Реалізація всіх функцій контролю можлива лише тоді, коли викладач свідомо й творчо підходить до використання критеріїв і норм оцінювання студентів, уважно ставиться до кожного з них, проявляючи принциповість і такт.

Контрольні запитання

1. Які є види, функції та методи контролю навчальних досягнень студентів?

2. Яким вимогам має відповідати модульна контрольна робота?

3. Назвіть складові контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

4. Які функції виконує контроль?

5. У чому полягає сутність методики підготовки тестових
завдань різного рівня складності?

6. Якими є основні види оціночних тестів?

7. Як оцінювати діяльність студентів при використанні активних методів навчання?

8. Які інструменти необхідно використовувати для оцінки?

9. Які дії студентів можуть оцінюватися? У чому полягають основні вимоги до проведення контролю знань, умінь і навичок студентів?

10. Як оцінити групу студентів?

11. Схарактеризуйте інтегровану шкалу та критерії оцінювання знань студентів.

12. У чому полягають особливості оцінювання знань студентів управлінсько-економічних спеціальностей?

13. Що являє собою оцінювання успішності студентів?

14. Якими критеріями користуються викладачі вищого навчального закладу при оцінюванні знань, умінь і навичок студентів?

15. Схарактеризуйте рейтингову систему перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок студентів. У чому її переваги порівняно з традиційною системою?

 

Література

Основна [14, 15, 18, 20].

Додаткова [5, 15, 17, 20, 23, 24, 29, 30]

 

Змістовий модуль 6. Педагогічна майстерність викладача:

Теорія та практика

Основні питання лекції та семінарського заняття

 

1. Професійна компетентність, загальна і професійна культура педагога.

2. Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу.

3. Педагогічна майстерність викладача. Самоактуалізація та самореалізація особистості. Самоуправління педагогічною діяльністю.

Ключові терміни: педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі, педагогічна майстерність, професійна етика, професійне самовдосконалення, професійна компетентність.

1. Професійна компетентність, загальна і професійна культура педагога. В умовах реформування освітньої галузі в Україні особливої значущості набуває проблема підготовки високоосвіченого компетентного фахівця, який буде конкурентоспроможним на сучасному ринку праці та зможе успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, професіонал, носій культури. Саме в цьому розумінні значно підвищується необхідність удосконалення освітнього процесу у вищих навчальних закладах, ефективність якого залежить від його організації та рівня педагогічної майстерності викладача, що ставить визначену проблему в ряд актуальних.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого знач­ною мірою залежить економічний, політичний, соціаль­ний, культурний розвиток суспільства.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – діяль­ність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліс­та, спроможного знайти своє місце на ринку праці, активно залучитися до політичної, суспільної, культурної та інших сфер життя суспільства.

Специфіка педагогічної діяльності ставить перед викладачем ряд вимог до особи педагога, які в педагогічній науці визначаються як загальна і професійна культура.

Загальна культура викладача генерує в собі такі критерії:

гуманність – любов до тих, кого навчаєш, уміння поважати їх людську гідність, потребу і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу для їх особистісного розвитку;

громадянська відповідальність, соціальна активність;

справжня інтелігентність (від лат. inteleigens – знаючий, розуміючий, розумний) – високий рівень розвитку інтелекту, утворена в межах предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки;

правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, самовідданість;

інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і ухвалення творчих рішень;

любов до предмета (курсу), який викладається, потреба в знаннях, в систематичній самоосвіті;

здібність до міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів, наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки викладача, викликає впевненість в його доброзичливості, чуйності, доброті, толерантності.

Якості викладача, які допомагають йому в спілкуванні й навчанні студентів, які є складовими його загальної культури:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність таких якостей викладача створює його авторитет, що, як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів «визнаний в своїй галузі авторитет», то у викладача може бути лише
авторитет особи.

Якості викладача, які характеризують його негативну культуру:

байдужість до студентів;

упередженість – виокремлення з середовища студентів «улюбленців», публічне виявлення симпатій та антипатій щодо студентів;

зарозумілість – педагогічно недоцільне підкреслення власної величі над студентом;

мстивість – властивість особи, яка виявляється в спробі зводити особисті рахунки зі студентом;

неврівноваженість – невміння контролювати свій тимчасовий психічний стан, настрій;

байдужість до предмета, який викладається;

неуважність – забудькуватість, незібраність.

Уміння розуміти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вона потрібна, є одним з головних чинників успішної роботи викладача. Іншим чинником є уміння генерувати в собі ці критерії, вчитися їм і вміти впроваджувати їх в свою педагогічну діяльність.

