Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

Сутнісною ознакою сучасного світогосподарського розвитку є глобалізація.

Глобалізація (від фр. global - планетарний, всеосяжний) - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.

Поняття «глобалізація» увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію.

Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних і культурних факторів.

Революція в галузі інформаційних технологій, формування трансконтинентальних оптико-волоконних ліній, інтерактивних інформаційних мереж, використання новітніх комунікаційних засобів (супутникового телебачення, комп’ютерів, факс-зв’язків. Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень), дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання й відтворення інформації) уможливили:

- формування глобальної інформаційної інфраструктури та інтеграцію інформаційних ресурсів усіх рівнів, обсягів, масштабів;

- безпрецедентне зростання мобільності фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів і об'єднання географічно роздрібненого світу в систему, яка функціонує в режимі реального часу;

- уніфікацію та упорядкування міжнародних потоків інформації, створення програмних засобів підтримки глобальних баз даних і забезпечення легкого доступу до них;

- формування мережевої логіки взаємовідносин і розвиток «мережевої культури», заснованої на пріоритетності горизонтальних зв'язків як базової структури глобального господарства;

 

Рис. Загальна характеристика процесу глобалізації

Рис. Фактори глобалізації

- комплексну автоматизацію управлінської діяльності та різке зниження трансакційних витрат на рівні національних економік і світового господарства в цілому.

Згідно з концепцією глобалізації відомого західного дослідника Маршалла Маклюена (1911-1980), формування глобальної інформаційної інфраструктури викликало віртуальне звуження світової цивілізації та формування «глобального села» (global villiage)¹ - нової технологічної, соціально-економічної і політичної системи в еволюції цивілізації.

Найважливіші соціально-економічні передумови глобалізації:

- подальша інтернаціоналізація економіки, посилення її транснаціоналізації та нормування мандрівних інтернаціональних відтворювальних ядер, які перетворюють цілі країни у країни-системи, здатні контролювати величезні господарські зони;

- формування міжанклавного (міжкорпоративного) поділу праці в глобальному масштабі та становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом;

- деконцентрація виробництва, пов'язана зі зниженням частки стандартизованих масових товарів і зростанням обсягу індивідуального, гнучкого, диверсифікованого виробництва, заснованого на новітніх технологічних укладах;

- крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкової системи господарювання у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;

- лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо.

Рис. Генезис глобальної інтеграції

Форми вияву глобалізації:

- становлення загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, мережевих інформаційних технологій, світової комунікаційної системи та технологічних макросистем у сфері виробництва, транспорту і зв’язку;

- інтенсифікація міжнародних трансакцій, розвиток електронної комерції, становлення ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового зняття бар’єрів у торгівлі, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;

- бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу на основі поєднання ринкових і мережевих комп’ютерно-комунікаційних технологій;

- різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій.

Характерною ознакою глобалізації стала фінансова революція, пов’язана з еквітизацією світової економіки (від англ. equities - звичайні акції) на основі розширення глобальної фондової капіталізації;

- зростання відкритості та взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо;

- становлення єдиного світового виробництва на основі розміщення складових виробничо-збутового процесу в різних країнах та інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопрофільних транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, їх об’єднань тощо);

- виникнення нових глобальних економічних суб’єктів (транснаціональних корпорацій, регіональних об’єднань, міжнародних організацій, містмегалолісів, неурядових організацій, громадських рухів, світових фінансових центрів, інтеграційних угруповань, спілок видатних особистостей) та нових форм ринкової поведінки (глобальних стратегій, нових методів конкурентної боротьби, глобальних мереж, об’єднань, поглинань, стратегічних альянсів);

- міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних, фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх і «світових» цін тощо;

- уніфікація ведення бізнесу, втілення «мережевої логіки» взаємовідносин у світовому масштабі, реструктуризація діяльності фірм на основі гнучкого мережевого принципу;

- формування нової системи глобального управління; зростання кількості наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових і неурядових міжнародних організацій;

- інформаційно-культурне зближення народів, поширення єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, принципів і норм поведінки, універсалізація культури тощо;

- сформування специфічних інтересів і нових суперечностей, порушення рівноваги світової екосистеми і загострення глобальних проблем.

У сучасній науковій літературі виокремились два основні підходи до визначення хронологічних меж глобалізації,

Фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

- перша хвиля (1870-1914 рр.), яка досі не перевершена, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32 %, водночас міграція охопила 10 % населення;

- друга хвиля (1950-1970 рр.) пов’язана з відновленням рівня міжнародних зв'язків до попереднього стану після руйнації у двох світових війнах. За цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 р., кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, становив 11 %;

- третя хвиля (починаючи з 1970р.) започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22 %.

На думку багатьох дослідників, довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов’язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів. При цьому глобалізаційні хвилі, які включають інтеграційні (зближення, взаємодії, взаємопереплетення і взаємопроникнення) та диференційні (примноження багатоманітності, урізноманітнення, плюралізації) процеси, уможливлюють оновлення форм, змісту та механізмів глобалізації, не впливаючи на її поступальний розвиток. Згідно із зазначеним підходом розрізняють такі цикли глобалізації:

I. Античний цикл (VIII ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.), який включає:

- хвилю диференціації (VIII-IV ст. до н.е.);

- хвилю інтеграції (III ст. до н.е. – ІІ ст.. н.е.).

II. Середньовічний цикл (III-XIII ст. н. е.), який включає:

- хвилю диференціації (III-У ІІП ст. н. е.);

- хвилю інтеграції (VIII-XIII ст. н. е.).

