Загальна характеристика процесу адаптації підприємства

 

Зміна зовнішнього середовища діяльності підприємства та його вплив на їхню діяльність розглядаються як вихідна посилка адаптації підприємства. З метою підвищення рівня економічної безпеки підприємства доцільним є використання процесу адаптації.

Адаптація – це ступінь освоєння нових «правил гри», способів виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства в принципово-іншому зовнішньому середовищі.

Метою адаптації підприємств до факторів впливу зовнішнього середовища є забезпечення максимального рівня економічної безпеки за допомогою підвищення ефективності використання ресурсів, забезпечення балансу інтересів із суб’єктами зовнішнього середовища, зміцнення чи збереження його ринкових позицій.

Адаптація підприємства являє собою багатоступінчастий процес, схема якого наведена на рис. 6.1.

 

Рис. 6.1. Схема адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища

 

Адаптація підприємства до змін зовнішнього середовища може бути параметричною і структурною. Параметрична адаптація припускає зміну параметрів внутрішніх систем підприємства, наприклад, освоєння виробництва нової продукції чи нової технології, зміна ринку збуту чи цінової політики.

Структурна адаптація передбачає зміну самої структури внутрішньої системи підприємства, появу нових підрозділів, реорганізацію чи ліквідацію існуючих. Наприклад, перехід на ринкові умови господарювання в економіці України призвів до упровадження маркетингових служб в організаційно-управлінській структурі підприємств і організацій.

Залежно від ролі і значення адаптаційних елементів, а також готовності до адаптивної реакції можна виділити три моделі поводження підприємств: активного поводження, консервативного поводження, змішаного поводження. Їх характеристика наведена в табл. 6.1.

Таблиця 6.1.

Стан адаптації підприємства залежно від моделі його поводження

Модель поводження	Характеристика поводження підприємства	Стан адаптації
Активне поводження	Пошук і встановлення нових господарських зв’язків: пристосування структури виробництва до вимог ринку; нові підходи в ціноутворенні; пошук інвестицій під нові програми, що дають швидкий ефект; твердий режим економії витрат; активна перебудова організаційної структури управління підприємством	Підприємство готове до адаптації. Темп адаптації високий. Розроблено принципи адаптації, моделі в залежності від характеру змін. Характер адаптації всеосяжний (охоплює всі сфери діяльності підприємства)
Консервативне поводження	Зберігаються традиційні зв’язки, незважаючи на їхню неефективність; залишається незмінною структура випуску продукції; зберігається колишня витратна модель ціноутворення; продовжується фінансування початих інвестиційних програм; практично відсутній режим економії витрат; керівництво намагається цілком зберегти кадровий склад; політика в сфері заробітної плати формується під тиском персоналу; не відбувається змін в організаційні структурі	Підприємство пасивне, його поводження багато в чому інерційне. Відсутні активні кроки на ринку. Проблеми, що виникають, розв’язуються традиційними засобами чи очікується їх рішення на державному рівні. Низький темп адаптації. Моделі адаптації не розроблені. Адаптація носить локальний характер (у окремих підрозділах).
Змішаного поводження	Підприємство не обрало остаточної моделі поводження, використовує ознаки активного і консервативного поводження. Переважають традиційні господарські зв’язки, хоча почався пошук нових підходів. Структура випуску продукції колишня, хоча маються зрушення в асортиментній політиці; зберігається витратна модель ціноутворення; посилюються вимоги до економії витрат; продовжується фінансування прибуткових проектів та скорочується – за збитковими; лишається прагнення до збереження кадрового складу; заробітна плата має характер соціальних виплат; не ведеться перебудова організаційної структури.	Адаптація виборча, тобто залежить від виду і ступеня інтенсивності впливу факторів зовнішнього середовища. Темп адаптації нижчий, ніж на підприємствах з активною моделлю поводження. Маються загальні принципи адаптації. Не розроблена модель адаптації, а встановлені тільки загальні способи поводження підприємства в ринкових умовах.

 

У консервативній моделі поводження підприємства адаптивна реакція має змушений і локальний характер, тобто зміни у діяльності підприємства відбуваються лише тоді, коли воно поставлене перед вибором банкрутства або перетворення.

У змішаній моделі поводження підприємства розроблена не модель адаптації, а тільки її загальні принципи і підходи. Сама адаптація залежить від виду і ступеня інтенсивності впливу факторів зовнішнього середовища: при інтенсивному впливі загальні принципи адаптації реалізуються, а при невисокій – мають поверхневий і несистемний характер.

Залежно від домінуючих факторів впливу усю сукупність адаптивних заходів підприємства можливо поділити на такі групи:

1) адаптація до нововведень;

2) адаптація до змін кон’юнктури ринку;

3) адаптація до соціально-культурних і політико-правових умов.

Кожен вид адаптації передбачає комплекс робіт організаційного характеру.

Адаптація підприємства до нововведень – найскладніший і найбільш трудомісткий вид адаптації, оскільки впроваджені заходи відзначаються широким масштабом, торкаються діяльності практично всіх виробничих підрозділів підприємства, потребують залучення кваліфікованих фахівців, значної інвестиційної підтримки і повинні бути проведені у найкоротші строки.

