Адміністративна юстиція Німеччини

Для початку декілька слів про судову систему Німеччини загалом.

Найважливішим органом судової влади в Німеччині є Федеральний конституційний суд. Крім конституційного суду, до судової влади на рівні Федерації відносяться також федеральні суди, що займаються спеціальними питаннями: Федеральний верховний суд (у цивільних і кримінальних справах); Федеральний фінансовий суд; Федеральний адміністративний суд; Федеральний суд з трудових справ; Федеральний суд у соціальних справах, Федеральний патентний суд. Їх завдання полягають головним чином у забезпеченні єдності всієї судової практики у ФРН, крім того, вони є вищими судовими інстанціями для кожної сфери судового провадження. Землі створюють суди першої та другої (апеляційної) інстанції.

Однакове застосування права всіма судами загальної юрисдикції Німеччини на найвищому рівні забезпечується Загальним сенатом верховних судів Федерації, який ухвалює рішення у разі виявлення розбіжностей у застосуванні норм права вищими судовими інстанціями Федерації.

Відповідно до німецького законодавст­ва правосуддя в адміністративних справах здійснюється системою незалежних і відокремлених від виконавчої влади адміністратив­них судів. Очолює цю систему Федеральний адміністративний суд. В організаційному плані він включає різні підрозділи, що но­сять назву «сенати» і складаються з декількох суддів. Він розглядає касаційні скарги на рішення нижчих судів, а також висту­пає по окремих категоріях справ як суд першої й останньої інстанції. До такого роду справ належать спори, що виникають між землями та німецькою федерацією в цілому, спори між окремими федеральними землями, справи по федеральному уряду з вимогою визнати не­відповідною німецькій Конституції діяль­ність того чи іншого об'єднання осіб, а також у деяких інших справах, віднесених до компе­тенції цього найвищого судового органу адміністративної юрисдикції.

Систему адміністративних судів землі очолює Вищий адміністративний суд, який та­кож складається з сенатів, що розглядають справи у складі трьох суддів. Як суд другої інстан­ції Вищий адміністративний суд землі роз­глядає касаційні скарги на рішення нижчих судів, а також (у встановлених зе­мельним законодавством випадках) апеля­ційні скарги на судові рішення. По першій ін­станції він розглядає справи окремих кате­горій спорів, віднесених до його компетенції, а також правомочний здійснювати кон­троль за законністю низки актів нормативного характеру. Ці спори розглядаються за заява­ми юридичних і фізичних осіб, а також ор­ганів державної влади, які понесли збиток у результаті застосування оскаржених ними ак­тів. Суд перевіряє відповідність їх нормам зе­мельного законодавства. Якщо суд визнає підвідомчу йому справу такою, що має сер­йозне, принципове значення, він може пере­дати цей спір на розгляд Федерального адмі­ністративного суду.

Абсолютна більшість управлінських спо­рів вирішується в Німеччині нижчою лап­кою німецької адміністративної юстиції - адміністративними судами, які складаються з декількох палат і здійснюють свою ді­яльність у складі п'яти суддів. Судді адмініст­ративних судів обираються довічно; при цьо­му на посаду вони можуть бути обрані тільки після досягнення 35-річного віку. У Німеч­чині існує інститут так званих громадських суддів, тобто осіб, які, не будучи професійни­ми суддями, беруть участь у здійсненні судо­вої влади нарівні з останніми та представля­ють у судах інтереси населення відповідного судового округу.

Для контролю за законністю в ході роз­гляду адміністративних справ німецький за­конодавець заснував при Федеральному суді спеціальну посаду головного прокурора. Він має право брати участь у кожному судовому розгляді та покликаний забезпечувати дотри­мання судовою владою публічно-правових ін­тересів, керуючись при цьому вказівками фе­дерального уряду.

Функціонування адміністративної юстиції в Німеччині регу­люється Положенням про адміністративні суди, в якому детально регламентується організація судових органів, правовий статус суддів, су­дове управління, процедура розгляду адмі­ністративних справ, оскарження судових рі­шень, їх виконання та низка інших питань.

Німецьким адміністративним судам підві­домчі всі публічно-правові спори неконсти­туційного характеру за позовами фізичних і юридичних осіб на дії та рішення органів ви­конавчої влади, а також спори між органами місцевого самоврядування, якщо такі не від­несені федеральним або земельним законо­давством до компетенції інших судів. До ком­петенції адміністративної юстиції належить і вирішення різного роду майнових вимог, ко­ли вони ґрунтуються на угодах публічно-пра­вового характеру.

Однак юрисдикція адміністративних судів у сфері публічно-правових спорів має деякі обмеження.

