Характеристика фінансових сфер

Фінансова сфера	Величина запасів та витрат	Оцінка ризику	± Е^с	± Е^т	± Е^н	S
Абсолютна стійкість	мінімальна	Безризикова сфера	≥ 0	≥ 0	≥ 0	(1, 1, 1)
Нормальна стійкість	нормальна	Мінімальний ризик	= 0	= 0	= 0	(1, 1, 1)
Нестійкий стан	надлишкова	Підвищений ризик	< 0	≥ 0	≥ 0	(0, 1, 1)
Критичний стан	затовареність готової продукції, низький попит	Критичний ризик	< 0	< 0	≥ 0	(0, 0, 1)
Кризовий стан	надмірна	Недопустимий ризик	< 0	< 0	< 0	(0, 0, 0)

 

Рис. 7.7 пояснює економічний зміст класифікації фінансових ситуацій залежно від основних сфер ризику [37]. З рисунку можна побачити, що аналіз абсолютних показників фінансової стійкості, який включає дослідження запасів і витрат, має спільні риси з процесом виявлення можливих утрат у сфері ризику.

Рис. 7.7. Побудова кривої ризику та фінансового стану підприємства залежно від можливих утрат і ступеня фінансової стійкості

Аби краще зрозуміти сутність наведених вище методів, розкриємо їх переваги та недоліки (табл. 7.20). Різноманітні формальні методи оцінки ризиків у багатьох випадках не можуть дати однозначних рекомендацій. У процесі розробки рішень необхідно сполучати формально-економічні та експертні процедури.

Таблиця 7.20

Переваги та недоліки основних методів
кількісної оцінки підприємницьких ризиків

Метод	Переваги	Недоліки
Статистичний метод	Можливість одержання найбільш повної кількісної картини про рівень ризику	Не аналізуються джерела походження ризику (ризик береться як цілісна величина), тобто ігноруються мультискладові ризику. Необхідна наявність достатньо повної статистичної інформації. Невисока точність оцінки

Закінчення табл. 7.20

Метод	Переваги	Недоліки
Метод експерт­них оцінок	Можливість оцінки тих видів ризику, ймовірність генерації яких іншими методами оцінити неможливо. Простота розрахунку	Здобуті результати носять суб’єктивний характер, що зумовлює відсутність гарантій вірогідності отримання незалежної експерт­ної оцінки. Невисока точність оцінки
Аналіз доцільності витрат	Можливість пошуку шляхів зниження ризику через статтю витрат з максимальним ризиком	Не аналізуються джерела походження ризику (ризик береться як цілісна величина), тобто ігноруються мультискладові ризику
Рейтинговий метод	Використання методу не перед­бачає аналізу великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інфор­маційного контуру; одразу від­бувається ранжування отри­маного результату за певною шкалою; обсяг необхідних ма­тематичних знань — тільки в межах елементарних фінансових розрахунків	У процесі розробки життєздатної системи рейтингової оцінки виникає проблема вибору еталону для порівняння
Нормативний метод	Простота розрахунку та оперативність	Невисока точність оцінки Не дає можливості врахувати всі нюанси конкретної ситуації
Аналітичний метод	Можливість проведення пофакторного аналізу параметрів, які впливають на ризик і виявлення подальших напрямів його зниження	Метод ще недостатньо розроблений на теоретичному рівні
Метод аналогів	Можливість використання попереднього досвіду робіт за відсутності чіткої бази для порівняння, що не відповідає сучасним вимогам	Ігнорування фактору постійного розвитку будь-якої діяльності

 

Розглянемо методи кількісного оцінювання ризиків інвестиційних проектів. Слід наголосити на особливостях оцінки ризику інвестиційних проектів. Під час їх аналізу застосовується відносна оцінка ризику на основі специфічних для інвестиційної діяльності показників. У світовій практиці інвестиційного менедж­менту використовуються різноманітні методи кількісного оцінювання ризиків, але найпоширенішими серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливості; метод сценаріїв; «дерево» рішень; імітаційне моделювання. Надамо коротку характе­ристику кожного з методів.

