Ознаки комерційної таємниці та особливості її захисту

У Стародавньому Римі діяв закон, що передбачав покарання у вигляді штрафу за примус чужих рабів до видачі таємниць свого хазяїна. Традиція вести торговельні книги, таємниця яких була різновидом комерційної таємниці, існувала в античному світі. Торговці й банкіри були зобов’язані вести такі книги, відображаючи в них свою діяльність. Дані торговельних книг були конфіденційними й розкривалися винятково для уточнення податків, по справах про спадкування майна, у випадках настання банкрутства або з метою правосуддя. Таким чином, держави ще на різних стадіях свого розвитку створювали закони, які захищали інтереси підприємців, їхніх засновників й учасників від можливого витоку секретів.

Історично склалося так, що комерційно вадливу інформацію визначали різними термінами. У поняття «комерційна таємниця» включали внесення чого-небудь нового в створення матеріальних благ; під «фабричною таємницею» розумівся як предмет патенту (першими ввели Англія, Франція й Німеччина), так і будь-яку особливість виробництва (еквівалент сучасного поняття «ноу-хау»), «торговельну таємницю» становили, наприклад, система місць реалізації товарів, списки постачальників тощо.

Закони Російської імперії містили норми, що передбачали охорону фабричного секрету, торговельної таємниці й таємниці кредитних установ, які були засобами закріплення певного положення підприємства серед конкурентів. Порушення, пов’язані з розголошенням таємниці, попереджались забороною службовцем оголошувати відомі їм таємниці підприємства, недопущенням сторонніх до торговельних книг й іншими заходами. Законодавство передбачало й застосування карних покарань або стягнення збитків по цивільних позовах за подібні порушення.

Правове регулювання системи захисту виробничої й комерційної таємниці царської Росії було скасовано радянською владою у листопаді 1917 р. У СРСР на державному рівні комерційна таємниця довгий час не сприймалася як така і вважалася рудиментом капіталістичного ладу. Уперше про комерційну таємницю й право на її захист згадувалося в статті 33 Закону СРСР «Про підприємства в СРСР». Із здобуттям Україною незалежності починається новий етап формування правового інституту комерційної таємниці.

Відповідно до статті 505 Цивільного кодексу України «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною, у зв’язку з цим має комерційну цінність.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком інформації загальновідомого характеру».

Стаття 155 Господарського кодексу України також частково визначає особливості комерційної таємниці, включаючи останню до об’єктів прав інтелектуальної власності. При цьому стаття 162 цього кодексу визначає повноваження суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Зокрема, «суб’єкт господарювання, що є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. №611 комерційну таємницю підприємства не становлять:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю підприємства або її окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами статистичної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків та обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов’язані подавати перелічені у зазначеній Постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства за вимогою.

Зважаючи на зазначені вище положення, основними правовими ознаками комерційної таємниці є:

1) секретність інформації, яка є комерційною таємницею, полягає в ому, що вона є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

2) комерційна цінність інформації, тобто певну цінову визначеність (вартість);

3) визначеність – або склад і обсяг певних відомостей, що встановлені виключно суб’єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

4) законність – при визначенні складу і обсягу комерційної таємниці має враховуватись діюче законодавство з цього приводу;

5) захищеність – власник інформації повинен вживати належних заходів до охорони інформації, яка є комерційною таємницею;

6) строк правової охорони обмежується часом дії сукупності факторів, коли така інформація: має комерційну цінність, невідома третім особам і до неї немає вільного доступу.

Слід звернути увагу, що правові засади захисту комерційної таємниці від актів недобросовісної конкуренції передбачені статтею 36 Господарського кодексу України та деталізуються у статтях 16-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Відповідальність відповідно до цього нормативно-правового акту наступає за:

1) неправомірне збирання комерційної таємниці (ст. 16);

2) розголошення комерційної інформації (ст. 17);

3) схилення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18);

4) неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19).

Юридична відповідальність виступає засобом захисту комерційної таємниці, яка носить каральний (адміністративна) чи компенсаційний характер (цивільно-правова), але практика підказує, що такий підхід є неефективним, оскільки засоби захисту комерційної таємниці мають виконувати превентивну функцію.

Юридичні особи, винні у скоєнні вищевказаних актів недобросовісної конкуренції несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що накладаються Антимонопольним комітетом або його регіональними відділеннями. Громадяни в цьому випадку несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафів на суму від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того можлива кримінальна відповідальність за цей вид правопорушень, яка визначається судом.

При формуванні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю доцільно діяти в такий спосіб.

ЕТАП 1. Насамперед, із усього переліку інформації, з якою працює підприємець і яка циркулює на підприємстві, необхідно виключити відомості, що становлять державну таємницю (якщо суб’єкт господарювання з такою працює), а також ту, що не є комерційною таємницею згідно постанови КМУ від 09.08.1993 р. №611.

ЕТАП 2. Однозначно до складу комерційної таємниці повинні бути віднесені різні види «ноу-хау»; відомості про винаходи й раціоналізаторські пропозиції, які не захищені авторськими або патентними правами; інформація про факти укладання договорів і їхній зміст.