Професійна культура викладача складається з сукупності умінь, які він може ефективно реалізовувати під час своєї педагогічної діяльності.

Для професійної культури сучасного викладача ВНЗ важливі педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнених дій, що базуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. З огляду на те, що розв’язання будь-якої педагогічної задачі зводиться до тріади мислити – діяти – мислити, що співпадає з компонентами (функціями) педагогічної діяльності й відповідними їм уміннями, педагогічні уміння розподіляються на чотири групи.

1. Уміння «переводити» зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особи та колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу і окремих студентів; виокремлення комплексу освітніх, виховних і розвиваючих завдань, їх конкретизація і визначення домінуючого завдання.

2. Уміння побудувати і впровадити логічно завершену педаго-гічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.

3. Уміння виокремлювати і встановлювати взаємозв’язки між компонентами і чинниками виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних та інших); активізація особи студента, розвиток його діяль-ності, яка перетворює його з об’єкта на суб’єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв’язку ВНЗ із середовищем, регуляція зовнішніх запрограмованих впливів.

4. Уміння розраховувати та оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності викладача; визначення нового комплексу стрижньових і другорядних педагогічних завдань.

Зміст теоретичної готовності викладача виявляється в узагальненому вмінні педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних, прогностичних, проектувальних, а також
рефлекторних умінь.

Аналітичні уміння припускають наявність здатностей:

· аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву та ін.);

· осмислювати роль кожного елементу в структурі цілого та у взаємодії з іншими;

· знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірність, що відповідає логіці даного явища;

· правильно діагностувати педагогічне явище;

· формулювати головне педагогічне завдання (проблему);

· знаходити способи оптимального його виконання.

Прогностичні уміння пов’язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітке відображення в свідомості викладача, який є суб’єктом управління, мета його діяльності, спрямована на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях, сутності та логіці педагогічного процесу, закономірності вікового й індивідуального розвитку студентів. До складу
прогностичних умінь викладача входять такі уміння:

· постановка педагогічних цілей і завдань;

· відбір способів досягнення цілей, завдань;

· передбачення результату;

· передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;

· визначення етапів педагогічного процесу;

· приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці часу учасників педагогічного процесу;

· планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.

Педагогічне прогнозування потребує від викладача оволодіння такими прогностичними методами, як моделювання, висунення гіпотез, розумовий експеримент та ін.

Проектувальні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання і виховання та поетапну їх реалізацію. Проектувальні вміння припускають:

· перетворення мети і змісту освіти та виховання в конкретні педагогічні завдання;

· пояснення способів їх поетапної реалізації;

· планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей мате-ріальної бази, власного досвіду і особово-ділових якостей;

· планування індивідуальної роботи зі студентами з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і талантів;

· планування системи прийомів стимулювання активності
студентів.

Рефлекторні вміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій. Для педагога важливо встановити рівень результа-тивності (позитивної або негативної) власної діяльності. В процесі такого аналізу визначається:

· правильність постановки цілей, їх трансформації в конкретні завдання;

· адекватність комплексу певних завдань наявним умовам;

· відповідність змісту діяльності поставленим навчальним
завданням;

· ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності;

· відповідність використовуваних організаційних форм віковим особливостям студентів, рівню їх розвитку і т. ін.;

· причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації поставлених завдань навчання.

Зміст практичної готовності викладача виражається в зовнішніх (наочних) уміннях,тобто в діях, які можна спостерігати. До них належать організаторські й комунікативні вміння.Організаторська діяльність педагога забезпечує залучення студентів до різних видів діяльності й організацію діяльності колективу, яка перетворює його з об’єкта на суб’єкт виховання. Організаторські вміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розвивальними і орієнтаційними.

Мобілізаційні вміння викладача обумовлені залученням уваги студентів і розвитком у них стійких інтересів до навчання та інших видів діяльності:

· формування потреби в знаннях, праці, інших видах діяльності;

· озброєння студентів навичками навчальної роботи;

· формування у студентів активного, самостійного і творчого ставлення до явищ навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для прояву вихованцями моральних якостей та ін.

