Штучні валюти, запроваджені для міжнародних розрахунків

СПЗ – «спеціальні права запозичення» - створена у 1969 р. МВФ колективна валютна одиниця з метою перетворення її в головний резервний актив МВФ, альтернативний золоту і долару.

СПЗ застосовують для встановлення паритетів і курсів валют. Свого головного призначення їй виконати не вдається.

Європейська валютна система (1979 р.) запровадила свою валютну одиницю - ЕКЮ, яка виконувала функції: міри вартості (засобу для встановлення курсів валют шляхом прирівнювання до неї курсів національних європейських валют) і засобу платежу в міжнародних розрахунках.

З посиленням інтеграційних процесів ЕКЮ поступилася місцем ЄВРО (1999 р. - початок запровадження). Ця валюта покликана виконувати всі функції повноцінних грошей.

Конвертованість валюти - здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти.

Режими конвертованості

Повна конвертованість - можливість вільно здійснювати (без будь-яких обмежень) усі валютні операції фізичним та юридичним особам.

Часткова конвертованість - передбачає певні обмеження на обмінні валютні операції, які за вимогами МВФ не повинні стосуватися платежів за поточні міжнародні операції.

Зовнішня конвертованість - надання повної свободи іноземним фізичним і юридичним особам щодо здійснення валютних операцій.

Внутрішня конвертованість - надання права здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту тільки фізичним і юридичним особам даної країни.

 

Міграція населення і світовий ринок праці. Сутність і причини, форми і тенденції розвитку міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

Рис.. Причини міжнародної міграції робочої сили

Тенденції розвитку ММРС:

- поширення міграційних процесів робочої сили практично на всі країни світу;

Рис. Форми міжнародної міграції робочої сили

- головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;

- активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;

- посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

- пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

- виникнення нової форми міграції робочої сили - міграції науково-технічних кадрів;

- посилення тенденції «втеча умів» із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

- утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

- зростання частки «молодої міграції»;

- розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою СІЛА і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.