Роль і значення кодифікації кримінального та виправно-трудового законодавства України для організаційно-правових засад діяльності органів та установ виконання покарань.

У той час, коли готувалась редакція проекту ВТК України, відбулися значні реорганізаційні зміни в структурі Народного комісаріату внутрішніх справ України. Правове закріплення реорганізації відбулося 20 вересня 1924 р., коли ВУЦВК та уряд УСРР спільною постановою затвердили «Положення про НКВС». Відповідно до завдань, що покладалися на наркомат, встановлювалася його організаційна структура.

Структурно виправно-трудовий відділ складався із загального відділення, адміністративно-пенітенціарної інспекції та виробничо-господарської інспекції.

6 жовтня 1925 р. проект ВТК УСРР був заслуханий на засіданні Раднаркому України, а 12 жовтня ─ на об'єднаному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР, які ухвалили рішення про представлення проекту на розгляд та затвердження черговій сесії ВУЦВК. 23 жовтня 1925 р. 2 сесія ВУЦВК ІХ скликання затвердила Виправно-трудовий кодекс УСРР, прийнявши постанову «Про надання чинності Виправно-трудовому кодексові УСРР», в якій було визначено строк надання чинності ВТК - з 15 листопаду 1925 р.

У Виправно-трудовому кодексі України знайшли своє відображення найважливіші положення з питань застосування кримінального покарання, закріплені в Основних засадах кримінального законодавства СРСР і союзних республік, що були прийняті 30 жовтня 1924 р. Основні засади кримінального законодавства СРСР і союзних республік визначили зміст поняття заходів соціального захисту судово-виправного характеру, до яких відносились: об’ява ворогом трудящих з позбавленням громадянства СРСР та вигнання за межі СРСР назавжди; позбавлення волі з суворою ізоляцією; позбавлення волі без суворої ізоляції; примусові роботи без позбавлення волі; обмеження в правах; видалення за межі СРСР на встановлений строк; вигнання за межі союзної республіки або окремої місцевості із забороною проживання в тих або інших місцевостях (заслання та висилання); звільнення від посади; заборона займати визначену посаду, займатись видом діяльності або промислом; громадський осуд; конфіскація майна; штраф; попередження тощо. Заходи соціального захисту застосовувались з метою попередження злочинів, позбавлення суспільно-небезпечних елементів можливості вчиняти нові злочини, а також здійснення виправно-трудового впливу на засуджених.

Структуру ВТК України 1925 р. складали «Загальні положення» та 21 глава: Центральні і місцеві органи виправно-трудової справи; Розподільні комісії; Спостережні комісії; Види виправно-трудових установ (ВТУ); Порядок прийому ув'язнених до виправно-трудових установ; Класифікація ув'язнених; Загальні правила утримання ув'язнених у виправно-трудових установах; Заходи дисциплінарного впливу у виправно-трудових установах;Правила утримання в трудових сільськогосподарських, фабрично-заводських і ремісничих колоніях; Правила утримання ув'язнених в перехідних трудових будинках; Правила утримання в ізоляторах спеціального призначення; Організація робіт у виправно-трудових установах; Культурно-просвітницька робота у виправно-трудових установах;Медико-санітарна частина у виправно-трудових установах;Втечі ув'язнених; Про застосування зброї особами, які належать до складу адміністрації, нагляду і варти виправно-трудової установи; Вибуття ув'язнених з виправно-трудової установи;Організація допомоги ув’язненим і особам, які звільняються виправно-трудових установ; Організація примусових робіт без утримання під вартою; Реформаторіуми і правила утримання в них неповнолітніх правопорушників; Про порядок допуску до виправно-трудових установ УСРР осіб, які не належать до службового складу таких.

Піддавши аналізу статті Виправно-трудового кодексу України та правові норми, які в них знаходилися, можна відзначити наступні положення, які складають його історико-правове значення.

ВТК УСРР остаточно встановив і закріпив основні принципи радянського виправно-трудового права, визначив його основні завдання в умовах соціалістичного будівництва: встановлення і здійснення системи виправно-трудових заходів з метою пристосування злочинних елементів до умов вільного право слухняного життя; побудова системи ВТУ; організація відповідного режиму в них; доцільна організація і застосування примусових робіт без утримання під вартою.

