Особливості відновлення системи місць позбавлення волі на території Україні у 1917-1921рр. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості відновлення системи місць позбавлення волі на території Україні у 1917-1921рр.



Як у центрі в жовтні 1917 р., так і на Україні в березні квітні 1919 р. створення нової радянської системи керівництва і контролю за діяльністю місць позбавлення волі почалося з ліквідації тюремних інституцій попередньої влади, і звільнення чиновників колишнього Міністерства юстиції Директорії. На початку квітня 1919 р Народний комісаріат юстиції України прийняв постанову "Про ліквідацію всіх відділів колишнього Міністерства юстиції". "Всі, до цього часу не ліквідовані відділи колишнього МЮ, — говорилося в ст 36 Постанови, -вважаються ліквідованими з 30 березня цього року". На службі були залишені лише працівники архітектурного підвідділу Головного управління місцями ув'язнення і склад конвойної охорони. Слідом за підвідділами колишнього МЮ та губернськими тюремними інспектурами були ліквідовані також і всі губернські та повітові комітети Товариства піклувального про тюрми, а їх капітали передані в розпорядження місцевих каральних підвідділів, які щойно почали утворюватися, хоча постанова про організацію в структурі юридичних відділів губернських, міських і повітових виконкомів тюремно-каральних підвідділів була прийнята ще в лютому 1919р.

Але після ліквідації попередньої тюремної системи органам юстиції України належало багато що зробити, щоб перебудувати організацію виконання кримінальних покарань на цілком нових засадах, тобто змінити сам характер покарання у виді позбавлення волі. Слід було визначити політичну і теоретичну основу розв'язання практичних задач організації виконання і відбування покарання, місце каральних органів в системі механізму нової держави, поєднати кримінальне покарання із завданням виправлення правопорушника, спробувати відновити в суспільстві гуманне ставлення до засуджених.

Слід зауважити, що Рада Народних Комісарів України в своїй нормотворчій діяльності, що повинна була забезпечити чітке функціонування пенітенціарної системи, постійно продовжувала діяльність, спрямовану на визначення основних принципів, які мали стати засадами нової кримінально-виконавчої політики. Наслідком цієї роботи була ціла низка декретів - «Про впорядкування впровадження справ про осіб, які утримуються під вартою» від 1 березня 1919 року та «Про дострокове звільнення» від 21 березня 1919 року.

Ідеологічним підґрунтям вирішення цих багатопланових завдань стали ленінські директиви про заміну позбавлення волі обов'язковою працею із збереженням свободи, а в'язниць — виховними установами.

Задача створення засад нової кримінально-виконавчої політики вимагала не лише створення якісно нових форм і методів впливу на засуджених, але і необхідної матеріально-технічної бази в місцях ув'язнення. Виконання цієї задачі було пов'язано із значними труднощами, що визначалися умовами розрухи і дезорганізації народного господарства в Україні.

Особи, які були засуджені до покарання у виді позбавлення волі, повинні були відбувати покарання в старих тюремних будівлях, не пристосованих для нових вимог.

Як правило, тюремні приміщення в значному ступені були зруйновані, а наявні знаходилися в антисанітарному стані, майно їх частково було знищене або пограбоване. Великі складнощі відчувалися в матеріально-побутовому забезпеченні ув'язнених, особливо це стосувалось централізованого постачання продуктів харчування, білизни, ліків тощо. Потрібні були рішучі організаційно-правові заходи на державному рівні. Так, зокрема, декрет РНК УСРР від 28 травня 1919р. «Про недоторканність тюремного майна» визначив правові засади державної власності на тюремне майно.

Паралельно з відновленням старої і створенням нової матеріально-побутової бази тюремних установ продовжувалась діяльність із визначення та застосування основних засобів виховного впливу на ув'язнених. Вивчення циркулярів НКЮ, звітів і доповідей місцевих органів юстиції і інших архівних матеріалів свідчить, що обов'язкове залучення ув'язнених до праці і навчання їх ремеслу розглядалися в якості найважливішої основи виправлення і перевиховання осіб, засуджених до позбавлення волі.

Перші місяці після встановлення влади Рад на Україні ознаменувалися підготовкою ряду нормативних актів, головною метою яких була спроба визначити і узагальнити основи правового регулювання відбування позбавлення волі. На початку травня 1919р. у своїй доповіді «Про основні принципи розробки Статуту про осіб, що утримуються під вартою та Тюремної інструкції» начальник Центрального ТКВ НКЮ УСРР Брольницький зауважив, що для правильної розробки Статуту і Тюремної інструкції необхідно звернутись до усіх сторін нового життя, піддати корінній реформі увесь старий тюремний лад.

