Спеціально-кримінологічне попередження участі представників маргінальних груп в організованій злочинній діяльності

Другим рівнем попередження організованої злочинності, як і усієї злочинності взагалі, є спеціально-кримінологічне попередження, під яким розуміють “сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки [104, c. 96]”. Спеціальні заходи “включають в себе: міри кримінального покарання, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, і мають на меті запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; примусові заходи виховного характеру; заходи громадського впливу; адміністративні і дисциплінарні заходи; пропаганду кримінальних законів тощо [202, с. 25]”. Саме на цьому рівні відбувається спеціальна діяльність уповноважених на це державних органів, спрямована безпосередньо на протидію злочинним проявам. Зниження рівня злочинності є основним завданням таких заходів.

Оскільки, як зазначає В.В. Голіна, найбільш типовим об`єктом спеціально-кримінологічного попередження злочинності є криміногенні особистості [45, c. 17], то об`єктом спеціально-кримінологічного попередження організованої злочинності у контексті цього дослідження є виокремленні автором маргінальні групи населення. Слід розглянути попереджувальні заходи щодо кожної з них окремо.

Мігранти. Як було зазначено у другому розділі цього дослідження, мігранти є складовою соціальної бази організованої злочинності, у тому числі такого її різновиду як етнічна організована злочинність. Однією з основних причин цього було названо маргінальний стан переважної більшості представників названої групи, що обумовлює їх криміногенність, а також психологічну готовність до залучення до протиправної діяльності. Оскільки саме окремі криміногенні особистості та цілі криміногенні групи є об`єктом спеціально-кримінологічного попередження злочинності, у цьому випадку одним із найважливіших напрямків попередження організованої злочинності вбачається необхідність вирішення міграційних проблем.

У першу чергу необхідно розробити та впровадити державну міграційну політику в Україні. Про необхідність цього вже давно зазначали як вчені, так і представники влади. Так, голова профільного комітету Верховної Ради Ігор Шаров на круглому столі “Оптимізація системи державного керування в сфері міграції”, що відбувся 12 березня 2008 р., зазначив, що сьогодні в Україні фактично не існує законодавчої бази у сфері міграції. Відсутній головний законодавчий акт, який відображав би основи державної політики із цього приводу. Можливо, саме тому є відсутньою цілеспрямована, перспективна державна міграційна політика [23].

Наявність цієї проблеми та невідкладність її вирішення вже було зафіксовано на законодавчому рівні в минулому році рішенням Ради національної безпеки і оборони України “Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності” від 15 червня 2007 р., в якому констатується концептуальна “невизначеність державної міграційної політики України, у тому числі її принципів, стратегічних цілей, сучасних завдань, стандартів із забезпечення прав людини [161]”, а також наголошується, що нелегальна міграція становить реальну загрозу національній безпеці України [161].

Саме відсутність в державі єдиної послідовної міграційної політики створює умови для функціонування організованої злочинності у сфері нелегальної міграції. Недосконалість нормативно-правової бази, що регулює питання перетину державного кордону України, а також перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, призводить до появи попиту на послуги організованих злочинних угруповань, що створюють та забезпечують функціонування каналів нелегальної міграції. Тобто спрацьовує економічний закон попиту та пропозиції. Таким чином, необхідним є спрощення та вдосконалення процесу перетину державного кордону України, що призведе до зменшення попиту на такі кримінальні послуги, а отже й об’єктивно знизить кількість проявів організованої злочинності у цій сфері.

Крім того, у випадку вибору особою легального шляху перетину державного кордону замість нелегального, вірогідність її залучення в якості кур`єра-перевізника контрабандних товарів, про що докладно було викладено у другому підрозділі роботи, суттєво знижується. Це також стосується проблеми наступного розповсюдження такими особами контрабандних товарів у країні їх нового місця проживання.

