Класифікація технологій друкування

Вибір способу (методу, виду) друку при проекту­ванні — принципово важливе проектне рішення, яке означає найголовнішу дію у вирішенні технології виробництва і, водно­час, вибір профілю майбутнього підприємства, а також усіх ін­ших технологічних процесів від підготовки друкарських форм до опорядження готової продукції. Сьогодні ця проблема набула особливої складності з появою нових способів друку, у яких на більш високому технологічному і якісному рівні використовують­ся традиційні і новітні методи підготовки до друку і виконання технологічного процесу. Але тут з'явилися певні розбіжності навіть у термінології.

Так, відомі такі поняття як «традиційні» та «класичні» способи друку, «спеціальні» методи (види) друку. Причому за нинішньої різноманітності варіантів друкарських процесів спостерігається плутанина у віднесенні того чи іншого вдосконалення (ноу-хау) до того чи іншого виду, типу, різновиду. Так, наприклад, флексо-графію та металографію іноді називають самостійними спосо­бами друку, хоча їх можна назвати різновидами високого і гли­бокого. Інший приклад, «спосіб» і «метод» також іноді вживають як різновиди, але ці поняття трактуються в українській мові як синоніми, що означають певну дію, прийом або сукупність прий­омів. Сьогодні деякі автори пропонують взагалі відмовитися від

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів __________

термінів «види друку», «способи друку» і застосовувати лише один — «технологія друкування», тому що види, способи, мето­ди завжди сприймаються як синоніми¹. З цим не можна не пого­дитися. Однак, у масовій професійній технічній літературі нині вже дуже важко відмовитися від законсервованих термінів, до яких усі звикли, проте не можуть пояснити різниці між ними.

Не розглядаючи ці питання як основні, слід все ж звернути го­ловну увагу на сутність і можливості того чи іншого технологіч­ного процесу друку при їх виборі для продукування тієї чи іншої продукції, тим більше, що у кінці минулого століття уже було відомо про наявність більше ніж 135 варіантів технологій, які фахівці відносили до різновидів класичних — високого, глибоко­го, плоского друку, але ніяк не могли узгодити між собою їх відмінності. Однак, слід чітко визначити, що технологічна схема друкарського потоку складається з таких операцій: підведення задруковуваного матеріалу (основи) до друкарської форми; надходження фарби на ділянку друку; взаємодія форми, фарби, основи під дією певного енергетичного потоку; закріплення фарби на основі; виведення відбитка на ділянку приймання.

У науково-технічній літературі для визначення технологічного процесу продукування відбитків використовуються різноманітні терміни: «друк», «друкування», «процес друку», «друкарський процес», «поліграфічне множення», «помноження графічної інформації», «тиснення», «репродукування» тощо. Вони мають майже рівноцінне значення, але їхнє роз'яснення та тлумачення часто суттєво різняться і є недостатньо виваженими та наповне­ними професійним змістом.

Вивченням друкарського процесу та визначенням його сут­ності, а також розробкою термінології займалися відомі вітчиз­няні та зарубіжні вчені: С. Ф. Гавенко, Е. Германієс, Б. В. Дурняк, А. Зеттлмоєр, С. Карттунен, Г. Кіппхан, Л. А. Козаровицький, Е. Т. Лазаренко, В. С. Лапатухін, Р. І. Мервінський, М. А. Нечипо-ренко, П. О. Попрядухін, О. Ф. Розум, Е. Рупп, М. І. Синяков, М. І. Спихнулін, С. І. Стефанов, Я. І. Чехман та інші.

¹Стефанов С. Классификация технологий печатания // КомпьюАрт. — 2007. — № 1.—С. 48-51.

__________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

В. В. Попов дає таке визначення процесу друку: «В основі поліграфічного розмноження зображень — техніки друкування — лежить принцип тиснення, за допомогою якого і одержують­ся численні однакові відбитки».

М. І. Синяков пов'язує тиск (друк) з процесом перенесення фарби: «У процесі друку проводиться нанесення фарби на форму і передача її під тиском з форми на папір».

