Методи нейтралізації та мінімізації фінансових ризиків.

Механізм нейтралізації фінансових ризиків ґрунтується на ви­користанні сукупності методів і прийомів зменшення можливих фінансових втрат (рис. 9.6). Їх вибір у процесі ризик-менеджменту значною мірою залежить від специфіки підприємницької діяль­ності суб'єкта господарювання, стратегії досягнення пріоритет­них цілей, конкретної ситуації.

До основних механізмів нейтралізації фінансових ризиків відносять: уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням); мінімізація ризиків (шляхом дивер­сифікації, лімітування, хеджуванни); передача ризику (тобто зовнішнє страхування). Розглянемо згадані вище методи і прийо­ми більш детально.

Рис. 9.6. Механізми нейтралізації фінансових ризиків

Уникнення ризику полягає у розробці внутрішніх заходів ха­рактеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів перш за все слід віднести відмову від здійснення фінансових операцій з надмірно високим рівнем ри­зику. Але, водночас, при цьому підприємство втрачає запланований дохід і прибуток від операції, тобто виникає ризик упущеної вигоди. Тому використання такого способу уникнення ризику повинно здійснюватися дуже виважено з урахуванням наведених на рис. 9.7 умов.

 

 

Рис. 9.7. Умови прийняття та уникнення фінансових ризиків

Для уникнення окремих видів фінансових ризиків можуть використовуватися специфічні заходи, спрямовані на нейтралі­зацію самої причини виникнення ризикової ситуації. Так, для нейтралізації ризику втрати фінансової стійкості необхідно від­мовлятися від надмірного позикового фінансування. Для уник­нення ризику неплатоспроможності потрібно утримуватися від створення надмірних неліквідних активів.

Депозитного і процентного ризиків можна уникнути шляхом відмови від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках та їх вкладення у короткострокові цінні папери (але при цьому вини­кає не тільки ризик упущеної вигоди, а й інфляційний ризик).

Диверсифікація фінансових ризиків полягає у зменшенні рівня їх концентрації. Цей метод ризик-менеджменту використо­вується лише для уникнення негативних наслідків несистематич­них (специфічних) ризиків, які залежать від самого підприєм­ства. Незалежно від того, який ризик мінімізується за допомогою диверсифікації, принцип ризик-менеджменту єдиний — макси­мально розподілити грошові вкладення між різноманітними ак­тивами для того, щоб уникнути значних фінансових втрат у ви­падку, коли окремі активи стають збитковими під впливом зов­нішніх і внутрішніх факторів.

Залежно від конкретних напрямків і видів діяльності підприєм­ство може використовувати диверсифікацію з метою зменшення таких видів ризику:

- виробничий ризик (диверсифікація видів діяльності й асор­тименту продукції);

- депозитний ризик (диверсифікація депозитного портфеля шляхом розміщення вільних залишків грошових коштів не в од­ному, а декількох банках);

- кредитний ризик (диверсифікація кредитного портфеля шляхом надання відстрочок платежу більшому колу покупців продукції з одночасним лімітуванням обсягу кредиту в розрахун­ку на одного клієнта);

- валютний ризик (диверсифікація валютного портфеля шля­хом формування "валютного кошика" з метою уникнення ризику вибору валюти);

- ризик фінансового інвестування (диверсифікація портфеля цінних паперів за видами фінансових інструментів, строками інве­стицій, галузями та регіонами діяльності емітентів тощо);

- ризик реального інвестування (диверсифікація портфеля інвестиційних проектів за строками, регіонами, галузями і т. ін.).

Разом із тим, диверсифікація не виключає можливості фінан­сових втрат у випадку зміни політичної і економічної ситуації,

законодавства, ринкової кон'юнктури, підвищення рівня інфляції та ін.

 

Лімітування здійснюється шляхом встановлення відповідних фінансових нормативів (лімітів) за окремими напрямками фінан­сової діяльності з метою фіксації можливих фінансових втрат на допустимому для підприємства рівні. Перелік нормативів (лімітів) залежить від виду ризику, що лімітується.

