Основи виправно-трудового законодавства 1969 р. і Виправно-трудовий кодекс УРСР 1970 р.».

Розвиток і вдосконалення як загальносоюзного, так і республіканського виправно-трудового законодавства, що становило юридичну основу діяльності установ і органів виконання покарань, характеризувалося прийняттям наступних найважливіших правових актів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1973 р., у зв'язку з відповідними змінами загальносоюзного кримінального законодавства, в Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік було внесено низку змін, що стосувалися категорій засуджених, підлягаючих триманню на тому або іншому режимі ВТУ. 5 червня 1973 року відповідні зміни були внесені в ст.ст. 14, 17, 18 Виправно-трудового кодексу Української РСР. В липні 1974 року Управління виправно-трудовими установами МВС Української РСР було перетворено в Головне управління виправно-трудовими установами МВС УРСР.

Найважливіші зміни законодавства, регулюючого питання боротьби із злочинністю, були здійснені в 1977 році. 8 лютого 1977 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла низку актів кримінально-правового і виправно-трудового характеру. В цьому ж напрямі внесені відповідні зміни в кримінальне і виправно-трудове законодавство України указами Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 року.

Правові акти, прийняті в лютому і березні 1977 року, були пронизані ідеями послідовного скорочення застосування покарання у виді позбавлення волі і подальшої гуманізації виконання заходів кримінально-правового впливу на засуджених. З їх виданням система виправно-трудових колоній була доповнена новим видом ВТУ — виправно-трудовою колонією для осіб, що вчинили злочини з необережності.

За режимних умов колонії-поселення, що з'явилися ще в 1963—1964 рр., новий (для того часу) вид колоній-поселень, введений в 1977 році, нічим не розрізнялися, будучи ВТУ відкритим типом.

З ухваленням нових норм суду було надано право зараховувати за певних умов час роботи засудженого в колонії-поселенні в загальний трудовий стаж, а також передбачені короткострокові виїзди засуджених за межі місць позбавлення волі.

Значними за своїм змістом було доповнення кримінального і виправно-трудового законодавства, що стосувалося умовного засудження до позбавлення волі і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням осудженого до праці. У зв'язку з ухваленням в 1977 році нових правових актів була дещо розширена можливість застосування умовного засудження до позбавлення волі (ст. 232 Основ кримінального законодавства, ст. 251 КК УРСР) і умовного звільнення з місць позбавлення волі (ст. 442 Основ кримінального законодавства, ст. 522 КК УРСР), а порядок виконання цих заходів став регулюватися виправно-трудовим законодавством.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 року Основи виправно-трудового законодавства доповнені новим розділом «Порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці» (розділ 3-а). Відповідний розділ був включений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 23 березня 1977 року в ВТК УРСР (розділ 3-а, глава 13-а). Статті, що містилися в цих розділах, визначали порядок направлення засуджених до місця обов'язкового залучення до праці, правове положення осіб, умовно засуджених і умовно звільнених та ін. Проведення виховної роботи з засудженими було покладено як на адміністрацію, трудові колективи і громадські організації по місцю роботи засуджених, так і на співробітників спецкомендатур, що були органом виконання вироку.

Законодавче впорядкування питань виконання умовного засудження і умовного звільнення з обов'язковим залученням засудженого до праці вимагало проведення певних перетворень в системі органів внутрішніх справ, що відали виконанням покарань.

Слідом за створенням у складі МВС СРСР Головного управління по виконанню покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, влітку 1977 роки у складі МВС Української РСР було встановлено відповідне п'яте управління, на яке було покладено організаційне керівництво установами і органами, що відали виконанням покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Відповідні перетворення були здійснені в обласних управліннях внутрішніх справ.

Законодавчі акти, прийняті в 1977 році, служили яскравим виразом приведення у відповідність до гуманних начал застосування і виконання кримінальних покарань, вдосконалення методів і засобів виправлення і перевиховання засуджених з метою їх якнайшвидшого залучення до чесного трудового життя. В нових законодавчих актах кримінально-правового і виправно-трудового характеру знайшли своє віддзеркалення глибокі соціально-політичні зміни в країні, що отримали 7 жовтня 1977 р. закріплення в новій Конституції СРСР, а в 1978 р. — Конституції УРСР.

