Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.

Утворення звуків відбуваєься внаслідок проходження видихуваного повітря через апарат мовлення. Апарат мовлення складається з трьох «поверхів»: нижнього, середнього і верхнього.

До нижнього належать апарат дихання – легені, бронхи, трахея, діафрагма. Їх функція – накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.

Середній поверх – гортань. Гортань – це своєрідна рубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів і двох рухомих пірамідальних хрящів. До них прикріплені голосові звязки – дві натянуті еластичні плівки які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках.

Верхній поверх – надставна порожнина, до якої належать порожнини глотки, рота, носа. Ротову й носову порожнину розділяють тверде та мяке піднебіння, яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком.

Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню та задню. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові та задньоязикові звуки. Коли кінчик язика торкається зубів, то утворюються зубні звуки.

Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань – джерело голосу і шумів. Надставна порожнина – джерело обертонів і резонаторних тонів. Усією роботаю органів мовлення керує вища нервова система.

Робота органів мовлення називається артикуляцією. В артикуляції розрізняють три фази – екскурсію, кульмінацію, рекурсію.

Екскурсія – початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звуків.

Кульмінація – положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія – повернення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, мяке піднебіння та язичок (сюди ще відносять діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й звязки).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа.

Сукупнісь артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті.

 

Класифікація голосних.

Голосні - це звуки людської мови, основу яких стано­вить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хви­лі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої роз­міри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

За місцем творення (береться до уваги рух язика в го­ризонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і])та заднього ([а], [о], [у]).

Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.

За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо­жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

 

Класифікація приголосних.

Якість різних приголосних залежить від умов їх творення. В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:
1) за участю голосу і шуму в їх творенні (тобто за роботою голосових зв’язок);
2) за місцем творення (за активним мовним органом);
3) за способом творення;
4) за наявністю або відсутністю палаталізації (пом’якшення);
5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення.
За участю голосу і шуму (тобто за роботою голосових зв’язок) приголосні діляться на сонорні й шумні.
Сонорними називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. До сонорних приголосних належать: [в], [й], [р], [р?], [м], [н], [н?], [л], [л?].
Шумними називають приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою шуму (дзвінкі приголосні) або з одного тільки шуму (глухі приголосні).

 

За місцем творення усі приголосні поділяються передусім на губні і язикові.
Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами. До губних приголосних належать: [б], [п], [в], [м], [ф].
Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мовного органа

(зубів, піднебіння, або задньої стінки глотки), поділяються на:
1. Передньоязикові. 2. Середньоязикові. 3. Задньоязикові. 4. Глотковий, або фарингальний. При творенні корінь язика зближується із задньою стінкою глотки.

За способом творення (шуму) приголосні поділяються на три основні групи: зімкненні, щілинні і дрижачі.
При вимові зімкнених приголосних активний орган (нижня губа або язик) тісно змикається з пасивним. Під тиском повітря зімкнення з силою розривається, і при цьому утворюється характерний шум. Шумні зімкнені (в свою чергу) поділяються на проривні і африкати.
До проривних належать: [б], [п], [д], [д?], [т], [т?], [Ґ], [к], [м], [н], [н?]. При цьому проривні шумні ([б], [п], [д], [д?], [т], [т?], [Ґ], [к]) називаються ротовими, а проривні сонорні ([м], [н], [н?]) – носовими. При їх вимові в ротовій порожнині утворюється тісне змикання (як при [б] або [д]), проте одночасно повітря вільно виходить через носову порожнину.
При вимові африкат передня спинка язика, наближаючись до піднебіння, спочатку утворює зімкнення. Проте замість моментального прориву цього зімкнення в останній фазі у африкат зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Отже, африкати – це звуки складної артикуляції, першим компонентом яких є зімкнення, а другим – щілина. До африкат в українській мові належать: [ч], [ц], [ц?], [дз], [дз?], [дж].
При вимові щілинних активний мовний орган, наближаючись до пасивного, утворює вузьку щілину. До щілинних належать: [в], [ф], [з], [з], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л].
При вимові дрижачих [р], [р?] кінчик язика періодично або притискається до переднього піднебіння, або відходить від нього.

 

25. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.

Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно - змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Наприклад: Я єсть народ \ якого правди сила \ ніким звойована ще не була (П. Тичина).

Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст.

Неоднакове членування речення на фрази зумовлює різну змістову інтерпретацію. Пор.: Це було спостереження | за грою наших шахістів і Це було спостереження за грою | наших шахістів.

У першому випадку хтось спостерігав за грою наших шахістів, у другому — наші шахісти спостерігали чиюсь гру.

Фраза розпадається на такти. Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом.

Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності.

Склад – об’єднувана вимовою фонетична одиниця, що складається з голосного і прилеглих до нього приголосних або лише голосного звуки.

Склад має вершину і периферію.

Вершина – момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль – наростання звучності до вершини, а фіналь - затухання звучності після вершини.

Виокремлюють різні типи складів.

За характером початкової частини склади бувають: 1)прикритими (починаються з приголосного гіл-ка); 2)неприкритими (починаються з голосного ох, ось).

За характером кінцевої частини склади бувають: 1) відкритими (закінчуються на голосний но-чі); 2)закритими (закінчуються на приголосний ніч).

Складотворчим звуком, як правило є голосний. Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом.

Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами. Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги.

Дифтонг – два голосних, які утворюють один склад (англ. Аi (my «мій»), Аu (town «місто»).

Тирфтони – три голосних, які творять один склад (англ. Aue (our «наш», flour «квітка», power «сила»).