Виправно-трудовий кодекс України узагальнив поняття системи ВТУ, до якої, за змістом статті 2, відносились: перехідні трудові будинки, трудові сільськогосподарські, ремісні і фабрично-заводські колонії, які повинні були розміщуватись переважно за межами міст. Кодекс прямо вказував на необхідність реорганізації в тому ж напрямку існуючих виправно-трудових установ, замість тюрем, що залишилися від колишнього часу, чим довів остаточну відмову від тюремної системи.

Уперше в Україні було на законодавчому рівні визначено, що суспільно-корисна праця є основним засобом виправлення осіб, які вчинили злочини і були засуджені судами до кримінального покарання у вигляді позбавлення волі.

Значним надбанням ВТК України 1925 р. було закріплення в діяльності ВТУ такого поняття як прогресивна система, відповідно до якої ув'язнені знаходились в різних умовах відбування покарання, поліпшення або посилення каральних елементів яких прямо залежали від особливостей особистості злочинця, його соціального становища, змісту судового вироку, причин і мотивів злочину, поведінки у ВТУ, успіхів в трудовій діяльності та навчанні. Саме для цього була створена система ВТУ різних видів і, крім цього, встановлювався порядок розподілу засуджених на розряди.

7.4.2. Особливості нормативно-правового регулювання діяльності місць позбавлення волі після ухвалення ВТК УСРР (1925 ─1929 рр.)

Зміни у виправно-трудовому законодавстві України після ухвалення ВТК УСРР 1925 р. були викликані необхідністю приведення деяких його норм у відповідність із загальносоюзним законодавством, а також подальшого поліпшення організації виконання і відбування покарань, пов'язаних з виправно-трудовою дією. Хоча Виправно-трудовий кодекс Української СРР достатньо повно і чітко регламентував порядок та умови виконання і відбування кримінальних покарань, як пов’язаних із позбавленням волі, так і примусових робіт без утримання під вартою, зрозуміло, що висвітлити в одному документі всі різноманітні питання, що виникали в процесі життєдіяльності виправно-трудових установ, було неможливо. У зв'язку з цим в Україні після ухвалення ВТК видається ціла низка нормативно-правових актів виправно-трудового характеру, що продовжили правотворчу, зокрема законодавчу, діяльність у цій галузі.

НКВС УСРР приділив серйозну увагу забезпеченню ретельного і грамотного застосування норм Виправно-трудового кодексу.

Дуже напружена ситуація в місцях позбавлення волі України склалась на кінець 1925 р. із кадровим забезпеченням.

З метою забезпечення нормального функціонування виправно-трудових установ на території України 25 листопада 1925 р. постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів УСРР був затверджений «Статут служби у виправно-трудових установах», який вступив в дію з грудня 1925 р. Статут визначав умови проходження служби особами адміністративно-стройового складу виправно-трудових установ та органів управління, до яких, згідно з Додатком до статті 1 Засад Статуту, відносилися начальник Виправно-трудового відділу НКВС УСРР, його заступник, інспектори ВТВ, окружні інспектори виправно-трудових інспекцій, начальники ВТУ, їх заступники та помічники, старші, окремі та молодші наглядачі. В Статуті також передбачались загальні права та обов’язки адміністративно-стройового складу місць ув’язнення, порядок призначення їх на посади, переводів на інші посади, надання відпусток, усунення та звільнення з посад, а також подавався перелік дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування відповідними посадовим особами.

На підставі вимог «Статуту служби у виправно-трудових установах» ВТВ НКВС УСРР була розроблена «Інструкція про службу робітників адміністративно-стройового складу Виправно-трудових установ УСРР» від 11 травня 1926 р., яка вже детально регламентувала посадові права і обов’язки співробітників місць позбавлення волі.

Таким чином, в 1925-26 рр. Виправно-трудовим відділом НКВС УСРР, керівництвом місць позбавлення волі були проведені значні організаційні заходи для підвищення рівня культурно-просвітницької роботи, що дозволило їй стати дійовим інструментом ідеологічного впливу на ув’язнених, активним засобом їх виправлення і перевиховання, актуальність якого цей напрямок діяльності ВТУ не втратив і сьогодні.

У перші роки після прийняття Виправно-трудового кодексу 1925 р. НКВС УСРР разом з іншими державними інституціями була проведена певна робота для уточнення і розвитку окремих положень ВТК, а також тих напрямків діяльності місць позбавлення волі, які не були регламентовані кодексом. Факт прийняття в Україні Виправно-трудового кодексу та впровадження в практику необхідних заходів для здійснення закріплених ним положень, дозволяє зробити висновок, що становлення радянського виправно-трудового права на території України загалом отримало своє завершення, і також були створені необхідні умови для його подальшого розвитку.