Інформаційні вміння пов’язані не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, але й з методами її отримання і обробки. Серед них уміння і навички роботи з джерелами і бібліографією, вміння здобувати інформацію з інших електронних джерел і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу. Інформаційними є також уміння:

· доступно викладати навчальний матеріал, з урахуванням специфіки предмета, рівня підготовленості студентів, їх життєвого досвіду і віку;

· логічно правильно будувати процес передачі навчальної інформації, використовуючи різні методи та їх поєднання: розповідь, пояснення, бесіду, проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та ін.;

· доступно, лаконічно й виразно формулювати питання; ефективно використовувати ТСН (технічні засоби навчання), ЕОМ (електрон-но-обчислювальну техніку), графіки, діаграми, схеми тощо;

· оперативно змінювати (у разі потреби) логіку і спосіб викладу матеріалу.

Розвивальні вміння передбачають:

· визначення «зони найближчого розвитку» (окремих студентів, групи в цілому);

· створення проблемних ситуацій та інших умов для розвитку пізнавальних процесів, відчуттів і волі студентів;

· стимулювання пізнавальної самостійності й творчого мислення, потреби у встановленні логічних і функціональних відносин;

· формування та постановку питань, які потребують застосування засвоєних раніше знань;

· створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення з цією метою індивідуального підходу до студентів.

Орієнтовані вміння спрямовані на формування морально-цін-нісних установок студентів і наукового світогляду; організацію спіль-ної творчої діяльності, яка розвиває соціально значущі якості особи.

Комунікативні вміння викладача – це взаємопов’язані групи
перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.

Перцептивні вміння допомагають розуміти інших (студентів, викладачів). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну сутність іншої людини, визначати її ціннісні орієнтири, які знаходять відбиття в його ідеалах, потребах та інтересах. Крім того, необхідно знати, яке уявлення про себе має студент.

Уміння педагогічного спілкування – це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу і окремих студентів найдоцільніші способи поведінки і спілкування; аналізувати вчинки студентів, визначати мотиви, якими вони керуються, їх поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань студентів, забезпечувати атмосферу благополуччя в групі; управляти ініціативою в спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії.

Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності, як окремих студентів, так і колективу в цілому. До неї зараховують уміння обирати правильний стиль і тон в спілкуванні, управляти їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків студентів.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мовлення педагога, що є одним з важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, поставлений голос, ритмічне дихання і розумне сполучення мовлення з мімікою та жестами.

Крім названих, до вмінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власний психічний стан; викликати «на замовлення» відчуття подиву, радості, гніву та ін.; володіти технікою інтонації для вираження різних відчуттів (прохання, вимоги, запитання, наказ, порада, побажання і т. ін).

Уміння в сукупності допомагають викладачу ВНЗ йти до головної своєї мети – бути професіоналом.

2. Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу. Педагогічна взаємодія передбачає особистісний контакт викладача і студентів, який має наслідком взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, відносин, установок.

У межах компетентнісно зорієнтованого підходу до організації навчання особливої значущості набуває гуманістично зорієнтований педагогічний процес, суб’єкти якого (викладач і студент) мають виступати як рівноправні, в міру своїх знань і можливостей, партнери. У ході такої взаємодії суб’єкти впливають один на одного, що призводить до зміну їхній когнітивній, емоційно-вольовій і особистісній сферах.

Ефективність впливу викладача залежить від його авторитету, що діє на результативність педагогічного процесу та розвиток його суб’єктів.

Авторитетний педагог впливає не тільки цілеспрямовано, але часто й опосередковано (не тільки коли він реально присутній, але й коли на нього посилаються, про нього думають), ефективним є як
вербальний, так і невербальний вплив.

Підґрунтя авторитету становить також професійна компетентність викладача.

Педагогічне спілкування – це основна форма здійснення педагогічного процесу. Його продуктивність визначається насамперед цілями та цінностями спілкування, які мають бути прийняті всіма суб’єктами педагогічного процесу як імператив їхньої індивідуальної поведінки.

Метою педагогічного спілкування є, по-перше, передача су-спільного і професійного досвіду від викладача студентам, по-друге, обмін особистісними сенсами, пов’язаними з об’єктами, що вивчаються. В процесі спілкування відбувається розвиток та становлення індивідуальності як студентів, так і викладача.

Педагогічне спілкування – це спілкування між викладачем і студентами, в процесі якого педагог розв’язує навчальні, особистісно-розвивальні та виховні задачі.

Педагогічне спілкування можна розглядати як одну з важливих умов ефективного навчання, до якого доцільно зарахувати педаго-гічний такт, педагогічну техніку, педагогічну етику (знання гуманістичних норм своєї професії).

