Дискурс постмодерну: головні риси.

 

Постмодернізм - основний напрямок сучасної філософії, мистецтва і науки. "Постмодерн" - це визначення епохи, яка наступила слідом за модерном, яка є його запереченням і подо-ланням. По суті, "пост-модерн" - це значить "пост-захід". Епоха модерну, з його культом утилітарної раціональності, наївною вірою в прогрес, плоским сайєнтизмом, поклонінням техніці, перетворенням людини в одномірну "людину економічну", - це сутність Заходу. За-перечення всіх цих атрибутів модерну, що несе в собі постмодерн, - це заперечення глибинних основ західної цивілізації.

Загальний характер пост-модерну представляє сутнісну характеристику розвитку людської цивілізації. Цей культурний напрямок прийнято умовно називати «постмодерном Сходу» (чи «постмодерном різноманітності»), на відміну від «постмодерна Заходу» (чи «универсалистского постмодерна»). Якщо «постмодерн» Заходу являє собою «кінець історії» і екстравагантне накладання безсми-слових внутрішньо різнорідних етичних масивів при відсутності ціннісного центра, то «постмодерн Сходу» являє собою:

- повернення до синтетичного, інтегрального стилю, що відтворює на новому історичному рівні цілісність, властиву традиційним суспіль-ствам;

- відмовлення від «расистського», «супрема-тистского» поділу культур на «розвинуті» і «нерозвинені», «прогресивні» і «архаїчні», на «цивілізовані» і «нецивілізовані». Кожна куль-тура повинна оцінюватися в системі координат, властивих їй самій, а не якіїсь абстрактній зовнішньій моделі, що претендує на істину в останній інстанції.

Постмодернізм став провідником нового постіндустріального суспільства, що змінило чи, принаймні, змінює на Заході традиційне буржуазне індустріальне суспільство. У цьому новому суспільстві самим цінним товаром стає інформація, а колишні економічні і політичні цінності - влада, гроші, обмін, виробництво - стали піддаватися деконструкції.

Постмодернізм виник як криза класичного мо-дернізму наприкінці 1930х рр. Уперше пост-модернізм став філософським поняттям після виходу в світ і широке обговорення книги французького філософа Жан-Франсуа Лиотара "Постмодерністська доля", у якій він крити-кував поняття метарозповіді, чи метаісторії, тобто влади єдиної стратегії, парадигми - нау-кової, філософської чи художньої.

В постмодернізмі панує загальний мікс і насмішкуватість над усім, одним з його голов-них принципів стала "культурна опосередко-ваність». Інший фундаментальний принцип постмодернізму - відмовлення від істини. Німецький філософ Вольфганг Вельш: "Пост-модернізм, - пише він, - це та історична фаза, за якої радикальний плюралізм стає реальною і загальновизнаною ознакою соціального жит-тя... Він невіддільний від справжньої демо-кратії".

Проти економічного монізму ліберальної політекономії висувається концепція еко-номічного плюралізму. На практиці це означає, що світова економічна система складається з окремих суверенних господарських одиниць, що розвиваються за своєю внутрішньою логікою і не можуть бути оціненими виходячи з якоїсь загальної теорії. Так само як неможливо довести на підставі абстрактних критеріїв перевагу однієї культури над іншою, так само неможливо обґрунтувати перевагу однієї системи господарювання над іншою, оскільки це означало б перекреслення самобутньої економічної історії кожного конкретного народу і держави.

Економічний плюралізм цієї моделі на госпо-дарському рівні відбиває принцип многопо-лярности.

 

Філософія Київської Русі.

Якісно нового змісту набуває філософська думка у Київській Русі. Становлення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Суттєвий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі у 988 р. Ця історична подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література, завдяки чому Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Але здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через християнських авторів і в християнській "обробці". Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, яка підпорядкована теології.

Християнство було відоме лише вузькому колу духовної еліти суспільства. Основна маса населення Русі продовжувала вірити у тра-диційних язичницьких богів Це призвело до того, що філософія Київської Русі на перших порах свого розвитку мала перш за все про-світницький характер, її основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснювати народу основні положення християнства і християн-ської філософії. Саме тому давньоруські ав-тори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань тощо.

Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ста-виться людина в етико-моральному світлі, її почуття і розуміння світу. Основою про-блемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблема-тика. Розвиток філософської думки у Київсь-кій Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори цер-ковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.

Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започаткував митрополит Іларіон, який у 1051 р. написав вже згадуваний твір "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розглядаються проблеми сенсу людського життя, свободи людини у світі на основі християнських догматів.

Філософія Київської Русі охоплює період з ХІ ст. - ХІV ст. Найбільш ранньою оригінальною пам’яткою цієї доби слід вважати "Слово про закон і благодать" Іларіона. Закінчується цей період в середині ХІV ст., із втратою незалежності Галицько-Волинським князів-ством, культура якого безпосередньо розви-вала здобутки Київської Русі. Впродовж цього періоду філософія існувала як сукупність філософських ідей, які структурували світо-гляд і відображалися у всьому масиві резуль-татів культурно творчості. Тобто філософія ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі ХІІ ст. є Кирило єпископ Туровський. Творчість Кирила безпосередньо

пов’язана з грецькою культурою, перш за все з візантійською, а через неї - і з античною спадщиною. Кирило Туровський обґрунтовує позицію християнського антропо-центризму, згідно якої кожна людина, як пра-ведник, так і грішник, є предметом Божої уваги. Виходячи з такої позиції, Кирило обґрунтовує співвідношення тіла і душі, яка є однією з центральних у творчості мислителя.

Розглядаючи історію давньоруської філо-софії, не можна обійти і її гносеологічні про-блеми. Серед них значне місце займає про-блема значення серця в пізнанні і житті люди-ни. Підкреслюючи роль розуму, давньоруські мислителі не заперечували і значення почуттів та волі в пізнавальній діяльності людини, вищою метою якої є досягнення спілкування, злиття з божественною істиною. Серце є цен-тром, завдяки якому людина приєднується до вищого, сакрального світу. Серце - як та ланка, яка зводить воєдино розум, почуття і волю людини. Саме виокремлення ролі серця сут-тєво вплинуло на подальший розвиток україн-ської філософської думки, однією з своєрідних рис якої стало зосередження уваги на розробці “філософії серця”, перш за все у творчості К.Транквіліона-Ставровецького, Г.Сковороди, П.Юркевича.

У філософії як складової культури періоду Київської Русі відображаються переважно дві суперечності давньоруського суспільства: бо-ротьба трудящих проти соціального гноблення та міжусобиці в панівному класі суспільства Ці теорії соціального примирення звернені передусім до сфери моралі, адже виховання кожної людини в дусі принципів любові, мило-сердя і терпіння має привести до мирного і дружнього соціального життя (мабуть, це зву-чить актуально й для сьогодення в Україні).

У розвиток соціально-філософської думки цього періоду значний внесок зробили численні “Патерики”, особливо знаменитий “Києво-Печерський патерик”, в яких формується етичний ідеал української культури.. Саме в цей період зростає інтерес до окремої особистості, до особливостей її внутрішнього світу та своєрідності життєвого шляху. Про-блема добра і зла поєднується з проблемою святості і гріховності людини, з поняттям плоті і душі, тіла і духу.

За часів Київської Русі виникають перші спроби осмислення історії та її сенсу, долі та призначення батьківщини, ролі християнства в історії, співвідношення необхідності (тобто “закону”) та свободи (“благодаті”).