Етапи процесу адаптації підприємства до нововведень наведені на рис. 6.2.

 

Рис. 6.2. Послідовність адаптації підприємства до нововведень

 

Адаптація до змін кон’юнктури ринку може здійснюватися в залежності від характеру змін. Основні зміни в цій сфері пов’язані із появою нових видів продукції, зростанням або падінням попиту на неї, зміною цінової політики чи посиленням заходів нецінової конкуренції. На рис. 6.3. показано зміни загального характеру, внесені в діяльність підприємства у зв’язку із зміною положення на ринку. Серед цих змін необхідно відзначити такі, як вихід безпосередньо до споживачів продукції (відмовлення від посередників) і створення групи постійних споживачів.

 

Рис. 6.3. Адаптація підприємства до зміни кон’юнктури ринку

 

Адаптація підприємства до соціально-культурних умов передбачає надання допомоги в розвитку здібностей, навичок, кваліфікації працівників, що відповідають умовам конкурентоспроможності на ринку; використання всіх можливостей, створюваних переходом до ринку і формуванням нової системи господарювання з найбільшою вигодою для працівників (зростання заробітної плати, поліпшення умов праці, підвищення рівня організації і кіль кури праці).

Адаптація підприємства до політико-правових умов допускає насамперед створенні інформаційних систем, необхідних для відстеження змін у даній сфері; використання консультаційних послуг кваліфікованих юристів, соціологів і політологів; використання різних форм страхування від ризиків у політико-правовому середовищі.

В процесі адаптації підприємства до впливів зовнішнього середовища виділяють дві складові: адаптивну реакцію і власне процес адаптації.

Під адаптивною реакцією розуміють зміну стратегічних цілей діяльності підприємства чи способів досягнення цих цілей, що істотно впливають на взаємини підприємства з зовнішнім середовищем.

Процес адаптації варто розуміти як внесення змін у функціонування внутрішніх систем і діяльність підрозділів, що супроводжують адаптивну реакцію.

Адаптивна реакція і процес адаптації нерозривно пов’язані один з одним, оскільки адаптивна реакція підприємства втрачає зміст без внесення відповідних змін у внутрішні системи і підрозділи підприємства, а ці зміни доцільні тільки у випадку зміни стратегічних цілей й обраних шляхів з метою їх досягнення.

Адаптивні реакції підприємства розрізняються різноманітністю, отже має місце класифікація їх видів.

За швидкістю реалізації заходів з адаптації виділяють:

- безстрокову адаптацію – не визначену в часі, що здійснюється постійно;

- строкову адаптацію – розраховану на певний строк, при цьому виділяють короткострокову адаптацію із терміном до 3-6 місяців, середньострокову – на строк 6 місяців – 1,5 року, довгострокову – 1,5-2 роки реалізації.

За рівнем і ступенем планування виділяють:

- заплановану адаптацію – що можлива в тому випадку, коли на підприємстві існує модель адаптації і вона протікає за планом;

- спонтанну адаптацію – що здійснюється безмодельно, не базуючись на моніторингу стану зовнішнього середовища, стихійно та не за попередньо спланованими етапами.

За необхідністю інвестиційної підтримки:

- капіталоємка адаптація – що потребує інвестиційної підтримки для повного завершення;

- некапіталоємка адаптація – реалізація якої відбувається за рахунок поточних витрат підприємства, а отже, не має широкого поширення.

За ступенем окупності витрат:

- витратна адаптація – припускає, що адаптація не окупиться або не принесе прибутку;

- прибуткова адаптація – свідчить про можливе одержання прибутку внаслідок пристосування до змін зовнішнього середовища.

Адаптивна реакція підприємства може потребувати фінансової підтримки, при цьому, витрати на адаптацію можуть відшкодовуватись за рахунок витрат виробництва й інвестиційних ресурсів.

Усі витрати, пов’язані з прийняттям і реалізацією рішень по адаптації підприємства поділяються на дві групи: витрати на розробку рішень з адаптації (Вр.а.) і витрати на реалізацію цих рішень (Вр.). Крім такої класифікації витрат використовується також поділ витрат на реалізацію адаптивної реакції (Ва.р.) і витрати на процес адаптації (Ва.). При цьому, доцільно говорити про справедливість рівноваги між цими показниками:

 

Вр.а.+Вр.=Ва.р.+Ва.

(6.1)

 

Збалансованість витрат на адаптацію підприємства є одним з інструментів управління, зокрема, щодо оптимізації ресурсного забезпечення.

Оскільки витрати на адаптацію підприємства мають різний характер, то і їхнє відшкодування здійснюється за рахунок різних джерел (рис. 6.4).

 

 

Рис. 6.4. Джерела покриття витрат на адаптацію

Одні види витрат мають характер інвестиційних і відшкодовуються за рахунок інвестиційних джерел, інші – включаються в собівартість продукції. Так, вартість живої праці, короткострокових позикових ресурсів включається переважно у витрати підприємства. До інвестиційних витрат відносяться розширення обсягу оборотних коштів, підвищення кваліфікації, підготовка і навчання персоналу, організація просування товару, консультації експертів і фахівців.