Проблемне навчання у вищій школі

Проблемне навчання – дидактична система, яка ґрунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах і методах викладання та учіння з елементами наукового пошуку.

Етапи проблемного навчання:

1. Створення проблемної ситуації.

2. Аналіз і формування проблеми.

3. Висунення гіпотез.

Запровадження різноманітних форм дистанційного навчання є одним з важливих напрямів розвитку вищої освіти. Дистанційне навчання – організація навчального процесу на основі спеціально розробленої програми, зорієнтованої на самостійну на­вчальну діяльність студента, за якої спілкування між викладачем і сту­дентом відбувається за допомогою листування, магнітофонних, аудіо- та відеокасет, комп’ютерних мереж, кабельного та супутникового телебачення. Дистанційна форма навчання є важливим елементом Болонського процесу.
Ст. 147 Амстердамської угоди від 02.10.1997 р. рекомендує урядам Європи підтримувати дистанційне навчання і сприяти співробітниц-тву між навчальними закладами країн європейського континенту.

Дистанційні технології навчання. Провідні університети напрацювали 4 основні технології дистанційного навчання: кейсова, веб-технології, аудіо- та телевізійну. Такі технології використовуються комплексно, залежно від рівня розвитку комунікативної мережі у державі, матеріально-технічних та навчально-методичних можливостей ВНЗ і особливостей студентського контингенту.

Кейс-технологія: студенти отримують навчально-методичну, науково-практичну і дидактичну літературу на паперових або електронних носіях інформації в центрах дистанційного навчання, де вони під час самостійного вивчення навчальних дисциплін отримують також необхідні консультації.

Веб-технології передбачають використання інтернету для передачі такої інформації на електронних носіях, інтерактивне співробітництво між викладачами та студентами в такому варіанті здійснюється шляхом організації через інтернет лекцій, конференцій, семінарів-чатів тощо.

Телетехнології реалізуються на основі використання супутникового та кабельного інтерактивного телебачення і відбуваються у вигляді трансляції телевізійних лекцій і навчальних фільмів з одночасною можливістю безпосередньої комунікації в прямому ефірі між викладачем (із телестудії) і студентами (з центру дистанційного навчання). Спілкування між викладачем і студентами за використання телетехнологій можна здійснити двома способами: 1) через телекамеру, встановлену у центрі дистанційної освіти – з виходом у прямий ефір телестанції; 2) шляхом направлення через електронну пошту запитань викладачеві, які можуть бути відображені на екрані ПК, на інтерак-тивній дошці або озвучені викладачем.

Аудіотехнології використовують ефірне, ефірно-проводкове та(або) інтернет-радіо у виді трансляції лекцій в ефірі та(або) в інтернеті у формі аудіо- або текстового файла з можливістю безпосередньої комунікації в прямому ефірі між викладачем (з радіостудії) і студентами (з центру дистанційної освіти). Такий зв’язок можна здійснювати через стаціонарний або мобільний телефонний канал – з виходом у прямий ефір радіостанції або шляхом відправлення електрон-ною поштою запитань і виконаних тестів викладачеві. Наприклад, Лондонський відкритий університет використовував державну радіостанцію Бі-бі-сі в навчальному процесі.

Для реалізації дистанційних технологій в університеті необхідно створювати навчальні фільми, електронну бібліотеку, комп’ютерні тестові програми. В Україні розглядається питання про створення
замкнутої навчальної мережі на принципах сучасних інформаційно-комунікаційних технологій загальнодержавного рівня.

Контрольні запитання

1. Яку функцію виконують методи навчання? У чому полягає їх сутність?

2. Назвіть основні критерії відбору методів навчання.

3. Схарактеризуйте основні дидактичні принципи навчання.

4. Які є основні методи посилення мотивації студентів до навчання?

5. Схарактеризуйте методи активізації пізнавальної діяльності студентів.

6. Як, коли і для кого необхідні активні техніки навчання?

7. Чому мета навчання має відповідати критеріям SMART(E)?

8. Які інструменти розвитку можна використовувати в активних техніках навчання?

