ТЕМА 1. Теоретичні засади адміністративної юстиції.

Тези лекцій з дисципліни

«АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ»

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ

ТЕМА 1. Теоретичні засади адміністративної юстиції.

 

ПЛАН:

 

1. Генезис адміністративної юстиції та наукових уявлень про неї.

2. Поняття, зміст і функції адміністративної юстиції.

3. Адміністративний спір як предмет адміністративної юстиції.

4. Суб’єктивні публічні права.

5. Адміністративна юстиція в структурі адміністративного права.

Суб’єктивні публічні права

Уявлення про сутність адміністративної юстиції буде неповним без з’ясування суті предмета адміністративно-судового захисту – суб’єктивних публічних прав, шлях до розуміння яких пролягає через визначення співвідношення об’єктивного і суб’єктивного, публічного і приватного права.

Загальновизнаним в теорії права є поділ юридичних норм на дві великі групи: на приватне і публічне право. Розподіл системи права на публічне і приватне є найбільш усталеним і широко визнаним в юриспруденції.

Приватне право - це впорядкована сукупність юридичних норм, що охороняють і регулюють відносини приватних осіб. Публічне ж право утворюють норми, що закріплюють порядок діяльності органів державної влади і управління.

Критеріями класифікації правових норм на норми публічного і приватного права є виконувана ними в суспільстві роль і характер інтересів, що захищаються тими чи іншими нормами.

Норми, що забезпечують загальнозначущі (публічні) інтереси - інтереси суспільства і держави, відносяться до галузей публічного права (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

Всі інші, тобто ті, які мають своїм безпосереднім призначенням захист приватних інтересів громадян і юридичних осіб, утворюють галузі приватного права (цивільне, господарське право).

Як відомо, феномен права характеризується тим, що з одного боку – це сукупність загальнообов’язкових, встановлених чи санкціонованих державою правил (норм) поведінки, а з іншого – конкретні можливості, повноваження, що здійснюються суб’єктами права на підставі та в межах цих норм. Саме це й становить суть поділу права на об’єктивне й суб’єктивне.

Категорія «суб'єктивне право» вказує як на приналежність права суб'єкту, так і на те, що здійснення права певною мірою залежить від його волі, бажання і розсуду, тоді як норма, сукупність яких становить об’єктивне право, від волі окремої особи не залежить, нею не можна розпорядитися на власний розсуд.

Таким чином, суб'єктивне право означає: 1) свободу поведінки індивіда в межах, закріплених правовою нормою; 2) можливість користуватися певним соціальним благом; 3) повноваження на здійснення конкретних дій та право вимоги відповідних дій від інших осіб; 4) можливість звернутися за захистом права до суду.

Відповідно до поділу права на приватне й публічне розрізняють суб’єктивні приватні та суб’єктивні публічні права особи.

Від приватних суб'єктивні права публічного характеру відрізняються тим, що у відносинах, в яких вони формуються і реалізуються обов'язковою стороною, крім самого носія цих прав, виступає носій публічної влади - суб'єкт владних повноважень. Суб'єктивні публічні права на відміну від суб'єктивних приватних прав не можуть відчужуватися і не можуть нікому передаватися.

Отже, суб’єктивне публічне право – це надана суб'єкту права, з метою задоволення його законного інтересу, міра можливої ​​поведінки в конкретному публічному правовідношенні, яка полягає в можливості вчинення певних дій самою уповноваженою особою і в можливості уповноваженої особи вимагати відповідної поведінки від будь-яких зобов'язаних контрагентів.

Утім, слід зазначити, що суб'єктивні публічні права завжди кореспондуються з відповідними юридичними обов'язками як забезпеченою законом мірою належної поведінки, якій зобов'язаний суб'єкт слідує відповідно до вимог та з метою задоволення визнаних законом інтересів уповноваженого суб'єкта. В сучасному демократичному суспільстві єдність і взаємозв'язок прав і обов'язків являє собою вираження узгодженості інтересів особи, суспільства, держави. Адміністративно-правові спори, що виникають між приватними особами і органами влади, є прямим наслідком порушення однією зі сторін публічно-правових відношень, встановлених для неї законодавчих приписів. Саме тому відповідачем за адміністративним позовом може бути й невладний суб’єкт цих відношень.

Суб'єктивні публічні права сучасною теорією права зводяться до трьох категорій.