У згаданому вище рішенні РНБО України, передбачено низку заходів щодо реалізації державної міграційної політики України. Варто навести ті з них, які можуть розглядатися в контексті спеціально-кримінологічного попередження організованої злочинності серед мігрантів. Це заходи, що мають забезпечити: 1) контрольованість внутрішньої та зовнішньої міграції шляхом створення інформаційних автоматизованих систем обліку та реєстрації фізичних осіб, формування національного візового регістру; 2) ефективну протидію незаконній міграції, посилення відповідальності за правопорушення, пов'язані з нею, поглиблення міжнародної співпраці у боротьбі із цим явищем та іншими злочинами, пов'язаними, зокрема, з торгівлею людьми, розповсюдженням наркотиків [161].

Створення інформаційних автоматизованих систем обліку та реєстрації фізичних осіб, а також формування національного візового регістру може суттєво підвисити ефективність роботи правоохоронних органів. Крім цього, вбачається можливим створення єдиної інформаційної бази щодо осіб, які перетнули державний кордон України, що дозволило б відстежувати їх переміщення. У випадку, якщо вони залишаються на території держави тривалий проміжок часу, необхідно перевіряти легальність їх джерел існування. Окрему увагу необхідно приділяти наданню допомоги з працевлаштування та адаптації до нових умов життя.

Слушними вбачаються також заходи, спрямовані на успішну протидію нелегальній міграції, запропоновані Д.С. Мельником: 1) “розробка і прийняття концепції державної міграційної політики, вдосконалення нормативно-правової бази з питань міграції, створення єдиної державної структури, яка б консолідувала завдання протидії нелегальній міграції на державному рівні; 2) визначення та перекриття найбільш небезпечних каналів нелегальної міграції в Україну шляхом удосконалення візової політики та якості прикордонного контролю, поселення режиму охорони державного кордону, завершення правового оформлення державного кордону з Росією, Білорусією, Молдовою; 3) постійне вжиття правоохоронними органами у взаємодії з місцевими державними адміністраціями та органами самоврядування прикордонних регіонів спеціальних організаційно-правових заходів у процесі вирішення питань запобігання нелегальній міграції в Україні; 4) виявлення та викриття правоохоронними органами на території України злочинних угруповань, які займаються організацією переправлення нелегальних мігрантів, виготовленням та забезпеченням їх підробленими документами; 5) створення єдиної автоматизованої системи інформаційного забезпечення правоохоронних органів у боротьбі з нелегальною міграцією; 6) на міжнародному рівні першочерговим залишається впровадження нової Міждержавної програми спільних заходів боротьби з організованою злочинністю та іншими видами небезпечних злочинів [115, c. 244]”.

Погоджуючись з необхідністю наведених вище заходів, необхідно також доповнити їх перелік боротьбою з проявами корупції серед особистого складу Прикордонної служби України та Державної митної служби. Необхідним також є більш суворий нагляд за виконанням своїх службових обов’язків представниками цих державних органів, оскільки переважна більшість каналів нелегальної міграції успішно діє саме завдяки їх допомозі (як у складі організованого злочинного угруповання на постійній основі, так і одиничні випадки отримання хабара за певні дії на користь членів ОЗГ).

Спортсмени є наступною групою, представники якої потрапляють до лав організованої злочинності. Сприятливі умови для криміналізації спортсменів створюються в результаті безконтрольності за діяльністю спортивних секцій, які справляють частіше негативний, ніж позитивний вплив на підлітків, юнаків та молодих людей. Необхідно зазначити відсутність орієнтації організацій, що керують розвитком фізкультури і спорту на попередження злочинності серед спортсменів. Немає такої орієнтації й у діяльності правоохоронних органів [181, c. 48].

Як вже зазначалося при характеристиці участі діючих та колишніх спортсменів в організованій злочинній діяльності, соціалізація зазначених осіб відбувається здебільшого у спортивних школах та секціях, оскільки заняття спортом потребують багато часу. У зв`язку з цим саме представники тренерського складу таких установ мають дбати не лише про фізичні дані та спортивні вміння своїх підопічних. Даючи їм у руки певну зброю у вигляді навичок бойових єдиноборств, стрільби тощо, тренер має сформувати в особи психологічну настанову на неможливість використання отриманих знань у протиправних цілях. На жаль, цьому питанню у більшості спортивних шкіл та секцій майже не приділяється увага. Зазначене необхідно враховувати при розробці комплексу заходів щодо попередження злочинності серед спортсменів, у тому числі її організованих форм.