П. О. Попрядухін визначає: «У поліграфічній промисловості процесом друкування, чи друком, називається багаторазове одержання зображень шляхом перенесення фарби з дру­карської форми на папір, картон чи будь-який інший матеріал».

А. Н. Раскін вказує: «Друкування — це багаторазове продуку­вання однакових зображень із заданими параметрами якості шляхом перенесення фарби з друкарської форми (безпосеред­ньо чи через проміжну поверхню) на задруковуваний матеріал. Одержане при цьому зображення називається відбитком».

Німецьким стандартом (DIN) сформульовано: «Друк — роз­множення шляхом перенесення друкарської фарби чи фарбу­вальної речовини на задруковуваний матеріал за допомогою друкарської форми або нагромаджувача друкарського зоб­раження».

За ґ. Кіппханом²: «Процес перенесення фарби на папір (чи на інший задруковуваний матеріал) за допомогою друкарської форми називається друком».

Формулювання викладачів Московського державного універ­ситету друку (Росія): «Спосіб друку — процес передачі фарби в друкарській машині від фарбодрукувальної системи через дру­карську форму на задруковуваний матеріал»³.

²Handbuch der Printmedian: Technologien und Produktionsverfahren / Hrgs.: H. Kipphan. — Berlin; Heidelberg; New York; Barcelona; Hongkong; London; Tailand; Paris; Singapur; Токіо: Springer. — 2000. — 1246 c; Кипхан Г, Знциклопедия по печатньїм средствам информации /Пер. с нем. — М.: МГУП, 2003. - 1246 с.

³Бьістров К., Климова Е., Пономарев Ю., Румянцев В., Силенко П. Ценньїе бумаги и способьі их печати // Полиграфия. — 2006. — № 1. — С. 99-102.

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів _____________

М. І. Спихнулін наводить таке формулювання: «Друкарським процесом (друкуванням) називається процес одержання на будь-якій поверхні відбитків з друкарської форми, яка несе графічне зображення, шляхом тієї чи іншої енергетичної дії».

Остання дефініція найбільше відповідає дійсності, бо пред­ставляє друкарський процес як метод відтворення і розмножен­ня оригінальних (чи кодованих) зображень. Вона не пов'язує друк з технічними засобами, що забезпечують його виконання, і вперше надає значення енергетичній дії.

Перелік подібних визначень і тлумачень друкарського проце­су можна продовжувати. Однак, для чіткої класифікації існуючих та перспективних методів друку слід розглядати в першу чергу технологічну суть процесів та взаємозв'язок складників: енергії, інформації, матеріалів.

Друкарські процеси в прямих контактних методах друку вико­нуються при одноразовому та багаторазовому перенесенні зо­браження з друкарської форми на задруковуваний матеріал. Цей метод застосовується у високому, флексографічному, гли­бокому, трафаретному методах друку, що використовують ме­ханічну енергію тиску.

Слід зауважити, що у непрямих контактних (офсетних) мето­дах поняття «високий», «плоский», «глибокий» друк характери­зують процес тільки на першій стадії контакту проміжної поверх­ні з формою. А далі еластична офсетна поверхня надає зобра­женням спільних рис, згладжуючи різницю між ними. На наступ­ному етапі контакту принцип перенесення зображення майже однаковий і різниться лише характеристиками фарби.

Сьогодні широко використовуються методи з переконтактом: непрямого контакту форми з задруковуваним матеріалом — ме­тод друку з подвійним перенесенням зображення (непрямий офсетний, від англійського слова «offset»); метод з подвійним переконтактом (орловський друк); метод друку на об'ємних ви­робах (тамподрук). При друкуванні цими методами зображення з друкарської форми переноситься на проміжні поверхні (елас­тичне полотнище, проміжна друкарська форма, тампон), а з них — на задруковуваний матеріал. Метод дістав широке загальне

_____________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

визнання у плоскому офсетному друці з різною фізико-хімічною природою друкувальних та проміжних елементів (фарба та зво­ложувальний розчин у плоскому офсетному друці зі зволожен­ням; фарба та олеофобний шар проміжних елементів у плоско­му офсетному друці без зволоження). Використовується у висо­кому друці — типоофсет, у глибокому — тамподрук. Офсетний (непрямий) метод використовується не лише в контактних ме­тодах друку, а й у безконтактних та комбінованих — під дією електричних, магнітних та інших енергетичних процесів та їх комбінацій.