9. Яка роль взаємодії викладача і студента під час використання активних технік навчання? Для чого викладачеві потрібен зворотний зв’язок з аудиторією?

10. Чим різняться стилі навчання?

11. Як використовувати в процесі навчання рольові ігри?

12. У чому полягають особливості роботи проектної групи?

13. Що таке «провокаційні» вправи та запитання?

14. Що являють собою ситуаційні вправи? Як правильно написати ситуаційну вправу?

15. З якою метою використовують ситуаційні вправи в процесі навчання?

 

Література

Основна [11, 14, 15, 17, 18, 20].

Додаткова [6, 8, 12-16, 18-20, 25-30]

Змістовий модуль 4. Самостійна, індивідуальна та науково-дослідна робота студентів: сутність, організація, контроль

 

Основні питання лекції та семінарського заняття

 

1. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів. Види та структура самостійної роботи студентів. Наукова організація самостійної роботи студентів та її контроль.

2. Науково-дослідна робота студентів як складова фахової підготовки: загальні засади, види і форми, особливості організації.

3. Формування інформаційної культури сучасного студента.

Ключові терміни: навчальний рейтинг, наукова організація самостійної роботи студентів, освітньо-інформаційна діяльність, самостійна навчально-пізнавальна робота студентів.

 

1. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів. Види та структура самостійної роботи студентів. Наукова організація самостійної роботи студентів та її контроль. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів спрямована на формування у майбутніх фахівців здатностей оперативно ухвалювати нестандартні рішення, діяти творчо, самостійно.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

Предметом самостійної роботи студентів (СРС) може бути опрацювання окремих модулів дисципліни, індивідуальних завдань. Головна мета СРС полягає у пізнанні, здобутті знань, набутті вмінь і практичних навичок в обраній галузі знань чи з окремої дисципліни.

Організація самостійної навчально-пізнавальної роботи студентів є завершальним етапом розв’язання навчально-пізнавальних задач, які розглядалися на лекціях, семі­нарах, практичних і лабораторних заняттях. При цьому у студентів формуються якості особистості,
необхідні майбутньому фахів­цю у навчанні й професійній діяльності: са­мостійність, ініціативність, дисциплінованість, точність, почуття відповідальності тощо.

Ефективність СРС залежить від високої мотивації їх до навчально-пізнавальної діяльності, волі, самодисципліни, сформованості вмінь працювати з фаховою літературою, документами та комп’ю-терними технологіями, а також від умінь розподіляти час на виконання завдань для самостійної роботи (рис. 4.1).

Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів має певні позитивні результати, якщо вона правильно спланована та органі-зована у поєднанні з іншими формами навчання. При цьому вирі-шальним є ретельний від­бір викладачами і кафедрою змісту та обсягу навчального матеріалу для самостійного опрацювання студентами.

«Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» передбачено, що самостійна робота студентів має становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення кон­кретної дисципліни. Така кількість годин дає змогу розви­вати пізнавальну активність, формувати самостійність як рису особистості, здатність до творчого розв’язання сучас­них
виробничих завдань, уміння ухвалювати рішення.

 

 

 

Рис. 4.1. Види самостійної роботи студентів

 

Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реалізації освітньо-професійної програми, а також питомої ваги в навчальному процесі практичних, семінарських і лабораторних занять.

З тих навчальних дисциплін, де передбачено не лише засвоєння певного обсягу знань, а й вироблення необхідних практичних вмінь і навичок, обсяг аудиторних занять становить, як правило, близько 2/3, а з інших навчальних дисциплін – близько 1/3 загального обсягу часу.

Зміст самостійної роботи з конкретної навчальної дисципліни визначається робочою навчальною програмою дисципліни та мето­дичними рекомендаціями викладача.

Самостійну роботу студентів забезпечують всіма навчально-мето­дичними засобами, необхідними для вивчення конкретної на-вчальної дисципліни чи окремої теми: підручниками, навчальними та методич­ними посібниками, конспектами лекцій, навчально-лабора-торним облад­нанням, електронно-обчислювальною технікою тощо.