Метод коригування норми дисконту. Основна ідея методу — коригування деякої базової норми дисконту, що вважається безризиковою або мінімально прийнятною (наприклад, ставка прибутковості за державними цінними паперами, гранична або серед­ня вартість капіталу для фірми). Коригування здійснюється через додавання величини необхідної премії за ризик, після чого проводиться розрахунок критеріїв ефективності інвестиційного проекту — NPV, IRR, РI за здобутою таким чином нормою. Рішення приймається відповідно до правила обраного критерію. Чим більший ризик, що асоціюється з проектом, тим вищою має бути величина премії, яка може визначатися за внутрішньофірмовими процедурами, експертним шляхом чи за формальними методи-
ками.

Аналіз чутливості показників широко використовується в практиці фінансового менеджменту та полягає у дослідженні залежності деякого результативного показника (наприклад, чистого приведеного доходу (NPV)) від варіації значень показників, що беруть участь у його визначенні. Завдяки методу дістають відповідь на запитання: що буде з результативною величиною, якщо зміниться значення деякої вихідної величини? Як правило, проведення подібного аналізу здійснюється в декілька кроків:

Крок 1. Визначення ключових змінних, які впливають на значення результативного показника (далі — NPV).

Крок 2. Встановлення аналітичної залежності NPV від ключових змінних.

Крок 3. Розрахунок базової ситуації — встановлення очікуваного значення NPV за очікуваних значень ключових змінних.

Крок 4. Зміна однієї з вхідних змінних на потрібну аналітикові величину (у %). Решта вхідних змінних мають фіксоване значення.

Крок 5. Розрахунок нового значення NPV та його зміни у відсотках.

4-й і 5-й кроки проводяться послідовно для всіх вхідних змінних, заносяться до таблиці й відображаються графічно.

Крок 6. Розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найбільш чутливих із них.

Крок 7. Аналіз здобутих результатів і формування чутливості NPV до зміни вхідних параметрів.

Проект із меншою чутливістю NPV вважається менш ризикованим. Звичайна процедура аналізу чутливості припускає зміну одного вихідного показника, у той час як значення інших вважаються постійними величинами.

Вибір параметрів (ключових змінних) залежить від конкретної спрямованості проекту й значною мірою зумовлюється психо-
логічним сприйняттям ризикової ситуації ОПР. Звичайно як фак­тори використовуються: тривалість інвестиційної фази, ціна одиниці продукції, обсяг продажу, вартість сировини, податки
й т. ін. Аналіз чутливості може застосовуватися: по-перше, для визначення факторів, які найбільше впливають на результати проек­ту; по-друге, для порівняльного аналізу проектів.

Метод сценаріїв. На відміну від двох попередніх метод сценаріїв поєднує дослідження чутливості результативного показника з аналізом імовірнісних оцінок його відхилень. Як правило, процедура використання даного методу в процесі аналізу інвестиційних ризиків передбачає виконання таких кроків:

Крок 1. Визначення декількох варіантів змін ключових вихідних показників (наприклад, песимістичний, найбільш імовірний й оптимістичний).

Крок 2. Приписування кожному варіанту змін його ймовірнісної оцінки.

Крок 3. Розрахунок для кожного варіанту ймовірного значення критерію NPV (або IRR, РI), а також оцінки його відхилень від середнього значення.

Крок 4. Аналіз імовірнісних розподілів здобутих результатів.

Крок 5. Проект із найменшими стандартним відхиленням і коефіцієнтом варіації вважається менш ризикованим.

