Поняття природи (суспільство як частина природи).

Природа це усе те, що існує, Всесвіт, у якому суспільство є часткою природи та сукупність умов існування людської спільноти.

Однією з найважливіших проблем соціальної філософії с суперечлива взаємодія суспільства й природи. Усебічна оцінка кризових явищ у взаємодії суспільства й природи, теоретичне обгрунтування заходів, необхідних для підтримки природи в здоровому стані (який сприятиме розвитку життя), — саме з головних завдань соціальної філософії» а разом з нею й соціальної екології, яка в розв'язанні власних завдань спирається на теорію взаємодії суспільства й природи.

У філософії» поняття «природа» має три основні аспекти визначення: по-перше, використовується для позначення походженні предмета, його першопричини, сутності; по-друге, це поняття використовується для позначення форм існування матеріального світу, на противагу духовним явищам і феноменам культури; потрете, природа є об'єктом дослідження природознавства. Розкривають зміст категорії природи такі поняття, як біосфера, географічне середовище, ноосфера.

Біосфера — сфера існування живих організмів (оболонка Землі, наповнена життям). Це цілісний взаємозв'язаний організм, який охоплює рослинний, тваринний, підводний і надводний світи.

Географічне середовище — частина неживої природи й біосфери, з якою людина безпосередньо взаємодіє і яка є умовою існування людства в певний історичний період.

Ноосфера — сфера взаємодії суспільства та природи, в межах якої розум стає головним чинником розвитку.

23. Взаємодія природи і суспільства.

Взаємодія суспільства і природи має певну історію, позначену складністю, суперечливістю представлених учень, ідей, концепці. Відомо, що в первісному суспільстві людина була майже повністю «розчинена» в природі, характерною рисою відносин «людина — природа» було одухотворення природи. Первісна людина не протиставляла себе природі, була її частиною, хоча загалом природа була ворожою їй силою, і тому виникла потреба встановити гармонійні відносини, аби уникнути зла з боку природи.

Розв'язання проблеми взаємодії природи й суспільства було запропоновано в добу античності. Античні філософи вважали, що сама природа як ідеал досконалості містить Логос — еталон організації життя, і тому сприймалась як найкраща форма життя. Матеріальне виробництво використовувало лише деякі «безпосередньо» виокремлені з природи предмети й засоби виробництва, що не порушувало на планетарному рівні рівномірного характеру взаємодії «людина — біосфера». Природа й людина в античному світі були неподільні як космічне ціле.

У епоху Середньовіччя християнство вважало природу уособленням матеріального («гріховний низ», який протистоїть нематеріальному духу). Матеріальна природа не вічна, мінлива, над нею стоїть незмінний і вічний дух. Людина, яка розвивала свої духовні сили, мала не зливатися з природою, а навпаки, прагнула керувати нею. Головною ідеєю Середньовіччя щодо природи було не злиття з нею, а піднесення над нею. У епоху Відродження вчені знову звернули увагу на цінність античних ідеалів тлумачення природи й усього матеріально-природного як уособлення гармонії та досконалості. Новий час породив феномен науки, природа стала об'єктом наукових досліджень. На зміну пізнавальному ставленню до природи прийшло практичне. Була висунута теза про необхідність підкорення природи, панування над нею, якого можна досягти за допомогою використання наукових знань.

Використання науково-технічних засобів виробництва (складних знарядь праці та машин) значно обмежило можливість природи впливати на людину (суспільство), водночас антропогенний вплив людини на природу подвоївся. Природа стала сприйматися не як самостійна реальність, а як сировинний додаток щодо задоволення людських потреб. Науково-технічна революція в сотні разів збільшила можливості негативного антропогенного впливу, що призвело до гострих проблем в екологічній сфері, які трансформувалися в екологічну кризу.

Людина, створюючи все нові і нові засоби оволодіння природою, втратила не лише цілі й зміст цього процесу, а й почасти інстинкт самозбереження. Антропогенний вплив веде до повної ліквідації біосфери й водночас природного середовища існування людини як виду.

 

24. Форма буття людини.