Серед осіб, що займаються боксом, боротьбою та іншими подібними видами спорту, існує культ сили. Його укріплення також обумовлено матеріалами, що пропагують насильство та жорстокість (значна кількість художніх фільмів – бойовиків; програм, присвячених злочинам проти життя та здоров`я особистості тощо). Як вже було наведено у попередньому розділі, 31% опитаних спортсменів, що займаються бойовими єдиноборствами, зазначили можливість продемонструвати свою силу в якості причини вчинення спортсменами злочинів [136, c. 173]. Наведені дані викликають значне занепокоєння та дозволяють дійти висновку про нагальну потребу державного контролю ЗМІ з метою обмеження транслювання програм та фільмів, в яких є сцени насильства та жорстокості, а також обмеження доступу, особливо неповнолітніх, до інших носіїв подібної інформації.

Як прийнято вважати в кримінології, злочинність дорослих, у тому числі й організована, є вчасно непопереджена злочинність неповнолітніх. Зазначене твердження стосується і групи, що вивчається, оскільки спортсмени, вчиняючи правопорушення та злочини у підлітковому віці, звикають до такої поведінки, що в подальшому обумовлює психологічну готовність у разі необхідності перейти до більш небезпечних форм злочинної діяльності. Наведене пояснює тенденцію входження колишніх та діючих спортсменів до складу організованих злочинних угруповань. У зв`язку з цим одним із напрямів спеціально-кримінологічного попередження організованої злочинності є попередження противоправної поведінки серед неповнолітніх спортсменів.

Так, М.В. Спірєв слушно зазначає про необхідність розробки комплексної програми фізичного виховання нового покоління, що підростає, в якій поряд з іншими положеннями було б регламентовано питання профілактики правопорушень неповнолітніх. При цьому він виділяє низку питань, що потребують негайного вирішення:

· забезпечення безперервності процесу фізичного виховання і об'єднання в єдиний соціум родини, школи, спортивних секцій і клубів за інтересами із залученням місцевих органів влади та управління, органів освіти у внутрішніх справ;

· створення чіткої концепції профілактичного впливу фізичної культури і спорту на злочинність неповнолітніх;

· впровадження певних обмежень на тренерську роботу з підлітками для деяких категорій осіб, раніше засуджених за злочини проти особистості та корисні злочини, а також осіб, що мають психічні відхилення;

· введення в дію положення, згідно з яким тренерську роботу з підлітками можуть проводити лише особи, що мають спеціальну спортивну та педагогічну освіту;

· визначення мінімального віку для заняття спортом вищих досягнень (у першу чергу спортивними єдиноборствами та силовими видами) не нижче 14 років;

· забезпечення правової регламентації занять спортом, а також заходів попередження насильницьких злочинів, при вчиненні яких використовуються навички спортивних єдиноборств [182, c. 18].

У другому розділі цього кримінологічного дослідження зазначалося, що участь колишніх та діючих спортсменів у складі організованих злочинних угруповань значно підвищує їх суспільну небезпеку у зв’язку з їх професійними навичками, які вони використовують під час вчинення злочинних акцій. Однак, ні на законодавчому рівні, ні на рівні статистичного узагальнення зазначена обставина не відображена. Як зазначає Р.О. Оніщенко, “існуючі сьогодні умови об`єктивно створюють можливість для спортсменів набути навичок, які становлять інтерес для кримінальних організацій. Тут і виникає необхідність попередження процесу переходу спортсменів зі спорту до сфери криміналу. Цій проблемі не приділяють уваги співробітники ОВС. Віднесення правопорушника до категорії “спортсмен” ще не фігурує в статистичній звітності ОВС [136, c. 173]”. Зазначена обставина суттєво ускладнює вивчення злочинності спортсменів, у тому числі її організованих форм, і як наслідок – заважає розробці ефективних заходів з її попередження. У зв`язку з цим вбачається необхідним виокремлення таких даних на рівні відомчої статистики.