Студентам також рекомендують для самостійного опрацювання відповідну наукову літературу та періодичні видання.

Методичне забезпечення самостійної роботи студентів має передбачати й засоби самоконтролю (тести, пакет контрольних завдань тощо).

Самостійну роботу з засвоєння навчального матеріалу з конк-ретної навчальної дисципліни студент може виконувати в бібліотеці, навчальних кабінетах і лабораторіях, комп’ютерних класах, а також у домашніх умовах.

Викладач визначає обсяг і зміст самостійної роботи, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, розробляє методичні засоби проведення поточного та підсумкового контролю, аналізує результати самостійної навчальної роботи кожного студента.

Самостійна робота студентів за участю викладача або іншого фахівця вищого закладу освіти можлива, а іноді й необхідна,
зокрема при орга­нізації самостійної роботи студентів з використанням унікального обладнання, складних систем доступу до інформації (комп’ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування) тощо.

Вищий заклад освіти зобов’язаний створити студенту всі умови, необхідні для успішної самостійної навчальної праці, а також надавати йому потрібні для цього методичні засоби (навчальну літературу, лабо­раторне обладнання, електронно-обчислювальну техніку тощо).

Самостійна робота передбачає відтворювальні й творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це розрізняють три її рівні: 1) репродуктивний (тренувальний), 2) реконструк­тивний і 3) творчий
(пошуковий).

Репродуктивну самостійну роботу виконують за певним зразком: розв’язування задач, заповнення таблиць і схем тощо. Пізна-вальна діяльність студента складається з пізнання, осмислення та запам’ятовування. Метою такого типу самостійних робіт є закріплення знань, формування умінь і навичок.

Реконструктивна самостійна робота передбачає перебудову рішень, складання планів, тез, ано­тацій, написання рефератів та ін.

Творча самостійна робота потребує аналізу проблемних ситуацій, отримання но­вої інформації. Студент самостійно обирає метод розв’язання задачі (навчально-дослідні завдання, курсові і дипломні роботи).

Структура самостійної роботи студентів. Самостійну роботу студента треба будувати з огляду на її мету і зав­дання. Організація самостійної роботи студентів передбачає формування мотиваційної основи навчальної діяльності студентів, їх ознайомлення з особливостями роботи з навчальним матеріалом різних видів, визначення конкретних завдань, обсягу роботи тощо. Після цього розпочинається безпосереднє виконання студентами самостійної роботи, яке супроводжується наданням допомоги студентам у по­доланні труднощів і виправленні помилок.

Контроль перебігу самостійної роботи студентів здійснює викладач, який аналізує характер, повноту, зміст, доцільність вибору сту­дентами способів діяльності та оцінює їх. Оцінювання супро­воджується цільовою настановою з метою забезпечення пере­ходу студентів на вищий рівень самостійної діяльності.

Критерії оцінок різних типів контролю за виконання самостійної роботи розробляє укладач курсу та ухвалює кафедра відповідно до
системи діагностики знань студентів.

Організація самостійної роботи студентів передба­чає: забезпечення студентів методичними рекомендація­ми з вивчення усіх дисциплін у виді навчальних посібників; використання роздаткового матеріалу, у т. ч. текстів лекцій; створення відеопосібників і умов для ро­боти з ними; збільшення накладу навчально-методичних посібників вищим навчальним закладом; збільшення читальних залів, дисплейних класів; проведення індиві­дуальних консультацій студентів тощо.

Наукова організація самостійної роботи студентів (НОСРС) – система заходів з упровадження досягнень науки і передового пе­дагогічного досвіду в організацію самостійної роботи студентів з метою підвищення її ефективності.

Наукова організація самостійної роботи студентів передбачає формування у студентів умінь спостерігати явища та збирати факти, проникати в сутність явища; узагальнювати, розширювати і поглиблювати знання; ставити науковий експеримент і робити на його основі висновки; мис­лити аналогіями, моделювати, передбачати, фантазува­ти тощо. При цьому студенти вчаться працювати творчо, стають вимогливішими до себе та інших людей, їх діяльність має реконст-руктивний та творчий характер.