 

Учення про буття отримало назву «онтологія», а сама проблема буття стала однією з найголовніших у філософії. Онтологія дає відповіді на такі питання, як походження світу, його універсальні зв'язки, основні характеристики і закони розвитку. Становлення філософії розпочалося з вивчення проблем буття. Давньоіндійська, давньокитайська, антична філософії цікавилися насамперед онтологією, намагаючись у межах своїх можливостей дати відповідь на питання: «Як існує світ?», «Які особливості існування буття?», «Що є основою (першопричиною) існування світу людини?». Філософські роздуми над цими питаннями створили одну з перших філософських картин світу, визначили форми ставлення людини до навколишньої дійсності.

1 Картина світу — конкретно-історична сукупність світосприйняття та світовідчуття, що передбачає як раціонально-понятійні, так і чуттєво-образні аспекти сприйняття та оволодіння світом. Картина світу формується на основі висхідних світоглядних настанов (міфологічних, релігійних, філософських, наукових тощо). Вона дає змогу усвідомити світ як складно організовану та структуровану систему, в якій людині відведені певне місце та роль. Найважливішими компонентами картини світу є простір, час, причина, доля, взаємозв'язок частини й цілого, чуттєвого й трансцендентного тощо. У сукупності ці концепти визначають своєрідну «сітку координат», завдяки якій окремі представники певної культури сприймають та усвідомлюють своє місце в світі.

Поняття «буття» ввів у філософію давньогрецький філософ Парменід (V ст. до н. е.). Він уважав, що буття реально існує, воно є незмінним, однорідним та абсолютно непорушним. У світі немає нічого іншого, крім буття. Думка людини відображує буття, дає йому логічне тлумачення. Парменід зазначав, що «буття є думка про буття, а думка про буття є саме буття». Платон обстоював протилежний погляд. Зокрема він говорив, що справжнє буття — це світ ідей, які є істинними й незмінними. Геракліт уважав, що буття існує в єдності з небуттям, воно є плинним і змінним. Але, незважаючи на розбіжності тлумачення, філософи античності під буттям розуміли все, що істинно існує, що є вічним і незмінним і має причину в самому собі. Середньовічні мислителі надавали онтології теологічного змісту — ототожнювали поняття буття та Бога.

Відомо, що обгрунтування всіх філософських систем розпочиналося з онтології. У матеріалізмі XVII—XVIII ст. буття ототожнювалося з природою, що водночас заперечувало саму онтологію. Згідно з позицією І. Канта, не могло бути онтології як учення, незалежного від учення про принципи пізнання, а це означало збіг онтології з гносеологією (теорією пізнання). Сучасна матеріалістична філософія вважає, що буття — це реально існуюча стабільна, самостійна, об'єктивна, вічна, безмежна субстанція, що містить у собі все суще матеріального й духовного світу. Матерія і дух перебувають у єдності, але водночас вони є протилежними за своєю сутністю. В основі категорії буття лежить ідея, що реально існуючий світ розвивається в просторі та часі й має внутрішню причину, джерело руху в самому собі. Тому буття не є незмінним, нерухомим, безформенним, а завжди має певну структуру, у ньому можна виокремити відносно самостійні форми: буття природного, яке поділяється на буття: а) «першої природи» — буття предметів і процесів, які існують незалежно

від волі людини та її діяльності, тобто сукупність природних умов існування людського суспільства; б) «другої природи» — буття штучних матеріальних умов існування суспільства, тобто предметів та явищ, створених людиною в процесі перетворення «першої природи».Буття людини — це реальне існування людини, яке також має два аспекти: а) існування людини як частини природи; б) існування людини як суспільної істоти (у суспільних відносинах, активній трудовій діяльності), інакше кажучи, буття людини — це її реальне існування як єдності матеріального та духовного, буття людини самої по собі та її буття в матеріальному світі.

Буття соціального — система суспільних процесів, що віддзеркалює буття людини в суспільстві та буття (життя, існування, розвиток) самого суспільства.

Отже, категорія буття — це щонайбільше узагальнене філософське поняття (абстракція), яке об 'єднує за принципом існування різноманітні явища, процеси природи, людські спільноти і окремих людей, соціальні інститути, певні форми та стани людської свідомості.