7.4.3. Завдання та нормативно-правові засади діяльності органів та установ виконання покарань України за часів перших п’ятирічок та у передвоєнний період (1929 ─ 1939 рр.) – підпитання пропонується для самостійного опрацювання курсантами.

Висновки з теми.

1. Прийняття ВТК УСРР 1925 р. було об’єктивно необхідним у той історичний період. Ця необхідність була зумовлена нагальною потребою об’єднання в єдиному нормативно-правовому акті всіх постанов, циркулярів та інших документів, які були видані різними державними органами і визначали порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, а також виконання керівних положень Основних засад кримінального законодавства СРСР та союзних республік 1924 р. ВТК УСРР певною мірою враховував передові досягнення пенітенціарної науки, що знайшло своє відображення в гуманному відношенні до ув’язнених, визначенні і чіткій регламентації порядку забезпечення їх прав і свобод.

ВТК УСРР 1925 р. відіграв вирішальну роль у становленні і розвитку українського виправно-трудового законодавства, і, незважаючи на подальші зміни і доповнення, юридично продовжував діяти до 1960 р. хоча фактично його дія припинилась у середині 30-х років минулого сторіччя.

2. Період 1925-1930 рр. визначався активним пошуком шляхів та методів забезпечення єдності принципів діяльності та структурної побудови системи органів та установ виконання кримінальних покарань у межах Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР. Але зміни в економічному і соціально-політичному становищі в країні та республіці не давали змоги чітко визначити та організаційно закріпити структуру та функціонування виправно-трудових відділів та виправно-трудових установ НКВС УСРР.

3. Аналіз розвитку організаційно-правових основ системи виконання покарань в Україні доводить, що на початку 30-х років відбувся перехід від принципів виправлення засуджених в умовах соціально-корисної праці до більш широкого використання жорсткіших форм покарання, в якості яких виступали тюремне ув’язнення, утримання у виправно-трудових таборах, колоніях. Кримінально-виконавча система країни стала однією з головних ланок репресивного апарату держави, яка була задіяна для проведення широкомасштабних репресій в 1937-1938 рр. Цьому сприяла і система пенітенціарного законодавства, що зазнала негативної деформації в середині 30-х років. Виправно-трудовий кодекс УРСР 1925 р. вже не відповідав дійсності, законодавство в цій галузі практично не поповнювалось новими нормами. Натомість розвивалась відомча нормативна діяльність. Починаючи з 1935 р. виправно-трудове законодавство почало витіснятись наказами, інструкціями та розпорядженнями, що видавались по лінії Наркомату внутрішніх справ.

4. Загальна кількість репресованих в Україні в другій половині 30-х років визначається в 5 млн. чоловік. З них 2-2,5 мільйони були запроторені до тюрем і таборів на термін від 25 років і менше, а 350-400 тисяч загинули. Все одно, незважаючи на природну погрішність всіх наведених даних, необхідно зазначити, що від репресій постраждали мільйони українців. Але неможливо визначити кількісними показниками тих збитків, які були нанесені Україні в період «великого терору». Репресивно-каральна діяльність Народного комісаріату внутрішніх справ України була основою його функціонування в другій половині 30-х років. Отже, НКВС УРСР в передвоєнний період шляхом посилення силового тиску на суспільство сприяв встановленню в республіці режиму тоталітаризму, попрання прав та свобод громадян, послаблення юридичної захищеності особи.

8.1. Тема 6. Особливості функціонування системи органів та установ виконання покарань України у передвоєнний період, за часів Великої Вітчизняної війни та її відновлення у повоєнний період (1939 – 1970 рр.

Мета заняття.

· Розкрити особливості пенітенціарної системи України в роки Великої Вітчизняної війни.

· Охарактеризувати відновлення пенітенціарної системи України в повоєнний період.

План лекції (розрахунок навчального часу)

№ п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ.
1.	Особливості пенітенціарної системи України в роки Великої Вітчизняної війни.
2.	Відновлення пенітенціарної системи України в повоєнний період. – підпитання пропонується для самостійного опрацювання курсантами.
	Висновки
	Разом:

Література.