Перша з них - це, так звані, права-свободи. Правова держава визнає за особою певну сферу свободи - сферу, за межі якої втручання самої держави не може мати місця. Більш того, держава повинна захищати дану сферу суб'єктивних прав і свобод громадян від незаконних дій і рішень органів публічної влади та їх посадових осіб. До цієї групи суб’єктивних публічних прав входять, наприклад, недоторканність особи, житла; свобода думки, совісті і релігії; свобода слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій.

Другу категорію суб'єктивних публічних прав утворюють, так звані, позитивні публічні права. До цієї категорії відносяться всі права особи на позитивні дії держави в її інтересах - права на послуги публічної влади, яка зобов’язана забезпечити здійснення особою визнаних за нею прав на судовий захист, працю, освіту, соціальне забезпечення тощо.

Нарешті, до третьої категорії суб'єктивних публічних прав відносяться, так звані, політичні права - права на участь в управлінні державою й суспільством (право обирати і бути обраним до органів державної влади та органи місцевого самоврядування, брати участь у референдумі).

Таким чином, усі суб'єктивні публічні права полягають або у свободі особистості від держави, або у праві особистості на позитивні послуги з боку держави, або у праві особистості на участь в управлінні державою.

Проблема суб’єктивних публічних прав нерозривно пов’язана з категорією «законний інтерес», між якими є не тільки багато спільного, але маються й деякі відмінності за суттю, змістом і структурою. Сутність суб'єктивного права полягає в юридично гарантованій та забезпеченій обов'язками інших осіб можливості. Сутність же законного інтересу полягає в простій дозволеності певної поведінки, тобто дозволенність має характер лише правового прагнення і не забезпечена конкретним юридичним обов'язком, у ній відсутня вказівка ​​діяти строго визначеним у законі чином і вимагати відповідної поведінки від інших осіб.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в чинному законодавстві України в логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та ншим загальноправовим засадам (рішення КСУ від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004).Важливим питанням теорії суб’єктивних публічних прав є їх гарантії: економічні, політичні, юридичні. Держава, зокрема, зобов'язана, забезпечувати право особи на судовий захист, на отримання кваліфікованої юридичної допомоги, на доступ до правосуддя, на відшкодування заподіяної публічною владою збитку. Одним із способів захисту прав учасників публічно-правових відносин і є адміністративна юстиція, яка забезпечує гарантоване конституцією право особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Адміністративної юстиції

ПЛАН:

 

1. Поняття, предмет і завдання адміністративного судочинства.

2. Джерела адміністративного судочинства України.

3. Принципи адміністративного судочинства.

Фіксування судового процесу

 

Фіксування судового процесу (судового засідання) технічними засобами – це технічний запис судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що включає в себе створення фонограми судового процесу (судового засідання).

Обов’язок фіксування адміністративного процесу в адміністративному суді визначений нормами Глави 4 КАС, наказами ДСА України від 20.09.2012р. № 108, яким затверджено Інструкцію про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), від 17.12.2013р. № 173 і № 174, якими затверджені, відповідно, Інструкцію з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Інструкцію з діловодства в адміністративних судах України.

Суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки на судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фіксування здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета, ком пакт-диск тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.

Одночасно із технічним записом судового засідання ведеться журнал судового засідання, вимоги до змісту якого передбачені ст. 42 КАС.

Журнал судового засідання веде секретарь судового засідання, який підписує його невідкладно після судового засідання і приєднує до справи.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом і журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо їхньої неповноти або неправильності.

Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з дня їх подання.

На вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду здійснюється повне чи часткове відтворення технічного запису судового засідання.

На клопотання особи, яка бере участь у справі, за розпорядженням головуючого може бути здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис судового засідання. Роздрукування технічного запису судового засідання здійснюється на платній основі. Розмір плати за роздрукування встановлюється КМУ.

Технічні засоби також можуть застосовуватись під час вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення та при складанні відповідного протоколу.

Про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол (ст.ст. 45–46 КАС України).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом окремої процесуальної дії і протягом трьох днів після підписання протоколу подавати свої письмові зауваження з приводу допущених у протоколі неточностей або неповноти змісту. Суд розглядає зауваження щодо протоколу і в разі згоди із зауваженнями посвідчує їх правильність. У разі незгоди суду з поданими зауваженнями вони розглядаються в судовому засіданні судом, який ухвалив рішення, з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про час і місце проведення судового засідання. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження до протоколу приєднуються до справи.

