Методи навчання за внутрішньою сутністю

 

За функцією навчання	За рівнем самостійності студентів	За логікою руху знання
Методи набуття знань; формування умінь і навичок; застосування знань; узагальнення і систематизації знань; творчої діяльності; закріплення, перевірки знань, умінь і навичок; діагностування навченості, розвитку навичок	Пояснювально-ілюстратівні (П-І); репродуктивні (Р); проблемного викладу (П-В); частково-пошукові (евристичні) (Ч-П); дослідницькі (Д)	Індуктивні (І); дедуктивні (Д); традуктивні (Т); редуктивні (Р); синкретичні (С)

 

За вибору методів навчання викладач вищої школи має з’ясувати можливість методів у реалізації поставленої конкретної мети і завдань заняття та відповідність методів специфіці навчальної дисципліни, змісту й обраних форм організації навчання.

Успішність процесу навчання та його результативність залежить також від вибору засобу навчання.

Засіб навчання –сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

До засобів навчанняналежать: слово викладача, підручник, технічні засоби навчання.

 

2. Форми організації навчання у вищій школі. Методика підготовки і проведення лекцій, семінарів, практичних і лабораторних занять, індивідуальних занять, консультацій. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, (Наказ МОН України від 02.06.1993 р. № 161, п. 3.1) навчаль-ний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

Інші види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

Основними видами навчальних (аудиторних) занять є: лекція, лабо­раторне, практичне, семінарське та індивідуальне заняття,
консультація.

Лекція

 

Навчальна лекція – це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, за необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів.

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

Обсяг лекційного курсу визначається навчальним планом (робочим навчальним планом), а його тематика – робочою навчальною програмою навчальної дисципліни.

Можливе читання окремих лекцій з проблем, які стосуються даної навчальної дисципліни, але не охоплені навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими або спеціалістами для студентів та працівників вищих навчальних закладів в окремо відведений час.

У вищих закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації лекції читаються професорами і доцентами, а також, в окремих випадках, іншими висококваліфікованими фахівцями, які мають значний досвід наукової, науково-методичної та практичної діяльності.

Лекційні потоки, як правило, формуються зі студентів певного курсу одного напряму підготовки (спеціальності). У необхідних випадках за рішенням ректора (директора) вищого закладу освіти кілька лекційних потоків можуть об’єднуватися в один або, навпаки, великі потоки можуть бути поділені на менші.

Лектор повинен мати широкий науковий світогляд, володіти ґрунтовними знаннями і практичним досвідом у відповідній науковій галузі чи сфері виробничої діяльності, вміти системно, аргументовано, на належному науковому і методичному рівнях викладати в лекціях теоретичні основи навчального курсу. Його лекції мають бути глибо­кими за змістом і доступними за формою викладу.

Зміст і структурно-логічна послідовність лекцій мають відповідати затвердженій робочій навчальній програмі.

Викладач, якому доручено читання курсу лекцій, перед початком навчального року (семестру) подає на кафедру (до предметної або циклової комісії) конспект лекцій (в окремих випадках анотований тематичний план) лекційного курсу, контрольні завдання для про­ведення передбаченого навчальним планом проміжного та підсум­кового контролю, інші методичні матеріали, які забезпечують виконання робочої навчальної програми.

Викладач може бути зобов’язаний завідувачем кафедри (головою предметної або циклової комісії) прочитати пробні лекції за таких умов:

· якщо йому вперше доручається читання лекційного курсу;

· у разі заміщення посади доцента або професора;

· за впровадження лекційного курсу з навчальної дисципліни, яка раніше не викладалася.

Лектор зобов’язаний дотримуватись робочої навчальної програми щодо тематики і концептуальних основ змісту лекційних занять. Він вільний у виборі форм, методів і засобів донесення навчального матеріалу студентам.

Дидактичне завдання лекції – ознайомити студентів з основними напрямками, концепціями навчальної дисципліни, її методологічними аспектами. Структура лекції залежить від змісту, дібраного матеріалу й виду.

 

Схема лекції

1. Тема.

2. План, який доводиться до відома студентів.

3. Виклад матеріалу в логічній послідовності з використанням елементів зворотного зв’язку.

4. Висновки.

5. Рекомендована література.

6. Відповіді на запитання.

Види лекцій:

· за місцем розташування – вступні, оглядові – повторно оглядові, оглядово-заключні;

· за методами і формами викладу розрізняють лекції інформаційні, проблемні, візуальні, лекції вдвох, за раніше запланованими помилками, прес-конференції, образно-установчі та ін.

