Бухарестська декларація етичних цінностей і

Принципів вищої освіти в Європі

Вступ

 

У даний час університети й інші установи вищої освіти відіграють ключову роль у розвитку суспільства, економіки і культури на всіх рівнях – глобальному, регіональному, державному і місцевому. У суспільстві знання, що розвиваються, задачі університетів не обмежуються розвитком і збереженням базової науки; вони активно беруть участь у тлумаченні, поширенні і практичному застосуванні нових знань. Однак діяльність університетів зводиться не тільки до підготовки майбутньої професійної, технічної і соціальної еліти – вони дають освіту масовому студентству. Університети перетворилися в комплексні і велико мас-штабні установи, для управління якими вже недостатньо керуватися традиційними академічними і колегіальними нормами.

Ці зміни місії та структури вищої освіти і науково-дослідної
діяльності поставили під сумнів традиційне уявлення про університети й обумовили необхідність їхнього подальшого реформування. Чисельність університетів зростає небаченими темпами. Виникають нові типи ВНЗ, і навіть найконсервативніші університети беруть на себе нові розширені зобов’язання. На сьогодні університети опинилися в центрі винятково розгалуженої мережі організацій, зв’язаних з освітою. У результаті постала необхідність рівноваги між діяльністю університетів на благо суспільства та їхнім підприємництвом. Однак
зростання значимості ринку – це лише один аспект трансформації,
друга – підсилювальна активність реформ, впроваджуваних у багатьох європейських країнах. Болонський процес приведе до змін у структурі (а в довгостроковій перспективі – у культурі) європейської вищої освіти.

Все це істотно змінює етичні й моральні аспекти вищої освіти, що багаторазово переглядалися у світлі традиційного уявлення про університети. Винятково важливо, щоб нові етичні й моральні зобов’язання обговорювалися й осмислювалися тепер з повним розумінням наслідків різкого розширення місії університетів відповідно до суспільства знання. Саме тому настільки своєчасною виявилася організована Європейським центром з вищої освіти ЮНЕСКО (ЮНЕСКО-СЕПЕС) Міжнародна конференція з етичних і моральних аспектів вищої освіти і науки в Європі, що проводилася в Бухаресті 2-5 вересня 2004 р. під спільним найвищим патронажем Президента Франції Жака Ширака і президента Румунії Іона Ілієску в співробітництві з Європейською академією точних і гуманітарних наук і мистецтва (Academia Europensis), Університетом ООН (UNU) і Підрозділом фундаментальних та інженерних наук ЮНЕСКО. Учасники конференції підкреслили:

· університети не можна розглядати як науково-технічні «фабрики», що працюють у глобальній наукомісткій економіці, незважаючи на їхню роль у підвищенні економічного добробуту. Їх інтелек-туальні й культурні задачі важливіші в суспільстві знання;

· університети не можуть вважатися вільними від цінностей і етичних норм, що життєво важливі для академічного, культурного і політичного розвитку співробітників і студентів, а також впливають на моральний вигляд суспільства в цілому. Університети повинні всіляко сприяти утвердженню і запровадженню найвищих моральних норм;

· етичні норми мають пропагуватися не тільки на словах.
Потрібно домогтися поваги до них і реалізувати їх на практиці в усіх аспектах роботи університетів – не тільки викладання і досліджень, але й внутрішнього управління і відносин зі сторонніми учасниками.

Для забезпечення відповідності етичної місії ВНЗ найвищим цінностям академічного етоса учасники конференції закликали політичних діячів, академічних працівників, дослідників, менеджерів і студентів докласти всіх зусиль для того, щоб у їхній академічній
діяльності втілилися описані нижче цінності й принципи.

I. Цінності і принципи

1. Академічний етос, культура і співтовариство

 

1.1. Академічна культура будь-якого вищого навчального закладу за допомогою місій, інституціональних хартій і кодексів академічного поводження повинна активно і цілеспрямовано сприяти поширенню цінностей, норм, практик, вірувань і допущень, що ведуть інституціональне співтовариство в цілому до ствердження етоса, заснованого на принципах поваги гідності і фізичної, і психічної недоторканності людей, навчання протягом усього життя розвитку знання і підвищення його якості, залучення до освіти, участі в демократичному процесі, активної громадської позиції та рівності.

1.2. Автономія ВНЗ, життєво важлива для ефективного виконання ними своїх історичних обов’язків і задоволення потреб сучасного суспільства, не повинна використовуватися ВНЗ як привід ухилитися від відповідальності перед суспільством – послідовно діяти на благо суспільства.

1.3. Для підтримки високих академічних та етичних стандартів необхідно відповідне державне фінансування вищої освіти, скорочення якого, ймовірно, змінить уявлення про вищу освіту як про су-спільне благо й утруднить широкий доступ до нього та забезпечення високих стандартів поводження.

