Нормативні правові акти в галузі виконання і відбування кримінальних покарань 1960-1970 рр.

Потреба у виданні загальносоюзного виправно-трудового законодавства як основи для кодифікування відповідного республіканського законодавства стала особливо очевидною вже в процесі обговорення і ухвалення в грудні 1958 р. Основ кримінального законодавства і Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік. На сесії Верховної Ради СРСР, що затвердила ці і інші закони, наголошувалося: «Назріла необхідність розробки загальносоюзних Основ виправно-трудового законодавства і відповідно до них ухвалення виправно-трудових кодексів з тим, щоб в цих законах викласти як загальні принципи радянської виправно-трудової політики, так і конкретні умови, форми і методи перевиховання правопорушників».

Підготовка Основ виправно-трудового законодавства була тривалим і складним творчим процесом по створенню акта, якого ще не знала історія радянського права. Активну участь в ній взяли представники широкої юридичної громадськості, науковці і практики, що виступали з конкретними пропозиціями і зауваженнями в періодичному друці, журналах, на теоретичних конференціях, присвячених проблемам назрілої кодифікації.

Про тривалість і складність розробки нового загальносоюзного закону свідчить той факт, що один з перших варіантів проекту Основ виправно-трудового законодавства був підготовлений вже в 1959 р.

11 липня 1969 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про затвердження Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік». Одночасно із Законом СРСР було затверджено Положення про попереднє взяття під варту.

З ухваленням Основ з'явився ще один важливий законодавчий інструмент боротьби із злочинністю, викорінювання якої партія і уряд вважали серйозною державною і загальнонародною задачею. Основи — це акт, в якому не тільки по-новому було вирішено багато питань виконання покарання, але і дбайливо збережені правові принципи і інститути, вироблені протягом всієї історії розвитку радянського виправно-трудового права і що витримали випробування часом.

12 червня 1970 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці» і спеціальна ухвала про порядок його застосування.^. Президія Верховної Ради СРСР встановила, що при призначенні покарання повнолітній працездатній особі, вперше засудженій до позбавлення волі на строк від одного року до трьох років, суду, враховуючи обставини справи і особу винного, а також можливість її перевиховання без ізоляції від суспільства, може ухвалити рішення про умовне засудження цієї особи до позбавлення волі з обов'язковим залученням на строк призначеного покарання до праці в місцях, які визначалися органами, що відають виконанням вироку.

Умовне засудження з обов'язковим залученням до праці має багато загального з інститутом умовного звільнення з ВТУ з направленням на будівництво народного господарства. Не випадково умовно звільнені і умовно засуджені із застосуванням Указу від 12 червня 1970 р. працювали звичайно разом, в одному і тому ж колективі, на будівництві одних і тих же промислових об'єктів.

Серед нормативних актів, що регламентували різні сторони діяльності виправно-трудових установ, важливе значення мати ухвали Ради Міністрів СРСР. Так, в 1971 р. було передбачено створення виробничих госпрозрахункових підприємств в'язниць на базі існуючих в них виробничих майстерень. З 1 січня 1972 р. для засуджених, працюючих на цих підприємствах, а також зайнятих на роботах по господарському обслуговуванню в'язниць і слідчих ізоляторів, введені умови оплати праці і порядок утримань з їх заробітку, діючі для осіб, що відбувають покарання у виправно-трудових колоніях, причому встановлено, що засудженим, працюючим на госпрозрахункових підприємствах в'язниць, нараховувалося 40%, а зайнятим в господарчому обслуговуванні — 50% їх заробітку. У виховно-трудових колоніях засудженим нараховувалося за виконану роботу 33% заробітку.