 

Лабораторне заняття

Це вид навчального заняття, на якому студенти під керівниц-твом викладача проводять природні або імітаційні експерименти чи досліди в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого для умов навчального процесу.

Дидактичною метою лабораторного заняття є практичне підтвер-
д­ження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, формування практичних умінь і набуття навичок роботи з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній пред-метній галузі. Перелік тем лабораторних занять визначається ро­бо-чою навчальною програмою дисципліни.

В окремих випадках деякі лабораторні заняття можуть проводитись в умовах реального професійного середовища (заклад освіти,
виробництво, наукова лабораторія тощо).

Лабораторне заняття проводиться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. В окремих випадках
(вимоги безпеки життєдіяльності, обмежена кількість робочих місць тощо) допускається проведення лабораторних занять з меншою
чисельністю студентів.

Етапи лабораторного заняття: проведення попереднього контролю підготов­леності студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; вико­нання конкретних завдань відповідно до запропонованої тема­тики; оформлення індивідуального звіту; оцінювання результатів лабораторної роботи студентів викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журнал обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної
навчальної дисципліни.

У разі виконання лабораторних робіт, пов’язаних з можливою небезпекою для здоров’я і життя студентів, обов’язковим етапом її підготовки і проведення є інструктаж з правил безпеки і контроль за їх дотриманням.

 

Практичне заняття

 

Це вид навчального заняття, на якому викладач організовує
докладний розгляд студентами окремих теоретичних положень
навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного
застосування шляхом індивідуального виконання студентами спе-ціально розроблених завдань.

Основна дидактична мета практичного заняття – розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, набутих студентами на
лекціях і в процесі самостійної роботи, спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, розвиток умінь і навичок,
наукового мислення та вдосконалення усного мовлення студентів.

Тематика і плани проведення практичних занять зі списком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів.

Теми і зміст практичних занять визначають відповідно до ро-
бочої навчальної програми дисципліни.

Практичне заняття проводять, як правило, з академічною групою. Для окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допустимим є поділ академічної групи на підгрупи.

Кількісний склад навчальних груп для проведення практичних занять у таких випадках визначають за навчальною програмою дисципліни або відповідно до рішення керівника вищого закладу освіти.

До практичного заняття викладач готує методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для виконання їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, у разі потреби, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.

Практичне заняття припускає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування задач з їх обговоренням, виконання контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у виконанні практичних завдань оцінює і враховує викладач при виставленні
підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни.

Семінарське заняття

 

Це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обгово­рення студентами питань із тем, визначених робочою нав­чальною програмою. Семінарські заняття проводять у формі бесіди (просемінар), рецензування та обговорення рефератів і доповідей, дискусій. Особливим видом семінарського заняття є спецсемінар, що практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізацій. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

Семінари сприяють розвитку творчої самостійності студентів, поглиблюють їх інтерес до науки і наукових досліджень, виховують педагогічний такт, розвивають культуру мовлення, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії.

Семінарське заняття проводять для академічної групи. На семінарському занятті викладач обов’язково підбиває підсумки обговорення теми та оцінює участь у ньому студентів.

Семінарське заняття з теоретичних дисциплін виконує дві
функції:

1) поглиблення теоретичного матеріалу, що вивчався на лекції, шляхом ознайомлення студентів з відповідною літературою;

2) контроль викладача за рівнем знань групи і з’ясування навчальної діяльності студентів.

До семінарського заняття готують питання з теми, самостійні завдання (реферати, проблемні ситуації, методичні розробки, конспекти першоджерел і т. д.). На семінарському занятті студенти, як правило, відповідають за бажанням.

Семінару як формі заняття притаманна гнучкість. Під час його проведення вдається в повному обсязі врахувати специфіку
дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості студентів. На семінарах закріплюється інтерес студентів до науки, наукових досліджень, поєднуються науково-теоретичні положення з практикою життя. На цих заняттях студенти оволодівають науковим апаратом, розвивають навички усного і письмового викладу матеріалу, а також захисту висунутих наукових гіпотез і сформульованих висновків.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність участі в дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносять у відповідний журнал. Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховують при виставленні підсумкової оцінки з даної
навчальної дисципліни.

Форми проведення семінарузалежать від змісту особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, рівня підготовленості студентів.