До одного із методів непрямого контактного друку відносить­ся метод орловського друку. При цьому в процесі друкарського циклу відбувається подвійне або потрійне офсетне перенесення фарби. З кожної однофарбової друкарської форми високого друку зображення переноситься на свій офсетний циліндр, а з нього — на збірну форму (збірний офсетний циліндр), де фор­мується багатофарбове зображення, яке потім переноситься на задруковуваний матеріал. Подвійне офсетне перенесення зоб­раження, з формуванням суміщеного багатофарбового на збірному циліндрі, використовується у високому та глибокому друці для виготовлення цінних паперів (грошових знаків, сер­тифікатів, облігацій тощо). При цьому збірні офсетні циліндри можуть бути нееластичними для збереження графічної точності зображення.

У варіанті глибокого офсетного друку — як-от тамподрук — з друкарської форми зображення під тиском переноситься на еластичний гумовий тампон, який передає його на зовнішню чи внутрішню поверхню складного об'ємного виробу (лялька, тарілка, прилад тощо), що має циліндричну, конічну, випуклу по­верхню.

Метод декалькоманії також слід віднести до непрямих кон­тактних, але не до офсетних. Тут процес здійснюється із знач­ною перервою у часі, і готові первинні відбитки, для подальшого перенесення на вироби, одержують на папері або плівці одним з контактних прямих (трафаретний, глибокий) і непрямих (плос­кий офсетний) методів.

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

Під терміном «числовий друк» («цифровий друк») слід ро­зуміти сукупність методів друку, що використовують попереднє кодування інформації у числових інформаційних системах підго­товки видань до друку, а потім відбувається операція декодуван­ня перед перенесенням зображення на задруковувану основу. Ця назва повною мірою відноситься до технологій «з комп'юте­ра на...». Але в самому процесі друкарського контакту комп'ютер і числова інформаційна технологія участі не беруть, хіба що — в управлінні та контролі за процесом. Отже, числовим друком слід визначати методи продукування видань в пристро­ях (друкарських машинах) із числовими комп'ютерними систе­мами управління, контролю та обробки інформаційних сигналів в період до початку процесу друку і в процесах контролю тира­жування друкованої продукції, якщо відбувається надходження інформації, яка декодується і керує друкарським процесом.

Енергія у друкарських процесах використовується у тій чи іншій енергетичній дії конкретного виду і методу прикладання. Конфігурацію енергетичного поля, силу, направленість та періодичність дії, а також інші параметри визначає конкретний спосіб друкування. У всіх методах друку енергетичні явища пе­реносять зображення, створені у тому чи іншому виді сигналу, тими чи іншими фарбувальними речовинами, на той чи інший задруковуваний матеріал.

Переважна більшість методів друку базується на використан­ні механічної енергії у прямих, непрямих та комбінованих засобах енергетичної дії. Новітні — використовують й інші види енергії.

Про потребу класифікації методів (способів, видів) друку го­ворили давно. Перші такі спроби були зроблені ще в XIX столітті. В основу першої класифікації було покладено принцип просто­рового розподілу друкарської форми на друкувальні (ДЕ) і проміжні (пробільні) елементи (ПрЕ), причому — лише з точки зору конструктивних особливостей їхнього рельєфного розта­шування на формі (високий, плоский, глибокий друк). Оскільки з часом з'являлися нові методи друку, то цей принцип не міг на­далі залишатися основою класифікації, бо ця ознака не дає

_____________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

можливості розрізнити навіть високий і флексографічний друк, глибокий, металографічний і тампонний, і т.д.

