Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [е^и], а ненаголошений [и] – як [и^е] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від нихперед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються(з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів - ться,
-шся вимовляються як [ц΄:а], [с΄:а](інвестується, фінансуєшся),- жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з΄с΄а], [ц΄с΄а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і у всіх відмінках імен. сер.р. на - я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення - ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання, попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в похідних від нього (ллють, виллється);

– зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн (проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн – сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних словах на - т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах приголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках (шістсот, шістнадцять);

– зі зміною приголосних при їх збігу; напр., -цьк- змінюється на - чч- при творенні імен. на –ин-а (донецький – Донеччина, але галицький - Галичина), - ськ-, -ск- на - щ- за аналогічних умов (полтавський - Полтавщина), -ск-, -шк- на - щ- при творенні імен. і прикм. на - ан-(-ян-) (піски - піщаний), -ск-, -ст- на - щ- при творенні форм дієслів ІІ дієвідміни (вереск – верещати, простити – прощу); приголосні [г], [з], [ж] перед суфіксами -ськ-, -ств- змінюються на -зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький, Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц΄], [ч] перед -ськ-, -ств- змінюються на -цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький, ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед -ськ-, -ств- змінюються на -ськ-, -ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, але баскський, казахський, тюркський, ламаншський, меккський); [г], [ж], [з] із суфіксом -ш- дає сполучення
-жч- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, але легший), [с] змінюється на -щ- (високий – вищий).

Суспільний характер орфоепічних норм

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю, що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад.

Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою, ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту. Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на зміст сказаного, а не на розпізнавання слів.

Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень.

Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.

Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків [у]-[в]та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових слів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла,
з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком [у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в], [й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним – [і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти, влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж). Немає чергування при зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ, установа).

Рекомендована література

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 29-35.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 216-222.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 13-18.

Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділов. паперів. – К., 2002. – С.5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 20-24.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 77-80.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.

Завдання

1. Визначити особливості правопису і вимови слів, записавши їх відповідно до норм української орфографії:

ас...гнації, бізн...смен, д...позит, д...фіцит, інд...катор, інт...грація, інт...нсивність, конц...нтрація, кооп...рація, кр...д...тування, марк...т...нг, м...трополія, мен...джм....нт, пр...ват...зація, р...квізиція, р...форма, с...рт...фікат, с...нд...кат, сп...куляція, ферм...р, інв...нтар...зація.

2. Вставити необхідні літери, пояснити вимову і правопис слів:

...рошовитий,...алузевий,...ендлювати,...лобалізація,...олодомор,...енеральний,...рунтування,...арантійний,...убернатор,...осподарювання,...рант,...рюндерство,...оризонтальний,...атунок,...аздування,...речність,...удзиковий,...рунтовний,...ромадянин,...оспрозрахунковість,...остинний.

3. Написати слова відповідно до норм української орфографії, зіставити їх вимову і правопис:

закри(т,тт)я, зберіга(н,нн)я, бе(с,сс)а, безла(д,дд)я, звільне(н,нн)я, безклопі(т,тт)я, благополу(ч,чч)я, довкі(л,лл)я, безтор(ж,жж)я, і(н,нн)овації, рецепі(с,сс)а, безробі(т,тт)я, безси(л,лл)я, валютува(н,нн)я, безстра(ш,шш)я, зобов’яза(н,нн)я, галу(з,зз)я, великото(н,нн)ажний.

4. Порівняти звучання і написання слів, вставивши відповідні літери (з або с):

Бе...готівковий, ро...кид, бе...коштовний, ро...поділ часу, бе...патентний, ро...сіювання, бе... потреби, ро...ширення капіталу, бе...процентний, ремі..., бе...товарність, ро...цінка, бе... черги, конфі...кація, бе...платно, чере...мірний,...класти,...колений, небе...печний, ро...писка,...творити,...долати,...користати.

5. Пояснити правопис і вимову слів. Якими специфічними особливостями щодо вимови вони характеризуються?:

ві...чуження, демпін..., бли...чий, холдин…, пі...приємництво, о...крадання, брокера..., кля...ьба, ві...крита економіка, ста...фляція, дивіден..., о...слуговування, хо…ьба, фіксин..., ві...ходи виробництва, курта…, на...прибуток, клірин..., про…ьба, о...тимальний тариф, су...сидія, о...тяження, факторин..., обі... грошей, франчайзин…, боро…ьба.