Джерела адміністративного судочинства України

 

Найчатіше під джерелом права розуміють зовнішню форму виразу загальнообов’язкових правил поведінки, насамперед правових норм. Стаття 5 КАС визначає коло актів законодавства, що регулюють адміністративний судовий процес, та співвідношення між цими актами, а також загальне правило дії актів законодавства про адміністративне судочинство у часі.Відповідно до цієї статті законодавство про адміністративне судочинство в Україні складається з Конституції України; КАС; міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі – ВРУ).

Конституція України - Основний Закон українського суспільства і держави, наділений вищою юридичною силою. Конституційні норми визначають засади та принципи діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій, громадян. Статтями 8 і 55 Основного Закону України передбачено судовий захист прав та свобод людини і громадянина. Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Норми, які регламентують правовий статус адміністративних судів, закріплені в статтях 124-131 Розділу VIII Конституції України. Цими статтями в загальному вигляді визначено юрисдикцію і систему адміністративних судів, закріплені гарантії незалежності та недоторканності суддів, вимоги до них.

КАС - кодифікований закон, який визначає порядок звернення до адміністративних судів, зміст адміністративного судочинства, повноваження адміністративних судів.

До цього можна додати закони та підзаконні нормативні акти, які регулюють деякі питання організації та діяльності адміністративних судів України:

а) Закон України «Про судоустрій і статус суддів» - безпосередньо визначає систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги до професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування. Закон встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів, регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

б) Закон України «Про Вищу раду юстиції» - встановлює статус Вищої ради юстиції, яка є незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, якісно і неупереджено здійснювати правосуддя. Вища рада юстиції (далі – ВРЮ) уповноважена також приймати рішення про порушення суддями вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції приймає рішення про їх дисциплінарну відповідальність;

в) Указ Президента України «Про Апеляційний суді України, Касаційний суд України та Вищому адміністративному суді України» від 1 жовтня 2002 року, згідно з яким у системі судів загальної юрисдикції утворений Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ, ВАС);

г) Указ Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі» від 16 листопада 2004 року, згідно з яким у системі адміністративних судів України з 1 січня 2005 роки створено місцеві та апеляційні адміністративні суди.

Міжнародні договори (угоди), згоду на обов’язковість яких надано ВРУ відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Найважливішим серед них в сфері правосуддя є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Важливою подією у справі утвердження верховенства права та європейських підходів до розуміння прав людини в діяльності вітчизняних судів стало прийняття ВРУ Закону від 23 лютого 2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка є офіційною формою інтерпретації основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, що є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим — джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідна позиція була фактично закріплена в ряді постанов Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ), який наголосив на необхідності застосування під час судочинства, зокрема в адміністративних справах, не лише Конвенції, а й практики Європейського суду і законодавець, приймаючи в 2005 р. КАС. Так, у частинах 1 і 2 ст. 8 цього Кодексу визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду.

Акцент законодавця на важливості застосування при здійсненні правосуддя в адміністративних справах практики Європейського суду цілком слушний і виважений, оскільки адміністративні суди в Україні були створені для захисту прав і свобод людини й громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб у стосунках з органами влади. Саме в публічно-владній сфері вони переважно й нехтуються, порушуються.