У XX столітті не раз ставилося питання про потребу більш по­вно класифікувати методи друку. В 60—70-ті роки в СРСР та за кордоном були зроблені спроби розробити сучаснішу кла­сифікацію на основі нових ознак та принципів. Однак, і донині загальноприйнятої класифікації способів та методів друку не існує, а глибокі суперечності у визначенні окремих методів про­довжують зберігатися. Так, наприклад, поняття «плоский друк» виникло із застосуванням прямих контактних методів фототипії та літографії. З розвитком непрямого контактного (офсетного) принципу друкування, з такого ж типу друкарських форм, з'яви­вся термін «офсетний друк», який став загальновживаним. Але він не має прямого стосунку до принципу просторового роз­поділу поверхні форми на ДЕ та ПрЕ. Крім того, проблема погли­билась через застосування непрямого контактного (офсетного) принципу у високому та глибокому, а сьогодні — у тампонному і числових методах друку.

Розроблення основ класифікації технологій друкування необхідно з таких головних причин:

• створення єдиної чіткої й однозначної термінології для роз­
робки регламентуючих документів галузі різного рівня (стандар­
тів, нормативів, еталонів, проектів, методик вимірювань тощо);

• необхідність забезпечення однозначного розуміння сут­ності технологічного процесу всіма фахівцями ВПС;

• потреба у створенні БД для систематизації всіх існуючих і прогнозованих на майбутнє способів друку;

• можливість прогнозування нових засобів друку;

• необхідність розробки чіткої структури і програм у навчаль­ному процесі підготовки фахівців усіх рівнів від робітників до інженерів повної вищої освіти, а також можливості визначення напрямів їх спеціалізації.

Не дивлячись на те, що над класифікацією способів друку працювали видатні фахівці видавничо-поліграфічної галузі, за­гально визнаної міжнародної класифікації й до цього часу не існує. Відомо декілька підходів до спроби розробки такої кла-

6. Проектування і розрахунок друкарських процесів __________

сифікації, які не мають між собою значних протиріч, однак, відрізняються кількістю ознак і "^характеристиками. Отже й нині проблема залишається відкритою.

Л. А. Козаровицький пропонував в основу класифікації покла­сти не просторове розташування друкувальних та проміжних елементів, а їхнє розмежування у процесі друку та характер відтворення ними напівтонів. Він визначив дві головні ознаки методів друку. За першою — всі методи поділялися на дві групи: друк з механічним та з фізико-хімічним розмежуванням ДЕ і ПрЕ. До першої групи увійшли методи друку, де вони мають од­накову молекулярну природу. До другої — елементи з різними молекулярними властивостями. За другою класифікаційною оз­накою (характер відтворення напівтонів) Л. А. Козаровицький також виділив дві групи. До першої ввійшли методи з безпе­рервним відтворенням тонів, до другої — з дискретним. Однак, цей принцип не вніс суттєвих змін у вже відому класифікацію і не став широковизнаним.

У 1949 р. І. С. Антокольський запропонував ще одну ознаку — спосіб перенесення фарби з форми на задруковуваний ма­теріал: прямий контактний, офсетний і перспективний безкон­тактний друк. Такий підхід дозволив розрізнити високий друк з типоофсетним, літографію з офсетним, глибокий з тамподру-ком тощо. Однак різницю між високим і флексографічним, гли­боким і металографічним за допомогою цих ознак відрізнити не­можливо.

Отже, І. С. Антокольський поряд з характеристикою просто­рової будови друкарської форми рекомендував використати як додаткову ознаку класифікації метод перенесення фарби з фор­ми на папір під час друку.

У Технічній школі в Дармштадті (Німеччина) була запропоно­вана класифікація методів друку більш широкого плану. Всі ме­тоди поділялись на шість груп-різновидів друку:

* високий (класичний високий, типоофсетний, флексогра-фічний);

* плоский (літографічний, офсетний, фототипія);

* глибокий (геліогравюра, глибокий ракельний, автотипний);

___________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

• безфарбовий (тиснення: конгревнетаблінтове);

• трафаретний (з плоскої форми, ротаційний, різографія);

• інші (ксерографія, магнітографія, лазерний тощо).