Застосування програмних засобів типу Excel значно підвищує ефективність подібного аналізу завдяки практично необмеженій кількості сценаріїв і введенню додаткових змінних

«Дерево» рішень. Даний метод використовують, коли потрібно прийняти декілька рішень в умовах невизначеності, коли кожне наступне рішення залежить від результатів попереднього, тобто розглядається структура проблеми. «Дерево рішень» склада­ється з вершин і гілок, вершини — місця розгалужень. Вершина, в яку не входить жодна гілка, називається коренем дерева. Вершина, з якої не виходить жодна гілка, називається листом. Якщо з кожної нелистової вершини виходить не більше двох гілок, дерево називається бінарним. На дереві кожна вершина може бути асоційована з вибором, який повинен бути зроблений, тому назвемо її точкою рішень. Дерево малюють зліва направо. Останні вершини на схемі називають точки шансів. Із точок шансів виростають гілки з листками, вони показують величини кінцевих результатів. Гілки — можливі альтернативні рішення, що можуть бути прийняті, та мож­ливі наслідки цих рішень (результати). «Дерево» рішень точно показує всю сукупність можливих результатів і зв’язок між діями та наслідками. Так як суб’єкт, що приймає рішення, не може впливати на появу результатів, то він розраховує ймовірність їх появи.

Коли всі рішення та всі результати показано на «дереві» рішень, можна розрахувати кожен із варіантів та оцінити його вартісний результат, а потім обрати оптимальний (найбільший із погляду прибут­ків і найменший з погляду витрат). Рішення, які приймаються за допомогою «дерева» рішень, залежать від імовірностей результатів. Обираючи рішення, потрібно знати, наскільки воно залежить від змін імовірностей і, відповідно, наскільки можна розраховувати на прийняте рішення — тобто чутливість рішення. Різновиди «дерева» рішень: однорівневе, дворівневе, багаторівневе.

Використання даного методу припускає виконання таких кроків:

Крок 1. Визначають для кожного моменту часу t проблему та всі можливі варіанти подальших подій.

Крок 2. Відкладають на дереві вершину, що відповідає проблемі, та вихідні з неї дуги.

Крок 3. Кожній вихідній дузі приписують її грошову та ймовір­нісну оцінку.

Крок 4. Виходячи зі значень усіх вершин і дуг, розраховують імовірне значення критерію NPV (або IRR, РI).

Крок 5. Проводять аналіз імовірнісних розподілів здобутих результатів.

Метод найбільш корисний у тих випадках, коли рішення, що приймаються в даний момент, залежать від рішень, прийнятих раніше, і, у свою чергу, визначають сценарії подальшого розвитку подій. Але за використання цього методу проект повинен мати доступ­ну для огляду та засновану на здоровому глузді кількість варіантів розвитку. Даний метод використовується для визначення ймовірностей несприятливих подій, щодо яких не накопичено достовірні статистичні дані, але можна логічно передбачити причиново-наслід­кові зв’язки, що визначають закономірності їх зародження [45].

Імітаційне моделювання інвестиційних ризиків є дієвим методом аналізу економічної системи. Імітаційне моделювання — серія численних експериментів, спрямованих на здобуття емпіричних оцінок ступеня впливу різноманітних чинників (вихідних величин) на будь-які результати, що залежать від них. Базами для експериментів служать, як правило, прогнозні дані про обсяги продажів, витрати, ціни тощо. У загальному випадку проведення імітаційного експерименту можна розбити на такі етапи.

1. Встановити взаємозв’язки між вхідними і вихідними показниками у вигляді математичного рівняння або нерівності.

2. Задати закони розподілу ймовірностей для ключових параметрів моделі.

3. Провести комп’ютерну імітацію значень ключових парамет­рів моделі.

4. Розрахувати основні характеристики розподілів вхідних і вихідних показників.

5. Провести аналіз отриманих результатів і прийняти рішення.

Результати імітаційного експерименту можуть бути доповнені статистичним аналізом, а також використовуватися для побудови прогнозних моделей сценаріїв.

Метод Монте-Карло — один із методів моделювання результатів функціонування складної системи, на яку впливають випадкові фактори та яка зазвичай не може бути описана жодним іншим методом (під складною системою досить розуміти систему, яку не можна описати доступною для огляду множиною параметрів) [31].

Метод Монте-Карло є складовою імітаційного моделювання (іноді імітаційне моделювання та метод Монте-Карло ототожнюють). Він являє собою сполучення методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв на базі теорії ймовірностей. Основний принцип, що лежить в основі методу, полягає в такому: реальні статистичні дані замінюються даними, здобутими на основі вибірки з чисел, які підкоряються тим самим законам розподілу, що й реальні.

