Соціально-філософські погляди Д.Донцова.

Відчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку справив глибокий аналітик і дуже своєрідний мислитель Дмитро Донцов (1883-1973).

З-під пера мислителя вийшла низка праць; деякі з них стали засадами українського націоналізму. Всі ці праці позначені пристрас-ною аргументацією, динамізмом, ерудицією, інтелігентністю, переконливістю. Крізь усі праці послідовно проведена ідея самостійної, сепаратистської української держави. У філо-софському плані Д.Донцов сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до думки, що в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає у тому, щоби своїми фанатизмом та силою волі змусити народ стати рішучим та незламним. Досить очевид-ним постає спорідненість думок Д.Донцова ідеям радикального ніцшеанства. Посилаючись на Ф.Ніцше, Д.Донцов засуджує "товариськість" як слов'янську рису, а натомість закликає: "Бути невблаганним і твердим до себе, щоб бути невблаганним і твердим до ворожих спільнот, і сил зовнішнього світу, і власної спільності".

Отже, політична філософія Донцова ґрун-тується на двох основоположних принципах — принципові «інтегрального націоналізму» та принципі національної еліти. Нація, націо-нальна ідея, українська національна ідея були об'єктом розгляду Донцова в багатьох його творах. Самі по собі ці ідеї були і лишаються актуальними. Тому позитивним моментом політичної філософії Донцова е постановка цих проблем. Проте тлумачення їх нерідко викликає заперечення. З його тези про анта-гоністичну боротьбу між націями, в якій одержують перемогу сильніші і панують над слабкішими, випливали далеко не про-гресивні політичні висновки.

Викликає заперечення і його концепція національної еліти, яка, по суті, повторює відому теорію про героїв і натовп, про пасивний натовп й активних володарів його.

 

120. „Філософія переживання” Л.Українки.

 

Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мо-вляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосере-джена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки.

Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:

- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплю-ються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);

- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, пись-менниця розглядає проблему вибору. Філо-софія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);

- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не змо-жуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Од-нак якщо названі мислителі розглядали ці по-няття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних сто-сунків людей.

„Лісова пісня” – достатньо пізній твір пое-теси. Проте варто наголосити, що натяки на філософське осмислення навколишнього світу у Лесі виявлялися ще в дванадцятирічному віці. Саме тоді вона написала свого першого вірша „ Ні волі, ні долі у мене нема, лишилась тільки надія сама” (1892). Незабаром вийшли її збірки „Думи і мрії” (1899), „Відгуки” (1902). У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, в якій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, ос-новними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги.

Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні своїх ми-стецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом.