Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.

Розвиток мов залежить від економічного ладу. Для первіснообщинного суспільства хаоактерні обєднання людей, як рід і племя. Кожне племя користувалося своїм діалектом. Інколи племена обєднувалися в союзи племен і так виникали споріднені діалекти. Племенні діалекти і навіть мови племінних союзів мали обмежене функціонування. Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування.

Зародження класового суспільства повязане з виникненням рабовласницьких держав. У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племенні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові.

Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племіною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних і духовних потреб людей. Зявляються перші писемні мови, серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит, якою написані численні твори релігійної, філософської й наукової літератури.

За феодалізму складається помісно-територіальні діалекти. Роздрібнення держав на маленькі феоди призводить до утворення багатьох діалектів, а це ускладнює спілкування. Тому виникає необхідність наддіалектної мови для державних потреб (церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова (у Західній Європі – латинська мова, у словян – староболгарська мова)

З розвитком капіталізму виникають нації. Нація – це стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту. Для цих обєднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова.

Національна мова обовязково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усного так і писемного різновидів.

 

Розвиток і функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов.

З розвитком капіталізму виникають нації. Нація – це стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту. Для цих обєднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова.

Першою нацією була італійська. Із творчістю Алігєрі Данте (1265-1321), який уперше став використовувати в своїй творчості не латину, а живу народну італійську мову. Так зявляється італійська національна мова.

Національна мова обовязково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усного так і писемного різновидів. Для літературної мови характерна також стилістична диференціація мовних засобів.

Пробудження національної свідомості й боротьба проти національного гноблення і прагнення до інтернаціоналізації життя – у мовній політиці дають про себе знати боротьба за права національних мов і прагнення створити міжнародну мову.

Створення міжнародних мов відбувається декількома шляхами. Роль міжнародної мови можуть виконувати живі національні мови. У 18- початку 19 ст. – французька мова, у другій половині 19 ст. – англійська мова, в першій половині 20 ст. – німецька мова.

У 1879 році німецький мовознавець Шлейєр створив першу штучну мову волапюк.

У 1887 році польський лікар Заменгоф створив штучну мову есперанто, яка стала найпоширенішою серед усіх інших штучних мов. Цьому сприяла простота її будови й інтернаціональність лексичного складу. Есперанто використовується в пресі і радіомовленні.

 

Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.?????????????

У тоталітарному соціалістичному суспільстві всупереч проголошеній рівноправності мов мав місце лінгвоцид. Починаючи з 30-х років, закріплюється тенденція до усунення національних мов із суспільного вжитку на території СРСР. Проводиться тотальна русифікація всіх народів.

Спочатку насильно вводиться алфавіт на російській основі в усіх республіках. Далі для виправдання русифікаторської поліики розроблено відповідну ідеологію. Уводяться такі поняття, як добровільно вибраний народами Союзу «язык межнационального общения», який одночасно є «языком мира и дружбы». Доводилося що нація і національна мова – категорії історичні, які після побудови комунізму зникнуть. Залишиться єдина мова комуністичного суспільства і нею буде російська мова.

Внаслідок такої мовної політики поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов, а далі почалося їх масове відмирання. За роки тоталітарного комуністичного режиму зникло 93 мови.

І нині, після розпаду СРСР, доводиться пожинати плоди «найгуманнішої ленінської національної політики».