У практиці ризик-менеджменту найчастіше лімітуються такі види фінансових ризиків:

- ризик втрати фінансової стійкості (шляхом встановлен­ня граничного розміру і частки позикового капіталу на різних стадіях життєвого циклу підприємства);

- ризик неплатоспроможності (шляхом лімітування міні­мального обсягу і частки активів у вигляді готових засобів плате­жу і високоліквідних фінансових інструментів);

- кредитний ризик (шляхом встановлення граничної суми комерційного (товарного) кредиту в розрахунку на одного клієнта

та максимально можливої суми деоіторської заооргованості під­приємства з урахуванням обсягу сформованого резервного капі­талу);

- депозитний ризик (шляхом встановлення максимальної величини вкладу, що може розміщуватися в одному банку):

інвестиційний ризик (шляхом лімітування максимального обсягу вкладень в цінні папери одного емітента).

Хеджування фінансових ризиків передбачає зменшення імо-§. вірності їх виникнення за допомогою деривативів або похідних цінних паперів (ф'ючерсів, опціонів). Механізм хеджування по­лягає у проведенні протилежних фінансових операцій з ф'ючерс-ними контрактами та опціонами на товарній і фондовій біржах. Схему здійснення хеджування з використанням ф'ючерсних кон­трактів зображено на рис. 9.8.

У випадку хеджування за допомогою опціона обсяг можливих фінансових втрат лімітується на рівні премії (ціни опціона). Спла­та премії дає право вибору: здійснювати операцію на заздалегідь встановлених умовах або відмовитися від неї і таким чином ней­тралізувати ризик.

Розподіл ризиків здійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової

операції. Як правило, контрагентам передаються ті ризики, які від них залежать.

Рис. 9.8. Схема здійснення хеджування ризику за допомогою фью­черсных контрактів

Умови розподілу ризиків регламентуються відповідними уго­дами. За допомогою розподілу можна мінімізувати такі ризики:

- інвестиційний ризик (шляхом передачі підрядчикам ри­зиків, пов'язаних з будівництвом; банкам — ризиків, пов'язаних зі своєчасним кредитуванням та ін.);

- комерційний ризик (шляхом передачі постачальникам си­ровини частини ризиків, пов'язаних з її можливими втратами під час доставки);

- виробничі ризики (при застосуванні оперативного лізингу лізинговій компанії передається ризик фізичного та морального старіння основних виробничих засобів);

- кредитний ризик (при рефінансуванні дебіторської забор­гованості за допомогою факторингу, обліку векселів, форфейтин­гу ризик неповернення боргів передається банку чи факторин­говій компанії).

Розглянуті методи профілактики дають змогу змен­шити імовірність виникнення фінансових ризиків, але при цьому не створюються спеціальні фонди і резерви для компенсації можливих фінансових втрат, у випад­ку, коли ризикова подія настала. Така роль відводиться страхуванню (внутрішньому і зовнішньому).

Внутрішнє страхування полягає у формуванні підприємством ризикового капіталу у формі: — резервного фонду; спеціальних цільових резервних фондів (фонду уцінки то­варів, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо);

резервних статей у капітальних і поточних бюджетах; страхових резервів за окремими видами оборотних активів; залишка нерозподіленого прибутку минулого і звітного року.

Крім того, часткова компенсація можливих втрат може здій

снюватися за рахунок отриманих штрафних санкцій, а також шляхом вимоги додаткового доходу (премії за ризик) від контра­гентів за високого рівня ризику.

Якщо сформованих резервів власних грошових коштів не ви­стачає для компенсації можливих фінансових втрат, ризик утри­мувати недоцільно. Його краще передати страховій компанії. У випадку зовнішнього страхування ризиків фінансовий менеджер повинен обґрунтувати прийнятне для підприємства співвідношен­ня між страховою премією (платою за страхування ризику) і стра­ховою сумою (сумою страхового відшкодування за договором стра­хування). При цьому потрібно враховувати розмір франшизы — мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страховиком.

 

Питання для самостійного вивчення:

Ризик як функція часу.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важлива більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв не себе ризик часу.

Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними. Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу. Безпечна ставка - це процентна ставка, що сплачується за не ризиковані активи або, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активі. Премія за ризик — це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Про це свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном, погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.