Деякі автори пропонують піти далі та внести деякі зміни до кримінального кодексу. Так, С.В. Пєтков вважає, що “з метою усунення підвищеної небезпеки використання під час скоєння злочину прийомів спортивних єдиноборств, а також для глибшої індивідуалізації відповідальності доцільно визначити нові обтяжувальні обставини – скоєння злочинів із застосуванням прийомів спортивних єдиноборств [153, c. 85]”.

З наведеною позицією важко погодитись, оскільки введення нових обставин, що обтяжують покарання, як і інші прояви криміналізації, призводять до переобтяження кримінального закону. Безумовно, факт використання прийомів спортивних єдиноборств під час вчинення злочину має враховуватися при призначені особі покарання. Однак, уявляється, зазначене охоплюється ст. 65 Кримінального кодексу України, що закріплює загальні засади призначення покарання, а саме п. 3 ч. 1 цієї статті, згідно з яким суд призначає покарання “враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання [99]”. Таким чином, діюче кримінальне законодавство надає можливість судді врахувати факт заняття спортом підсудною особою при характеристиці особи винного, та підвищену суспільну небезпечність діяння у зв`язку із застосуванням прийомів спортивних єдиноборств, та призначити справедливе покарання.

Ще одним напрямом попередження організованої злочинності є створення єдиної інформаційної комп`ютерної бази даних щодо осіб, які займаються або займалися певними видами спортивних єдиноборств та на даний момент мешкають на території України. Як свідчить практика, використання інформаційних баз даних значно підвищує ефективність роботи правоохоронних органів, оскільки полегшує розкриття злочинів. Наприклад, із 2003 р. в територіальних підрозділах ГУМВС України в Одеській області впроваджена та успішно використовується у службовій діяльності інформаційна інтегрована пошукова система “Каскад” (подібні пошукові системи створені майже у всіх адміністративно-територіальніх одиницях України; вони відрізняються за назвами та обсягом інформації, що в них міститься.), до складу якої входять різні бази даних щодо осіб, які у той чи інший спосіб потрапляли до уваги органів внутрішніх справ. Технічні можливості цієї системи дозволяють вносити фотографії осіб, занесених до певних баз даних. Таким чином, існує технічна можливість створити базу даних щодо спортсменів, що займаються або займалися такими видами спорту як бокс, бойові єдиноборства, стрільба, біатлон тощо, із вказівкою на їх персональні дані, а також із розміщенням їх фотографій та дактокарт. Крім цього, у випадку доведення до відома громадськості інформації про існування такої бази даних у правоохоронних органів, вона може виконувати функцію загальної превенції серед осіб, що вивчаються.

Колишні співробітники правоохоронних органів. Наступною маргінальною групою, що досліджувалася в рамках цієї роботи, є колишні співробітники правоохоронних органів. У другому розділі детально було розглянуто причини їх маргіналізації, а також їх місце в структурі організованої злочинності. Безсумнівно, маргінальний стан таких осіб значно підвищує ризик їх входження до складу організованих злочинних угруповань. Однак, лише однієї маргіналізації колишніх співробітників правоохоронних органів для цього не достатньо. Мають бути певні психологічні настанови щодо можливості протиправної поведінки, у тому числі й злочинної. Як слушно зазначає Ю.М. Оборотов, “ населення адаптується не лише до виникнення нових прав та обов`язків, але й пристосовується до неправового простору, що значно розширився останніми роками, який сьогодні пронизує всі основні сфери суспільства. При цьому істотне підвищення масовості і стійкості неправових соціальних дій означає їх перетворення на неправові практики [133, с. 227]”. Оскільки вищезазначені настанови не з`являються раптово, а є результатом тривалого процесу формування правосвідомості, то й спеціальне попередження участі колишніх співробітників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності має охоплювати не лише колишніх, а й діючих співробітників таких відомств.