Важливим аспектом в організації самостійної роботи студентів є психологічна і практична готовність викладача до аналізу і оцінювання власної діяльності. Викладач має здійснювати самоаналіз і самооцінку своєї діяльності в процесі управління самостійною роботою студентів, а також володіти навичками нау­кової діяльності.

Таким чином, педагогічно доцільно організована самостійна робота студентів сприяє формуванню навичок здійснення неперервної освіти після закінчення вищого навчального закладу і дає змогу кожному студентові обрати власну траєкторію навчання.

Практична підготовка студентів. Дидактичною метою практичної підготовки студентів є оволодіння ними навичками, вміннями та способами організації майбутньої професійної діяльності.

Практика студентів є невід’ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих закладах освіти і проводитися на відповідно оснащених базах практики закладів освіти, а також на сучасних підприємствах і організаціях різних галузей господарства, освіти, охорони здоров’я, культури, торгівлі і державного управління.

Навчально-методичне керівництво і виконання програм практики забезпечують відповідні кафедри (предметні або циклові комісії) вищих закладів освіти. Загальну організацію практики студентів і
контроль за її проведенням у вищому закладі освіти здійснює керівник практики (завідувач відділом практики).

До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені
викладачі вищого закладу освіти та спеціалісти з даного фаху, які працюють в організації, установі, де проходить практика.

У вищих закладах освіти використовують такі види практики: навчальну і виробничу. Навчальна практика може проводитись як з відривом, так і без відриву від навчання. Виробнича практика проводиться з відривом від навчання і безпосередньо пов’язана з майбутньою професійною діяльністю.

Терміни проведення практики визначаються навчальним планом (робочим навчальним планом), а її зміст – навчальною програмою практики.

2. Науково-дослідна робота студентів як складова фахової підготовки: загальні засади, види і форми, особливості організації. Науково-дослідна робота студентів (НДРС) вищого навчального закладу є одним із напрямів їх самостійної роботи, важливим засобом підвищення якості формування особистості спеціаліста, здатного
творчо застосовувати у практичній діяльності останні досягнення
науково-технічного і культурного прогресу.

Науково-дослідна робота охоплює два взаємопов’язаних аспекти: 1) навчання студентів елементам дослідної діяльності, організації та методики наукової творчості й 2) наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Ефективна організація науково-дослідної роботи сприяє:

· формуванню резерву аспірантури і здобувачів вченого ступеня;

· поповненню наукових закладів науковими співробітниками;

· активізації та поглибленню навчального процесу студентів, формує навички наукового мислення, сприяє оволодінню методами набуття знань з фундаментальних й спеціальних дисциплін;

· всебічному розвитку творчих та інтелектуальних якостей
студентів;

· формуванню у студентів навичок розумного та раціонального використання часу на виконання навчальних завдань;

· розвитку мислення, оволодінню методами пізнання;

· оволодінню навичками самостійної пізнавальної діяльності, методами розв’язання наукових, науково-технічних та інших задач.

Науково-дослідна діяльність студентів вищого навчального закладу здійснюється за такими напрямками:

· навчальна науково-дослідна робота (обов’язкова для всіх студентів у межах навчальної програми);

· позанавчальна науково-дослідна робота (студентське наукове товариство, наукові гуртки, проблемні групи тощо);

· науково-організаційні заходи (конференції, конкурси, олім-піади тощо).

Наукове керівництво всіма формами науково-дослідної роботи студентів здійснюють викладачі вищих навчальних закладів. Вони формують наукові гуртки і клуби, визначають їх проблематику; відбирають і рецензують студентські доповіді на наукові конференції, семінари, симпозіуми; ведуть секції і дискусії; допомагають студентам оволодівати методами наукового дослідження, проводити експеримент; готувати збірники наукових праць студентів.

Студенти групуються навколо провідних викладачів кафедр, починаючи з І–ІІ курсів. Вони залучаються до розроблення теми, яку досліджує їх керівник. Так складається наукова школа, в якій можуть брати участь студенти різних курсів, а також магістранти і аспіранти.