Педагогічний такт являє собою відчуття розумної міри на основі співвідношення задач, умов і можливостей учасників спілкування. Такт – це вибір і застосування міри педагогічної дії, заснованої на ставленні до особи студента як головної цінності; це тонка грань між окремими діями, природність, простота спілкування без фамільярності, щирість без фальші, довіра без потурання, прохання без упрошування, рекомендації та поради без докучливості, дії у формі попередження, навіювання і вимоги без придушення самостійності, серйозність без нещирості, гумор без глузування, вимогливість без уїдливості, наполегливість без упертості, діловий тон без зверхності.

Педагог має володіти також сукупністю прийомів і вмінь педагогічної техніки. Її елементи:

· уміння педагогічного спілкування, емоційна чуйність (емпатія);

· техніка мовлення;

· виразне передавання відчуттів і відносин за допомогою міміки;

· зовнішній вигляд;

· саморегуляція психічних станів;

· уміння бачити себе із сторони.

За допомогою педагогічної техніки викладач може глибше, яскравіше, талановитіше виразити себе, досягти максимальних результатів в навчанні та вихованні за мінімуму затрачених сил, засобів і часу. Якщо викладач ними не володіє, він неспроможний ні захопити справою, ні переконати правотою, ні впливати особистим прикладом.

Оволодіння педагогічною технікою – шлях до свідомого формування індивідуального виду діяльності. Викладач немислимий без уміння привертати і утримувати увагу, переконувати, викликати інтерес, впливати на настрій.

Уся пізнавальна діяльність ґрунтується на мовній основі. Чим багатше, різноманітніше мова викладача, тим сильніший його вплив на розумову діяльність студентів, якість їх знань.

Похвала, схвалення, емоційне забарвлення голосу, його мелодійна інтонація сприяє закріпленню знань.

Традиційно в мистецтві, художній літературі та повсякденному житті гуманізація відносин між людьми пов’язана зі співчуттям, умінням зрозуміти іншу людину, пройнятися їхніми скорботами і радощами. У психології ці найважливіші здібності узагальнюються поняттям емпатія.

Характер спілкування викладача зі студентами обумовлений
насамперед рівнем розвитку професійно-педагогічної культури, зокрема, його професійною компетентністю, науковим потенціалом, професійними устремліннями, а також особистісними якостями.

Педагогічна взаємодія відбувається не лише з окремими студентами, але й з групою студентів, що являє собою ту спільноту, в якій відбувається безпосереднє спілкування, і що породжує систему міжособистісних відносин. Саме ці відносини утворюють особистісно-розвивальне середовище. Функції викладача, які реалізуються в процесі педагогічної взаємодії, відрізняються від функцій студентів. Для нього це організаційні, насамперед спрямовані на управління групою і кожним студентом у ній. Завданням викладача є трансформація соціальних норм і правил в особистісні вимоги, які мають стати нормами поведінки студентів. Тому так важливо встановити доброзичливі взаємовідносини з ними, щоб транслювати соціальні цінності.

Взаємовідносини, які виникають у процесі педагогічної взаємодії, не мають бути стихійними. Позитивні, турботливі, чуйні, довірливі взаємовідносини між викладачем і студентами впливають на успішність педагогічної діяльності, психологічний мікроклімат, авторитет викладача, самооцінку студентів, їхню задоволеність перебуванням у колективі.

Покращенню міжособистісних відносин сприяють: створення атмосфери взаємної доброзичливості та допомоги; організація спільної діяльності, яка посилює контакти і створює позитивні емоційні переживання; надання допомоги студентам під час виконання різноманітних завдань; справедливе і рівне ставлення до всіх студентів та об’єктивна оцінка їхньої діяльності; врахування специфіки групи, її установок, прагнень, інтересів, ціннісних орієнтацій.

3. Педагогічна майстерність викладача. Самоактуалізація та самореалізація особистості. Самоуправління педагогічною діяльністю. Відповідно до сучасних соціальних замовлень підготовка фахівців вищої освіти має ґрунтуватися на методологічній основі. Здійснюючи навчання студентів-управлінців, як майбутніх керівників
банків, промислових підприємств, органів державної влади тощо,
необхідно створити умови не тільки для оволодіння ними знаннями, вміннями і навичками творчої діяльності у відповідній галузі, а й сформувати вміння навчати інших, розробляти методологічні основи управління навчально-освітнім процесом у системі підготовки і перепідготовки управлінських кадрів. Саме тому необхідним є розкриття особливостей педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу за підготовки управлінських кадрів з метою активізації їх навчально-пізнавальної діяльності.