Забезпечення доказів

 

В адміністративному судовому процесу докази забезпечуються шляхом: а) допиту свідків; б) призначення експертиз; в) витребування та огляду письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.

Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій.

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито – до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів визначаються порядок і спосіб її виконання. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів.

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3

Підготовче провадження

Порядок здійснення підготовчого провадження урегулюванню нормами гл. 2 розд. ІІІ КАС.

Підготовче провадження передбачає такі етапи:

1) вжиття заходів для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку (ч. ч. 2, 3 ст. 110), в тому числі і забезпечення адміністративного позову (ст. 117–118);

2) попереднє судове засідання (ст. 111);

3) прийняття судового рішення за наслідками підготовчого провадження (ст. 121).

Під час всієї стадії підготовчого провадження, відповідно до ст. 119 КАС, особи, які беруть участь у справі, можуть знайомитися з матеріалами адміністративної справи, робити з них виписки та копії. Вони можуть за власний рахунок замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Підготовку справи до судового розгляду здійснює судя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 110).

На першому етапі – вжиття заходів для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку– суд може вжити наступних заходів:

1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача;

2) прийняти рішення про обов’язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи;

3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів;

4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур’єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу (ч. 3 ст. 110).

Другий етап – проведення попереднього судового засідання– є факультативним оскільки право визначення необхідності його проведення належить суду (п. 4 ч. 2 ст. 110).

Порядок проведення попереднього судового засідання визначено ст. 111 КАС. Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору суд з’ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення. Якщо спір не врегульовано, суд:

1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача протиадміністративного позову;

2) з’ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються сторонами, а які належить дока зувати;

4) з’ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання;

5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

За заявою однієї зі сторін про неможливість прибуття до суду попереднє судове засідання може бути відкладено, якщо причини неприбуття будуть визнані судом поважними.

Однак у разі повторного неприбуття на попереднє судове засідання позивача без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 155).

Якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її розгляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день (ч. 3 ст. 121).

Під час підготовчого провадження (тобто з моменту відкриття провадження і до прийняття рішення за результатами підготовчого провадження, в тому числі і підчас попереднього судового засідання) сторони можуть:

· позивач відмовитись від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач – визнати адміністративний позов повністю або частково (ч.ч. 1, 2 ст. 112). Позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач – визнати адміністративний позов повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. Згідно з ч. 4 ст. 121 КАС, якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов, суд може прийнятипостанову про задоволення адміністративного позову.

· примиритися (ст. 113). Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову. За клопотанням сторін суд зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для примирення. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси. У разі невиконання умов примирення однією із сторін суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі.

Також на стадій підготовчого провадження суд може прийняти рішення про:

· доповнення чи пояснення особами, які беруть участь у справі, певних обставин, а також надання суду додаткових доказів у строк, встановлений судом. Питання про прийняття доказів, наданих із порушенням строку, встановленого судом, вирішується судом з урахуванням поважності причин несвоєчасного надання доказів (ст. 114) необхідності прийняття судового доручення. Відповідно до статті 115 КАС суд, який розглядає справу, у разі потреби збирання доказів за межами своєї територіальної підсудностідоручає відповідному адміністративному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко зазначається зміст справи, що розглядається, вказуються обставини, які належить з’ясувати, та докази, які слід зібрати суду, що виконує доручення. Ухвала про судове доручення невідкладно надсилається до адміністративного суду, який буде її виконувати, та є обов’язковою для нього. Адміністративні суди України можуть звертатися з дорученням про проведення певних процесуальних дій до іноземних судів, а також виконувати доручення іноземних судів на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ;

· об’єднання або роз’єднання позовів (ст. 116). Суд може своєю ухвалою об’єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й того самого відповідача, а також роз’єднати одну чи декілька поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи уповільнює вирішення справи;

· особисту участь сторін чи третіх осіб у судовому засіданні. Викликати сторону чи третю особу для особистих пояснень можна і тоді, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники (ст. 120).

Також на стадії підготовчого провадження суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 117).

Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб’єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов’язковою для виконання (ч. 3 ст. 117). Також, окрім ухвали про зупинення дії рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, суд може забезпечити адміністративний позов ухвалою про заборону вчиняти певні дії суб’єкту владних повноважень (ч. 4 ст. 117).