3. Формування інформаційної культури сучасного студента. В умовах впровадження сучасних інформаційних технологій, зростання ролі інформації в освітньому і науковому процесах, проблема формування та розвитку інформаційної культури особистості набуває особливого значення, стає одним з пріоритетних напрямків вищої школи.

Вміння орієнтуватись в інформаційному потоці, працювати з інформацією, критично її оцінювати, самостійно конструювати свої знання, використовуючи різноманітні інформаційні ресурси, є метою сучасної вищої освіти і, відповідно, освітніх технологій. Інформаційна культура – це складне та багатозначне поняття, яке пронизує всі сфери людської діяльності та всі сторони розвитку особистості. Вона сприяє усвідомленню людиною свого місця та ролі в оточуючому світі, всебічному та гармонійному розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства. Критерій інформаційної культури сучасної молодої людини – уміння адекватно формулювати свою потребу в інформації, переробляти її, відбирати, оцінювати, створювати якісно нову.

Категоріями інформаційної культури особистості можна вважати її вміння формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук необхідної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів, переробляти і створювати якісно нову інформацію, відбирати та оцінювати її, а також – здатність до інформаційного
спілкування і комп’ютерну грамотність.

Рівень інформаційної культури впливає на успішність життє-діяльності особистості та розширює свободу дій людини. Найважливішим і плідним з погляду опанування інформаційної культури спеціаліста є період навчання у ВНЗ. Процес формування інформаційної культури студентів потребує диференційованого підходу, добору методик і програм навчання з урахуванням їх професійної спеціалізації, рівня інформаційних потреб та інформаційної підготовки, наявних навичок володіння комп’ютерною технікою.

Насамперед потрібно розв’язати, щонайменше, такі задачі:

1) сформувати і постійно стимулювати інтерес до інформатики і програмування, спираючись на предметну сферу;

2) спланувати і забезпечити умови навчання, спрямовані на максимальну мобілізацію індивідуальних можливостей і ресурсів у межах самостійної роботи;

3) організувати процес навчання так, щоб розвивалися не тільки практичні навички у сфері інформатики і програмування, а й певний світогляд, творчий потенціал, який дасть змогу з мінімальними затратами реалізувати доступ до потрібних інформаційних ресурсів,
самостійно адаптуватися до дійсності інформаційного суспільства, яка характеризується появою нових парадигм, середовища інструментальних засобів.

Потрібна не просто комп’ютерна грамотність на рівні навчальної дисципліни «Основи інформатики та обчислювальної техніки», а новий підхід до інформаційної культури, який, у свою чергу, потребує поєднання методів математики, технічної кібернетики, інформатики тощо з гуманітарними науками. Саме це й зумовило введення до навчальних дисциплін додаткових, пов’язаних з інформатикою
(соціальна кібернетика, управлінська інформатика тощо).

Важливими педагогічними задачами, які розв’язують під час використання засобів ІКТ в освітньому процесі, є: активізація на-вчальної діяльності студента, підвищення її ефективності та якості; розвиток культури самостійної роботи; розширення сфери самостійної діяльності. ІКТ дають змогу створити навчальне середовище, стимулюючу активність і самостійність навчатися, що надає великі можливості у виборі джерела інформації, необхідної в освітньому процесі. Це може бути базова інформація, розміщена на веб-сторінці, серверах, у мережі, коли оперативна інформація, систематично пересилається замовнику електронною поштою відповідно до обраного списку розсилки, різноманітні бази даних провідних бібліотек, інформаційних, наукових і навчальних центрів, музеїв, інформація про компакт-диски, поширювані через інтернет-крамниці тощо.

Дидактичний потенціал ІКТ має такі можливості:

· здатність берегти, видавати і структурувати інформацію;

· підтримка роботи з гіпермедійною інформацією;

· можливість вставляти графічні зображення і гіперпосилання в будь-який документ, що дає змогу вийти на зв’язок з будь-яким
електронним адресатом або сервером в інтернеті;

· підтримка копіювання розширеного тексту з одного прог-рамного засобу в інший;

· спроможність здійснювати пошук необхідної інформації в мережі;

· передача отриманої інформації за вказаною електронною
адресою та ін.