Педагогічна майстерність завжди розкривається в діяльності викладача, ця діяльності обов’язково має бути ефективною. Саме таке розуміння майстерності й прийняте в педагогіці. Деякі з науковців визначають майстерність як «найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». Зустрічаються й такі визначення майстерності: «високе мистецтво виховання і навчання»; «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва та особистих якостей викладача», «інтегрований показник ступеня готовності конкретної людини до виконання професійних обов’язків викладача і вихователя».

Зовні майстерність виявляється в успішному розв’язанні різноманітних педагогічних задач, високому рівні організованого навчально-виховного процесу, однак сутність її полягає в тих якостях особистості викладача, які породжують цю діяльність, забезпечують її успішність. Ці якості варто шукати не лише в уміннях, а й у тому сплаві властивостей особистості, її позиції, які й дають педагогові змогу діяти продуктивно і творчо.

Хоча педагогічна майстерність виявляється в діяльності, проте вона не зводиться до неї. Не можна обмежити її лише високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених умінь. Сутність майстерності – в особистості викладача, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на підставі реалізації власної системи цінностей. Майстерність – вияв найвищої форми активності особистості викладача у професійній діяльності, активності, що ґрунтується на гуманізмі й розкривається в доцільному використанні методів та засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання.

Розглянемо особливості педагогічної майстерності (рис. 6.1).

 

 

Рис. 6.1. Особливості педагогічної майстерності

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов’язані, їм
властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.

Отже, щоб викладач діяв творчо, самостійно визначаючи результати своєї діяльності й коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього – і розвиток тих, кого він навчає.

Формування педагогічної майстерності викладача ВНЗ потребує чіткого визначення її елементів. І.А. Зязюн до елементів педагогічної майстерності зараховує: гуманістичну спрямованість, професійну компетентність, здібності до педагогічної діяльності, педагогічну техніку.

Так, гуманістична спрямованість є провідною для викладача на етапі дидактичного проектування процесу навчання студентів (наприклад, при розробці робочої навчальної програми з дисципліни), саме вона сприяє визначенню стратегії викладання всього курсу. Цей системоутворювальний компонент педагогічної майстерності виражається в ціннісних орієнтаціях викладача як гуманістична стратегія при досягненні мети педагогічної діяльності, самоствердженні педагога, а також в його системі педагогічної взаємодії зі студентами. Стратегічна діяльність викладача передбачає чітке визначення мети і завдань навчальної діяльності, конкретизацію змісту матеріалу, який необхідно засвоїти, планування методів, засобів, форм навчання з урахуванням можливостей, дидактичною підготовленістю студентів до подолання труднощів.

Базовим елементом педагогічної майстерності є професійна компетентність. Її зміст передбачає не тільки знання педагогом дисципліни, яку він викладає, але й вивчення індивідуально-психологічних властивостей особистості студента. Саме від рівня професійної компетентності викладача залежить процес формування потреб і мотивів навчання у студентів. На цьому етапі майстерність педагога проявляється в натхненності викладу матеріалу, який подається емоційно як власний погляд на світ. Саме науковість, доступність, розвивальний та виховний характер змісту навчального матеріалу, його актуальність, практична значущість сприяють усвідомленню студентами навчальної мети, завдань, формуванню внутрішнього настрою на успішне учіння.

Здібності викладача до педагогічної діяльності, як елемент педагогічної майстерності, впливають також на перебіг процесу навчання та його результативність. Від сформованості вмінь педагога організовувати спілкування в процесі навчання, вступати в контакт, викликати позитивні емоції у студентів, активно впливати на них тощо, залежить результативність як процесу викладання, так і процесу учіння.

Крім того, майстерність викладача залежить від педагогічної техніки як форми організації його поведінки. До неї відносять прийоми володіння собою і прийоми впливу на інших.

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з’ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знання і готовність до дії; розвинені знання стають інструментом для самоаналізу і виявлення резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки – пошук результату, адекватного задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямова-ністю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером відносин зі студентами), оптимальність у виборі засобів, творчість (за змістом діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів.

Елементарний рівень. Наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше – це оволодіння знаннями для виконання педагогічної дії, обізнаність про предмет викладання. Однак через брак спрямованості на розвиток студента, техніки організації діалогу
продуктивність його навчально-виховної діяльності є невисокою.

Базовий рівень. Викладач володіє основами педагогічної майстерності; педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, відносини зі студентами і колегами розвиваються на позитивній основі, достатньо засвоєний предмет викладання, методично впевнено і самостійно організований навчально-виховний процес.

Досконалий рівень. Характеризується чіткою спрямованістю дій викладача, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Педагог самостійно планує та організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості студента.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії.
Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності (табл. 6.1).

 

Таблиця 6.1