Суть питання залишалась незмінною. Дана класифікація не внесла нічого нового в сутність систематизації.

Польською галузевою комісією з термінології була розробле­на схема класифікації методів друку, в якій більш чітко і лаконіч­но здійснено поділ основних варіантів технології на методи, за­соби, види та різновиди, але в основу класифікації покладено ті ж просторово-конструкційні рельєфні ознаки.

Найбільш досконалі класифікації методів друку були розроб­лені В. С. Лапатухіним (1976 p.), М. І. Спіхнуліним (1989 p.),

0. М. Величко (2000 p.), Гельмутом Кіппханом (Helmut Kipphan,
2000 p.), Є. Д. Клімовою (2006 р.) та С. І. Стефановим (2007 p.).
З цього всеохопного фундаменту можна побачити дальші мож­
ливі напрямки розвитку друкарства.

Найбільш повну, але громіздку класифікацію друкарських процесів запропонував В. С. Лапатухін, поклавши в її основу чо­тири принципово нові основні ознаки (спосіб виробництва дру­кованої інформації, метод перенесення барвника, принцип дру­кування та спосіб одержання друкованого зображення) та одну ознаку додаткову (найбільш характерну), що може визначати саме цей метод і притаманна лише його технічним рішенням. Усім методам друку було присвоєно цифрову індексацію. B.C. Лапатухін уперше у своїй монографії використовує термін «види друку».

Отже, В. С. Лапатухін увів дві нові ознаки класифікації: спосіб передачі фарби і метод одержання друкованого зображення (при використанні різних механізмів поділу друкувальних і проміжних елементів, різноманітних технічних засобів збере­ження умов друкування). Перша ознака співпадає з поняттям друкарської форми, а друга — зі способом перенесення фарби

1. С. Антокольського. Високий і флексографічний друк тут
відрізняються твердістю (деформаційними властивостями)
форм. Використано також таке поняття, як додаткова характер­
на ознака.

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів _____________

Наприклад, офсетний плоский друк зі зволоженням за номером 1.2.1.1.1. мав п'ять принципових ознак: Основні: 1. Багатоциклічний;

0.2. Непрямий (офсетний); 00.1. Друкування зі стабільної форми; 000.1. З фізико-хімічним поділом друкувальних та проміжних елементів на формі. Додаткова: 0000.1. Зволоження проміжних елементів

форми при друкуванні. Підсумовуючи визначене, термін «офсетний плоский друк зі зволоженням» повинен був би виглядати приблизно так:

«1.2.1.1.1. Багатоциклічний офсетний метод друку зі стабіль­ної форми з фізико-хімічним поділом друкувальних та проміж­них елементів зі зволоженням останніх при друкуванні».

У класифікаційній системі методів виробництва друкованої інформації, розробленій В. С. Лапатухіним, розглянуто 45 ва­ріантів продукування друкованих зображень й виділено три принципово різні можливості перенесення зображення на за-друковуваний матеріал: прямий (контактний), непрямий (оф­сетний) та безконтактний.

Ця класифікаційна схема охопила не лише всі існуючі на той час методи друку та їхні різновиди, а й перспективні напрями розвитку друкарства. Та все ж вона мала низку вад: була занад­то ускладнена, не спрощувала класифікацію, а головне — не враховувала види енергетичної дії під час друку, тому не дістала підтримки та поширення.

Однак, класифікація В. С. Лапатухіна мала широкий резо­нанс, бо базувалася на тлумаченні поняття «поліграфія» — одно­го з найважливіших засобів тиражування масової інформації і мала цілий ряд уперше введених у теорію друкарства уявлень і термінів, значення яких — у виявленні нерозривних зв'язків усіх способів друку. В основу класифікації покладено сукупність оз­нак, які дозволяють об'єктивно оцінити можливості існуючих на той час і перспективних методів друку з точки зору результатив­ності всього друкарського процесу, інформативності кінцевого продукту — друкованого відбитка.