Вважаємо, що для ефективної організації самостійної навчальної діяльності з використанням засобів ІКТ необхідно виконувати ряд умов:

1. Правильно поєднувати обсяг аудиторної та самостійної робіт, що виражається в оптимальній структуризації навчального плану. Велику роль тут відіграє правильне визначення трудомісткості різних видів самостійних робіт, наприклад, як реферативні роботи, курсові й дипломні проекти та інші завдання. Складанню такого плану має передувати серйозне вивчення бюджету часу студента, оснащеності методичною літературою, електронними навчальними матеріалами і можливостей вільного доступу до засобів ІКТ.

2. Необхідно поступово змінювати співвідношення спільної діяльності студента і викладача. Якщо на перших курсах викладачу належить активна позиція, а студент частіше всього «відомий», то в міру просування до старших курсів необхідно спонукати студента працювати самостійно, активно прагнути до самоосвіти. Виконання самостійних навчальних завдань має сприяти формуванню таких розумових навичок, як аналіз, синтез, постановка і розв’язання виникаючих проблем. Інакше кажучи, процес самостійної роботи поступово має перетворюватися на творчий. В цьому можуть допомогти засоби сучасних ІКТ.

3. Своєчасно забезпечувати студента відповідною навчально-методичною літературою та електронними навчальними матеріалами. Ситуація в сучасній вищій школі, що склалася, не дає можливості
повністю забезпечити кожного студента всією необхідною літературою. Враховуючи це, треба використовувати електронні видання, а також могутній інформаційний ресурс – інтернет.

4. Здійснювати систематичний контроль за організацією і ходом самостійної навчальної діяльності за допомогою різноманітних заходів заохочення студента за її якісне виконання. Такий контроль має бути не стільки адміністративною, скільки дидактичною умовою, позитивно впливаючи на ефективність навчальної діяльності в цілому. Наявність у виді стандартизованих і доступних для студентів електронних тестових матеріалів забезпечить результативність такого
контролю.

Задача викладача під час організації самостійної навчальної
діяльності студентів з використанням засобів ІКТ зводиться до того, щоб добрати індивідуальні завдання з урахуванням складності на-вчального матеріалу і можливостей студентів; забезпечити доступ до інформаційних освітніх ресурсів і до «теки» викладача, де містяться тексти лекцій, практичні завдання і приклади розв’язання задач;
забезпечити всіх списком обов’язкової і додаткової літератури; дати консультацію окремому студенту або групі студентів.

Таким чином, ІКТ в системі вищої професійної освіти є активізуючим чинником в розвитку культури самостійної навчальної діяльності, коли студент набуває вміння самостійно знаходити, добирати джерела інформації, залучатися до етики професійного спілкування з навичками економії часу, опановувати мистецтво об’єктивної і цільової оцінки власного потенціалу, своїх ділових і особистих якостей. Все це сприяє розширенню сфери самостійної навчальної діяльності особи і безперервності в самоосвіті.

 

Контрольні запитання

1. Проаналізуйте основні положення Концепції самостійної роботи студентів ДонДУУ.

2. Які труднощі виникають у студентів в процесі самостійної роботи?

3. Назвіть, на вашу думку, раціональні прийоми самостійної роботи студентів та запропонуйте відповідний розподіл часу на самостійну роботу.

4. Яку допомогу має надавати викладач в організації самостійної роботи студентів?

5. Яке значення має науково-дослідна робота студентів, як можна ефективно організувати її на кафедрі?

6. Схарактеризуйте індивідуальне науково-дослідне завдання. У чому полягає його значення для організації навчального процесу?

7. Як організувати роботу студентів за науково-дослідними темами кафедри?

8. Що передбачає інформаційна культура сучасного студента?

9. Як можна забезпечити підвищення інформаційної культури в процесі вивчення дисципліни?

10. Які можливості для формування інформаційної культури надає інтернет?