По-перше, звернення до адміністративного суду мож­ливе лише у випадку відхилення скарги інстанцією вищою по відношенню до адміністративної інстанції, що порушила право особи (видала акт, що оскаржується). Тобто, позов до адміністративного суду можна подати лише після перевірки цього акту у порядку попередньо­го адміністративного провадження.

По-друге, для певних сфер публічної адміністрації існують самостійні гілки судової системи: вже згаду­вані фінансові суди та суди з соціальних справ. Фінан­сове і соціальне судочинство є видами спеціального ад­міністративного судочинства.

По-третє, спори про публічно-правові компенсації розв'язуються звичайними судами в порядку цивільно­го судочинства.

Як і у Франції, адміністративне судочинство ґрун­тується на принципах «розшукового» («інквізіційного») процесу, згідно з якими суддя (суд) має самостійно, з власної ініціативи відшукувати докази, яких не вистачає, з ме­тою прийняття справедливого, об'єктивного та законно­го рішення.

На відміну від Франції, адміністративні суди Німеччини мають право не лише визнати недійсним адміністративний акт, але й зобов'язати адміністративний орган видати пев­ний адміністративно-правовий акт.
Виконання адміністративних судових рішень на прак­тиці не тягне труднощів та непорозумінь, органи управ­ління, як правило, ретельно виконують їх, виявляючи тим самим повагу до адміністративних судів

Рішення, винесене судом, може бути ос­каржене учасниками процесу в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду землі. Право касаційного оскар­ження рішень адміністративних судів може бути обмежене федеральним або земельним законодавством.

Окремою стадією судового процесу є апе­ляція. Вона допускається німецьким законо­давцем лише за певними підставами, напри­клад, коли адміністративний спір має важли­ве, принципове значення або коли в основу ос­карженого рішення покладена серйозна про­цесуальна помилка. Право апеляційного ос­карження належить сторонам у випадках, ко­ли федеральне законодавство не передбачає касаційного оскарження рішень адміністра­тивних судів. Обидві сторони адміністратив­ного спору мають подати до суду відповідну заяву і при її задоволенні справа переда­ється в апеляційну інстанцію, якою є Феде­ральний адміністративний суд. При відхи­ленні такої заяви сторони можуть оскаржити відмову в касаційному порядку, а за відсут­ності подібного права - безпосередньо до вка­заного суду, який також повинен виріши­ти питання про допустимість апеляції. В по­рядку апеляції можуть бути оскаржені і рі­шення Вищого адміністративного суду землі. Апеляційна скарга подається через суд, рі­шення якого оспорюється впродовж одного місяця з моменту його прийняття; при цьому виконання такого рішення зупиняється. Під­ставою для скасування рішення суду в апе­ляційному порядку є порушення цим рішен­ням норм федерального законодавства або приписів закону про адміністративний про­цес, зокрема, незастосування судом необхід­ного закону, винесення рішення в незаконно­му складі суддів, порушення правил судово­го представництва, принципів гласності про­вадження тощо.

Федеральний адміністративний суд пе­ревіряє підстави апеляційної скарги, її про­цесуальну форму та термін подання. При не­дотриманні хоч би однієї з вказаних вимог апе­ляція не допускається до розгляду.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Положення про адміністративні суди, а також норм німецького цивільного процесуального кодек­су. Виконавчим органом виступає голова того суду, який виніс ухвалу по першій інстанції. Він може передати подібне повноваження іншому виконавчому органу або судовим ви­конавцям.

Таким чином, організація системи адміністративної юстиції Німеччини характеризується наступними основними ознаками:

1) поза загальними судами в рамках системи судової влади організовуються адміністративні суди як загальної адміністративної юрисдикції, так і спеціальної адміністративної юрисдикції (фінансові, соціальні);

2) всі адміністративні суди мають триланкову структуру: адміністративні суди земель (в т.ч. фінансові, соціальні, дисциплінарні) - Верховні адміністративні суди земель (у тому числі, Верховні фінансові суди земель і т.д.) - Федеральний адміністративний суд (в т.ч. Федеральний фінансовий суд і т.д.);

3) всі адміністративні суди - як загальної, так і спеціальної адміністративної юрисдикції - здійснюють правосуддя за спеціальними судочинними актам (наприклад, Закон про судочинство з фінансових справ 1965 р., Закон про судочинство по соціальних справах 1975 р. і т.д.);

4) компетенція цих судів визначається не за суб'єктом правопорушення (як у Франції), а за характером порушеного права: якщо об'єктом порушення є публічне право, то спори відносяться до ведення адміністративних судів, за винятком тих, які віднесені до відання Конституційного суду.

Німецька модель адміністративної юстиції в тій чи іншій організаційній формі набула поширення в цілому ряді країн: Австрії, Швеції, Мозамбіку та ін.