Тематика семінарів щорічно обговорюється на кафедрі, після цього її вносять до тематичного плану дисципліни. У ряді випадків теми рефератів і доповідей повідомляють студентам на початку вивчення дисципліни. Вони закріплюються за студентами як за їх бажанням, так і за рішенням викладача. Після цього викладач планомірно веде роботу з кожним студентом окремо, а саме: допомагає (але не нав’язує) скласти план реферату, рекомендує навчальну і наукову літературу, консультує з головних питань теми. У кінцевому результаті план реферату (доповіді) має бути результатом самостійного опрацювання джерел.

Перегляд рекомендованої літератури здійснюють у три етапи:
1) користуючись порадами викладача і бібліографічними вказівками, студент укладає орієнтовний список літератури, 2) переглядає її і обирає ту, яка, на його думку, містить корисний матеріал та 3) студент потребує допомоги викладача щодо змісту реферату. Проте останній
не має стримувати самостійність доповідача. Головна роль викладача в роботі зі студентами – розвивати самостійність, виховувати особисту відповідальність.

Щоб запропонувати реферат до обговорення, викладачу необхідно попередньо ознайомитись з його змістом. Інакше може бути поданий до обговорення матеріал, який не має теоретичного і прак-тичного значення в підготовці навчальної групи. Доцільними будуть такі критерії попередньої оцінки, реферату:

·співвідношення змісту реферату і теми;

·повнота, обґрунтованість;

·стрункість логічної структури;

·самостійність та оригінальність наукових доказів;

·науковість висновків і їх зв’язок з практикою та життям;

·використання сучасного апарату дослідження;

·стиль і оформлення реферату та ін.

Семінарські заняття зазвичай плануються дво- або чотиригодинними. Після виступу за рефератом (найчастіше не більше 20 хв) викладач організовує його обговорення. Під час заняття можна задавати запитання доповідачеві (і викладачеві), заслуховувати виступи. Керівник семінару дає необхідні пояснення, хоча ззовні його втручання має бути помірно активним і непомітним. Доповідачеві надається прикінцеве слово, а потім викладач підбиває підсумок заняття, формулює висновки до нього.

Під час підготовки й проведення семінарського заняття викладачеві рекомендується спиратися на такі основні методологічні
положення:

1) обґрунтована цілеспрямованість теми і мети – постановка проблеми, зв’язок теорії з практикою, майбутньою професійною
діяльністю студентів;

2) продумане планування – виокремлення вузлових питань теми заняття, обґрунтованість змісту, його новизна і актуальність, використання новітньої наукової літератури;

3) високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змісту, конструктивний аналіз усіх відповідей і запитань, ефективність використання навчального часу;

4) раціональний стиль проведення семінару, який сприяє пож-вавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару, позитивних взаємовідносин, уникненню байдужості в їх роботі;

5) аргументовані висновки до заняття, які сприяють подальшій творчій роботі студентів з навчальним матеріалом.

З методики проведення семінару неможливо дати вичерпних порад. Викладач має спрямувати обговорення теми заняття (реферату) на розкриття головних питань, надати змогу виступити якомога більшій кількості учасників семінару. Дотримуючись педагогічного такту, викладач не має допускати помилок у виступах студентів. Для цього можна припинити заслуховування і запропонувати ознайомити аудиторію з планом подальшого виступу.

До кожного семінару складається і надається студентам та слухачам план його проведення, де зазначається тема заняття, його значення, сформульовані запитання, наведений список літератури та методичні рекомендації. Плани семінарських занять входять до програми навчального курсу на весь період занять з дисципліни, що вивчається.

Приклади проведення семінарів

1. Класичним прикладом проведення семінару є його план, який складається з таких розділів: питання за темою;теми доповідей та рефератів; тести для перевірки знань студентів. Для перевірки знань студентів замість тестів (або в разі їх невеликої кількості) можуть використовуватися різного типу задачі.

2. Семінар із використанням проблемного завдання. Проблема постає перед студентами як схема, діаграма тощо. Доцільним є використання методу «круглого столу». План такого семінару буде складатися з наступних розділів: питання для обговорення; теми для рефератів і доповідей; ситуаційне завдання.

Індивідуальне заняття

 

Індивідуальні заняття є новою формою організації навчального процесу у вищих закладах освіти. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи і творчої діяльності.

Індивідуальні заняття проводяться, як правило, у позанавчальний час за окремим графіком, складеним кафедрою (предметною або цикловою комісією) з урахуванням потреб і можливостей студента.

Організація та проведення індивідуальних занять доручається висококваліфікованим викладачам.

Індивідуальні заняття на молодших курсах мають на меті поглибити вивчення студентами окремих навчальних дисцип­лін, на старших – вони мають науково-дослідний характер і передба­чають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих завдань.