_____________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

М. 1. Спихнуліним була запропонована нова класифікація формних та друкарських процесів, в основу якої покладено:

— види енергії, що здійснюють перенесення зображення з форми на задруковуваний матеріал (механічна, електрична, світлова, магнітна, теплова);

— друкарські форми (постійні та змінні), що здійснюють пе­ренесення зображення (звичайні класичні, енергетичні потоки променеві та імпульсні, щілинні розгортки тощо);

 

— задруковувані матеріали основи, на які наноситься зображення;

— фарбувальні речовини (друкарські фарби, чорнила, по­рошки), що наносяться на форми та створюють зображення на відбитках;

— устаткування друкарське (верстати, машини, плотери, принтери).

Принципова схема систематизації друкарських процесів на­була тут більш достовірного вигляду, наближеного до реалій но­вого часу. Введено ряд підкласів методів друку із форм стабільного, змінного (одноразового) використання, де види енергії поділені на механічні та інші; запроваджено поняття кате­горій друкарських процесів («перша» та «друга»), а також чотири класи методів друку з форм, що мають різні друкувальні елемен­ти (високі, плоскі, глибокі, прозорі трафаретні).

Та все ж система була громіздкою. Введення у класифікацію великої кількості ознак ускладнило їхнє розпізнавання, не вик­лючивши основного принципу просторового поділу друкуваль-них та проміжних елементів. Причому основні класичні та похідні від них методи друку утворили чотири класи формно-дру­карських процесів плоского, високого, глибокого та трафарет­ного друку з використанням тиску з незмінних (стабільних) форм. Інші увійшли до безкласової рубрикації електрографічно­го, термографічного та магнітного друку, друкування за допомо­гою світлової енергії.

Останні спроби класифікації також не внесли роз'яснень у цей непростий, як виявилося, теоретичний і термінологічний ди­спут. Так, Г. Кіппхан розділив усі способи і методи друку на дві

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів ______________

головні категорії — традиційні (з друкарських форм) і безкон­тактні (без друкарських форм) Non Impact Printing. До першої внесено високий, плоский, глибокий і трафаретний друк. До другої — електрографія, іонографія, магнітографія, термо­графія, фотографія і струминний друк. Автор вказує, що у другій категорії «інформація переноситься безударно з низьким тис­ком і тому називається безконтактною»¹. Таке трактування суті процесу обрано помилково. Електрографію, іонографію, магні-тографію і навіть фотографію (наявні різні варіанти) не можна відносити до безконтактних методів друку.

Група викладачів МДУД (Росія) висунула чітку третю ознаку класифікації способів друку² — тип фарбового апарата, зв'язав­ши її з типом друкарської машини. В основу покладено той факт, що конкретні способи друку реалізуються у друкарській секції відповідної машини. Конструкція секції впливає на сам спосіб друку — наявність чи відсутність проміжної поверхні для перене­сення фарби з форми на задруковуваний матеріал і тип фарбо­вого апарата. У офсетному друці під фарбовим апаратом ро­зуміється сукупність фарбового і зволожувального апаратів.

Найбільш відомі нині типи фарбових апаратів такі:

• одновалкові растровані з ракелем і камерні;

• багатовалкові; камерні; зі зволоженням; з пристроєм для ірису; з розтиральним циліндром; з ділянковими плунжерними насосами тощо.

Отже, способи друку ці автори пропонують класифікувати за трьома такими ознаками: тип друкарської форми, метод пере­несення фарби у процесі друку (прямий контактний, офсетний, безконтактний) і за типом фарбового апарата.

'Handbuch der Printmedian: Technologien und Produktionsverfahren / Hrgs.: H. Kipphan. — Berlin; Heidelberg; New York; Barcelona; Hongkong; London; Tailand; Paris; Singapur; Токіо: Springer. — 2000. — 1246 c; Кип-хан Г. Знциклопедия по печатньїм средствам информации /Пер. с нем. — М.: МГУП, 2003. — 1246 с.

²Бьістров К., Климова Е., Пономарев Ю.^Румянцев В., Силенко П. Ценньїе бумаги и способьі их печати // Полиграфия. — 2006. — № 1. — С. 99-102.