В кінці травня 1919р. в тюремно-каральному відділі НКЮ УСРР вже був розроблений проект «Статуту про осіб, що утримуються під вартою».

16 травня остаточний варіант Основних положень Статуту був складений До його структури входило 15 розділів

1 Положення про центральне і місцеве управління місцями позбавлення волі.

2 Мета поміщення осіб, які перебувають під слідством, і засуджених у місця позбавлення волі.

3 Постановка робіт у місцях позбавлення волі.

4 Культурно-освітня діяльність.

5 Лікарсько-санітарна частина.

6 Патронаж.

7 Про задоволення релігійних потреб в'язнів.

8 Постачання місць ув'язнення різного роду довольством.

9 Розподіл в'язнів за категоріями.

10 Заходи заохочення і покарання.

11 Внутрішній розпорядок у місцях ув'язнення.

12 Положення про фінансову частину управління місцями ув'язнення.

13 Про відділ законодавчих передбачень при ЦТКВ.

14 Про організаційно інструкторський відділ ЦТКВ.

15 Декрет про організацію корпусу конвойної і тюремної охорони.

Вже один перелік розділів свідчить про те, що в статуті мали бути відображені не лише організаційні принципи керівництва місцями ув'язнення, а й завдання місць позбавлення волі, основні форми впливу на засуджених, інші питання.

Хоча проект Статуту не був прийнятий, він не втратив свого історико-правового значення, тому що свідчить про порівняно ранню спробу органів юстиції на Україні узагальнити і оформити в єдиному правовому акті основні засади кримінально-виконавчої політики, яка повинна провадитись в життя.

Не менш важливе значення мала розробка НКЮ України Тимчасового положення про центральний і місцеві тюремно-каральні відділи УСРР, яке було підписане наркомом юстиції 7 серпня 1919р.

Однак процесу створення нової тюремної системи, як і взагалі процесу державотворчості на теренах України перешкодив військовий похід на Москву Добровольчої армії А. Денікіна. Майже півроку на більший частині території Україні панував режим військової диктатури, і лише після поразки денікінської армії з'явилася можливість продовжити роботу по відновленню, закріпленню і подальшому розвитку радянської державності на Україні.

Після відновлення радянської влади, ситуація в Україні потребувала відновлення та подальшої розбудови центральних органів виконавчої влади держави для підвищення ефективності їх функціонування.

Подальше реформування кримінально-виконавчої системи України продовжувалось безпосередньо Народним комісаріатом юстиції через Центральний тюремно-каральний відділ НКЮ. Першим значним етапом на цьому шляху стало прийняття НКЮ Тимчасового положення «Про осіб, засуджених до громадських примусових робіт без позбавлення волі», яке вперше в новітній історії України встановлювало самостійне кримінальне покарання, що не було пов'язане з позбавленням волі, але одним із обов'язкових елементів якого було надання на засуджену особу постійного виправно-трудового впливу під час відбування покарання.

Свідченням дотримання НКЮ України генеральної лінії комуністичної партії у відношенні до правопорушників, зміст якої полягав у тому, що суспільно-корисна праця є одним з найважливіших засобів виправлення і перевиховання засуджених, стало прийняття 18 квітня 1920р. НКЮ УСРР постанови «Про відміну розподілу місць ув'язнення на розряди по тяжкості покарання і про перейменування 'їх в будинки примусових громадських робіт», підписаної Народним комісаром юстиції Є. Терлецьким.

Після створення апарату управління місцями позбавлення волі і реорганізації тюрем в БГПР НКЮ України організував перевірки стану місць ув'язнення, а також майна, що їм належить. Звітні дані НКЮ УСРР за 1920р. показали, що до революції на території України розміщувалося близько 120 тюрем та інших місць ув'язнення, частина яких під час період революційних подій та військових дій була зруйнована.

Певна кількість місць ув'язнення була віднесена до категорії дрібних і органами радянської влади закрита, у зв'язку з повною непридатністю для виконання завдань виправно-трудової політики

Наслідком цих перевірок була розгорнута Центральним каральним відділом НКЮ УСРР широка діяльність з видання нормативно-правових актів, що регламентували діяльність виправно-трудових установ. Ці акти мали форму інструкцій або циркулярів, більша частина яких присвячувалася питанням режиму, організації праці і культурно-просвітницької діяльності в місцях позбавлення волі.

На початку 1920 р. перед НКЮ УСРР дуже гостро постала проблема забезпечення осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, продуктами харчування. Саме цим пояснюється створення на Україні нового типу виправно-трудових установ — сільськогосподарських (або землеробських) колонії.