Алгоритм оцінки ступеня ризику за даним методом включає три кроки:

Крок 1. Створення моделі проекту. Математична модель проек­ту — система рівнянь, розв’язання якої дає змогу дістати значення NPV. Базова модель для підвищення точності розрахунків може доповнюватися рівняннями, які описують (з урахуванням відповідних похибок прогнозу) вплив значень показників у поперед­ні періоди на їх значення для майбутніх періодів, та рівняннями, що подають взаємозв’язок між різними змінними. Опис взаємозв’язків є найбільш трудомісткою та водночас найбільш значущою частиною моделювання.

Крок 2. Визначення ймовірностей. Розрахунок можливих відхилень від очікуваних значень окремих змінних здійснюється на основі методів теорії ймовірностей та математичної статистики.

Крок 3. Моделювання грошових потоків. Визначення оцінок розподілу ймовірностей для грошових потоків проекту здійснюється ітераційно. Для прискорення всього процесу варто будувати та використовувати модель, застосовуючи обчислювальну техніку.

Існує безліч прикладів систем, ризик функціонування яких може бути оцінений за допомогою методу Монте-Карло. Це виробничі й торговельні підприємства, банки, біржі, енергосистеми, різні комунікаційні системи, бібліотеки, картотеки, склади тощо. На Заході розробку моделей через надзвичайну складність цієї процедури доручають вченим або консультантам із проблем управління. У цьому випадку виникає істотна небезпека: може виявитися, що розробники та користувачі мають цілком різні підходи до поставленої задачі, і застосовувати розроблену модель на практиці буде дуже непросто.

Розкривши сутність основних методів кількісної оцінки ризиків інвестиційних проектів, визначимо їх переваги та недоліки (табл. 7.21).

Таблиця 7.21

Переваги та недоліки основних методів
кількісної оцінки ризику інвестиційних проектів

Метод	Переваги	Недоліки
Метод коригування норми дисконту	Простота розрахунків. Зрозумілість і доступність	Відсутність інформації про ймо­вірність розподілу майбутніх потоків платежів та їх оцінку. Аналізується залежність критеріїв ефективності від зміни тіль­ки одного показника — норми дисконту. Припускається збільшення ризику в часі з постійним коефіцієнтом, але для багатьох проектів характерна наявність ризи­ків у початкові періоди з поступовим зниженням їх до кінця реалізації
Аналіз чутливості	Метод є гарною ілюстрацією впливу окремих вихідних чинників на кінцевий результат. Завдяки методу ГР оптимізується щодо формування найкращої схеми проекту в умовах обмежених фінансових ресурсів.	Не дає можливості оцінити ймо­вірність відхилень результатів проекту від очікуваних значень. Зміна одного чинника розглядається ізольовано, тоді як на практиці всі економічні чинники у тій чи іншій мірі корельовані і впливають на результати проекту разом

Закінчення табл. 7.21

Метод	Переваги	Недоліки
Метод сценаріїв	Відхилення результативно­го показника розраховуєть­ся з урахуванням взаємо­впливу діючих факторів. Сприяє отриманню достат­ньо наочної картини для різноманітних варіантів реалізації проектів. Надає інформацію про чутливість і можливі відхилення Може бути легко реалізований у середовищі Excel	Існує певна складність побудови реалістичних сценаріїв «найгіршого» та «найкращого» поєднання подій; розрахунку зна­чень ймовірностей здійснення даних сценаріїв. Прояв наслідків обмеженої кіль­кості ймовірних комбінацій змінних
Метод «дерева» рішень	Послідовно оцінюються наслідки кожної можливої вихідної події та обчислюється максимальна ймо­вірність кінцевої події	Значні витрати часу на проведення досліджень (збільшується обсяг розрахунків за перебирання всіх можливих варіантів, загальна кількість яких може сягати десятків, сотень). Можлива недооцінка ланки будь-якої системи
Імітаційне моделювання	Допомагає врахувати макси­мально можливу кількість факторів. Особливо ефективним є в тих випадках, коли дослід­жувані взаємозв’язки склад­ні, носять стохастичний ха­рактер і не можуть бути змо­дельовані в умовах об’єк­тивного експерименту. Можливість здобуття інтервальних, а не точкових характеристик результативних показників. Сприяє значному підвищенню якості прогнозування та прийнятих інвестиційних рішень в ці­лому	Труднощі сприйняття імітаційних моделей через їх математич­ну складність і громіздкість. Застосування методу вимагає використання спеціальних математичних пакетів. Трудомісткість і дорожнеча створення моделей. Висока залежність точності результату від відповідності створеної моделі об’єкту. Неточність результатів під час вико­ристання спрощених допущень у моделі

 

Для оцінювання ризиків інвестиційних проектів можуть застосовуватися також інші методи [31], короткий огляд яких подано в табл. 7.22.

Таблиця 7.22

Методи оцінки ризикованості
інвестиційних проектів

Метод	Характеристика методу
Перевірка стійкості проекту	Метод передбачає розробку сценаріїв розвитку проекту в базовому та найбільш небезпечних варіантах з погляду всіх учасників проекту (компанії, що здійснює проект, будівельної фірми, постачальників, інших зацікавлених осіб). За кожним сценарієм досліджуються майбутні показники ефективності для всіх учасників. Проект вважається стійким і ефективним, якщо у всіх розглянутих ситуаціях інтереси учасників дотримуються, а можливі несприятливі наслідки усуваються спеціально розробленими заходами: обумовлюються способи винаго­роди й розподілу прибутків, створюються запаси та резерви чи передбачаються страхові виплати
Коригування параметрів проекту	Коригування полягає в такій зміні запланованих параметрів проекту, яка дала б можливість привести очікувану ефективність до прийнятного її значення
Формалізований опис невизначе­ності	Найбільш трудомісткий метод. Передбачає розробку математичних моделей, що описують із прийнятною точністю динаміку зміни всіх основних параметрів майбутнього проекту. У разі створення такої моделі можна прогнозувати різні ситуації у процесі реалізації проекту, вибирати оптимальну з них, аналізувати можливі несприятливі ситуації тощо. Основні вимоги до формалізованого опису проекту: вибір достатньої, але при цьому доступної для огляду кількості параметрів проекту, необхідних для його опису з прийнят­ним ступенем точності; створення коректних моделей; визначення показників ефективності проекту
Аналіз альтернативних сценаріїв розвитку проекту	Найменш трудомісткий метод опису ризикованості проек­ту. В основу покладена ідея дослідження як мінімум трьох варіантів розвитку проекту в майбутньому: оптимістичного; реального; песимістичного. Кожному з варіантів надається експертна оцінка ймовірності його настання і розраховується NPV. На основі розрахунку середньоквадратичного відхилення NPV роблять висновок про ризикованість проекту. Перевага: можливість оцінки впливу одночасно кількох параметрів на кінцеві результати проекту через імовірнос­ті настання кожного сценарію

Як уже було зазначено, ризик і дохід — дві взаємопов’язані категорії. Тому кількісна оцінка ризиків і факторів, які їх зумовлюють, може бути здійснена на основі аналізу варіабельності прибутку. Взаємозв’язок між прибутком та факторами, що на нього впливають, характеризується за допомогою показника левериджу (важеля) — фактора, незначна зміна якого може привес­ти до істотної зміни ряду результативних факторів. Методика визначення ступеня виробничого, фінансового та підприємни-
цького ризику наводиться багатьма вченими-дослідниками [42; 55]. У табл. 7.23 подано характеристику показників, необхідних для проведення аналізу варіабельності прибутку.