ІІІ. Цикл Нового часу (XIV-XXI ст.), який включає:

- хвилю диференціації (XIV-XVIII ст.);

- хвилю інтеграції (XIX-XXI ст.).

У межах цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, деякі дослідники виокремлюють:

- колоніальну глобалізацію як наслідок великих географічних відкриттів XV-XVI ст.;

- повільну еволюційну глобалізацію, яка тривала до кінця XIX ст.;

- прискорену глобалізацію XX ст.

Є також підхід, згідно з яким процес глобалізації поділяють на такі етапи:

- повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);

- структурну глобалізацію, пов’язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина XIX - 80-ті роки XX ст.);

- послідовну глобалізацію (сучасний етап).

Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітній процес, який бере початок у XX ст. (останній чверті XX ст.), хоча і є органічно пов'язаним із загальнішим прогресом інтернаціоналізації. Аргументуючи свою думку, прихильники зазначеного підходу звертають увагу на такі риси:

- до XX ст. міжнародна економіка ґрунтувалася на відносинах між країнами, водночас світова економіка XX ст. спирається на мережу зв'язків, які пронизують господарства окремих країн;

- якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВП світу до XX ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними;

- новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичайне розуміння експорту капіталу;

- транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.

Таким чином, глобалізація є багаторівневим, багатовимірним, нерівномірним, складним і суперечливим процесом, який відіграє системоутворювальну роль у формуванні спільного загальнопланетарного господарства.

Аналізуючи глобальні перетворення, що відбуваються у сучасному світі, вітчизняні та зарубіжні дослідники розрізняють глобальні вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) і горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні та ін.) трансформації.

Глобалізація економіки - це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес закономірних якісних перетворень світової економіки, що відбуваються на основі усуспільнення виробництва та поглиблення інтеграційних процесів у результаті безпрецедентного зростання і прискорення міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталів, широкого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо.

За умов глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

- формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних ядер, планетарного охоплення світової економіки впливом транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, розвитку довгострокових виробничих зв’язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність, переходу від фордистської моделі економічного розвитку, характерної для індустріального суспільства XX ст., до постфордизму, заснованому на новітніх мережевих зв’язках;

- кардинально змінюється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи збільшення виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов’язані з експортом товарів і послуг;

- змінюються спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвиненими країнами;

- якісно перетворюється фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу;

- зростають роль і значення глобального капіталу, який не може бути однозначно зарахований до жодного національно-державного утворення; інтенсифікуються його територіальна експансія та функціональна диверсифікація, сформуються віртуальні ринки глобального капіталу, засновані на новітніх інформаційних і фінансових технологіях;

- посилюється орієнтація розвинутих економік на розширення всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

- інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Глобальна економіка - якісно новий етап розвитку світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісний глобальний організм, утворений гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею.

Рис.. Функціональні блоки глобальної економіки

Глобалізація єскладною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях.

Сучасні дослідники широко використовують так званий індек глобалізації, розроблений журналом «Foreign Policy» спільно з консалтинговою компанією «А.Т. Kearney». Цей показник характеризує рівень глобалізації окремої країни на основі врахування таких показників:

1) рівня економічної інтеграції країни, що визначається на основі аналізу даних щодо руху товарів, послуг, капіталів, частки країни в міжнародній торгівлі, відкритості національної економіки, зіставлення внутрішніх і світових цін;

2) рівня інтенсифікації грошових потоків, що визначається на основі аналізу обсягів і спрямованості прямих іноземних інвестицій, портфельного капіталу, надходжень від іноземних інвестицій тощо;

3) рівня політичної інтеграції, що визначається з урахуванням участі країни в міжнародній дипломатичній діяльності, системі міжнародної безпеки, членства в міжнародних організаціях, участі в міжнародних миротворчих місіях і т. ін.;

4) рівня особистих контактів за межами країни, що визначається на основі аналізу обсягів міжнародного туризму, міжнародних телефонних зв’язків, грошових переказів та інших міжнародних трансферів;

5) рівня поширення Інтернету, що визначається на основі врахування кількості користувачів, інтернет-хостів та безпечних провайдерів.

 

 

Рис. Рівневі вияви глобалізації

Передумови для становлення України як процвітаючої незалежної держави:

1. Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продуктами харчування.

2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.

3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат, різноманітна й мальовнича природа.

Механізм зовнішньоекономічних зв’язків - сукупність конкретних форм зв’язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Стратегічна мета у сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграція народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:

- формування повноцінної ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

- використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

- перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв’язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків передбачають вирішення трьох основних блоків проблем:

формування необхідної законодавчої бази;

створення відповідного економічного середовища;

розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку.

До завдань перспективного характеру відносяться:

залучення іноземних інвестицій у ті сфери матеріального виробництва та інфраструктури, які їх гостро потребують;

запозичення зарубіжного досвіду в галузі організації виробництва й управління ним;

отримання передових технологій, ноу-хау, ліцензій;

підвищення якості продукції і створення конкурентного середовища;

підвищення кваліфікації персоналу, що працює на СП;

розвиток експортноорієнтованого сектора економіки і збільшення експорту продукції.

До числа поточних завдань, що їх намічалося вирішити з допомогою СП, відносяться:

часткова ліквідація дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг;

залучення іноземної валюти в країну, а також її одержання завдяки нарощування експорту;

збільшення високооплачуваних робочих місць.