Реакція зв’язування комплементу (РЗК)

 

Класична реакція зв’язування комплементу вперше була описана у 1901 році Борде та Жангу. РЗК відноситься до непрямих двосистемних гетерологічних 5-компонентних реакцій. У ній беруть участь дві системи АГ-АТ (специфічна, дослідна – антиген + антитіло і індикаторна, гемолітична - еритроцити барана + гемолізин) та комплемент. Комплемент – це складова частина білкової природи свіжих сироваток людини та тварин. У більшій кількості комплемент утримується у свіжих сироватках морських свинок.

РЗК ґрунтується на тому, що при взаємодії в дослідній системі АГ та АТ утворюється специфічний комплекс АГ+АТ, який адсорбує (зв’язує) комплемент. За відсутності специфічної спорідненості між АГ та АТ утворення комплексу не відбувається і комплемент залишається вільним. Проте, процес взаємодії комплементу з дослідною системою є невід’ємним, тому на другому етапі до реакції вводять другу, завідомо специфічну індикаторну гемосистему, яка свідчить про результати РЗК. Якщо у першій системі зв’язування комплементу відбувається (позитивний результат), в індикаторній відзначається відсутність (затримка) гемолізу. Якщо адсорбція комплементу у дослідній системі не відбувається (негативний результат), в індикаторній системі з’являється гемоліз.

РЗК використовується у двох напрямків:

для визначення у сироватках специфічних антитіл при наявності відомих антигенів;

для визначення природи невідомих антигенів за допомогою імунних сироваток, утримуючих специфічні антитіла.

У вірусології РЗК виявляють антигені вірусів і антитіла для ранньої і ретроспективної (після захворювання) діагностики вірусних інфекцій. Також РЗК отримала широке визнання при вивченні розмноження вірусів у організмі тварин, у курячих ембріонах, у культурі тканин. При цьому важливо використовувати парні сироватки, які були взяті у перші дні захворювання і між другим та третім тижнями.

Оскільки вірусні антигени часто утримують, крім вірусу, інші речовини, що здатні зв’язувати комплемент, контролем для них служать антигени з нормальних тканин чи рідин і сироватки нормальних тварин для визначення їх здатності фіксувати на себе комплемент, тобто їх антикомплементарності.

 

3.8.4. Реакція нейтралізації (РН)

 

Реакція нейтралізації широко використовується в вірусології: за її допомогою можна виявити нарощування антитіл у сироватці крові людей, що перехворіли, чи імунних організмів, можна ідентифікувати віруси і визначати їх антигенну структуру.

У РН встановлюється здатність імунної сироватки (антитіл) пригнічувати інфекційні властивості вірусу, тобто його здатність до розмноження у чутливих тканинах. Звичайно РН високоспецифічна, тому що імунна сироватка нейтралізує тільки гомологічні штами вірусу. Однак, у сироватках здорових людей и тварин присутні неспецифічні інгібітори, тому доцільно говорити не про віруснейтралізуючі антитіла, а про віруснейтралізуючу активність сироватки, яка у ряді випадків може бути неспецифічною. Тому при постановці РН необхідно ставити відповідні контролі (перевіряти віруснейтралізуючу активність сироватки до імунізації чи у перші дні захворювання, щоб мати можливість правильно оцінювати результати реакції).

Наявність віруснейтралізуючій активності сироваток людей і експериментальних тварин можна виявити у дослідах на тваринах, на курячих ембріонах і в культурі тканини хоріоналантоїсної оболонки курячого ембріону, якщо вони чутливі до досліджуваного вірусу.

У реакції нейтралізації беруть участь 2 компоненти: вірус та сироватка. РН може бути поставлена у двох варіантах: 1) з’єднують рівні об’ємні кількості одного і того же розведення (чи нерозведеної) сироватки зі зростаючими дозами вірусу; чи 2) з’єднують рівні обсяги різних розведень сироватки з постійною дозою вірусу.

Вірус для РН необхідно попередньо відтитрувати, щоб визначити його граничну біологічну активність. Особливо важливо встановити титр вірусу у випадку, коли у реакції використовують різні розведення сироватки и постійна доза вірусу. Часто при цьому використовують дозу вірусу, рівну 100 чи 1000 LD₅₀.

Вірус нейтралізуючі антитіла накопичуються у період одужання (реконвалесценції), але зберігаються тривалий час. Оптимальні терміни для визначення антитіл у кожному випадку різні і залежать від особливостей імунітету при тій чи іншій інфекції. Наприклад, при грипі кількість віруснейтралізуючих антитіл значно наростає до 3-4 тижня і знижується до 6 місяців; при весняному-літньому енцефаліті вони з’являються тільки через 1,5-2 місяця.

Для отримання достовірних діагностичних даних необхідно досліджувати кратні сироватки, що були взяті у гострому періоді і в період одужання. Сироватки можна зберігати у герметично закритому стерильному посуді при 4 ⁰С.

 

 

Реакція гемаглютинації (РГА) та реакція гальмування гемаглютинації (РГГА)

 

Гемаглютинація – це феномен склеювання еритроцитів унаслідок дії на них різних биологічних агентів, зокрема й вірусів. Гемаглютинуючі властивості виявлені у багатьох вірусів, патогенних для людини. Ці віруси належати до родів Оrthomyxoviridae, Parayxoviridae, Rhabdoviridae, Pоxviridae, Reoviridae, Adenoviridae та ін (табл. 14).

 

Таблиця 14