Таблиця 7.23

Показники аналізу
варіабельності прибутку

Показник	Методика розрахунку та характеристика
Сила впливу операційного (виробничого, господарсько­го) важеля	Дія операційного (виробничого, господарського) важеля проявляється у тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації продукції завжди породжує більш сильну зміну прибут­ку. Вона вказує на ступінь підприємницького ризику, пов’язаного з конкретним підприємством: чим більша сила впливу операційного важеля, тим більший ризик зниження прибутку й виникнення збитків у разі зміни обсягу реалізації, тим більший підприємницький ризик. Сила операційного важеля розраховується за формулою: Сила впливу операційного важеля = Валова маржа / / Прибуток = (Виручка від реалізації – Сумарні змінні витрати) / Прибуток. Операційний важіль сильніше діятиме, коли: збільшуються постійні витрати й зменшується прибуток; підвищується питома вага постійних витрат у валовій маржі; знижується виручка від реалізації
Поріг рентабельності	Поріг рентабельності — виручка від реалізації продукції, за якої валової маржі в точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю. Показник розраховується за формулою: Поріг рентабельності = Постійні витрати / Валова маржа у відносному вираженні до виручки. За зростання виручки від реалізації, якщо поріг рентабельності вже пройдено, сила дії операційного важеля зменшується: кожен відсоток приросту виручки дає все менший і менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується). На незначній відстані від порогу рентабельності сила впливу операційного важеля буде максимальною, а потім знову почне знижуватися

Продовження табл. 7.23

Показник	Методика розрахунку та характеристика
Точка беззбитковості	Точка беззбитковості відповідає пороговому (критичному) значенню обсягу виробництва (в натуральних показниках), і розраховується за формулою: Порогова кількість товару = Поріг рентабельності даного товару / Ціна реалізації одиниці продукції = Постійні витрати / (Ціна одиниці товару – Змінні витрати на одиницю товару). Концепція беззбитковості ведення господарства поля- гає у визначенні кількості одиниць продукції чи послуг, яку необхідно продати, щоб відшкодувати постійні витрати
Запас фінансової стійкості	Запас фінансової стійкості показує, яке падіння виручки від реалізації здатне витримати підприємство без серйозної загрози для свого фінансового стану. Сила операційного важеля тим нижча, чим вищий запас фінансової стійкості. Цей показник визначається за формулою: Запас фінансової стійкості = Виручка від реалізації продук­ції – Поріг рентабельності
Сила впливу фінансового важеля	Ефект фінансового важеля — приріст до рентабельності власних коштів, що отримують через використання кредиту, незважаючи на платність останнього. Це зміна чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), що породжується зміною нетто-результату експлуатації інвестицій (теж у відсотках). Він розраховується за фор- мулою: Сила впливу фінансового важеля = Зміна (%) чистого прибутку на акцію / Зміна (%) нетто-результату експлуатації інвестицій = 1 + Відсотки за кредит / / Балансовий прибуток. Чим більший відсоток за кредит і чим менший прибуток, тим більша сила фінансового важеля. Якщо позикові кошти не залучаються, то сила впливу фінансового важеля дорівнює 1. Чим більша сила фінансового важеля, тим більший фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством: підвищується ризик неповернення кредиту з відсотками для банкіра; зростає ризик падіння дивіденду й курсу акцій для інвестора

Закінчення табл. 7.23

Показник

Методика розрахунку та характеристика

Рівень сполученого ефекту операційного та фінансово­го важелів^*

За одночасного збільшення сили впливу операційного та фінансового важелів усе менш і менш значні зміни фізичного обсягу реалізації та виручки приводять до все більш і більш масштабних змін чистого прибутку на акцію. Сполучений ефект операційного та фінансового важелів розраховується за формулою: Рівень сполученого ефекту операційного та фінансового важелів = Сила впливу операційного важеля ´ Сила впливу фінансового важеля. Результат вказує на рівень сукупного ризику, пов’язаного з підприємством, і відповідає на питання, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток на акцію за зміни обсягу продаж (виручки від реалізації) на один відсоток. Сполучення операційного важеля з потужним фінансовим важелем може згубно позначитися на підприємстві, оскільки підприємницький та фінансовий ризики взаємно множаться, мультиплікуючи несприятливі ефекти. Взаємодія операційного та фінансового важелів посилює вплив виручки, що зменшується, на величину нетто-результату експлуатації інвестицій і чистого прибутку