ЕТАП 3. Особливу увагу необхідно приділити розробці Положення підприємства про комерційну таємницю. Такий документ є основним у системі правового захисту інформації від несанкціонованого доступу. У ньому розкриваються загальні положення у сфері захисту інформації, принципи і процедури розмежування доступу до такої інформації, порядок прийому, реєстрації, інвентаризації й обліку носіїв інформації, що містить комерційну таємницю. У такому Положенні прописується також механізм забезпечення синхронності інформації, що є комерційною таємницею. Рекомендується закріплювати правило, згідно якого сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю з дозволу керівника при обов’язковій наявності письмового запиту. При цьому, такі особи повинні написати розписку про нерозголошення комерційної таємниці або укласти угоду про нерозголошення.

ЕТАП 4. Рекомендується включати також норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудовий договір (контракт) як керівників так і рядових співробітників підприємства. Зобов’язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як записом безпосередньо в тексті трудового договору, так й у вигляді окремого документу, що є додатком до контракту. У випадку розголошення працівником секретної інформації ці документи складуть юридичну основу для залучення такого працівника до відповідальності й стягнення заподіяного збитку.

У договір (контракт) працівника, що допускається до комерційної таємниці або в додаток до нього можуть бути включені зобов’язання:

1) не розголошувати інформацію, що становить комерційну таємницю, яка буде йому довірена або стане відома по роботі;

2) виконувати вимоги наказів, інструкцій, положень по забезпеченню охоронності документів;

3) зберігати інформацію про ділових партнерів підприємства;

4) не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що становить комерційну таємницю підприємства без згоди керівництва підприємства;

5) у випаду спроби сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що становить таємницю, негайно сповістити про це відповідну посадову особу;

6) не використовувати інформацію, що становить комерційну таємницю підприємства для заняття іншою діяльністю, яка є конкурентною та може задіяти шкоди підприємству;

7) негайно повідомляти керівництво про втрату або недостачу носіїв інформації, ключів від режимних приміщень, сховищ, сейфів, особистих печаток тощо, які можуть привести до розголошення комерційної таємниці;

8) у випадку звільнення всі носії інформації, що становлять комерційну таємницю та перебувають у розпорядженні працівника обов’язково передаються посадовій особі підприємства.

Сьогодні практика підприємницької діяльності має немало прикладів, коли працівників поряд із підписанням додатків до договору (контракту) про нерозголошення і недопущення неправомірного використання комерційної таємниці змушують підписувати зобов’язання про відмову працювати після звільнення з підприємства на підприємствах конкурентах протягом періоду. Така практика є небажаною з огляду її неправомірності. Чинне законодавство України гарантує особі право на працю (стаття 45 Конституції України), що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тому, додатковий превентивний захист комерційної таємниці (власне її комерційної цінності) за допомогою обмеження права працівника на працю вважаємо недоцільним. Якщо працівник неправомірно використає відомості, що становлять комерційну таємницю, навіть після звільнення, він нестиме відповідальність в т.ч. передбачену кримінальним законодавством.

ЕТАП 5. Для того, щоб економічні відомості мали статус саме комерційної таємниці, їх необхідно оформити належним чином. Існування комерційної таємниці бажано обумовити в установчих документах, включивши, наприклад, в установчий договір і/або статут підприємства розділ, що регламентує захист комерційної таємниці.

Такий розділ сприятиме розподілу владних повноважень суб’єктів управління підприємства стосовно створення і затвердження переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства.

ЕТАП 6. Правила внутрішнього розпорядку й посадові інструкції осіб, що працюють із комерційною таємницею, а також інструкції про ведення переговорів, роботу з документами повинні містити застереження про комерційну таємницю. Можлива й розробка окремої інструкції щодо нерозголошення комерційної таємниці підприємства.

Основним правилом формування комерційної таємниці підприємства є наступне: суб’єкт підприємницької діяльності (юридична або фізична особа-підприємець) як власники підприємства самостійно формують склад відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок роботи з ними і їхнього захисту.

Підприємець має право вибудовувати власну систему захисту комерційної таємниці. Рівні доступу кожного з працівників до комерційної таємниці можуть визначатися у залежності від посади та функціональних обов’язків. Наприклад, І категорія (найбільш таємна) – для керівного складу, ІІ – для менеджерів середнього рівня, ІІІ – для низової ланки працівників.

Комбінація зазначених вище заходів і документів, що закріплюють комерційну таємницю підприємства може бути різною в залежності від виду діяльності і характеру «таємності» підприємства. Тому представлений алгоритм дій є приблизним і може варіюватися.

Режим комерційної таємниці на підприємстві має будуватись на організаційно-правових засадах, визначених в юридичних документах. Важливо зазначити, що процес оформлення та реалізації режиму обмеженого доступу має бути економічно та юридично обґрунтованим та проводитись у декілька етапів, які логічно витікають один з одного. Основними кроками оформлення правового режиму захисту комерційної таємниці виступають:

- визначення відомостей, що віднесені до комерційної таємниці;

- застосування технічних засобів захисту для цих відомостей;

- визначення переліку посад, що мають повний та обмежений доступ до інформації;

- організація роботи з документами, які містять комерційну таємницю;

- встановлення та реалізація відповідальності персоналу щодо дотримання режиму доступу таємності комерційної таємниці;

- вжиття заходів захисту комерційної таємниці (авторське право, патентування).

Необхідно пам’ятати, що чіткого нормативного регламентування процесу організації та реалізації режиму комерційної таємниці немає. Як вже зазначалося, існує тільки імперативна вказівка на те, що комерційна таємниця має бути «предметом адекватних існуючим обставинам заходів збереження її секретності». Порядок обігу інформації випливає з режиму, що на неї поширено і визначається її власником.