Психологічна готовність до порушення закону в особи може формуватися ще за часів роботи в правоохоронних органів у зв`язку з поширеністю правопорушень серед особового складу у них. Особа може як сама вчиняти такі правопорушення, так і бачити, як їх вчиняють її колеги. Таким чином, значної уваги необхідно приділяти саме попередженню правопорушень та злочинів серед діючих співробітників правоохоронних органів. “У цьому зв’язку пріоритетними в запобіганні службовим злочинам співробітників міліції мають бути заходи щодо поліпшення їх добробуту, створення сприятливих умов для відпочинку, службового росту, реального забезпечення соціального захисту тощо. Грошове утримання особового складу міліції має бути доведене до рівня, що забезпечує надійний антикорупційний імунітет [130, c. 13]”.

Протидія корупції є окремим напрямом протидії організованій злочинності, оскільки відсутність корумпованих зв’язків у її представників унеможливлює існування певних форм організованої злочинної діяльності. Тобто знищення корупції призводить до усунення умов існування організованої злочинності у тому вигляді, в якому вона існує сьогодні.

Проблема матеріальної невлаштованості співробітників правоохоронних органів на даний момент стоїть дуже гостро. Їх службові обов`язки пов`язані зі значним психічним та фізичним навантаженням, ризиком для життя, у деяких підрозділах робочий час ненормований. Однак, незважаючи на це, їхня праця досі не оцінюється по достоїнству. Так, переважна більшість опитаних автором колишніх співробітників правоохоронних органів, що відбувають покарання у Менській виправній колонії № 91 – 80,6% зазначили, що їх заробітна плата у правоохоронних органах не відповідала їхньому досвіду та складності роботи, що ними виконувалася.

Необхідність підвищення матеріального статусу правоохоронців є безсумнівною для того, щоб влада могла щось протиставити злочинності, у тому числі й організованій. Треба погодитися із твердженням В.І. Осадчого, що ефективність боротьби зі злочинністю “значною мірою залежить від забезпечення тих органів, які її ведуть[144, c. 59]”. Однак, за даними А.В. Мілашевича та Ж.О. Жуковської, “на забезпечення власного захисту і протистояння державі злочинні структури вкладають оптимальну кількість грошей та інших матеріальних засобів. Принцип матеріального забезпечення у цьому середовищі – деякі перевищення норми, щоби успіх був гарантованим. На відміну від нього принцип матеріального забезпечення державних структур, які ведуть боротьбу зі злочинністю, є іншим: завжди нижче норми (у деякий час відхилення від оптимального є настільки великим, що воно виключає будь-які позитивні результати). Так, для порівняння, на підкуп правоохоронної системи злочинні організації витрачають втричі більше, ніж держава на утримання правоохоронних органів. Як вважається, у разі зміни підходу до принципів фінансування системи державного впливу на злочинність, ефективність боротьби з нею швидко підвищиться [121, c. 203]”.

Можливі шляхи знаходження джерел для підвищення державної винагороди правоохоронцям (на прикладі ОВС) дуже вдало проаналізував А.О. Мартиненко на основі досвіду зарубіжних країн. Так, здається слушною ідея щодо вторинної зайнятості працівників міліції, яка надає можливість співробітникам одержувати законне джерело прибутку у позаслужбовий час. При цьому виконувані особою функції при роботі за сумісництвом не повинні перетинатися із його безпосередніми службовими обов'язками за основним місцем роботи, а також вимагати використання його повноважень як представника влади й виконуватися у вільний від служби час. Не допускається також робота, при виконанні якої ставиться під загрозу статус та гідність правоохоронної діяльності як професійної організації. У сучасних умовах ринкових відносин широкий доступ персоналу правоохоронних органів до легальних способів заробітку за наявності ефективних форм контролю над його здійсненням створює найбільш сприятливі умови для вирішення проблеми підвищення соціального статусу персоналу та попередження значної частини корупційних правопорушень та злочинів корисної спрямованості [113, c. 390-392].

Вчинення злочинів співробітниками правоохоронних органів можна зробити економічно невигідним для них не лише шляхом підвищення заробітної плати, а й шляхом надання різноманітних пільг за бездоганну службу (наприклад, пільгових кредитів на купівлю нерухомості, отримання освіти, позаконкурсний набір дітей таких співробітників до відомчих навчальних закладів тощо) [113, c. 392].