Певне значення в регулюванні окремих сторін практичної діяльності ВТУ мали відомчі нормативні акти, підготовлені і видані МВС СРСР відповідно до приписів Основ виправно-трудового законодавства, зокрема: інструкція про організацію в ВТУ загальноосвітнього навчання, затверджена Міністерством внутрішніх справ СРСР і Міністерством освіти СРСР 11 листопаду 1971 г.; рекомендації МВС СРСР по організації прийому новоприбулих засуджених в ВТК і по ритуалу звільнення з ВТК від 3 грудня 1971 р.; положення про начальника загону ВТУ МВС СРСР від 30 грудня 1971 р.; положення про самодіяльні організації засуджених в ВТУ МВС СРСР від 4 лютого 1972 р.

Особливо важлива роль в організації роботи колоній і в'язниць на основі нового виправно-трудового законодавства Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджених МВС СРСР 14 січня 1972 р., узгоджених з Прокуратурою СРСР і введених в дію з 1 квітня 1972 р. Правила внутрішнього розпорядку представляли єдиний для Союзу РСР відомчий правовий акт, з прийняттям якого припинили дію численні накази, інструкції і вказівки МВС Союзу РСР і МВС союзних республік. Як підзаконний акт Правила внутрішнього розпорядку розвивали, доповнювали і конкретизували норми чинного виправно-трудового законодавства, регулюючі окремі питання виконання і відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі.

Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, затверджені 11 липня 1969 р., стали правовою базою для розробки і ухвалення виправно-трудових кодексів в союзних республіках. На Україні, як і в інших республіках, підготовка проекту Виправно-трудового кодексу проводилася при широкій і активній участі представників органів юстиції, судових і прокурорських органів, установ МВС УРСР і вчених-юристів. Велика допомога в доробці і вдосконаленні законопроекту була надана Консультативною комісією юридичного відділу Президії Верховної Ради СРСР, що ретельно ознайомилася в жовтні 1970 р. з одним з останніх варіантів проекту ВТК УРСР. На початку грудня 1970 р. проект ВТК УРСР був обговорений на засіданні Комісії законодавчих проектів Верховної Ради Української РСР, яка після внесення деяких змін, уточнень і доповнень ухвалила рішення про представлення проекту кодексу на розгляд найвищого законодавчого органу республіки.

23 грудня 1970 р. Верховна Рада Української РСР прийняла закон «Про затвердження Виправно-трудового кодексу Української ССР».^. Цим же Законом ВТК УРСР вводився в дію з 1 червня 1971 р.

У зв'язку з введенням в дію Виправно-трудового кодексу УРСР 1970 р. Президія Верховної Ради УРСР Указом від 30 червня 1971 р. визнала такими, що втратили силу з 1 червня 1971 р. низку прийнятих в різні роки законодавчих актів Української РСР, у тому числі і Виправно-трудовий кодекс УРСР 1925 р.

В статтях ВТК УРСР текстуально були відтворені всі основоположні норми загальносоюзного виправно-трудового законодавства і в першу чергу норми Основ виправно-трудового законодавства 1969 р., що визначало принципову єдність змісту всіх республіканських виправно-трудових кодексів.

Виправно-трудовий кодекс УРСР, як і виправно-трудові кодекси інших союзних республік, не тільки відтворював, конкретизував і доповнював відповідні положення загальносоюзного виправно-трудового законодавства, але і самостійно вирішував багато питань виправно-трудового характеру, регулювання яких входило в компетенцію союзних республік.

Видання слідом за Основами виправно-трудового законодавства Виправно-трудових кодексів союзних республік привело до створення стрункої і органічно взаємозв'язаної системи загальносоюзного і республіканського виправно-трудового законодавства, що відповідало тогочасному рівню розвитку правової теорії і практичним задачам боротьби із злочинністю в Радянській державі.

Прийняття Основ виправно-трудового законодавства і виправно-трудових кодексів союзних республік привело до того, що структура радянського виправно-трудового законодавства стала аналогічною структурі радянського кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зайнявши тим самим рівне положення в системі галузей права, регулюючих різні стадії боротьби із злочинністю.