Тогочасне законодавство, у тому числі виправно-трудове, не тільки було приведено у відповідність з Конституцією СРСР 1977 р., але і отримало подальший розвиток, що свідчило про те, що «по самій своїй суті законодавчий процес вимагав постійного вдосконалення».

9.6. Вдосконалення виправно-трудового законодавства після його кодифікації. – підпитання пропонується для самостійного опрацювання курсантами.

Висновки з теми.

Законодавчі акти, прийняті в 1977 році, служили яскравим виразом приведення у відповідність до гуманних начал застосування і виконання кримінальних покарань, вдосконалення методів і засобів виправлення і перевиховання засуджених з метою їх якнайшвидшого залучення до чесного трудового життя. В нових законодавчих актах кримінально-правового і виправно-трудового характеру знайшли своє віддзеркалення глибокі соціально-політичні зміни в країні, що отримали 7 жовтня 1977 р. закріплення в новій Конституції СРСР, а в 1978 р. — Конституції УРСР.

Тогочасне законодавство, у тому числі виправно-трудове, не тільки було приведено у відповідність з Конституцією СРСР 1977 р., але і отримало подальший розвиток, що свідчило про те, що «по самій своїй суті законодавчий процес вимагав постійного вдосконалення».

10.1. Тема 8. Організаційні та структурні зміни в системі органів та установ виконання кримінальних покарань на території України (1970 – 1991рр.)

Мета заняття.

· Надати характеристику органам і установам виконання покарань на території України в 1970-х рр.

· Надати характеристику органам і установам виконання покарань на території України в 1980-х рр.

План лекції (розрахунок навчального часу)

№ п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
	Вступ.
1.	Органи і установи виконання покарань на території України в 1970-х рр.
2.	Органи і установи виконання покарань на території України в 1980-х рр. – підпитання пропонується для самостійного опрацювання курсантами
	Висновки
	Разом:

Література.

10. 1.3.1. Законодавчі і інші нормативні акти України.

1. Конституція України. 1996 р.

2. Виправно-трудовий кодекс УРСР.

3. Кримінальний кодекс УРСР.

10. 1.3.2. Навчальна література.

1. Бадира В. А., Денисов С. Ф., Денисова Т. А., Мінаєв М. М., Хащев В. Г. Кримінально - виконавче право: Навчальний посібник / За ред.. Т. А. Денисової. - К.: Істина, 2008. - 420 с.

2. Богатирьов І. Г. Кримінально-виконавче право україни: Підручник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «правова єдність», 2008-352с.

3. Богатирьов І. Г., Лісіцков О. В., Кримінально-виконавче право України: Підруч. Модульно-рейтинговий курс для студентів, курсантів та слухачів вищ. юридич. навч. закл. 3-4 рівнів акредитації. – 2 – ге вид. – К.: ВД Дакор, 2014. – 376 с.

4. Гель А. П., Семаков Г. С., Яковець І. С. Кримінально - виконавче право України: Навчальний посібник / За ред.. проф.. А. Х. Степанюка. - К.:Юринком Інтер, 2008. - 624с.

5. Григор‘єв О.М., Іваньков І.В., Іваньков О.І., Олійник О.І. Кримінально-виконавча система України: історія і сучасність. Навчальний посібник. За ред. В.В. Дрижака. Чернігів.: ЧЮК ДДУПВП, 2013. – 264 с.

6. Ігор Іваньков, Анатолій Чайковський. Історико- правовий аналіз діяльності органів і установ виконання покарань на території України (кінець 19- середина 20 сторіччя): Монографія., за заг. ред. докт. юрид. наук. проф. І. Г. Богатирьова.- Бровари: ХмЦНТЕІ, 2010,-208 с.

7. Кримінально-виконавче право України. Загальна та Особлива частини: підручник / А. П. Гель, О. М. Литвинов, І. С. Яковець та ін.; за заг.ред. д.ю.н., проф. О. М. Литвинова. – К.: ВД «Дакор», 2015. – 556 с.

8. Кримінально-виконавче право: підручник/ В. В. Голіна, А. Х. Степанюк, О. В. Лисоєд та ін..; за ред.. В. В. Голіни і А.Х. Степанюка._Х.:Право, 2011. – 328с.

9. Кримінально- виконавче право України: Підручник / О. М. Джужа, І. Г. Богатирьов, О. Г. Колб, В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Джужи.-К.: Атіка, 2010- 752 с.

10. Кримінально-виконавче право України (схеми і таблиці): навч. посібник / А.А. Васільєв, Д.Ю. Гуренко, Д. Ю. Кондратов та ін.; за заг. ред. О. В. Лісіцкова, О. М. Литвинова та Є. Ю. Бараша; наук. ред.. О. М. Бандурка. – Х.: Тім Пабліш Груп, 2012. – 210 с.

11. Кримінально-виконавче та кримінальне право у запитаннях та відповідях: навчально-методичний посібник / Іваньков І. В., Боднар І. В., Лазаренко В. В., Майборода І. А. – Чернігів: Чернігівський юридичний коледж ДПтСУ, 2015. – 108 с.

12. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України / І. Г. Богатирьов, О. М. Джужа, О. І. Богатирьова, Є. М. Бодюл та ін.; pа заг. ред. докт. юрид. наук, проф. І. Г. Богатирьова.-К.:Атіка, 2010.-344с.

10. 1.3.3. одаткова література.

1. ВЧК-ГПУ: Документы и материалы / Под ред. Ю.Г.Фельштинского.– М.: Гуманитарная литература, 1995. – 272с.

2. История государства и права Украинской ССР. В 3-х т. - К.: Наук, думка, 1987.

3. История милиции Украинской ССР. В документах и материалах / Под ред. П.П.Михайленко. – К., 1969. – Т.1. – 883с.

4. История советских органов государственной безопасности / Под ред. В.М.Чебрикова. – М.: Высшая школа КГБ, 1977. – 639с.

5. История советской милиции: В 2 т. – М.: Академия МВД СССР, 1977. – Т.2. – 338с.

6. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432с.

7. Кульчицький B.C. та ін. Історія держави і права України: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1996. - 294 с.

8. Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник / Под общей ред. А.Н.Яковлева. – М.: МФД, 1997. – 352с.

9. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1997. – 525с.

10. Лунеев В.В. Преступность в СССР: Основные тенденции и закономерности // Советское государство и право. – 1991. – №8. – С.90-97.

11. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія Української державності. - Львів, 1995.

12. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. - К.: Генеза, 1999. – Т.3.

13. Фролов Ю.А. Организационно-правовые преобразования системы учреждений и органов, исполняющих наказание, в Украинской ССР. – К., 1984. – 100с.

14. Хрестоматія з історії держави і права України / В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький. – К.: Ін-Юре, 2012. – Т.2. – Ч.2. - 516с.

15. Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 23с.

16. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: Особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – 608с.

17. Шевченко А.Є. Становлення і розвиток української міліції // Схід. – 1998.– №4(21). – C.56-61.

10. 2. Порядок проведення заняття

10. 2.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

На початку заняття лектор називає тему, ознайомлює присутніх з метою лекції її практичною значущістю для діяльності викладача.

Вирішує організаційні питання заняття (перевірка наявності курсантів по групах або персонально та їх готовності до заняття: наявність зошитів для конспектування, ручок тощо);

Ознайомлює курсантів з рекомендованою навчальною літературою.

Оголошує план лекції (навчальні питання).

Ознайомлює з навчальною літературою, нормативно-правовими документами та науковими джерелами для самостійного опрацювання курсантами.

10. 2.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

Після вступного слова викладач називає навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання систематизує навчальний матеріал і доводить його до присутніх.

Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності курсантів може ставити перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання лектор робить висновок і переходить до наступного питання. Заняття закінчується заключним словом лектора.

10. 2.3. Заключна частина лекції

Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання слухачів. Визначає ступінь досягнення мети заняття; завдання щодо підготовки до наступного заняття і рекомендує літературні та інші джерела для самостійної роботи

10.3. Вступ:

Вивчення основних періодів становлення та розвитку криміналь­но-виконавчої системи і законодавства на території України можна віднести до ряду першочергових завдань вітчизняної науки кримі­нально-виконавчого права.

Вивчення основних періодів створення і розвитку на теренах України у період 1970-1990 років кримінально-виконавчої системи надає дуже цікавий матеріал для переосмислення сучасного стану пенітенціарної системи України.

Знання історії створення і розвитку пенітенціарної системи того часу, аналіз помилок, які були допущені органками влади того часу, використання їх позитивного досвіду дасть нам можливість уникнути серйозних проблем на сучасному етапі будівництва кримінально-виконавчої системи України.