Вирішення матеріальних проблем колишніх правоохоронців, як один із напрямів попередження їх залучення до організованої злочинності, має виражатися у наданні таким особам допомоги із працевлаштування. Зазначена проблема є актуальною для таких осіб, оскільки 36,6% опитаних колишніх співробітників (Менська виправна колонія № 91) зазначили, що відчували труднощі при пошуку нового місця роботи після звільнення із правоохоронних органів (Табл. Б. 32).

Проблема трудової зайнятості колишніх співробітників правоохоронних органів може вирішуватися у декілька способів:

1. Надання допомоги, у тому числі й матеріальної, для оволодіння іншою професією (більшість з опитаних засуджених колишніх правоохоронців – 56,2% – не мають іншої спеціальності (Табл. Б. 27), тобто мова йде про перекваліфікацію.

2. Працевлаштування у такі легальні організації та установи, в яких зазначені особи зможуть застосовувати свої професійні вміння та навички (наприклад, служби безпеки юридичних осіб, охоронні та детективні агентства тощо).

Стосовно другого із зазначених способів, необхідно наголосити, що “при цьому обов’язковою має бути заборона на працевлаштування їх до тих структур, стосовно яких у правоохоронних органів маються обґрунтовані підозри щодо участі останніх у нелегальній діяльності та зв’язках з організованою злочинністю. Колишнім працівникам, таким чином, буде надана можливість працевлаштування і одночасно суттєво обмежена можливість використання їх навичок та вмінь іншими способами для вчинення протиправних дій [112, c. 60]”.

Наступним напрямком попередження участі колишніх співробітників правоохоронних органів у складі організованих злочинних угруповань є підвищення кадрового відбору осіб, що приймаються на службу. Як зазначає О.А. Мартиненко, інновації, що пропонуються різними дослідниками з питань вдосконалення підбору кадрів в ОВС, зводяться до досить обмеженого переліку, що включає: поліпшення психологічного відбору кандидатів на службу, розробка професіограм та більш докладних характеристик особистості; вдосконалення методик визначення профпридатності; впровадження перевірки на поліграфі для підвищення достовірності одержуваних персональних даних щодо мотивів вступу на службу, фактів кримінальної діяльності, зв'язків із кримінальними елементами, пристрасті до алкоголю та наркотиків; удосконалення системи спецперевірок стосовно до кандидата та його родичів, передача даної функції до компетенції СБУ; відновлення інституту поручительства досвідчених працівників ОВС за конкретного кандидата при його вступі на службу; відродження практики комплектування ОВС кандидатами по направленню громадських організацій, трудових колективів і колективів мікрорайонів [113, c. 407].

Наведений перелік, в цілому не викликає заперечень, крім останнього пункту. Вбачається, що на даному етапі розвитку суспільства його реалізувати буде вкрай важко, особливо це стосується направлення кандидатів від мікрорайонів. При втіленні цієї ідеї у життя можна зіштовхнутися із декількома складнощами. По-перше, для можливості висування конкретної особи в якості кандидата на службу в ОВС та інших правоохоронних органах її повинна знати певна кількість мешканців такого мікрорайону. Однак, як свідчить практика, у великих містах зв’язки між людьми за місцем їх проживання, порівняно з радянськими часами, значно послабшали. Зараз навіть сусіди на завжди знайомі, не говорячи вже про більше коло людей, яке потрібне для висування одного кандидата. По-друге, існує небезпека висування особи на службу в правоохоронних органах з боку організованих злочинних груп, оскільки на цьому етапі розвитку організованої злочинності в Україні спостерігається тенденція її представників не лише встановлювати корумповані зв`язки із чиновниками, що вже є при владі, а й висувати на відповідні державні посади своїх людей.