* Примітка. Операційний важіль впливає на нетто-результат експлуатації інвестицій (прибуток до виплати відсотків за кредит і податку). А фінансовий важіль — на суму чистого прибутку підприємства, рівень чистої рентабельності його власних коштів і величину чистого прибутку в розрахунку на кожну звичайну акцію. Чим більша сила впливу операційного важеля, тим більш чутливий нетто-результат експлуатації інвестицій до змін обсягу продажу та виручки від реалізації; чим вищий рівень ефекту фінансового важеля, тим більш чутливий прибуток на акцію до змін нетто-результату експлуатації інвестицій. Задача зниження сукупного ризику, пов’язаного з підприємством, зводиться до вибору одного з трьох варіантів:

· високий рівень ефекту фінансового важеля у поєднанні зі слабим впливом операційного важеля;

· низький ефект фінансового важеля у поєднанні з сильним операційним важелем;

· помірність фінансового та операційного важелів — цього варіанту найважче досягти.

У процесі прийняття господарського рішення економічна ефек­тивність від його реалізації повинна бути скоригована на ступінь ризику його досягнення. Маючи це на меті, і проводять якісний та кількісний аналіз ризиків. У сучасних економічних умовах аналіз ризику безсумнівно відіграє визначальну роль у загальній системі аналізу господарської діяльності.

ВИСНОВКИ

Доцільність прийняття конкретного господарського рішення, що містить певні ризики, може бути визначена проведенням кіль­кісного та якісного аналізу цих ризиків.

Якісний аналіз має на меті визначити чинники й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ризиків. Виникнення кожного окремого виду ризику підприємни-
цької діяльності зумовлюють специфічні чинники. У рамках діяльності певного суб’єкта господарювання може бути використана така класифікація зон ризику: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику. Основними критеріями розмежування виступають: прибуток, виручка, власні кошти підприємства, втрати, коефіцієнт ризику.

Кількісний аналіз ризику покликаний оцінити ступінь окремих ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому. Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього. В оцінці підприємницького ризику необхідним є аналіз і прогнозування ймовірних утрат ресурсів — фінансових, матеріальних, соціальних, морально-психологічних, збутових, екологічних утрат, утрат часу. Залежно від виду підприємницької діяльності доцільно розрізняти втрати від здійснення виробничої, комерційної та фінансової діяльності.

Підприємницький ризик може визначатися як в абсолютних, так й у відносних величинах. Крива ризику робить можливим: встановлення залежності ймовірності втрат від їх рівня; прийняття попередніх висновків про доцільність чи недоцільність здій-
снення ризикованих операцій; визначення ймовірності втрати
коштів у межах певних інтервалів.

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві в науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оцінювання, але найбільшого практичного застосування набули такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналізу доцільності витрат, метод використання аналогів. У світовій практиці інвестиційного менеджменту використовуються різноманітні методи кількісної оцінки ризиків, але найпоширенішими серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливос­ті; метод сценаріїв; «дерево» рішень; імітаційне моделювання. Кількісна оцінка ризиків і факторів, що його зумовлюють, може бути здійснена на основі аналізу варіабельності прибутку.

ОСНОВИ
РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Особливості управління ризиками
господарської діяльності

Беззаперечною умовою ефективної діяльності суб’єкта господарювання повинно стати формування системи ризик-мене­дж­менту на підприємстві. У зарубіжних країнах менеджмент ризиків господарювання вже давно став невід’ємною складовою системи управління підприємством в цілому. Адже ґрунтовний аналіз, проведення ідентифікації, оцінки та подальшого коригування ступеня ризику необхідні для: прийняття стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень; прогнозування кон’юнктури ринку, маркетингових досліджень; проведення кредитної політики; формування та оптимізації діагностики портфеля цінних паперів.