_____________ Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

Зважаючи на те, що сьогодні різноманітність фарбових апа­ратів достатньо велика і тут можливі нові конструктивні розроб­ки, ця ознака викликає інтерес і зацікавлення, однак не вирішує проблеми.

Для подальшого розвитку поліграфії характерним стало ши­роке використання нових високопродуктивних технологічних методів виготовлення видань. Були застосовані комп'ютеризо­вані методи друку, розроблене майже повністю автоматизоване устаткування, створені принципово нові матеріали, вдоскона­лені класичні технологічні процеси, в основу яких покладено до­сягнення останніх років у галузі хімії, електроніки, цифрових ме­тодів опрацювання інформації, обчислювальної техніки, теоре­тичних основ енергетики. Класифікація методів друку стала на­гально необхідною.

С. І. Стефанов запропонував складну класифікацію техноло­гій друкування. Ця класифікація базується на поєднанні осна­щення, матеріалів і процесів і визначається структурами дру­карської форми, задруковуваного матеріалу і фарбуючої речо­вини³. На його думку, саме це визначає місце існуючих (актуаль­них), а також потенційних (майбутніх) технологій у структурі кла­сифікації.

Для цього виділено три головні ланки:

• друкарська форма;

• процес перенесення зображення з форми на задруковува-ну поверхню за участю друкарської системи і фарби (фарбової речовини), яка у деяких технологіях може бути відсутньою;

• задруковувана поверхня зі своєю структурою, кольором, формою та індивідуальними властивостями.

Класифікація технологій друкування С. І. Стефанова усклад­нює існуючий поділ способів друку на їх різновиди і не відобра­жає головного параметру (характеристики) процесу — енерге­тичного складника.

³Стефанов С. Структуру и технологии // КомпьюАрт. — 2007. № 6. - С. 44-49.

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів __________

Для управління технологічними процесами та для їхньої оп-тимізації вже недостатньо знати окремі якісні сторони явищ. Потрібне широке узагальнення та застосування сучасних мето­дів моделювання для розробки теоретичних основ та класифі­кацій технологій друкування; впровадження автоматизованих систем управління на базі комп'ютерної техніки. Цього вимагає новий етап розвитку технології та техніки друкарства.

Друкарський процес у загальній системі видавничо-полі-графічної інформації є головним. У першу чергу для класифікації друкарських процесів (технологій друкування) необхідно прове­сти відмежування методів друку від формних процесів та витрат­них матеріалів, а також окремих пристроїв друкарських машин. Спосіб друку передовсім визначає можливість задруковувати той чи інший матеріал з використанням тих чи інших допоміж­них фарбувальних та всіх інших витратних матеріалів. Дру­карський пристрій може мати певну необхідну конструкцію для забезпечення якості друку. Але для визначення суті техно­логічного процесу того чи іншого методу друку всі ці атрибути, матеріали, опорядження не мають принципового значення. То­му для спрощення класифікації методів друкування нами обра­но всього чотири, на наш погляд, найважливіші ознаки.

Друкарський процес розглядається з позицій системного аналізу як система, що використовує інформацію (І-|), енергію (Erf, матеріали (М^ для продукування відбитка та продукує інформацію (І₂), енергію (Е₂), матеріали (М₂, М₃), але вже в новій якості та з іншими параметрами. Функціональна модель цієї схеми розроблена О. М. Величко¹ і наведена на рис. 6.1.

Друкарський процес можна реалізувати лише шляхом фізич­ної, хімічної, електричної, магнітної взаємодії елементів у дру­карській системі, які здатні нанести зображення на задрукову-ваний матеріал за допомогою лише певної енергетичної дії.

■Величко О. М. Класифікація методів друку//Друкарство. — 2000. — № 6. — С. 28-31; Wieliczko О. Klasyfikacia sposobow drukowania // Poiigrafika. — 2001. — № 9. — C. 80-81. - № 10. — C. 80-81. — № 11. -C. 70-71.

Розділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

	■ Засоби і параметри контролю
	Друкарський процес — це спосіб взаємодії інформаційного (І^, енергетичного (Е^ та матеріального (М^ потоків для відтворення інформації на друкованому відбитку (І2+М2)
■і >	^Е2	)
^Е1 >	'2^+^М2	)
^м1 )\	^Мз	)
		>
	Умови здійснення процесу, параметри управління і впливу

Рис. 6.1. Модель системи друкарського процесу: E-j — енергія на ділянці нанесення зображення на відбиток; ^ — носій первинної

інформації (друкарська форма, формувальний пристрій); М^ — за-друковуваний матеріал, фарба, зволожувальний розчин, тонер;

Е₂ — розсіяна енергія; І₂+М₂ — відбиток друку; М₃ — розсіяний ма­теріальний потік (пил, пара тощо)

Функціональна модель друкарського процесу відтворення графічної інформації на відбитку відображає рух основних інформаційних, енергетичних та матеріальних потоків, що бе­руть в ньому участь: інформації (аналогової, числової), енергії (механічної, електричної, теплової, світлової, магнітної); ма­теріалів (папір, плівка, метал, тканина, пластмаса, фарба) та зовнішніх факторів (волога, атмосферне середовище). Рух ука­заних потоків визначається факторами впливу, що утворюють поле взаємодії з властивостей (характеристик) матеріалів, енергетичних параметрів системи та програм управління, а та­кож поле збуджувальних факторів, що не піддаються уп­равлінню.

Різноманітність енергетичних потоків, методів, засобів, варіанти конфігурацій їх застосування, що використовуються в друкарстві, зумовлені економічно необхідною якістю зображен­ня певного графічного змісту, а також різною природою задру-ковуваних матеріалів та фарбувальних речовин, особливостями можливих конструкцій друкарського устаткування.

Ро зділ 6. Проектування і розрахунок друкарських процесів _____________

Поле взаємодії всіх факторів впливає на сутність техноло­гічного процесу» що має групу власних показників: параметри окремих систем (подачі матеріалів у зону друку, власне дру­карського апарату, сушильних пристроїв тощо), які формують остаточний результат, що характеризується параметрами дру­кованої продукції. Поле взаємодії факторів впливає врешті-решт на якість друкованої продукції в умовах взаємовпливу всіх елементів. Розуміння цих процесів стає основним при розробці систем управління друкарською машиною (апаратом) і всім ви­робничим комплексом підприємства.

Отже, узагальнена функціональна модель друкарського про­цесу, що пропонується тут (див. рис. 6.1), складається з лінійних динамічних моделей руху матеріального потоку і нелінійних безінерційних елементів з перехрестними зв'язками, що відо­бражають залежність остаточних кінцевих результатів дру­карського процесу від його миттєвого стану. Вона дозволяє охо­пити у сукупності взаємодію факторів та параметрів друкарсь­кого процесу, визначити характер зв'язків (їхню автономність та взаємозв'язаність), роз'єднати складний комплекс на відносно незалежні елементи, вибрати адекватний математичний апарат для вивчення аксіоматичної та емпіричної моделей системи.

Функціональна модель дозволяє оптимально сформулювати структуру та алгоритм управління друкарським процесом у будь-якому методі друку, розробити стратегію наукових досліджень у напрямку управління тиражною якістю відбитків та практичної реалізації високоякісного друку впродовж усього накладу.

На цій основі запропонована нова схема класифікації спо­собів друкування, в якій розглянуто відомі сьогодні варіанти одержання друкованого зображення. За схемою (рис 6.2) виз­начено три основні ознаки класифікації: вид енергії перенесен­ня зображення, засіб енергетичної дії та конфігурацію енерге­тичної дії (спосіб просторово-графічної будови друкувальних елементів на формі), і одну додаткову визначально-пояснюваль­ну характеристику, що дає змогу уточнення за особливою, тех­нічно властивою лише цьому методу друку, характеристикою.

механічний

прямий контактний

Класифікаційні ознаки

Вид енергії

Засіб енергетичної дії