11. Що таке плагіат? Які методи боротьби з плагіатом використовуються у сучасній вищій школі?

12. Назвіть освітні сайти в інтернеті, необхідні для студентів управлінсько-економічних спеціальностей за різним напрямами.

13. Якими мають бути правила користування інформацією в інтернеті? Чи потрібно вводити певну цензуру?

 

Література

Основна [14, 15, 17, 18, 20].

Додаткова [9, 14, 15, 18, 20, 21, 25-27, 29, 30]

 

Змістовий модуль 5. Контроль навчально-пізнавальної

діяльності студентів

 

Основні питання лекції та семінарського заняття

 

1. Компоненти, функції та види контролю. Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень студентів.

2. Методи і форми контролю успішності та якості знань студентів.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Контроль успішності студентів, якості їх знань за націо-нальною шкалою, шкалою ЕСТS, бально-рейтинговою шкалою.

Ключові терміни: оцінювання знань, підсумковий контроль, поточне оцінювання знань, результати навчання, рейтинг, рейтинг з дисципліни, рейтинговий показник студента з дисципліни, рейтинговий показник студента з модуля дисципліни, рейтинг студента.

1. Компоненти, функції та види контролю. Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень студентів. Як дидактичний засіб управління навчанням контроль спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування в них прагнення до самоосвіти. Контроль забезпечує діагностику процесу навчання: накопичення та аналіз статистичних даних про рівень навчальних досягнень студентів, з’ясування змін, що відбулися у розвитку, а також характеризує ефективність застосування форм і методів навчання.

Педагогічний контроль –це виявлення, вимірювання та оцінювання знань, умінь і навичок студентів.

Контроль знань студентів повинен мати такі ознаки: систематичність, обґрунтованість, об’єктивність, надійність, валідність,
індивідуальний та диференційований підхід до оцінки знань

До компонентів контролю зараховують: перевірку – виявлення знань, умінь і навичок, їх оцінювання – з’ясування рівня засвоєння знань й сформованості вмінь та навичок, й облік – фіксація результатів оцінювання у виді балів. Інколи відбувається підміна понять:
контроль, перевірка, оцінка, бал. Але, аналіз педагогічної літератури з даної проблеми дає змогу стверджувати, що вживати ці поняття як
рівнозначні не можна. Так, наприклад, оцінювання не завжди відповідає оцінці або балу, оскільки, це глибша характеристика навчальних досягнень студентів. Вона може набути форми слова, жесту, міміки викладача, стислого відгуку-судження, зауваження, оцінного висловлення тощо.

Функції контролю

 

Контроль навчально-пізнавальної діяльності студентів виконує певні функції.

По-перше, контролюючу, що передбачає цілеспрямовану
оперативну перевірку навчальних досягнень студентівта є засобом виявлення ефективності методів і прийомів навчання, застосовуваних викладачем.

По-друге, контроль сприяє глибшому засвоєнню навчального матеріалу, тобто виконує навчальну функцію. Так, під час усного опитування студентів здійснюється систематизація і закріплення знань, формуються вміння критично аналізувати власні знання та відповіді однокурсників.

По-третє, за допомогою контролю виявляють причини труднощів, які виникають у студента у навчанні, прогалини у знаннях і несформованість умінь, з’ясовують конкретні шляхи усунення недоліків – це діагностично-управлінська функція.

По-четверте, схвалення успіхів у навчанні сприяє формуванню навчальних мотивів, створює умови для самореалізації у навчанні. Така функція набула назви – стимулюючо-мотиваційна.

По-п’яте, розвивальна функція, що передбачає формування
мисленнєвих операцій, вдосконалення самостійного творчого мислення студентів, пізнавальних процесів та ін.

По-шосте, виховна функція – контроль привчає студентів до систематичної роботи, сприяє формуванню дисциплінованості, відповідальності, активності, самостійності, допомагає студентові самому оцінювати свої знання і здібності, що формує позитивне ставлення до навчання. Водночас контроль сприяє розвитку й негативних рис особистості, тому він потребує педагогічного керівництва, майстерності й такту.