Для недопущення формування негативної психологічної настанови до вчинення злочинних діянь, у тому числі й в організованій формі, необхідно проводити постійну роботу з особовим складом правоохоронних органів протягом усього часу служби. В якості одного з попереджувальних заходів штатні психологи мають проводити зі співробітниками роботу, метою якої є виявлення осіб, схильних до порушення закону. Так, Н. Борисенко пропонує ввести спеціальну комплексну оцінну категорію як “професійна надійність” або “антикримінальна стійкість” співробітників [113, c. 409]. Зазначений напрямок попереджувальної діяльності дозволить або вчасно скоригувати їхню поведінку, або, якщо це не уявляється за можливе, впровадити відповідних заходів щодо усунення такої особи від правоохоронної діяльності.

Крім того, як зазначає О.С. Новаков, “важливим засобом профілактики злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції є продумана виховна робота в органах внутрішніх справ, яка перш за все має бути спрямована на реалізацію ціннісно-орієнтаційних функцій, до яких відносяться формування у персоналу високої професійної свідомості, відповідального ставлення до виконання службових обов’язків, підвищення рівня його загальної та професійної культури, правової вихованості, правосвідомості, поєднання високого професіоналізму з моральністю і культурою, прагнення до істини, до торжества справедливості, професійної гордості та етики [130, c. 16-17]”. Зазначене стосується не тільки співробітників міліції, а й представників інших правоохоронних органів.

Іще одним із важливих заходів попередження криміналізації співробітників після їх звільнення з правоохоронних органів та вступу до лав організованої злочинності є психологічна підготовка особи до закінчення служби та вироблення у неї адаптивних здібностей до нових умов життя. Крім того, доцільним було би створення системи моніторингу працевлаштування колишніх співробітників після їх уходу із правоохоронних органів та, як вже зазначалося вище, надання допомоги у вирішенні цього питання у разі необхідності. Тобто держава має перша простягнути руку допомоги, доки цього не зробили представники організованої злочинності.

Військовослужбовці. При вивченні проблеми участі військовослужбовців у структурі організованої злочинності, у зв`язку з деякими відмінностями причин процесу їх маргіналізації та його протікання, зазначену групу було поділено на дві підгрупи. Не треба відступати від цього підходу й при розгляді проблеми попередження їх участі у організованій злочинній діяльності.

Залогом правослухняної поведінки осіб, що брали участь у збройних конфліктах, є їх успішна адаптація після повернення до “мирного” життя. Для цього, крім заходів загальносоціального попередження організованої злочинності серед зазначеної категорії осіб, вказаних у попередньому підрозділі, державі необхідно докладати певних зусиль щодо зменшення симптомів та наслідків посттравматичного стресового синдрому таких осіб. Вбачається, що таку діяльність можна поділити на два основних напрями:

1) проведення спеціальних заходів, спрямованих на формування стійкості до психологічних навантажень осіб, яких планується направити до зони бойових дій, тобто попередня підготовка;

2) проведення спеціальних заходів, спрямованих на зменшення наслідків посттрвматичного стресового синдрому осіб, які безпосередньо брали участь у бойвих діях.

Щодо першого напряму означеної діяльності, Т.П. Паронянц, який досліджував виникнення і прояв післятравматичних стресових розлідів у працівників органів внутрішніх справ в умовах виконання миротворчої місії ООН на прикладі колишньої Югославії, зазначає, що “для підвищення психічної резистентності та стресостійкості працівників ОВС, які будуть направлені в зони бойових дій, необхідно проводити з ними спеціальну психологічну підготовку. Вона повинна містити освоєння навичок і вмінь витримувати великі фізичні та психологічні навантаження, яких вимагає професійна діяльність в екстремальних умовах. Треба навчити їх своєчасно розпізнавати психічні порушення та самостійно, хоча би частково, нейтралізувати їхні негативні наслідки [151]”. Вищезазначені дії є профілактикою виникнення посттрвматичного стресового синдрому у осіб, що брали участь у бойвих діях.