Згідно з ч. 5 ст. 117 КАС не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів ВРУ, Президента України, ВРЮї;

2) встановлення заборони вчиняти певні дії ВРУ, ВРЮ;

3) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосовно здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку,

4) заборони проводити певні дії уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 118).

Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 118).

Питання про забезпечення адміністративного позову, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, крім випадків негайного розгляду таких клопотань, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття на судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.

Якщо у задоволенні позовних вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

Виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно. Виконання ухвал про заборону вчиняти певні дії виконуються в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Третій етап – винесення рішення за наслідками підготовчого провадженнярегламентується ст. 121 КАС, згідно з якою суд у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду постановляє одну із ухвал про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) зупинення провадження у справі;

3) закриття провадження у справі;

4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

В ухвалі про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду зазначається, які підготовчі дії проведені, і встановлюються дата, час та місце розгляду справи.

Якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її розгляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день.

Якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов, суд може прийняти постанову про задоволення адміністративного позову.

Якщо в ході підготовчого провадження суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

 

Апеляційне провадження

Норми, якими врегульоване апеляційне провадження, містяться у гл. 1 розд. ІV КАС.

Постанови суду першої інстанції мають право оскаржувати в апеляційному порядку повністю або частково сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

Ухвали суду першої інстанціїможуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Порядок і строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС. Послідовність процедури апеляційного провадження наступна:

1) подання апеляційної скарги;

2) реєстрація апеляційної справи та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження;

3) підготовка справи до апеляційного розгляду;

4) апеляційний розгляд справи;

5) прийняття судового рішення;

6) направлення справи до адміністративного суду першої

інстанції, який її розглянув.

За загальним правилом апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови у разі, якщо складання постанови у повному обсязі відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи і суд проголосив у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови, а також у випадку прийняття постанови у письмовому провадженні (ч. 3 ст. 160, ч. 2 ст. 186).

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга, подана після закінчення вказаних строків, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Він може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАС.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції – протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Статтею 187 КАС визначені вимоги до заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги.

Вимоги до змісту апеляційної скарги містяться у ст. 187 КАС.

Серед іншого, в апеляційній скарзі зазначається, чи особа бажає взятии участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи про сить суд розглянути справу за її відсутності. Апеляційна скарга підписується особою, яка їх подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше. До апеляційної скарги додаються їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Наступними процедурами є реєстрація апеляційної справи та постанова ухвали про відкриття апеляційного провадження (ст. 189 КАС України).

Адміністративна справа реєструється у день її надходження до адміністративного суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Реєстрація справи відбувається у порядку, визначеному ст. 15-1 КАС, якою передбачено функціонування автоматизованої системи документообігу в судах.

Отримавши апеляційну скаргу, судя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам ст. 187 КАС і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Судя-доповідач повертає апеляційну скаргу, подану після закінчення строків апеляційного оскарження, особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку. Судя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства;

2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою особи від апеляційної скарги;

3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Після винесення ухвали про відкриття апеляційного провадження здійснюється підготовка справи до апеляційного розгляду. Відповідні процедури передбачені ст. 190 КАС.

Судя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження:

1) з’ясовує склад учасників адміністративного процесу;

2) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом із копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі; 5) пропонує особам, які беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

6) вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

7) вирішує питання про можливість письмового провадження на наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;

8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Після проведення підготовчих дій судя-доповідач призначає справу до апеляційного розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом встановленого судом апеляційної інстанції строку. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду мають право приєднатися до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги. Особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від апеляційної скарги або змінити її до закінчення апеляційного розгляду. Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь=який час до закінчення апеляційного розгляду.

Наступними процедурами апеляційного провадження є апеляційний розгляд справи (ст. ст. 196-204).

Апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей апеляційного розгляду справи.

Ці особливості стосуються: кількісного складу суддів, які здійснюють апеляційнийрозгляд справи; змісту доповіді судді-доповідача на судовому засіданні; послідовності надання слова для пояснень учасникам апеляційного провадження; наявності процедур апеляційного розгляду справи у порядку письмового провадження; наявності певних прав суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на постанову чи ухвалу суду першої інстанції.