4 липня 1920р. в Положенні Всеукркомпраці «Про примусове залучення осіб, не зайнятих суспільно-корисною працею» вперше зустрічається назва нового виду виправно-трудових установ - табори примусових робіт, до яких розподілялись особи, які злісно ухилялись від суспільно-корисної праці, спекулянти та особи з кримінальним минулим. Але вже 12 жовтня 1920 р. була прийнята постанова СНК УСРР «Про табори примусових робіт», яка значно розширила коло осіб, що могли бути направленими до цих таборів, а також перелік державних органів, за рішеннями яких особа могла бути направлена до цих виправно-трудових установ.

Велику турботу уряду УСРР викликала проблема підліткової злочинності, напряму пов'язана з безпритульністю та економічними негараздами в країні. Перед НКЮ України в 1921 р. було поставлене завдання створення таких виховних установ, які б забезпечували задачу виправлення неповнолітніх злочинців на основі залучення їх до суспільне корисної праці, загальноосвітнього і професійного навчання при суворому дотриманні встановленого для вихованців гуманного режиму. У лютому 1921р. Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову «Про організацію реформаторіумів» (для неповнолітніх), відповідно до якої Наркомату юстиції було запропоновано організувати в найкоротший строк на території України п'ять реформаторіумів при губернських каральних відділах в містах Києві, Одесі, Миколаєві, Чернігові і Полтаві, а шостий, в якості показового, при НКЮ в м. Харкові; відповідно на Народний комісаріат освіти України покладалася підготовка педагогів для.

Таким чином, на початку 1921р. система виправно-трудових установ УСРР включала в себе будинки громадських примусових робіт (БГПР), реформаторами для неповнолітніх правопорушників, трудові землеробські (сільськогосподарські) колони, що знаходилися у віданні НКЮ, табори примусових робіт під управлінням НКВС України.

Враховуючи катастрофічні соціально-економічні проблеми, комуністична партія на X зїзді в березні 1921р. приймає рішення про перехід до нової економічної політики, яке і визначило подальші напрями діяльності виправно-трудових установ, а також розвиток норм виправно-трудового права у всіх існуючих тоді радянських республіках, зокрема в Українській СРР.

У цей же період продовжувалась правотворча діяльність державних інституцій, спрямована на подальшу регламентацію діяльності місць позбавлення волі, переважно у відношенні до визначених категорій злочинців, а також порядку і умов відбування покарань. У 1921р. НКЮ УСРР були видані циркуляри про боротьбу із злочинцями-рецидивістами, в яких підкреслювалося, що виправлення рецидивістів можливе лише в умовах довгострокового позбавлення волі, поєднаного з примусовими роботами, при суворій ізоляції їх в особливих камерах «з обов'язковим відділенням осіб, які відбувають покарання, від тих, хто утримується під вартою в порядку попереднього слідства».

Важливим етапом на шляху подальшої розбудови тюремної системи України став Перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, який відбувся 19 січня 1922р. в м. Харкові. З'їзд прийняв цілу низку рішень, які визначили перспективи діяльності місць позбавлення волі, насамперед, про доцільність зосередження місць ув'язнення в східних районах республіки, що пояснювалося необхідністю включити виправно-трудові установи УСРР до активної участі у відродженні промислових об'єктів Донбасу, а також про необхідність розвивати виробничу базу майстерень БГПР, наближаючи їх до типу фабрично-заводських, з поступовим переведенням на самоокупність.

У зв'язку з необхідністю встановлення єдиного типу місць позбавлення волі, скорочення кола суспільне небезпечних діянь, за здійснення яких винні особи підлягали напряму в табори примусових робіт ЗО січня 1922р. РНК УСРР прийняла постанову «Про скасування концтаборів».

У серпні 1922р. на Україні був прийнятий перший Кримінальний кодекс. Кримінальний кодекс не тільки чітко визначив систему кримінальних покарань, а також розкрив юридичний зміст кожного виду покарання. В ст.34 КК УСРР, до речі дослівно відтворюючої текст ст.34 КК РРФСР 1922р., підкреслювалося, що позбавлення волі призначається на термін від 6 місяців до 10 років і відбувається в таких місцях позбавлення волі, як виправно-трудові будинки, трудові сільськогосподарські і ремісничі колонії і перехідні виправні будинки. Слід зазначити, що КК УСРР не просто формально змінив назву існуючих місць позбавлення волі, а юридично закріпив фактичні зміни, що відбулися в кримінально-виконавчій політиці України, підтвердив її майже повне наслідування російського досвіду.

Подальший розвиток системи виправно-трудових установ в республіці характеризувався в цей період продовженням скорочення їх чисельності. Лише в Київській губернії з п'ятнадцяти наявних виправно-трудових будинків в 1922р. було закрите вісім.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 106; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.107.255 (0.091 с.)