Основні види лабораторних тварин, що використовуються у вірусології

Тварини	Використання
Миші (білі комерційні)	- для виділення і підтримування ентеровірусів (Коксакі А і В, ЕКХО, поліомієліту), вирусів грипу, сказу, герпесу простого, жовтої лихоманки, кліщового японського енцефаліту, Денге, збудників геморагічних лихоманок – Марбург та Ебола онковірусів;- для визначення онколітичної дії вірусів.
Щури (білі)	- для вивчення латентного носительства вірусів; - для виділення вірусів Коксакі А і В;- для відтворення вірусних захворювань (грип, лейкози і ін.).
Морські свинки (короткошерсті породи: голландська, гімалайська, агуті)	- нативну сироватку для постановки реакції зв’язування комплементу; - ерітроцити для лабораторної діагностики грипу у реакції гемаглютинації; - для виділення вірусу лімфоцитарного хоріоменінгіту;- для лабораторної діагностики рікетсіозів, висипного тифу, вірусу ящура, і ін.
Кролики (шиншила, віденский голубий, віденський білий, білий велетень, шампань, аляска і ін.)	- для отримання різних діагностичних сироваток; - для приготування антирабічної вакцини; - для створення моделей багатьох вірусних захворювань.
Собаки (лайки, вівчарки, такси, дворняжки і ін.)	- для відтворення сказу, кору, коклюшу і ін.
Кішки (короткошерстноъ породи)	- для відтворення енцефаломієліту.
Мавпи (макак резус, макак яванський, зелена мавпа, павіан гамадрил, шимпанзе)	- для вивчення вірусной природи злоякісних новоутворень; - для вивчення гострого розсіянного енцефаліту людини, поліемієлиту, кору, гепатиту В і ін.
Птахи (кури, голубі, гусаки, качки)	- для вивчення онкогенних вірусів.

 

Для експериментів необхідно відібрати добре розвитих, здорових тварин. Їх вирощують у спеціальних розплідниках, а утримують у віваріях. Для виділення вірусів на чутливих до них тваринах відбирають найбільш ефективний метод ураження, враховуючи при цьому вибірковість вірусу до визначеної тканини. Існують різні способи враження лабораторних тварин: підшкірний, внутрішкірний, внутрім’язовий, внутрічеревний, внутрівенний, інтраназальний, інтрацеребральний, враження у скаріфіковану шкіру, у передню камеру ока, у періферічний нерв і ін. За допомогою інфікування вірусвмісним матеріалом организму чутливих тварин вдається відтворити клінічні симптоми інфекції, простежити реакцію цілосного організму на проникнення збудника. Проте не для всіх збудників вірусних інфекцій існують адекватні моделі лабораторних тварин. Крім того, немає можливості на тваринах одержати велику кількість вірусів, що були б очищені від елементів тваринних клітин.

 

Культивування вірусів на курячих ембріонах

 

Використання курячих ембріонів забезпечує стерильність середовища для культивування вірусів, наочність змін, що виникають під їхньою дією. Вперше культивування вірусу на курячих ембріонах здійснив Раус у 1911 р., за що у 1966 р. став лауреатом Нобелевської премії. Широкий розвиток цей метод культивування вірусів отримав після того, як Вудруфф и Гудпасчур у 1931 р. описали враження хоріоналантоїсної оболонки курячого ембріону вірусом курячої віспи. тоїсній оболонці, можливіст використання з цією метою тварин.

У залежності від способу ураження, чуттєвості тканин ембріону до того чи іншого вірусу використовують ембріони різного віку. Наприклад, для культивування вірусов віспи та вісповакцини – 11-14-добові, для вірусів грипу А,В,С - 10-11-добові, для вірусів енцефалітів – 7-8-добові. На 10–14 добових курячих ембріонах з успіхом виділяють віруси паротиту, хвороби Ньюкасла, простого герпесу, Венесуельського ь відтворення інфекції та достатнього накопичення вірусутримуючого матеріалу у рідинах ембріону. Завдяки простоті у використанні, великій чутливості, можливості очистки від домішок і швидкості визначення наявності антигенів вірусів метод культивування вірусів у курячих ембріонах значно полегшив виготовлення вірусних діагностичних і профілактичних препаратів. Крім того, титрування вірусів за допомогою курячих ембріонів є економічновигіднішим, ніж, Західного та східного енцефаломієліту коней та збудники багатьох інших вірусних інфекцій.

Методи ураження курячих ембріонів: на поверхню хоріоналантоїсної оболонки, у амніотичну порожнину, у жовтковий мішок, у мозок ембріону, у тіло ембріону, внутрівенний. Після враження ембріони знову інкубують протягом різного часу (від декількох годин до декількох днів у залежності від швидкості розвитку вірусу у тканинах ембріону).