Індивідуальні заняття з певної навчальної дисципліни проводяться з одним або декількома студентами за окремим графіком.

Консультація

 

Один із видів навчальних занять. Консультацію проводять з
метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні або практичні питання і для пояснення певних теоретичних положень, або
аспектів їх практичного застосування.

Консультації протягом семестру (поточні консультації, семестрові) та перед контрольним заходом (екзаменаційні) проводяться за графіком.

Консультація може бути індивідуальною або проводитись для академічної групи чи потоку студентів. Це залежить від того, чи консультує викладач студентів з питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань (курсового та дипломного проекту/роботи), або з теоретичних питань навчальної дисципліни (певних аспектів їх практичного застосування).

Обсяг часу на проведення консультацій у вищих закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації визначається відповідно до Норм часу для розрахунку і обліку навчальної роботи, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.1996 р. № 195, і відобра-жається у навчальному плані (робочому навчальному плані). Зокрема, на проведення консультацій протягом семестру він диферен­ціюється залежно від форм навчання і визначається для акаде­мічної групи як частина загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни: 4% – денна (стаціонарна) форма навчання; 8 – вечірня форма навчання; 12% – заочна (дистанційна) форма навчання.

Час для проведення екзаменаційних консультацій в закладах освіти всіх рівнів акредитації відводиться за такими нормами:
семестровий іспит – 2 год. на академічну групу; державний іспит –
2 год. на академічну (екзаменаційну) групу з кожної навчальної
дисципліни (розділу програми).

Індивідуальні завдання

 

Індивідуальні завдання є однією з форм організації навчання у вищій школі, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, набутих студентам в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

До індивідуальних завдань належать реферати, розрахункові, графічні, курсові та дипломні проекти (роботи) тощо.

Індивідуальні завдання студенти виконують самостійно під керівництвом викладачів. Як правило, індивідуальні завдання виконуються окремо кожним студентом. У тих випадках, коли завдання мають комплексний характер, до їх виконання можуть залучатися кілька студентів, у тому числі студенти, які навчаються на різних факультетах (відділеннях) і спеціальностях.

Курсові роботи, як правило, мають навчально-дослідний харак­тер і виконуються здебільшого з фундаментальних навчальних
дисциплін.

Тематика курсових проектів (робіт) визначається кафедрами (предметними або цикловими комісіями) відповідно до змісту і
завдань навчальної дисципліни. Вона має бути актуальною й пов’я­заною з розв’язанням фахових задач.

Студентам надається право вільного вибору теми роботи із
запропонованого кафедрою (предметною або цикловою комісією) списку тем. Студенти також можуть пропонувати свої теми.

Порядок затвердження тем курсових проектів (робіт) та їх керів­ників визначається вищим закладом освіти.

У вищих закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюється профе­сорами, доцентами і старшими викладачами, а також асистентами (викладачами) та іншими фахівцями, які мають досвід науково-педагогічної і практичної роботи.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної комісії), у тому числі керівника курсового проекту (роботи).

Дипломний проект (робота) – це індивідуальне завдання науково-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння їх застосовувати при розв’язуванні конкретних наукових, технічних, економічних, соціальних та виробничих задач.

Дипломні проекти виконують, як правило, студенти-випускники технічних, технологічних та інших споріднених спеціальностей, а на гумані­тарних спеціальностях виконується здебільшого дипломна робота.

Тематика дипломних проектів (робіт) визначається випусковими кафедрами (предметними або цикловими комісіями).

Наукові керівники дипломних проектів (робіт) призначаються з числа професорів і доцентів.У випадках, коли дипломний проект (робота) має прикладний характер, до керівництва її виконанням можуть залучатися висококваліфіковані спеціалісти відповідної галузі.

Студентам надається право запропонувати свою тему дипломного проекту (роботи) з обґрунтуванням доцільності її розробки. У таких випадках перевага надається темам, які продовжують розробку виконаного студентом курсового проекту (роботи), або які без­посередньо пов’язані з місцем майбутньої професійної діяльності випускника.

3. Інноваційні технології навчання у вищому навчальному закладі. Активні техніки навчання. Дистанційне навчання.
Модель інноваційного навчання припускає:

· активну участь студентів у процесі навчання (а не пасивне засвоєння інформації);

· можливість прикладного використання знань у реальних
умовах;

· викладення концепцій та подання знань у різноманітних
формах (а не лише у текстовій);

· підхід до навчання як до колективної, а не індивідуальної
діяльності;

· зосередження уваги на процесі навчання, а не запам’ятову-вання інформації (табл. 3.3).

Таблиця 3.3