Оскільки ризик є економічною категорією, на його ступінь можна впливати через формування та реалізацію стратегії, викорис­тання певних засобів, принципів, тобто через створення своєрідного механізму управління ризиками — ризик-менеджменту. Аналіз наукових праць з проблем управління ризиками дає можливість виділити найпоширеніші трактування даного явища:

Ø спеціальна сфера діяльності підприємства [28];

Ø багатоступінчастий процес, який включає розробку загальної філософії управління ризиками на підприємстві, їх виявлення, аналіз, оцінку і має на меті зменшення та нейтралізацію негативних наслідків [8; 55];

Ø розробка та реалізація різноманітних методів, рекомендацій, заходів, що дають можливість спрогнозувати появу ризику й зменшити його ступінь [21];

Ø процес впливу на суб’єкт господарської діяльності, що забезпечує: максимально широкий діапазон охоплення можливих ризиків, їх обґрунтоване прийняття, зведення ступеня впливу ризиків на суб’єкт до мінімуму, розробку стратегії поведінки цього суб’єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків [46];

Ø сукупність трьох складових: цілепокладання (вибір цілей), ризик-маркетинг (вибір інструментів управління ризиками), ризик-менеджмент (підтримання балансу в трикутнику «люди—цілі—ресурси» в процесі досягнення поставлених цілей з використанням вибраних інструментів) [13].

Найбільш повне визначення сутності ризик-менеджменту наве­дено Д. А. Штефаничем, який вважає, що управління ризиками — це сукупність дій економічного, організаційного, технічного характеру, спрямованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним на-
слідкам [46].

Відповідно до сучасної концепціїуправління ризиками ризик-менеджментможна розглядати як систему чи як процес. Як система управління ризик-менеджмент включає в себе:об’єкти управління — керовану підсистему; суб’єкти управління — керів­ну підсистему.

 

Рис. 8.1. Структурна схема ризик-менеджменту

Взаємодія об’єктів і суб’єктів управління в ризик-менеджмен­ті може здійснюватися тільки за умови інформаційного забезпечення (наявності статистичних, інформаційних, комерційних даних). Адже процес управління, незалежно від його змісту, завжди передбачає отримання, передачу, а використання конкретної інформації. Будь-яке господарське рішення приймається в умовах, коли результати не визначені, а інформація обмежена. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вар­тістю будь-якого заходу, коли наявна повна інформація, та очікуваною вартістю, коли інформація неповна. Інформаційне забезпечення можна вважати найважливішим елементом у структурі управління ризиком, від достовірності та якості якої залежить величина підприємницького ризику, прийняття правильних господарських рішень.

Як на об’єкт, так і на суб’єкт системи управління господар-
ськими ризиками покладено виконання конкретних функцій.

Функціями керівної підсистеми є організація:

· вирішення питань, пов’язаних з ризиком, ризиковими вкладеннями капіталу;

· робіт зі зниження ступеня ризику;

· процесу страхування ризику; економічних відносин і зв’язків між суб’єктами господарювання.

Функції керованої підсистеми полягають у:

· прогнозуванні (розробка на перспективу змін фінансово-економічного стану об’єкта та його частин);

· організації (об’єднання людей, що займаються управлінням ризиками, на основі певних правил та процедур: створення органів управління, побудова структури апарату управління, розробка норм та нормативів);

· регулюванні (вплив на об’єкт управління, за допомогою якого досягається ситуація стійкості цього об’єкта у випадку виникнення відхилень від заданих параметрів);

· координації (узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарата управління та спеціалістів);

· стимулюванні (спонукання спеціалістів до зацікавленості в управлінні ризиками);

· контролі (перевірка організації роботи з регулювання рівня ризику).

В ідеалі для функціонування ризик-менеджменту повинен існувати орган управління ризиками з певними функціональними обов’язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними ресурсами. На підприємстві має бути створено спеціальний підрозділ — відділ (або) відділення управління ризиками на чолі з ризик-менеджером (на малих підприємствах обов’язки ризик-менеджера може виконувати фінансовий менеджер). Більшіс