Другий напрям – проведення спеціальних заходів, спрямованих на зменшення наслідків посттрвматичного стресового синдрому осіб, які безпосередньо брали участь у бойових діях – передбачає індивідуальну роботу представниками вказаної групи. Як зазначає Т.П. Паронянц, “для достатньо ефективної психологічної корекції змін, наявних в психіці постраждалих, можна порекомендувати метод нейролінгвістичного програмування, який зарекомендував себе позитивно. Використовуючи один з технічних прийомів цього методу (шостикроковий рефреймінг) можна навчити пацієнта контролювати свій психоемоційний стан. Застосування цього метода дозволяє підвищити рівень реадаптації пацієнтів. Прояв симптомів депресії, тривоги і безсоння істотно слабшає після раціональної психокорекції в поєднанні з освоєнням ними аутогенної релаксації... Застосування зазначеного комплексу методів психокорекції дозволяє ефективно відновлювати негативні психічні зміни у формі післятравматичних стресових симптомів і повертати психосоматичні показники пацієнтів практично до рівня осіб контрольної групи [151]”. Таким чином на законодавчому рівні необхідно ввести обов`язкове проведення за участю професійних психологів реабілітаційних заходів щодо осіб, які повернулися з місць проведення бойових дій, а також обов`язкове обстеження їх психічного здоров`я, з метою виявлення психічних захворювань на ранній стадії, не чекаючи, поки це призведе до тяжких наслідків у вигляді вчинення злочину. Окремо треба виявляти схильність до насилля таких осіб та проводити профілактичну роботу з ними. У цьому разі великого значення набуває індивідуальна профілактична робота з представниками групи, що вивчається. Крім того, у зв’язку з тим, що посттрвматичний стресовий синдром може проявитися не одразу після повернення особи із зони проведення бойових дій, а згодом, вбачається доцільним проводити щорічні обстеження психологічного стану осіб, що вивчаються.

Варто зазначити, що крім психологічних проблем особи, які брали участь у збройних конфліктах, як правило, мають і фізичні проблеми, вирішення яких потребує значних матеріальних витрат. Таким чином, для попередження протиправної поведінки таких осіб, у тому числі вчинення злочинів у складі організованих злочинних угруповань, з метою отримання необхідних коштів, держава має гарантувати надання медичної допомоги таким особам безкоштовно. При цьому зазначене має бути не лише задекларовано на папері, а й реально забезпечено шляхом підвищення нагляду з боку контролюючих органів.

Оскільки через професійну деформацію та пережитий стрес під час участі у бойових діях для більшості з таких осіб є характерною агресія та емоційна глухота (що є симптомами вже згаданого посттравматичного стресового синдрому), зазначена група осіб має бути об’єктом попередження насильницьких злочинів, які вчиняються у тому числі й в організованій формі.

Для полегшення роботи правоохоронних органів із розкриття вбивств, у тому числі вчинених на замовлення, а також інших злочинів, характерних для осіб, що брали участь у збройних конфліктах, у складі організованих злочинних формувань, є необхідним створення комп`ютерної бази даних таких осіб із зазначенням їх персональної інформації (у тому числі в яких військах перебував та в якому конфлікті брав участь), фотографією та відбитками пальців. Створення такої бази також може виконувати функцію загальної превенції серед зазначених осіб, як про це вже зазначалося при розробці заходів попередження організованої злочинності серед колишніх та діючих спортсменів.

Стосовно другої підгрупи військовослужбовців – осіб, що звільняються в запас у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України – необхідно зазначити, що заходи спеціально-кримінологічного попередження дещо схожі на заходи щодо працівників правоохоронних органів. Основною є проблема їх адаптації до нового життя поза армією. Для цього недостатньо лише розробки програм із цієї проблеми, а необхідно реальне їх виконання. Однак, як це зазначалося у другому розділі цього дослідження, такі програми або зовсім не фінансуються або їх фінансування є недостатнім, що не дозволяє вирішити проблему адаптації зазначеної категорії осіб. Так, згідно з Державною програмою соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, що підлягають звільненню, та осіб, звільнених з військової служби, на період до 2011 р., протягом 2007–2011 рр. з військової служби планується звільнити майже 60 тис. військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу. При цьому загальний орієнтовний обсяг видатків з державного бюджету на виконання цієї програми становить 21141, 3 тис. грн [57]. З урахуванням кількості військовослужбовців, які потребують перекваліфікації, коштів, запланованих на реалізацію вказаної програми, явно недостатньо.