2. Академічна сумлінність у процесі викладання і навчання

 

2.1. Цінності й норми академічної сумлінності складають основу для розвитку знань, забезпечення якості освіти і підготовки студентів як відповідальних громадян і кваліфікованих фахівців. Академічне співтовариство має бути зацікавлене в поширенні ідеї академічної сумлінності й активно прагнути реалізувати її на практиці у своїй
повсякденній діяльності.

2.2. Ключовими цінностями сумлінного академічного співтовариства є чесність, довіра, прямота, повага, відповідальність і підзвітність. Такі цінності не тільки важливі самі по собі, але й життєво необхідні для забезпечення ефективності та якості викладання і дослідної діяльності.

2.3. Кожен академічний діяч повинен прагнути до чесності й лише потім поширювати це прагнення на інших членів академічного співтовариства, послідовно утримуючись від неправди, шахрайства, крадіжок та інших форм нечесного поводження, що підривають якість академічних ступенів.

2.4. Взаємна довіра всіх без винятку членів академічного співтовариства – неодмінна особливість робочої обстановки, що сприяє
вільному обміну ідеями, а також творчості й особистому розвитку.

2.5. Чесність у викладанні, оцінці успіхів студентів, дослідженнях, кар’єрному просуванні та інших починаннях, пов’язаних із присвоєнням ступенів, має ґрунтуватися на законних, прозорих, справедливих, передбачуваних, послідовних і об’єктивних критеріях.

2.6. Вільний обмін ідеями і свобода самовираження ґрунтуються на взаємній повазі всіх членів академічного співтовариства незалежно від їхнього ієрархічного статусу. Відсутність подібного обміну негативно позначається на академічній і науковій творчості.

2.7. Спільна відповідальність усіх членів академічного співтовариства сприяє підзвітності.

3. Демократичне й етичне керівництво і менеджмент

 

3.1. Узв’язку зі збільшенням розмірів і організаційної складності ВНЗ, а також з розширенням спектра їхніх задач і обов’язків необхідно підвищити ефективність органів інституціонального управління. Однак щодо підприємницької та комерційної діяльності органи управління мають застосовувати свої найкращі практики подібними починаннями, а також для дотримання правових норм і збереження ключових академічних та етичних цінностей. Академічні діячі, студенти і працівники повинні стежити за тим, щоб залучення додаткових прибутків не завдавало шкоди якості викладання і проведення
досліджень та рівню інтелектуальних стандартів.

3.2. Реформи в керівництві і менеджменті установ вищої освіти варто спрямувати на встановлення належного балансу між заохоченням проведення ефективного керівництва членів академічного співтовариства (студентів, викладачів, дослідників і керівників) у процесі ухвалення рішень.

3.3. Необхідно забезпечити підзвітність президентів, ректорів, проректорів та інших членів інституціональної адміністрації з метою підвищення ефективності керівництва й успішного академічного розвитку, а також для забезпечення етичного керівництва. Уявляється доцільним розглянути можливість установлення інституціональної процедури «етичного аудиту».

3.4. Інституціональний процес ухвалення рішень має здійснюватися з урахуванням моральних зобов’язань і відповідальності працівників, що ухвалюють рішення, перед усіма зацікавленими особами.

4. Дослідження, засновані на академічній чесності й соціальному реагуванні

4.1. Інтелектуальна свобода і соціальна відповідальність – ключові цінності науково-дослідної діяльності, які необхідно поважати і пропагувати. У властивих XXI ст. відкритих системах навчання і виробництва знань дані цінності мають не конфліктувати, а підсилювати один одного.

4.2. Самостійні дослідники і групи вчених несуть моральну відповідальність не тільки за процес досліджень (вибір теми, методи і сумлінність), але й за його результати. Тому вони повинні розробити і неухильно дотримуватись кодексів етичних норм, що регулюють
науково-дослідну діяльність.

4.3. Будь-який поведінковий кодекс у галузі наукових досліджень має містити як стандарти, так і процедури їх практичного
втілення, що дасть змогу уникнути поверховості, беззмістовності, лицемірства, корупції та безкарності.

4.4. Окремі наукові товариства мають прагнути до співпраці у світовому масштабі й розвивати інтелектуальну і моральну солі-
дарність, засновану на цінностях світової культури.

4.5. Академічні працівники та дослідники, всі разом і кожний окремо, зобов’язані й мають право: 1) вільно висловлювати свою
думку про наукові й етичні аспекти дослідних проектів та їхні результати, 2) відсторонюватися від участі в проектах, що суперечать їх переконанням і совісті.